Рішення № 81208964, 17.04.2019, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

17 квітня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/391/19

Головуючий суддя Луганського окружного адміністративного суду Пляшкова К.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Біловодського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області про визнання бездіяльності та рішення протиправними, дискримінаційними, зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду 29 січня 2019 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Біловодського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області (далі – відповідач, Біловодське відділення УВДФССУ у Луганській області) з такими вимогами:

- визнати з 01.08.2018 бездіяльності та рішення відповідача щодо невчинення дій з виплати раніше призначених довічно позивачу страхових виплат протиправними та дискримінаційними;

- зобов’язати відповідача поновити позивачу щомісячні страхові виплати та виплатити виниклу заборгованість з 01.08.2016;

- зобов’язати відповідача виплатити позивачу з 01.09.2016 компенсацію за втрату частини доходів, нараховану по місяць в якому буде провадитися виплата заборгованості зі страхових виплат.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є пенсіонером та отримувачем щомісячних страхових виплат внаслідок часткової втрати працездатності. У зв’язку з розпочатою антитерористичною операцією позивач звернувся до відповідача з заявою про виплату щомісячних страхових виплат. На підставі чого особова справа ОСОБА_1 поставлена на облік та позивачу розпочато виплату щомісячних соціальних виплат, шляхом перерахування коштів на банківський картковий рахунок. Позивач 21.05.2018 став на облік як внутрішньо переміщена особа в с. Новоолександрівка Біловодського району Луганської області.

У період з 01.12.2014 по 31.07.2016 ОСОБА_1 перебував на обліку в Харківському міському відділенні Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України у Харківській області, де йому було припинено виплату пенсії з 01.08.2016.

З метою зняття накопичених коштів на своєму картковому рахунку позивач 22.06.2018 з’ясував залишок коштів, зателефонувавши на гарячу лінію АТ «Ощадбанк». В розмові з оператором, стало відомо, що зарахування страхових виплат на картковий рахунок у червні 2018 року не розпочалось.

З метою з’ясування підстав невиплати страхових виплат представник позивача 13.07.2018 направив поштою до відповідача відповідну заяву про надання інформації від 09.07.2018, на яку 31.07.2018 отримано лист відповідача від 26.07.2018 № 03-11/964, в якому повідомлено, що на підставі заяви позивача від 21.05.2018 відповідачем направлено запит до Управління соціального захисту населення Біловодської РДА Луганської області про підтвердження фактичного місця проживання. Зазначено, що позивач перебував на обліку у Харківському міському відділенні та отримував страхові виплати з 01.12.2014 по 30.07.2016 та в листопаді 2015 року сплачено борг за липень-листопад 2015 року, а з 01.08.2016 Харківським міським відділенням щомісячні страхові виплати позивачу були припинені. Також, відповідач зазначив, що виплати буде продовжено з моменту звернення, тобто з 01.05.2018. Страхові виплати, які не виплачені за минулий період, будуть виплачені на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Разом з листом представником позивача отримано копію постанови Біловодського відділення УВДФССУ у Луганській області від 20.07.2018 № 1222/26748/12574 про продовження раніше призначених щомісячних страхових виплат, в якій чітко зазначено, що страхові виплати поновлюються лише з 01.05.2018, а не з 01.03.2016. Виплату страхових виплат позивачу на теперішній час не поновлено. У зв’язку з чим, представник позивача вважає бездіяльність відповідача протиправною, такою що порушує його права, у зв’язку з чим звернувся до суду.

Ухвалою суду від 29 січня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (арк. спр. 1-2).

Від представника відповідача 19 лютого 2019 року до суду надійшов відзив на позовну заяву (арк. спр. 50-52), в якому представник відповідача заперечує проти задоволення позовних вимог з нижченаведених підстав.

Так, позивач звернувся до Біловодського відділення УВДФССУ у Луганській області з заявою від 21.05.2018, в якій просив продовжити раніше призначену безстрокову страхову виплату та вказав платіжні реквізити особового рахунку для отримання страхових виплат. Також, позивачем зазначено, що він отримував виплати, як тимчасово переселена особа, у відділені виконавчої дирекції Фонду у м. Харкові. До заяви позивачем було додано довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 21.05.2018 № 30098.

Біловодським відділенням УВДФССУ у Луганській області 10.07.2018 отримано витяг з протоколу комісії з призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам УСЗН Біловодської РДА Луганської області № 109 від 25.05.2018, відповідно до якого вищеназвана комісія вирішила призначити страхові виплати відповідно до Порядку № 365.

