Рішення № 81208957, 05.04.2019, Луганський окружний адміністративний суд

12.3

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

05 квітня 2019 рокуОСОБА_1Справа № 360/4005/18

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Шембелян В.С.,

при секретарі судового засідання Олійник О.А.,

за участю:

позивача ОСОБА_2

представника позивача ОСОБА_3,

представника першого відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до міського голови ОСОБА_1 міської ради Луганської області ОСОБА_5, ОСОБА_1 міської ради про визнання протиправним та скасування розпорядження про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з вказаним позовом, відповідно до якого просить суд:

- визнати протиправним та скасувати розпорядження міського голови м. Сєвєродонецька ОСОБА_5 від 22 листопада 2018 року №332 «Про звільнення ОСОБА_2В.»;

- поновити ОСОБА_2 з 22 листопада 2018 року на роботі на посаді начальника відділу культури ОСОБА_1 міської ради;

- стягнути з ОСОБА_1 міської ради на користь позивача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на ті обставини, що вона з 21.10.2016 працювала на посаді начальника відділу культури ОСОБА_1 міської ради, а за розпорядженням міського голови ОСОБА_5 від 22 листопада 2018 року №332 її було звільнено відповідно до вимог пункту 1 статті 36 КЗпП України за угодою сторін з 22.11.2018.

Позивач не зверталася з заявою про звільнення до міського голови 22.11.2018, в цей день перебувала в стані тимчасової непрацездатності на амбулаторному лікуванні, тому вважає своє звільнення протиправним.

23.11.2018 вона звернулася до ОСОБА_1 відділу поліції ГУНП в Луганській області з заявою про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.358 КК України та повідомила ОСОБА_1 міську раду про те, що заяви про звільнення від 22 листопада 2018 року вона не підписувала, особисто її не подавала а ні до міського голови ОСОБА_5, а ні до ОСОБА_1 міської ради.

Тому просить позовні вимоги задовольнити.

Від представника відповідача міського голови м. Сєвєродонецька ОСОБА_5 надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що заяву про звільнення ОСОБА_2 за угодою сторін ОСОБА_5 передала заступник голови ОСОБА_6, якій цю заяву з іншими документами в цей день для розгляду надала секретар. Оскільки між ним та ОСОБА_2 існувала усна попередня домовленість про звільнення позивача за угодою сторін, міський голова надав вказану заяву про звільнення заступнику начальника відділу з юридичних питань ОСОБА_7 з резолюцією «ОСОБА_7, ОСОБА_8 – до підготовки розпорядження та оформлення» для подальшої реєстрації в загальному відділі міської ради. Після реєстрації заяви та складання проекту розпорядження, таке розпорядження було підписано міським головою, трудовий договір з позивачем було розірвано 22.11.2018, як вона просила в своїй заяві. Недійсність вказаної заяви може підтвердити лише висновок почеркознавчої експертизи. Перебування позивача в стані непрацездатності на момент звільнення не вказує на незаконність рішення про її звільнення, оскільки за ч.3 ст.40 КЗпП України не допускається звільнення працівника в такому стані лише з ініціативи роботодавця, а позивач звільнений за угодою сторін. На думку представника відповідача, позивач, подавши таку заяву 22.11.2018, вирішила відкликати її, однак відповідач, відмовивши їй у відкликанні, не порушив вимог чинного законодавства, оскільки відкликання в такому випадку можливе лише за згодою сторін. В задоволенні позовних вимог просить відмовити за необгрунтованістю (т.1 а.с.42-48).

Від представника відповідача ОСОБА_1 міської ради надійшла заява про визнання позовних вимог в повному обсязі та розгляд справи без участі представника ОСОБА_1 міської ради (т.1 а.с.56).

