Рішення № 81208736, 17.04.2019, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

17 квітня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/1067/19

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області в особі Сєвєродонецького міського відділення про визнання протиправною бездіяльність та зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1В.) до Сєвєродонецького міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області (далі – відповідач), в якому позивач просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу щомісячних страхових виплат в разі втрати годувальника за період з 01.07.2017 року по 31.03.2018 року;

- зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу заборгованість з невиплачених щомісячних страхових виплат в разі втрати годувальника за період з 01.07.2017 року по 31.03.2018 року.

- допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати щомісячних страхових виплат в разі втрати годувальника у межах суми стягнення за один місяць, відповідно до п.1 ч.1 ст.371 Кодексу адміністративного судочинства України;

- стягнути з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір (а.с.4-6).

В обґрунтування позовних вимог зазначив наступне.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрована за тимчасовим місцем проживання в ІНФОРМАЦІЯ_2 та знаходиться на обліку в Сєвєродонецькому міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області як внутрішньо переміщена особа та отримує щомісячні страхових виплат в разі втрати годувальника. Починаючи з 01.07.2017 року позивачу було припинено щомісячні страхові виплати в разі втрати годувальника, хоча позивач і зверталася з відповідними заявами та документами про поновлення виплати пенсії, але відповідач на подані документи ніяким чином не реагував. Не зважаючи на заяви, позивачу було поновлено виплату щомісячних страхових виплат в разі втрати годувальника тільки з 01.04.2018 року. На адвокатський запит відповідач так і не надав жодної аргументованої відповіді щодо причин невиплати заборгованості з щомісячних страхових виплат в разі втрати годувальника. У відповіді тільки зазначено, що заборгованість буде виплачуватися на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Таким чином, відповідач так і не сплатив позивачу заборгованість з щомісячних страхових виплат в разі втрати годувальника за період з 01.07.2017 року по 31.03.2018 року. На підставі викладеного, позивач звернувся до суду та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач позов не визнав, до відділу діловодства та обліку звернення громадян 08.04.2019 за вхідним реєстраційним номером 19473/2019 надав відзив на позовну заяву (а.с.20-22), в якому заперечував проти задоволення позову. В обґрунтування зазначив, що ОСОБА_1, як внутрішньо переміщена особа, з вересня 2016 року перебуває на обліку в Сєвєродонецькому відділенні і отримує щомісячні страхові виплати в разі втрати годувальника, отже позивач отримує щомісячні страхові виплати в разі втрати годувальника як дитина померлого потерпілого, за умови отримання освіти на денній формі навчання, що підтверджується довідкою з місця навчання. Щомісячні страхові виплати призначаються на період, який зазначається у довідці з місця навчання. Оскільки позивач з липня 2017 року до квітня 2018 року до Сєвєродонецького відділення не зверталась із відповідною заявою про продовження щомісячних страхових виплат, довідок з місця навчання не надавала, то у відповідача не було жодних правових підстав для нарахування та продовження виплат щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 У зв’язку з цим, Сєвєродонецьким відділенням була винесена постанова №1211/26653.1/36 від 17.07.2017 про зняття з обліку особи, яка має право на страхові виплати в разі смерті потерпілого. Отже, твердження позивача стосовно «припинення виплат страхових виплат позивачу сталося внаслідок бойових дій на території Луганської області» є безпідставним та таким, що не відповідає дійсності, оскільки в 2017 році в м. Сєвєродонецьку Луганської області ніяких бойових дій не відбувалось, відтак, позивачу нічого не заважало подати заяву про продовження щомісячних страхових виплат на новий період та надати довідку з місця навчання. Отже, ОСОБА_1 свідомо не виконала умови, за яких їй могли б бути продовжені виплати щомісячних страхових коштів. 25 квітня 2018 позивач звернулась до Сєвєродонецького відділення з черговою заявою про продовження їй страхових виплат та надала довідки з місця навчання: № 338 від 25.04.2018, № 339 від 25.04.2018, № 340 від 25.04.2018. На підставі вищезазначеної заяви та довідок з місця навчання, Сєвєродонецьким відділенням були прийняті постанови згідно яких виплати повинні провадитися з 01.07.2017 до 30.06.2018 (постанови №1217/26653.1/26653.1/37 від 29.05.2018; 1217/26653/26653/38 від 29.05.2018; 1217/26653/26653/39 від 29.05.2018). Але, з 12 травня 2018 набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 25.04.2018р. № 335 «Про внесення змін до Постанови № 365». Внесеними змінами передбачено: «орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає /відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо перемішеної особи. Суми, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку. визначеного Кабінетом Міністрів України» Відтак, ОСОБА_1 продовжила отримувати щомісячні страхові виплати в разі втрати годувальника з квітня 2018 року, тобто з місяця звернення внутрішньо переміщеної особи до Сєвєродонецького відділення. Виплата страхових коштів за минулий період, а саме: за період з 01.07.2017 по 31.03.2018, можуть бути виплачені лише згідно вимог п. 15 Порядку № 365. Дані кошти повинні обліковуватися у Сєвєродонецькому відділенні та виплачуватись на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. У зв’язку з тим, що окремий порядок на даний час не прийнятий Кабінетом Міністрів України, здійснити виплату страхових коштів на даний час не є можливим. На підставі вищевикладеного, відповідач вважає позовні вимоги позивача щодо визнання протиправною бездіяльність відповідача стосовно невиплати їй щомісячних страхових виплат за період з 01.07.2017 по 31.03.2018 та зобов’язання виплатити страхові кошти за вказаний період, необґрунтованими та передчасними, у зв’язку з чим просимо відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 18.03.2019 справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.1-2).

