Рішення № 81211478, 10.04.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 квітня 2019 р. справа № 520/492/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Горшкової О.О.,

при секретарі судового засідання - Лук'янчук О.І.,

за участю: представника позивача – ОСОБА_1, представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВП Ізюмський тепловозоремонтний завод" до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВП Ізюмський тепловозоремонтний завод" звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 21.09.2018 р. №0000261417 щодо збільшення суми грошового зобов'язання за платежем ПДВ із вироблених в Україні товарів на загальну суму 90568.75 грн., у тому числі за податковим зобов'язанням на суму 72455,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 18113,75 грн., та № НОМЕР_1 щодо зменшення розміру від'ємного значення суми ПДВ із вироблених в Україні товарів на загальну суму 387802,00 грн., прийняті у відношенні Товариства з обмеженою відповідальністю “ВП Ізюмський теплоремонтний завод’’.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірні податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 21.09.2018 р. №0000261417 та № НОМЕР_1 ґрунтуються на помилкових судженнях суб'єкта владних повноважень, що викладено в акті перевірки, про нереальність здійснення господарських операцій зі спірним контрагентом, наполягав на правильності обчислення податкових зобов'язань з податку на додану вартість, так як позивач не допускав порушень вимог Податкового кодексу України.

Відповідач проти позову заперечував, зазначивши, що порушення, зафіксовані належним чином в акті перевірки № 3626/20-40-14-17-19/39466773 від 29.08.2018 року, висновки якого стали підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень, у зв'язку із чим просив у задоволенні позову відмовити.

У судовому засіданні 10.04.2019 року сторони підтримали свої правові позиції в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи позову, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі направлення від 15.08.2018 року № 7762 та наказу від 03.08.2018 року № НОМЕР_2 ДФС у Харківській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "ВП Ізюмський тепловозоремонтний завод" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за господарськими взаємовідносинами з ТОВ "Брокер хаус" за лютий 2016 року та подальшого ланцюга постачання та подальшої реалізації товарів (робіт, послуг), отриманих від вищезазначеного контрагента - постачальника, відображення здійснених фінансово - господарських операцій у податковій звітності.

Результати перевірки оформлені актом № 3626/20-40-14-17-19/39466773 від 29.08.2018 року, яким зафіксовані порушення позивачем вимог діючого законодавства України, а саме: п. 198.1. п. 198.2. п. 198 3, п. 198.6 ст. 198. п. 201.1, п. 201 7 ст. 201 ПК України в результаті занижено ПДВ всього у сумі 72455 грн., у тому числі за лютий 2016 року в сумі 72455 грн., а також завищено суму від'ємного з значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за лютий 2016 року в сумі 387802 грн.

На підставі вищезазначеного акту перевірки, ГУ ДФС у Харківській області прийнято податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 21.09.2018 р. №0000261417 щодо збільшення суми грошового зобов'язання за платежем ПДВ із вироблених в Україні товарів на загальну суму 90568.75 гри., у тому числі за податковим зобов'язанням на суму 72455,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 18113,75 грн., та № НОМЕР_1 щодо зменшення розміру від'ємного значення суми ПДВ із вироблених в Україні товарів на загальну суму 387802,00 грн., прийняті у відношенні Товариства з обмеженою відповідальністю "ВП Ізюмський теплоремонтний завод''.

Позивач, не погоджуючись з податковими повідомленнями - рішеннями Головного управління ДФС у Харківській області від 21.09.2018 р. №0000261417 та № НОМЕР_1 звернувся до ДФС України зі скаргою.

Рішенням ДФС України від 19.11.2018 року № 37511/6-/99-99-11-01-01-25 податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 21.09.2018 р. №0000261417 та № НОМЕР_1 залишено без змін, а скаргу ТОВ "ВП Ізюмський теплоремонтний завод'' - залишено без задоволення.

З огляду на вищезазначене, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України ( в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин), господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України ( в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України ( в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин), об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 187.1 статті 187 Податкового кодексу України ( в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно з визначеннями, передбаченими підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України ( в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 Розділу V Податкового кодексу України, згідно з якою право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.1 вказаної статті ( в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

За змістом пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України ( в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин), датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України ( в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України ( в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин), не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної.

Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних / розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням терміну реєстрації, відносяться до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні / розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше:

ніж через 365 календарних днів з дати складення податкових накладних / розрахунків коригування до таких податкових накладних;

для платників податку, що застосовують касовий метод, - ніж через 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку.

У відповідності до приписів пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України ( в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин), на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу); д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України ( в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин), право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Аналіз положень податкового законодавства, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин, дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту виникає у платника податків за наявності: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, підписані уповноваженими особами; придбання товарів/послуг з метою їх використання в господарській діяльності; наявності розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); наявності у покупця податкової накладної, яка відповідає вимогам статті 201 Податкового кодексу України, зареєстрована та підписана уповноваженою особою.

При цьому, аналіз реальності господарської діяльності має здійснюватись на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту господарських операцій.

Згідно статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону №996-ХІV бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За змістом частини першої статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Частиною другою статті 9 зазначеного Закону передбачені обов'язкові реквізити, які мають містити первинні та зведені облікові документи.

Відповідно до пунктів 2.15 та 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 (далі - Положення) первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Пунктом 2.4 Положення визначено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, беручи до уваги викладені правові норми, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість необхідно з'ясовувати, зокрема, наступні обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

З урахуванням викладеного, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, вставлений Законом №996-ХІV, при цьому до уваги беруться лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «ВП ІТРЗ» (покупець) та ТОВ "Брокер хаус" (продавець) укладено договір поставки від 23.02.2016 року № 23/02, предметом якого є поставка запчастин для залізничного транспорту (а.с. 22-23).

Відповідно до п. 2.2. договору, загальна кількість товару - асортимент та кількість кожної окремої партії вказується в рахунку - фактурі.

Право власності на товар переводить від продавця до покупця в момент підписання видаткової накладної (п. 5.3 Договору).

Приймання товару за кількістю і якістю здійснюється відповідно до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо - технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю № П-6 та Інструкції про порядок приймання продукції виробничо - технічного призначення і товарів народного споживання за якістю № П-7 (п. 6.2 договору).

Позивач вважає, що належними та достатніми доказами передачі отриманих ТМЦ від ТОВ "Брокер хаус" є накладні № 134 від 29.02.2016 рок на загальну суму товару 264324.90 грн., № 135 від 29.02.2016 р. на загальну суму товару 264690,80 грн., № 136 від 29.02.2016 р. на загальну суму товару 26521 2,06 грн.. № 137 від 29.02.2016 р. на загальну суму товару 267068.47 грн., № 138 від 29.02.2016 р. на загальну суму товару 267996.48 грн.. № 139 від 29.02.2016 р. на загальну суму товару 268564.92 грн., № 140 від 29.02.2016 р. на загальну суму товару 272448,00 грн., № 141 від 29.02.2016 р. на загальну суму товару 293155,38 грн., рахунок - фактура № 142 від 29.02.2016 р. на загальну суму товару 298097,52 грн., накладна № 143 від 29.02.2016 р. на загальну суму товару 3001 6,24 грн.

Як вбачається з пояснень позивача, транспортування придбаних ТМЦ здійснено самостійно ТОВ «ВП ІТРЗ", що підтверджується товарно-транспортною накладною та договором із перевізником ФОП ОСОБА_3 № 24/02 від 24.02.2016 року (а.с. 60-62).

Необхідність укладення вищезазначеного правочину від 23.02.2016 року № 23/02, як зазначив позивач, зумовлена потребою виконання ТОВ «ВП ІТРЗ» своїх зобов'язань перед ВАТ "ІТРЗ", Корпорацією "Міжрегіональний промисловий союз", ТОВ "Трансвест Холдинг" щодо виконання робіт по ремонту тепловозів, колісних пар тягового рухомого складу згідно договорів підряду та виконання робіт № 2 від 02.04.2015 року, № 48 від 01.07.2015 року, № 7/2015 від 01.07.2015 року (а.с. 76-99).

У відповідності до ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

На підставі ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо.

Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на кінець останнього дня кожного місяця.