В судовому засіданні позивач та її представник підтримали позовні вимоги в повному обсязі, просили їх задовільнити. Позивач також пояснила, що 22.11.2018 вона зранку перебувала на своєму робочому місці, в обідню перерву відвідала лікаря, який оформив їй лист непрацездатності у зв’язку з погіршенням стану здоров’я. Після обідньої перерви ОСОБА_2 та її заступник ОСОБА_9 відвідали відділ кадрової роботи та з питань служби в органах місцевого самоврядування ОСОБА_1 міської ради, повідомивши начальника цього відділу ОСОБА_8 про те, що позивач буде лікуватися дома, а заступник буде виконувати її посадові обов’язки. Після 16.00 22.11.2018 позивачу, яка знаходилася за місцем свого прживання, зателефонувала ОСОБА_8, яка повідомила її, що за розпорядженням міського голови ОСОБА_2 звільнено зі служби на підставі її власної заяви. Позивач повідомила ОСОБА_8, що вона жодних заяв про звільнення не писала й не подавала, звільнятися не збиралася. 23.11.2018 позивач особисто повідомила органи поліції та міського голову про той факт, що її звільнено на підставі заяви, яка нею не складалася та не подавалася. Також повідомила суд, що з 22.01.2019 вона працює в ОСОБА_1 міській раді, спочатку на посаді радника міського голови, а з 29.01.2019 на посаді, з якої її звільнено за оскарженим розпорядженням. Тому просить суд про поновлення своїх порушених прав за той період, коли її було незаконно звільнено.

Представник відповідача міського голови ОСОБА_5 в ході розгляду справи повідомив суд, що ОСОБА_5 звільнено з посади за рішенням п’ятдесят четвертої (позачергової) сесії сьомого скликання ОСОБА_1 міської ради від 22.12.2018. Стан його здоров’я погіршився, тому він не має можливості прийняти участь в судовому засіданні та надати особисті пояснення по суті справи. Всі відомі представнику зі слів відповідача обставини звільнення позивача викладені ним у відзиві на позов. Факт підписання заяви про звільнення позивача іншою особою не доведено в ході судового розгляду, оскільки в матеріалах справи відсутній висновок почеркознавчої експертизи. Відповідач просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, оскільки вважає, що він, отримавши заяву ОСОБА_2, розглянув її по суті, отже діяв правомірно, прийнявши законне рішення про звільнення позивача.

Протягом розгляду цієї справи судом вчинялися такі процесуальні дії:

Ухвалою суду від 07.12.2018 відкрито провадження у справі, ухвалено справу розглядати в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 20.12.2018 (т.1 а.с.1-2).

Ухвалою суду від 20.12.2018 за клопотанням відповідача 1 відкладено підготовче засідання на 23.01.2019 (т.1 а.с.32).

Ухвалою суду від 23.01.2019 продовжено строк підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання на 07.02.2019 (т.1 а.с.60-61).

Ухвалою суду від 07.02.2019 за клопотанням представника позивача відкладено підготовче засідання до 18.02.2019 (т.1 а.с.90-91).

Ухвалою суду від 18.02.2019 відкладено підготовче засідання до 05.03.2019 у зв’язку з витребуванням доказів (т.1 а.с.101-102).

Ухвалою суду від 05.03.2019 у задоволенні клопотання представника міського голови ОСОБА_1 міської ради Луганської області ОСОБА_5 про призначення судово-почеркознавчої експертизи в адміністративній справі № 360/4005/18 відмовлено (т.1 а.с.118-119).

Ухвалою суду від 05.03.2019 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні (т.1 а.с.120).

Отже, сторони не оспорюють тих обставин, що звільнення позивача відбулося за угодою сторін на підставі вимог пункту 1 статті 36 КЗпП України, тому суд керується такими вимогами чинного законодавства при вирішенні справи по суті.

Спірні правовідносини врегульовано Законом України від 21.05.1997 № 280/97-ВР “Про місцеве самоврядування в Україні” (далі – Закон № 280/97), Законом України від 07.06.2001 № 2493-III “Про службу в органах місцевого самоврядування” (далі – Закон № 2493-III), Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).