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 17.04.2019 за заявою представника позивача замінено неналежного відповідача на належного (а.с.74,75).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 КАС України, суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою України, паспорт серії ЕН939871, виданий 27.08.2013 Антрацитівським МВ УМВС України в Луганській області, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.7).

Відповідно до інформації зазначеної у довідці від 26.04.2018 №0000525880 ОСОБА_2 є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції, тимчасова адреса місця проживання позивача: АДРЕСА_1 (а.с.8).

На виконання ухвали від 18.03.2019 Управління праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради надало інформацію, в якій останній зазначив, що рішення щодо скасування довідки не приймалось (а.с.73).

Судом також встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку Фонду з 02.11.2003, має зареєстрований страховий випадок втрати годувальника з датою початку виплат 02.11.2003.

Як внутрішньо переміщена особа перебувала на обліку у різних відділеннях Фонду соціального страхування.

Починаючи з вересня 2016 перебувала на обліку в Сєвєродонецькому міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області і отримувала щомісячні страхові виплати в разі втрати годувальника відповідно до пп.1 п.2 ст.41 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 року №1105-ХІV (а.с.30).

Відділенням виконавчої дирекції Фонду в м.Сєвєродонецьку Луганської області 17.07.2017 №1211/26653.1/36 винесено постанову про зняття з обліку особи, яка має право на страхові виплати в разі смерті потерпілого, постановлено зняти з обліку справу ОСОБА_1 30.06.2017 та припинено всі страхові виплати по справі з 01.07.2017 (а.с.52).

25.04.2018 позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просила продовжити раніше призначену щомісячну страхову виплату у зв’язку зі смертю годувальника (а.с.56).

Протоколом №92 від 22.05.2018 засідання комісії з питань призначення (відновлення) вирішено призначити ОСОБА_1 соціальні виплати (а.с.57).

Постановами Сєвєродонецького міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області від 29.05.2018: №1217/26653.1/26653.1/37 постановлено продовжити ОСОБА_1 раніше призначену щомісячну страхову виплату, яку проводити з 01.07.2017 по 31.12.2017; №1217/26653.1/26653.1/38 призначено позивачу перераховану суму щомісячної страхової виплати з 01.01.2018; №1217/26653.1/26653.1/39 призначено виплату з 01.03.2018; №№1217/26653.1/26653.1/39/1 призначено доплату за квітень 2018 року (а.с.58,59,60,61).