Права і обов'язки сторін, які виникають за результатами здійснення господарської операції, оформленої первинним документом відповідно до вимог цього Закону, не залежать від факту відображення її в регістрах та на рахунках бухгалтерського обліку.

Так, суд зауважує, що позивачем не надано до суду доказів на підтвердження проведення ТОВ " ВП ІТРЗ" оплати на користь ТОВ "Брокер Хаус" за придбані ТМЦ, (як то платіжних доручень, банківських виписок, тощо), тобто позивачем не підтверджено факт вибуття грошових активів на покупку деталей.

Суд звертає увагу, що відсутність вказаних доказів унеможливлює з'ясування дати виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг, оскільки у розумінні ст. 187 Податкового кодексу України (в редакції станом на 2016 рік) такою дактою вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку, або дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Суд приймає до уваги висновки податкового органу стосовно того, що грошові кошти від директора ТОВ "ВП ІТРЗ" ОСОБА_4 в сумі 10000,00 грн. та 9058,10 грн. були внесені в касу ТОВ "Брокер хаус" згідно прибуткових касових ордерів № 43 від 21.07.2016 року та № 48 від 27.07.2016 року.

Однак, при цьому позивачем не надано до суду доказів вибуття вказаних грошових коштів із каси ТОВ "ВП ІТРЗ" ( зокрема, видаткових касових ордерів, копії касової книги за відповідний період, відомостей про видачу готівки, авансові звіти тощо), що, в свою чергу, є підтвердженням висновків контролюючого органу щодо перерахунку коштів не у зв'язку з реальним придбанням ТМЦ та всупереч господарській діяльності позивача.

При цьому, суд зазначає, що необхідність наявності вищезазначених бухгалтерських документів зумовлена на необхідності підтвердження реальності господарських операцій, яка, зокрема, потребує з'ясування того факту, чи справді відповідні активи отримано від указаного у первинних документах контрагента. Для цього варто встановити, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв'язки між позивачем та його задекларованим постачальником, хто персонально брав у цьому участь з метою з'ясування характеру та умов здійснення оспорюваних операцій.

Отже, з метою перевірки реального здійснення спірних господарських операцій необхідно перевірити належними та допустимими доказами факт реального руху активів по всьому ланцюгу постачання з урахуванням ділової мети такого руху та його зв'язку з господарською діяльністю платника податків.

Вказана правова позиція також узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, яка викладена в постанові від 02.04.2019 року по справі № 815/1244/15.

Натомість, позивачем не надано до суду жодних доказів (зокрема, прихідних ордерів, актів приймання - передачі основних засобів, інвентаризаційного опису необоротних активів, оборотно - сальдових відомостей, тощо) на підтвердження того, що вищезазначені ТМЦ були оприбутковані на балансі ТОВ " ВП ІТРЗ" у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-ХІV, тобто позивачем не підтверджено фактичну наявність ТМЦ, згідно договору від 23.02.2016 року № 23/02.

Суд не приймає до уваги позицію позивача щодо відсутності необхідності у надання доказів проведення розвантажувально - навантажувальних робіт ТМЦ з табелями робочого часу, оскільки дослідження питання про проведення вищезазначених робіт, відпуск товару відповідальним особам, наявність у контрагента та перевізника спеціальних ресурсів для виконання таких осіб є необхідним для дослідження фактичного виконання господарських операцій, та, як наслідок, виникнення відповідних витрат.

Суд зазначає, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Необґрунтована ж податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для бюджетного відшкодування.

Вказана правова позиція також узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, яка викладена в постанові від 02.04.2019 року по справі № 815/1244/15.

Стосовно посилань позивача на наявність виробничої бази для проведення господарської діяльності, на підтвердження чого позивачем надано договори оренди (а.с. 63-68), то суд зазначає, що вказані документи лише підтверджують надання в оренду ТОВ " ВП ІТРЗ" від ВАТ "ІТРЗ" майна та обладнання.

При цьому, доказів переміщення/зберігання придбаних товарів та належного їх облікування відповідальними особами на складських приміщеннях, позивачем до суду не надано, як і доказів використання у своїй господарській діяльності саме вказаного обладнання та придбаних у ТОВ "Брокер Хаус" ТМЦ.