Відповідно до листа Харківського міського відділення УВДФССУ у Харківській області від 22.06.2018 № 11.06-19/4401 ОСОБА_1 перебував на обліку, як особа переміщена з тимчасово окупованої території, та отримував страхові виплати з 01.12.2014 по 31.07.2016 у ВВД ФССНВУ у м. Харкові; потерпілому виплачена одноразова допомога в разі стійкої втрати професійної працездатності у листопаді 2015 року у повному обсязі; у листопаді 2015 проведено виплату боргів з липня по листопад 2014 року; з 01.08.2016 потерпілому щомісячні страхові виплати припинені.

Постановою Біловодського відділення УВДФССУ у Луганській області від 20.07.2018 «Про продовження раніше призначеної щомісячної страхової виплати» продовжено потерпілому ОСОБА_1 раніше призначену щомісячну страхову грошову суму у разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку, в розмірі 3130,94 грн; постановлено проводити виплати з 01 травня 2018 року безстроково; проведено донарахування щомісячних виплат за травень 2018 року у розмірі 3130, 94 грн, червень 2018 року у розмірі 3130,94 грн. Всі страхові виплати по справі 26748 (потерпілий ОСОБА_1І.) в розмірі 100 відсотків постановлено провадити перерахуванням на особовий рахунок № 26257000360622, МФО 304665 ТВБВ №10012/0159 Луганське обласне управління АТ «Ощадбанк».

Відповідно до довідки про доходи від 15.02.2019 № 214/01-17 Біловодським відділенням УВДФССУ у Луганській області виплачено позивачу: у серпні 2018 року щомісячні страхові виплати за період травень-серпень 2018 року та продовжує їх щомісячну виплату. Загальна сума доходу позивача за період з липня 2018 року по лютий 2019 року становить 31309,40 грн.

На думку відповідача, оскільки Біловодським відділенням УВДФССУ у Луганській області провадяться щомісячні страхові виплати, вимога визнати з 01.08.2018 бездіяльність та рішення Біловодського відділення УВДФССУ у Луганській області щодо невчинення дій з виплати раніше призначених йому страхових виплат протиправними та дискримінаційними є безпідставною.

Суми соціальних виплат за період з 01.08.2016 по 30.04.2018 взяті на облік у робочому органі та будуть виплачені на умовах окремого порядку після введення в дію окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Відтак, відповідач вважає, що діяв в межах та на виконання законодавства України про соціальне страхування.

Представником відповідача 25 березня 2019 року подано клопотання про заміну первісного відповідача належним відповідачем (арк. спр. 98), яке згідно з заявою від 29.03.2019, що надійшла до суду 01.04.2019, представник відповідача просив залишити без розгляду у зв’язку з помилковим надісланням (арк. спр. 107).

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 360/391/19 передано на розгляд судді Пляшковій К.О. (арк. спр. 101).

Ухвалою суду від 28 березня 2019 справу прийнято до провадження суддею Пляшковою К.О., розгляд справи почато спочатку, визначено, що справа розглядатиметься за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (арк. спр. 104).

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 (місто Краснодон), АДРЕСА_1, фактичне місце проживання: 92823, Луганська область, Біловодський район, село Новоолександрівка, вулиця ім. Шевченка, будинок 81, РНОКПП НОМЕР_1, є пенсіонером та внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії ЕК № 850960 (арк. спр. 11-12), довідки про присвоєння ідентифікаційного номера (арк. спр. 13), пенсійного посвідчення серії ААА № 675772 (арк. спр. 15), довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 21.05.2018 № 30098 (арк. спр. 54).

Дослідженням наданої відповідачем копії матеріалів справи ОСОБА_1, встановлено таке.

Позивач 21 травня 2018 року звернувся до Біловодського відділення УВДФССУ у Луганській області із заявою про виплату раніше призначеної страхової виплати за період, в якому не проведено платежі, та продовження раніше призначеної страхової виплати у зв’язку з нещасним випадком на виробництві (професійним захворюванням) (арк. спр. 53).

З протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 25.05.2018 № 106 слідує, що комісія вирішила призначити позивачу соціальні виплати (арк. спр. 55).