Закон № 2493-ІІІ є спеціальним законом, який регулює правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, визначає загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 1 Закону № 2493-III служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Згідно з статтею 2 Закону № 2493-III посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Статтею 7 Закону № 2493-III визначено, що на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Абзацом 5 частини першої статті 10 Закону № 2493-III визначено, що прийняття на службу в органи місцевого самоврядування здійснюється на посади керівника секретаріату (керуючого справами) районної, обласної ради, керуючого справами виконавчого апарату обласних і районних рад, керівників відділів, управлінь та інших працівників органів місцевого самоврядування шляхом призначення відповідно сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.

Відповідно до пунктів 10 та 20 частини четвертої статті 42 Закону № 280/97 сільський, селищний, міський голова, зокрема, призначає на посади та звільняє з посад керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, крім керівників дошкільних, загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладів; видає розпорядження у межах своїх повноважень.

Отже, позивачем вірно визначено міського голову ОСОБА_5 першим відповідачем у справі, як особу, яка уповноважена на прийняття рішення про звільнення позивача з посади начальника Управління охорони здоров’я ОСОБА_1 міської ради.

Зі змісту статті 20 Закону № 2493-III вбачається, що загальні підстави для припинення служби в органах місцевого самоврядування врегульовано Кодексом законів про працю України, а даною нормою передбачено лише специфічні випадки припинення трудових відносин, характерні лише для проходження служби в органах місцевого самоврядування.

За приписами пункту 1 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України), норми якого підлягають субсидіарному застосуванню до спірних правовідносин у частині, не врегульованій спеціальним законодавством, однією з підстав для припинення трудового договору є угода сторін.

Тобто у разі припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України сторони трудового договору мають дійти згоди щодо умов його припинення, що й слід довести під час розгляду цієї справи.

На підставі досліджених доказів судом встановлені такі обставини справи.

Позивач ОСОБА_2 працювала на посаді начальника відділу культури ОСОБА_1 міської ради з 21.10.2016 року, що підтверджено розпорядженням міського голови м. Сєвєродонецька від 20.10.2016 №446 (т.1 а.с.9).

Розпорядженням міського голови м. Сєвєродонецька ОСОБА_5 від 22 листопада 2018 року №332 позивача було звільнено з 22.11.2018 відповідно до вимог пункту 1 статті 36 КЗпП України на підставі її заяви за угодою сторін від 22.11.2018 (т.1 а.с.12).

Відповідно до заяви від 22.11.2018, адресованої міському голові ОСОБА_5 від імені ОСОБА_2, заявник просила звільнити її за згодою сторін згідно з п.1 ст.36 КЗпПУ з 22.11.2018; текст вказаної заяви виготовлено за допомогою комп’ютерної техніки, в ній наявний рукотворний підпис від імені заявника (т.1 а.с.11).

Відповідність ксерокопії вказаної заяви оригіналу підтвердили свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_10, які безпосередньо здійснювали дії, пов’язані з реєстрацією цієї заяви та виконанням прийнятого на її підставі розпорядження.

Рішенням п’ятдесят четвертої (позачергової) сесії сьомого скликання ОСОБА_1 міської ради від 22.12.2018 достроково припинено повноваження міського голови м. Сєвєродонецька ОСОБА_5 (т.1 а.с.145).

Розпорядженням №25-к виконуючого обов’язки міського голови м. Сєвєродонецька від 21.01.2019 ОСОБА_2 прийнята на роботу до патронатної служби міського голови м. Сєвєродонецька з 22.01.2019 на посаду радника міського голови м. Сєвєродонецька (т.1 а.с.82).

За розпорядженнями виконуючого обов’язки міського голови м. Сєвєродонецька №40-к та №41-к від 28.01.2019 позивача ОСОБА_2 з 29.01.2019 року у порядку переведення із патронатної служби міського голови м. Сєвєродонецька призначено на посаду начальника відділу культури ОСОБА_1 міської ради (т.1 а.с.83-84).