Щодо позиції позивача про те, що ТМЦ за договором та за переліченими накладними отримував директор ОСОБА_5 на підставі довіреностей ТОВ «ВП ІТРЗ», які залишились у контрагента- постачальника, то суд зазначає, що позивачем не надано доказів на підтвердження вищезазначених обставин позивачем до суду не надано, а також посилань на чинні нормативно - правові акти, які б містили норми дозвільного характеру щодо не зберігання таких довіреностей на отримання ТМЦ.

Суд вважає необґрунтованою позицію позивача стосовно того, що транспортування придбаних ТМЦ здійснено самостійно ТОВ «ВП ІТРЗ", що підтверджується товарно-транспортною накладною та договором із перевізником ФОП ОСОБА_3 № 24/02 від 24.02.2016 року (а.с. 60-62), оскільки, по - перше у відповідності до п.п 5.2-5.3 договору від 23.02.2016 року № 23/02, відвантаження здійснюється транспортом продавця, пунктом доставки товару є склад покупця, який знаходиться за адресою 64301, Харківська область, м. Ізюм, вїзд Ювілейний, буд. 1.

Позивачем не зміг пояснити суду факт необхідності самостійного залучення ТОВ «ВП ІТРЗ" до транспортування придбаних ТМЦ, приймаючи до уваги, що за умовами правочинну це входить до договірних зобов'язань продавця - ТОВ" Брокер хауз".

По-друге, матеріали справи не містять ані доказів проведення ТОВ «ВП ІТРЗ" на користь ФОП ОСОБА_3 оплати за послуги транспортування, ані актів виконаних робіт, наявність яких однозначно зафіксовано в договорі № 24/02 від 24.02.2016 року, що в свою чергу перешкоджає з'ясуванню реальності вчинення господарських операцій та наявності ділової мети (а.с. 60).

Суд не приймає до уваги позицію позивача щодо відсутності обов'язку формування/надання доказів/документів на підтвердження проведення вантажо-розвантажуваних робіт, доказів наявності трудових ресурсів, оскільки необхідність надання правової оцінки таким доказам є умовою з'ясування спричинення настання реальних правових наслідків господарських операцій та достовірності декларування платником податків даних податкового обліку, що, відповідно, виключає право такого суб'єкта господарювання формувати витрати за такими операціями.

Вказана правова позиція також узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, яка викладена в постанові від 14.03.2019 року по справі № 817/1261/15.

Окрім того, позивачем також не надано до суду доказів дотримання п. 2.3 договору від 23.02.2016 року № 23/02, зокрема те, що підтвердженням якості товару з боку продавця є сертифікат завода - виготовителя.

Підсумовуючи вищезазначене, суд зазначає, що позивачем в підтвердження фактичного отримання товарів від ТОВ "Брокер хаус" не надано до суду доказів складування, зберігання ТМЦ, проведення вантажо - розвантажувальних робіт під час приймання та відпустку товарів, доказів наявності трудових ресурсів станом на 2016 рік, а також документів на підтвердження того, якими ресурсами забезпечувалось виконання робіт по подальшому відпустку придбаних товарів у господарську діяльність підприємства, що, в свою чергу, перешкоджає з'ясуванню руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку та має своїм наслідком неможливість факту здійснення господарської операції позивачем, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість.

У зв'язку з цим недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників цих операцій.

Суд зазначає, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності зобов'язаний суб'єкт владних повноважень, натомість суб'єкт господарювання має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

Отже, дослідивши та проаналізувавши надані позивачем первинні документи, суд приходить до висновку, що господарські операції між ТОВ "ВП ІТРЗ" та ТОВ "Брокер хаус" не мали реального характеру, не призвели до змін майнового стану позивача, а надані позивачем документи бухгалтерського обліку не підтверджують фактичне виконання укладеного договору щодо постачання запчастин для залізничного транспорту та їх використання у господарській діяльності товариства.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, надав суду достатні та належні докази, які спростовують доводи позивача, а відтак, не довів правомірності оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 6-9, 14, 243-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ВП Ізюмський тепловозоремонтний завод" до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 17 квітня 2019 року.

Суддя Горшкова О.О.