Відповідно до інформації, зазначеній в листі Харківського МВ УВДФССУ в Харківській області від 22.06.2018 № 11.06-19-4401, ОСОБА_1 перебував на обліку у вказаному відділенні та отримував страхові виплати з 01.12.2014 по 31.07.2016, в листопаді 2015 року, позивачу виплачено борг з липня по листопад 2014 року, з 01.08.2016 щомісячні страхові виплати ОСОБА_1 припинені (арк. спр. 56).

Постановою Біловодського відділення УВДФССУ у Луганській області від 20.07.2018 № 1222/26748/12574/ позивачу продовжено раніше призначену щомісячну страхову виплату з 01.05.2018 безстроково (арк. спр. 57).

Постановою Біловодського відділення УВДФССУ у Луганській області від 20.07.2018 № 1222/26748/ про зміни в напрямку проведення страхових виплат визначено згідно з заявою потерпілого від 21.05.2018 всі страхові виплати по справі в розмірі 100 відсотків провадити шляхом перерахування на особовий рахунок позивача, відкритий в ПАТ «Державний ощадний банк України» (арк. спр. 57 зв.)

Згідно з довідкою Біловодського відділення УВДФССУ у Луганській області від 15.02.2019 № 214/01-17 про доходи позивача та витягом з реєстру виплат потерпілого від 15.02.2019 № 217/01-17 позивачу, починаючи з 01 травня 2018 року щомісяця здійснюються страхові виплати у розмірі 3130,94 грн. Так, у серпні 2018 року позивачу виплачено заборгованість по страховим виплатам за травень-липень 2018 року та страхові виплати за серпень 2018 року. Загальна сума доходу позивача за період з липня 2018 року по лютий 2019 року складає 31309,40 грн (арк. спр. 58, 59).

Факт виплати позивачу страхових виплат з травня 2018 року також підтверджений копіями платіжних доручень за цей період (арк. спр. 60-66).

З вищеописаних письмових доказів судом встановлено, що невиплаченими позивачу залишилися страхові виплати за період з 01.08.2016 по 30.04.2018, які, як вважає відповідач, мають виплачуватися виключно на умовах окремого порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення проти задоволення таких вимог, суд виходить з такого.

Статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).

Стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Статтею 173 Кодексу законів про працю України регламентовано, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Закон України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 1105-XIV в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) відповідно до Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов’язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров’я.

Розділом V Закону № 1105-XIV врегульовані питання загальнообов’язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Згідно з частиною першою статті 36 Закону № 1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Відповідно до частини сьомої статті 36 Закону № 1105-XIV страхові виплати складаються із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім’ї та особам, які перебували на утриманні померлого); 3) страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; 4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.

Згідно з частиною першою статті 46 Закону№ 1105-XIV страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються:

1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України;

2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;

3) якщо з’ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;

4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;

5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов’язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню;

6) в інших випадках, передбачених законодавством.

Частиною першою статті 47 Закону№ 1105-XIV визначено, що страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду:

1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання;

2) особам, які мають право на виплати у зв’язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.

Відповідно до частини четвертої статті 47 Закону№ 1105-XIV виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням.

Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв’язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них (частина п’ята статті 47 Закону № 1105-XIV).

Згідно з частиною сьомою статті 47 Закону № 1105-XIV, якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв’язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України «Про оплату праці».

За положеннями пункту 3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1105-ХІV особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.

Статтею 1 Закону України від 19.10.2000 № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі – Закон № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до статті 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3 Закону № 2050-III).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону № 2050-III).

Визначення того, хто є внутрішньо переміщеними особами, надано у абзаці першому частини першої статті 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII). Внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Як зазначено в статті 2 Закону № 1706-VII, Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, повернення таких осіб до їх покинутого місця проживання в Україні та їх реінтеграції.

Водночас частиною першою статті 3 Закону № 1706-VII встановлено, що громадянин України за обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання, що враховується судом.

08 червня 2016 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», яка набрала чинності 14 червня 2016 року, пунктом 1 якої затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування.

Пунктом 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам установлено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються […] територіальними органами Пенсійного фонду України […] за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.

Згідно з пунктом 11 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам комісія розглядає подання про призначення (відновлення) або про відмову у призначенні (відновленні) відповідної соціальної виплати протягом п’яти робочих днів з дня отримання такого подання.