Отже, з огляду на зміст обгрунтування позовних вимог та заперечень, що викладені сторонами письмово та усно в ході розгляду справи, наявним є висновок суду про те, що єдиною підставою визнання протиправним оскарженого розпорядження є заперечення позивачем факту складання, підписання та подання заяви про звільнення, на підставі якої це розпорядження прийняте. Саме ці обставини є спірними та підлягають доказуванню в цій справі.

При цьому суд звертає увагу на те, що сам пособі факт особистого складання чи підписання цієї заяви позивачем за відсутності доказів факту реалізації права на звернення з цією заявою в передбаченому чинним законодавством порядку може свідчити лише про не реалізовані наміри позивача.

Тому вирішальне значення для визнання оскарженого розпорядження законним має саме доведення факту подання позивачем цієї заяви (звернення із вказаною заявою) до повноважного органу чи посадової особи.

У відповідності до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, саме відповідач, який заперечує проти позову, має довести законність прийнятого ним розпорядження, отже, й ті обставини, що ним розглянуто й прийнято оскаржене рішення на підставі поданої позивачем особисто або через повноважного представника заяви на звільнення.

Стосовно обставин подання заяви ОСОБА_2 на звільнення від 22.11.2018 судом на підставі досліджених доказів встановлені такі факти.

Згідно з витягом з реєстру контрольних документів, зареєстрованих у період з 01.11.2018 по 26.11.2018, що надано ОСОБА_1 міською радою на вимогу суду, за вхідним номером 308 від 22.11.2018 зареєстровано заяву ОСОБА_2 щодо звільнення з займаної посади згідно з п.1 ст.36 КЗпП України (т.2 а.с.3).

Штамп із зазначеним вхідним номером містить і заява позивача (т.1 а.с.66).

Свідок ОСОБА_10, яка займає посаду начальника загального відділу ОСОБА_1 міської ради, пояснила суду, що для реєстрації і присвоєння номеру вхідної кореспонденції цю заяву в їх відділ приніс ОСОБА_11 заступник начальника відділу з юридичних та правових питань разом із резолюцією міського голови до цієї заяви, в якій ОСОБА_11 був зазначений першим виконавцем щодо підготовки розпорядження та оформлення. Тому після реєстрації цієї заяви загальним відділом її було повернуто ОСОБА_11 як першому виконавцю відповідно до вимог інструкції з діловодства ОСОБА_1 міської ради.

Отже, судом встановлено, що а ні позивач особисто, а ні її представник (на підставі належним чином оформленої довіреності) не подавали заяву позивача про звільнення від 22.11.2018 до загального відділу ОСОБА_1 міської ради для реєстрації як вхідної кореспонденції.

Відповідно до відзиву на позов відповідач ОСОБА_5 стверджує, що вказану заяву ОСОБА_2 йому передала заступник голови ОСОБА_6, якій цю заяву з іншими документами в цей день для розгляду надала секретар.

Судом вживалися заходи для допиту свідка ОСОБА_6, якій неодноразово надсилалися повістки за адресою, вказаною представником ОСОБА_5, однак вручені їй вони не були та повернулися до суду у зв’язку із закінченням строку зберігання.

В ході судового розгляду судом було досліджено шляхом відтворення надані стороною позивача на електронному носії відеозаписи пояснень міського голови ОСОБА_5 та заступника начальника відділу з юридичних та правових питань ОСОБА_11, які надавалися ними на вимогу ОСОБА_2 та інших депутатів ОСОБА_1 міської ради, щодо обставин отримання ними заяви ОСОБА_2 про звільнення від 22.11.2018 (т.1 а.с.89).

Відповідно до цих пояснень ОСОБА_5 стверджує, що знайшов заяву ОСОБА_2 на своєму робочому столі, а ОСОБА_11, що отримав її власноручно від ОСОБА_5 з резолюцією до виконання.

Інших доказів на підтвердження тих обставин, що міський голова ОСОБА_5 отримав заяву позивача ОСОБА_2 про звільнення від 22.11.2018 на особистому прийомі від неї власноручно чи від її представника, уповноваженого на подання такої заяви на підставі належним чином оформленої довіреності, сторона відповідача, яка зобов’язана довести ці обставини, суду не надала.

Свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які бачили ОСОБА_2 22.11.2018 до отримання ними оскарженого розпорядження підтвердили суду пояснення ОСОБА_2, що вона повідомила їх про свій стан непрацездатності та не повідомляла про намір звільнитися.

Через недоведеність факту звернення позивача до відповідача з вказаною заявою на особистому прийомі чи факту подачі заяви позивачем до загального відділу особисто чи через представнка відсутня необхідність в з’ясуванні обставин належності підпису, виконаного від імені ОСОБА_2, в заяві позивача від 22.11.2018 саме ОСОБА_2, а не іншій особі, шляхом призначення почеркознавчої експертизи.

Також відповідач не надав суду й інших доказів, які б підтвердили факт попереднього обговорення умов звільнення позивача, які відбувалися між сторонами до подання цієї заяви, на що представник відповідача посилався в ході розгляду справи.

Таким чином, відповідач не довів наявності угоди сторін про звільнення позивача на час прийняття оскарженого розпорядження, а отже, не підтвердив законності та обгрунтованості прийнятого ним розпорядження про звільнення позивача.

За таких обставин суд визнає оскаржене розпорядження відповідача таким, що прийняте за відсутності поданої позивачем в передбаченому чинним законодавством порядку заяви про звільнення за угодою сторін, а отже безпідставним, протиправним та скасовує його.

Відповідно до статті 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Згідно із статтею 371 КАС України негайно виконуються рішення суду у тому числі про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць, поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Таким чином, позивача має бути поновлено за рішенням суду з 23.11.2018 – наступного дня після звільнення, рішення суду в цій частині має бути допущено до негайного виконання.

За правилами частини другої статті 235 зазначеного Кодексу при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Обчислюючи розмір середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу суд керується вимогами постанови КМУ №100 від 08.02.1995 Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати (Порядок №100).

Відповідно до п. 2 Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до абз. 1 п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абз. 3 п. 8 Порядку).

Виходячи із поняття вимушеного прогулу, кількість днів вимушеного прогулу визначається з дня звільнення та до винесення судом рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, яким відбулося врегулювання публічно-правового спору.

Отже судом встановлено, що позивача оскарженим розпорядженням від 22.11.2018 було незаконно звільнено з посади начальника відділу культури ОСОБА_1 міської ради, а розпорядженням №25-к виконуючого обов’язки міського голови м. Сєвєродонецька від 21.01.2019 ОСОБА_2 прийнята на роботу до патронатної служби міського голови м. Сєвєродонецька з 22.01.2019 на посаду радника міського голови м. Сєвєродонецька (т.1 а.с.82), потім за розпорядженнями виконуючого обов’язки міського голови м. Сєвєродонецька №40-к та №41-к від 28.01.2019 позивача ОСОБА_2 з 29.01.2019 у порядку переведення із патронатної служби міського голови м. Сєвєродонецька призначено на посаду начальника відділу культури ОСОБА_1 міської ради (т.1 а.с.83-84).

Таким чином, фактично з 29.01.2019 позивач займає посаду, з якої її було звільнено оскарженим розпорядженням, отже вимушений прогул її у зв’язку з протиправним звільненням складає час з 23.11.2018 по 28.01.2019, протягом якого позивач з 22.01.2019 по 28.01.2019 працювала на посаді радника міського голови, яку віднесено до шостої категорії посад в органах місцевого самоврядування та отримувала заробітну плату з урахуванням встановленого їй розпорядженням №25-к посадового окладу в розмірі 4810 грн та надбавкою за 10 ранг посадової особи в органах місцевого самоврядування в розмірі 80 грн (т.1 а.с.82).

Посадовий оклад позивача за посадою начальника відділу культури є більшим за посадовий оклад радника міського голови та складає – 6700 грн (т.1 а.с.19,20) на місяць, тому середній заробіток на користь позивача має бути стягнуто за період з 22.11.2018 по 28.01.2019 за відрахуванням заробітної плати позивача з 22.01.2019 по 28.01.2019, яку вона отримувала, виконуючи обов’язки радника міського голови.