Виплати розпочались з квітня 2018 року, при цьому заборгованість за період з 01.07.2017 по 31.03.2018 не виплачена.

При цьому відповідач невиплату заборгованості обґрунтовує тим, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. На теперішній час цей порядок ще не визначено (а.с.9,20-22).

В подальшому за заявою позивача від 19.07.2018 постановою Сєвєродонецького міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області від 20.07.2018 №1217/26653.1/26653.1/40 постановлено продовжити ОСОБА_1 раніше призначену щомісячну страхову виплату, яку проводити з 01.07.2018 по 31.01.2019 (а.с.64).

За заявою позивача від 22.01.2019 постановою Сєвєродонецького міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області від 31.01.2019 №1217/26653.1/26653.1/42 постановлено продовжити ОСОБА_1 раніше призначену щомісячну страхову виплату, яку проводити з 01.02.2019 по 30.06.2019 (а.с.72).

З довідки Східноукраїнського національного університету ім.Володимира Даля від 25.10.2018 №975 вбачається, що ОСОБА_1 дійсно є здобувачем вищої освіти Навчально-наукового інституту транспорту і логістики Східноукраїнського національного університету ім.Володимира Даля та навчається за освітнім ступенем «бакалавр» на третьому курсі денної форми навчання, довідка дійсна з 01.07.2018 по 31.01.2019 (а.с.67).

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати заборгованості, позивач звернувся до суду за захистом порушених прав.

Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

В Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Зазначені конституційні положення розвинуті в розділі II Конституції України «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина». Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Конституції України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи міститься у ст. 1 Закону № 1706-VII, який набрав чинності 22 листопада 2014 року.

Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:

- перебуває на території України на законних підставах;

- має право на постійне проживання в Україні;

- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.

Таким чином, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

З 01 січня 2015 року набув чинності Закон України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII, яким Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» викладено в новій редакції, згідно з якою він став називатися Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування».

Відповідно до п.п. 4 та 5 розд. VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» утворено Фонд соціального страхування України, реорганізувавши шляхом злиття Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України та Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Фонд соціального страхування України та його робочі органи є правонаступниками Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції цього Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, відділень у районах і містах обласного значення, а також Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, його виконавчої дирекції, відділень цього Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі та їх робочих органів.

Згідно з ч. 3 ст. 8 вказаного Закону робочими органами виконавчої дирекції Фонду є її управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що створюються за рішенням правління Фонду на підставі затвердженої ним структури органів Фонду. Управління виконавчої дирекції Фонду є юридичними особами.

З огляду на наведені положення законодавства до відповідача у справі перейшли обов’язки щодо призначення та виплати виплат, що передбачені Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування».

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов’язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров’я визначає Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV (далі Закон №1105-XIV).

Розділом V Закону № 1105-XIV врегульовані питання загальнообов’язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Статтею 36 Закону №1105-XIV визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Страхові виплати складаються із:

1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата);

2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім’ї та особам, які перебували на утриманні померлого);

3) страхової виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності;

4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.

Статтею 41 Закону №1105-XIV визначено, що у разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат мають, зокрема, непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після його смерті.

Такими непрацездатними особами є діти, які не досягли 16 років; діти з 16 до 18 років, які не працюють, або старші за цей вік, але через вади фізичного або розумового розвитку самі не спроможні заробляти; діти, які є учнями, студентами (курсантами, слухачами, стажистами) денної форми навчання, - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ними 23 років (пп.1 ч.2 ст.41 Закону).

Частиною першою статті 47 № 1105-XIV визначено, що страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду:

1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання;

2) особам, які мають право на виплати у зв’язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.

Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв’язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них (частина п’ята статті 47 Закону № 1105-XIV).