Відповідно до пункту 12 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за результатами розгляду подання з урахуванням акта обстеження матеріально-побутових умов сім’ї або інших документів, визначених в абзацах другому і третьому пункту 7 цього Порядку, комісія приймає рішення про призначення (відновлення) або відмову у призначенні (відновленні) соціальної виплати з моменту припинення її виплати, в тому числі з урахуванням інформації про стан фінансування та виплати, що оприлюднюється на офіційному веб-сайті Мінсоцполітики або інших органів, що здійснюють соціальні виплати.

У разі прийняття рішення про призначення (відновлення) або відмову у призначенні (відновленні) соціальної виплати комісія не пізніше наступного робочого дня надсилає копію такого рішення органові, що здійснює соціальні виплати, та структурному підрозділу з питань соціального захисту населення (пункт 14 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам).

Відповідно до пункту 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам визначено, що орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Судом встановлено, що позивач має право на щомісячну виплату страхових коштів, а також на страхові кошти, що своєчасно йому не виплачені.

Вищеописаними письмовими доказами підтверджено, що позивач з 01 серпня 2016 року страхові виплати не отримував. Після звернення позивача до відповідача із відповідною заявою, позивачу з травня 2018 року поновлено щомісячну виплату страхових коштів. Невиплаченими позивачу залишилися страхові кошти за період з 01 серпня 2016 року по 30 квітня 2018 року. Право позивача на отримання страхових виплат за період з 01 серпня 2016 року по 30 квітня 2018 року не спірним.

З огляду на наявні в матеріалах справи докази, твердження позивача щодо непоновлення відповідачем виплати позивачу щомісячних страхових внесків, не відповідають встановленим судом обставинам та спростовані вищеописаними письмовими доказами.

Відповідно у задоволенні вимоги позивача про зобов’язання відповідача поновити щомісячні страхові виплати слід відмовити.

При цьому, судом встановлено, що відповідачем порушено право позивача на отримання страхових коштів, невиплачених позивачу у період з 01 серпня 2016 року по 30 квітня 2018 року. Так, поновивши позивачу з травня 2018 року щомісячну виплату страхових коштів, відповідач всупереч положень частин четвертої та сьомої статті 47 Закону№ 1105-XIV не виплатив позивачу страхові кошти, своєчасно йому невиплачені. Будь-яке рішення щодо невиплати позивачу заборгованості за період з 01 серпня 2016 року по 30 квітня 2018 року відповідачем не приймалося.

Як зазначає відповідач, така виплата ним не здійснена відповідно до пункту 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам через відсутність окремого порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Разом з тим, суд вважає, що цей нормативно-правовий акт не є законом, а тому таким актом не можуть вноситися зміни до законів, тим більше у бік звуження та скасування встановлених законом прав громадян.

Суд також вважає за необхідне зауважити, що такий підхід відповідача не враховує принципи верховенства права, законності та добросовісності у діяльності держави.

Так, внаслідок відсутності порядку та механізму виплати особі страхових виплат за період, протягом якого особа мала законне право на їх одержання, але своєчасно не отримала, виникає правова невизначеність щодо змісту обов’язку держави по виплаті такої заборгованості. Така невизначеність створює умови для свавілля з боку держави, що є несумісним з принципом верховенства права.

Взявши на себе обов’язок із виплати особі страхових коштів за період, протягом якого особа такі виплати не отримувала (стаття 47 Закону № 1105-XIV), але при цьому не визначивши певного порядку, держава допустила недобросовісність. Щоправда ця недобросовісність була допущена урядом, а не відповідачем. Незважаючи на це, носієм обов’язку перед особою виступає держава в цілому. Оскільки у відносинах виконання цього обов’язку державу представляють органи, які уповноважені на нарахування та виплату страхових виплат, то саме вони повинні нести відповідальність від імені держави.

Таким чином суд погоджується з твердженнями позивача, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо невиплати йому страхових виплат за період з 01 серпня 2016 року по 30 квітня 2018 року та вважає за необхідне зобов’язати відповідача виплатити позивачу страхові виплати за спірний період.

Що стосується вимог позивача щодо визнання такої бездіяльності дискримінаційною, суд вважає за необхідне зазначити, що за визначенням пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними. Непряма дискримінація - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Відповідно до статті 24 Конституції України, статей 2, 7 Загальної декларації прав людини, статей 2, 26 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, статті 2 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (стаття 14, стаття 1 Протоколу № 12 до Конвенції) необхідною підставою для встановлення факту дискримінації є обумовленість відмінного ставлення за певними ознаками.