Згідно з листами Міністерства праці та соціальної політики про норми тривалості робочого часу на 2018 та 2019 роки відповідно (від 19.10.2017 № 224/0/103-17/214 та від 08.08.2018 р. № 78/0/206-18) кількість робочих днів за період з 23.11.2018 по 28.01.2019 склала 44 робочі дні, з яких за період з 23.11.2018 по 21.01.2019 - 39 робочих днів, а з 22.01.2019 по 28.01.2019 – 5 робочих днів.

В обгрунтування своїх вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивач надала суду довідку про доходи та розрахунки заробітної плати, яку вона фактично отримала за вересень-листопад 2018 (т.1 а.с.19,20), а також довідку про доходи за 2018 рік та відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за 2018 рік (т.2 а.с.16-17).

Суд обчислює середню заробітну плату позивача за два повні робочі місяці позивача перед звільнення та враховує ту обставину, що в липні 2018 року позивачу за 22 робочі дні нараховано 14845,87 грн, а в серпні 2018 року – 14149,30 грн.

Середньоденна заробітна плата складає: 658,98 грн, а саме: (14845,87 грн + 14149,30 грн) : (22+22).

Середня заробітна плата позивача за період з 23.11.2018 по 21.01.2019 складає 39 х 658,98 грн = 25700,22 грн.

Середня заробітна плата позивача за період з 21.01.2019 по 28.01.2019 складає: 5 х 658,98 грн – (4810 грн +80 грн +4329 грн) =3294,90 грн – 2195 грн = 1099,90 грн.

Загальна середня заробітна плата позивача за період з 23.11.2018 по 28.01.2019 складає: 25700,22 грн + 1099,90 грн = 26800,12 грн.

Розмір середньої заробітної плати позивача 1 повний місяць вимушеного прогулу (за грудень 2018 року) складає: 658,98 грн Х 20 = 13179,60 грн.

Відповідно до вимог пунктів 2), 3) частини 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються постанови суду щодо присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць, а також поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Таким чином, з ОСОБА_1 міської ради слід стягнути на користь позивача суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 23.11.2018 по 28.01.2019 в розмірі 26800,12 грн, допустивши до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суми за один місяць – за грудень 2018 року в розмірі 13179,60 грн.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі з зазначених вище підстав.

Питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору судом не вирішується, оскільки позивач відповідно до ст. 5 Закону України “Про судовий збір” від сплати судового збору звільнена.

На підставі викладеного, керуючись статтями 11, 71, 94, 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження міського голови ОСОБА_5 від 22 листопада 2018 року № 332 “Про звільнення ОСОБА_2В.”.

Поновити ОСОБА_2 на посаді начальника відділу культури ОСОБА_1 міської ради з 23 листопада 2018 року.

Стягнути з ОСОБА_1 міської ради (93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, бульвар Дружби Народів, 32, код ЄДРПОУ: 26204220) на користь ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, місце проживання: 93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Донецька, 26/7) заробітну плату за час вимушеного прогулу з 23 листопада 2018 року по 28 січня 2019 року у сумі 26800,12 грн (двадцять шість тисяч вісімсот гривень 12 коп) з відрахуванням відповідних податків та зборів на доходи фізичних осіб, сплата яких є обов’язковою у встановленому законом порядку.

Допустити до негайного виконання постанову суду в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді начальника відділу культури ОСОБА_1 міської ради з 23 листопада 2018 року.

Допустити до негайного виконання постанову суду в частині стягнення на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за грудень 2018 року в сумі 13179,60 грн (тринадцять тисяч сто сімдесят дев’ять гривень 60 копійок) з відрахуванням відповідних податків та зборів на доходи фізичних осіб, сплата яких є обов’язковою у встановленому законом порядку.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з частиною третьою статті 243 КАС України повне рішення суду буде складено 15 квітня 2019 року.

Суддя ОСОБА_12