Згідно з частинами четвертою, сьомою статті 47 Закону № 1105-XIV виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв’язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України «Про оплату праці».

За положеннями пункту 3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1105-ХІV особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року № 365 затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, до якого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 335 були внесені зміни у пункт 15. Вказаний пункт викладено в такій редакції:

“15. Орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.”.

Вказані зміни набули чинності 12.05.2018.

Як вже було встановлено судом постановами Сєвєродонецького міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області від 29.05.2018 позивачу були продовжені страхові виплати за період з 01.07.2017 по 31.12.2017, та з 01.01.2018 по 30.06.2018, проте виплату було здійснено лише з квітня 2018 року. Страхові виплати за період з 01.07.2017 по 31.03.2018 не виплачені відповідачем з посиланням на відсутність окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

При цьому суд вважає за необхідне зауважити, що такий підхід відповідача не враховує принципи верховенства права, законності та добросовісності у діяльності держави.

Так, внаслідок відсутності порядку та механізму виплати страхових виплат особі за минулий період виникає правова невизначеність щодо змісту обов’язку держави по виплаті такої заборгованості. Така невизначеність створює умови для свавілля з боку держави, що є несумісним з принципом верховенства права.

Взявши на себе обов’язок із виплати особі страхових виплат за минулий період (стаття 47 Закону № 1105-XIV), але при цьому не визначивши певного порядку, держава допустила недобросовісність. Щоправда ця недобросовісність була допущена урядом, а не відповідачем. Незважаючи на це, носієм обов’язку перед особою виступає держава в цілому. Оскільки у відносинах виконання цього обов’язку державу представляють органи, які уповноважені на нарахування та виплату пенсії, то саме вони повинні нести відповідальність від імені держави.

Згідно з частинами першою та другою статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

При розгляді справи «Кечко проти України» (заява № 63134/00) Європейський суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 «Бурдов проти Росії»).

Тобто, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням коштів, яке базується на спеціальних чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від асигнувань на виплату таких коштів.

Так суд зазначає, що статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Враховуючи викладене, а також виходячи з того, що право на отримання страхових виплат є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд дійшов висновку про те, що не здійснивши позивачу в порушення вимог статті 47 Закону №1105-XIV виплату страхових виплат за період з 01.07.2017 по 31.03.2018, відповідач допустив протиправну бездіяльність, що свідчить про наявність правових підстав для зобов’язання відповідача до вчинення необхідних дій з метою відновлення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Приписами ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

З довідки відповідача від 29.03.2019 №746/03-1 вбачається, що в останнє ОСОБА_1 отримала страхові виплати в березні 2019 року в розмірі 3939,73 грн (а.с.30).

Таким чином, сума стягнення за один місяць складає 3939,73 грн.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню повністю.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з такого.

Позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір у сумі 768,40 грн (а.с.3).

Оскільки рішення прийнято на користь позивача, то судовий збір підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295, 371, п.15.5 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області в особі Сєвєродонецького міського відділення про визнання протиправною бездіяльність та зобов’язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області в особі Сєвєродонецького міського відділення щодо невиплати ОСОБА_1 щомісячних страхових виплат за період з 01.07.2017 по 31.03.2018.

Зобов’язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області в особі Сєвєродонецького міського відділення (ідентифікаційний код 41313100, місцезнаходження: 93411, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, проспект Гвардійський, будинок 30) виплатити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_4, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: 94601, АДРЕСА_2) заборгованість з невиплачених щомісячних страхових виплат за період з 01.07.2017 по 31.03.2018.

Допустити рішення до негайного виконання у межах стягнення за один місяць в сумі 3939 (три тисячі дев’ятсот тридцять дев’ять) гривень 73 копійки.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_4, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: 94601, АДРЕСА_2) за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області (ідентифікаційний код 41313100, місцезнаходження: 93411, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, проспект Гвардійський, будинок 30) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя ОСОБА_3