У рішеннях Європейського суду з прав людини зазначено, що лише розрізнення, яке базується на персональній ознаці, за якою особа чи групи осіб відрізняються один від одного, можна характеризувати як дискримінацію (рішення у справах «Карсон та інші проти Сполученого Королівства», «Кьєльдсен, Буск Мадсен і Педерсен проти Данії»). Суд деталізує вимоги до природи ознак, за якими забороняється дискримінація, та встановлює, що категорія «інші ознаки» поширюється винятково на такі ознаки, які за своєї природою є достатньо подібними до ознак, які вже перелічені в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, тобто відносяться до визначального для ідентичності особи вибору або є невід'ємними, вродженими та незмінними характеристиками (рішення у справі «Петерка проти Чеської Республіки»).

Отже, факт дискримінації може бути встановлений лише у випадку, коли розрізнення у ставленні до особи вмотивоване притаманною їй певною персональною ознакою.

Проте, позивачем не наведено доводів, які б дозволили обґрунтовано припустити, що має місце різниця у ставленні відповідача до потерпілих – внутрішньо переміщених осіб через будь-яку наявну в них персональну ознаку, а тому доводи позивача про наявність дискримінаційного ставлення до нього є необґрунтованими.

Що стосується вимоги позивача про зобов’язання відповідача виплатити позивачу компенсацію за втрату частини доходів, нараховану по місяць, в якому буде проводитися виплата заборгованості із страхових виплат, суд зазначає про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині та вважає їх передчасними, оскільки відповідно до статті 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Враховуючи відсутність підстав вважати, що право на отримання компенсації при відновленні виплати пенсії буде порушене відповідачем, задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.

Таку правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 18 вересня 2018 року у справі № 522/535/17, адміністративне провадження № К/9901/964/18, К/9901/969/18 (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 76547257).

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов’язаний оцінити, виконуючи свої зобов’язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Що стосується заяви про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб’єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб.

За таких обставин відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів у межах суми стягнення за один місяць.

Зважаючи на викладене, суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення суду в частині присудження виплати страхових виплат позивачу в межах суми стягнення за один місяць.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 133 КАС України визначено якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.

Частиною восьмою статті 139 КАС України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Ухвалою суду від 29 січня 2019 року відстрочено позивачу сплату судового збору за подання до суду даної позовної заяви у розмірі 768,40 грн, як за одну вимогу немайнового характеру, до ухвалення судового рішення у даній справі. Так, з ухвали суду слідує, що позивачем заявлено декілька вимог немайнового характеру, які є пов’язаними між собою.

Відповідно, у даному випадку задоволення хоча б однієї вимоги немайнового характеру має наслідком стягнення судового збору у розмірі 704,80 грн на користь Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області, відокремленим підрозділом якого є відповідач.

Керуючись статтями 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2 (місто Краснодон), АДРЕСА_1, фактичне місце проживання: 92823, Луганська область, Біловодський район, село Новоолександрівка, вулиця ім. Шевченка, будинок 81, РНОКПП НОМЕР_1) до Біловодського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області (місцезнаходження: 92800, Луганська область, Біловодський район, селище міського типу Біловодськ, вулиця Шевченка, будинок 16, код за ЄДРПОУ ВП 41457836) про бездіяльності та рішення протиправними та дискримінаційними, зобов’язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Біловодського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості зі страхових виплат за період з 01 серпня 2016 року по 30 квітня 2018 року.

Зобов’язати Біловодське відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області виплатити ОСОБА_1 заборгованість зі страхових виплат за період з 01 серпня 2016 року по 30 квітня 2018 року.

У задоволенні вимог про визнання протиправним рішення Біловодського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості зі страхових виплат за період з 01 серпня 2016 року по 30 квітня 2018 року; про зобов’язання Біловодського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області поновити щомісячні страхові виплати ОСОБА_1 та виплатити компенсацію за втрату частини доходів; визнання бездіяльності Біловодського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області дискреційною відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області (місцезнаходження: 93411, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, проспект Гвардійський, будинок, 30, код за ЄДРПОУ 41313100) до Державного бюджету України судовий збір у сумі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок).

Рішення суду звернути до негайного виконання у межах виплати позивачу страхової виплати за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя ОСОБА_2