Рішення № 81208612, 15.04.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 квітня 2019 року м. Київ № 320/1163/19

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Колеснікової І.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Ірпінського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Ірпінського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, в якому просить суд:

- зобов’язати Ірпінське об’єднане управління Пенсійного фонду України Київської області (код ЄДРПОУ: 41248152) відновити виплату пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1) за минулий час з урахуванням доплат, надбавок, перерахунків з моменту припинення, а саме за період з 01.05.2018 по 31.10.2018 (включно).

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено про порушення відповідачем його права на соціальний захист, прямо гарантованого Конституцією України, Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», Законом України «Про пенсійне забезпечення», що призвело до безпідставної невиплати належних йому сум пенсії у період з 01.05.2018 по 31.10.2018 (включно).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2019 відкрито провадження в адміністративній справі; судом постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання; запропоновано відповідачеві подати до суду у п’ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали про відкриття провадження у справі відзив на позовну заяву (відзив).

05.04.2019 до суду надійшов відзив на адміністративний позов, в якому зазначено, що пенсія за період з 01.05.2018 по 31.10.2018 у розмірі 38 648,58 грн. обліковується в управлінні та буде виплачена після визначення та прийняття Порядку для здійснення таких виплат.

Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

Відтак, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, кв. Зарічний 9, кв. 53 , що підтверджується копією паспорта громадянина України серії ЕЛ № 003814, виданим Новопсковським РВ УДМС України у Луганській області 02.06.2015.

Право на отримання пенсії за віком підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1, виданим Пенсійним фондом України.

Розпорядженням Марківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області від 11.05.2018 позивачеві призупинено виплату пенсії з 01.05.2018 на виконання підпункту 5 пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам»; на підставі списку пенсіонерів з числа внутрішньо переміщених осібпо яких надано інформацію згідно інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний контроль (система «Аркан»), про відсутність на підконтрольній території понад 60 днів (а.с. 39).

06.11.2018 позивач звернувся до відповідача з заявою в якій просив запросити його пенсійну справу з останнього пісця проживання у зв’язку з переїздом та поновити виплату пенсії з моменту припинення.

Розпорядженням Ірпінського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області від 20.12.2008 позивача взято на облік, як особу, яка переміщена з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції (довідка про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції від 06.11.2018 № НОМЕР_2).

Рішенням Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при виконавчому комітеті Ірпінської міської ради від 29.11.2018 № 28 позивачеві відновлено пенсію.

Листом від 31.01.2019 № 35/Б-03 Ірпінське об’єднане управління Пенсійного фонду України Київської області повідомило позивача про те, що 10.12.2018 до управління надійшов супровідний лист Марківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області в якому зазначено, що позивачеві пенсія виплачена по 31.12.2018 (борг за період з 01.05.2018 по 31.10.2018 не виплачувався).

Розпорядженням управління пенсійна справа опрацьована, поновлення виплати пенсії проведено на січень 2019 року (пенсія за січень 2019 року в сумі 6 213,67 грн.) та проведено нарахування пенсії за період з 01.05.2018 по 31.10.2018 в сумі 38 648, 58 грн. На виконання листа Пенсійного фонду України від 28.12.2018 № 26992/Б-11 позивачеві виплачено пенсію за листопад 2018 рокув січні 2019 року на додаткові відомості в сумі 6 441,43 грн.

Нарахована сума пенсії за період з 01.05.2018 по 31.10.2018 обліковується в управлінні та буде виплачуватись на умовах окремого порядку визначеного Кабінетом Міністрів України (після його прийняття).

Вважаючи дії відповідача щодо невиплати пенсії за період з 01.05.2018 по 31.10.2018 є неправомірними, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд зазначає, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи.

Конституційний Суд України у рішенні від 7 жовтня 2009 року №25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У зазначеному рішенні Конституційного Суду України та відповідній практиці Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Частиною першою статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Відповідно до Преамбули Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09 липня 2003 року (далі - Закон України № 1058) цей Закон, зокрема, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.

Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Частиною 3 статті 4 Закону України № 1058 визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Вимогами статті 5 Закону України № 1058 передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до пункту 16 Прикінцевих положень Закону України № 1058 до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування". Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Статтею 49 Закону України №1058 передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ розширеному тлумаченню не підлягає та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Відповідно до частини другої статті 49 Закону України № 1058 поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Судом встановлено, що позивачеві призупинено виплату пенсії з 01.05.2018 на виконання підпункту 5 пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам у зв’язку з відсутністю позивача на підконтрольній території понад 60 днів.

Водночас суд зазначає, що відсутність особи на підконтрольній території понад 60 днів не є умовою передбаченою пунктом 5 частини 1 статті 49 Закону України з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, в рішенні у справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (п. 25 рішення).

Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, пенсійний орган порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Щокін проти України", питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (п. 33 рішення).

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

З огляду на викладене суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Аналізуючи вказані норми права та оцінюючи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що припинення виплати пенсії позивачеві відбулося не на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Висновки суду узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в рішенні від 03 травня 2018 року у зразковій справі № 805/402/18 (провадження №Пз/9901/20/18), які відповідно до частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при розгляді типової справи.

Ефективним захистом порушених прав позивача є відновлення виплати вже нарахованої пенсії позивача за період з 01.05.2018 по 31.10.2018.

З урахуванням встановлених обставин, суд зазначає таке.

Стттею 46 Закону № 1058-IV передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Враховуючи, що припинення виплати пенсії позивачу сталося не з вини пенсіонера, суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 має право на виплату йому пенсії за минулий час починаючи з 01.05.2018 по 31.10.2018.

Відповідно до статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Оскільки Україна, як правова держава, гарантує своїм громадянам право на соціальний захист, яке реалізується в тому числі і у щомісячному отриманні пенсіонерами належної їм пенсії, тому заборгованість, що утворилась не з вини пенсіонера повинна бути йому виплачена.

Враховуючи те, що позивачеві не виплачена пенсія з 01.05.2018 по 31.10.2018, а станом на час розгляду та вирішення даної справи відповідачем не надано доказів здійснення виплати заборгованості за вказаний період, суд дійшов висновку про те, що відповідач допустив в даному випадку протиправну бездіяльність, чим порушив права позивача.

Доводи відповідача про те, що виплата заборгованості позивачу буде здійснена на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України з моменту його прийняття з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України № 335 від 25.04.2018 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. №365», є неприйнятними, виходячи з наступного.

З даного приводу суд зазначає, що Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

У преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.

Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

За таких обставин, до спірних правовідносин слід застосовувати норми Закону № 1058-IV щодо виплати пенсії пенсіонерам, які мають вищу юридичну силу.

При цьому, суд наголошує на тому, згідно статті 9 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права"), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.

Разом з цим, суд зазначає, що згідно пункту 4 частини 1 статті 5 та пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд між іншим може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною та зобов’язання вчинити певні дії, проте позивачем заявлено позовну вимогу лише про зобов’язання вчинити певні дії.

Таким чином, суд дійшов висновку проте, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

За загальним правилом суд не може виходити за межі позовних вимог, тобто не може застосовувати інший спосіб захисту, ніж зазначив позивач у позовній заяві.

Як роз'яснив Верховний Суд України у п. 3 постанови Пленуму № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення», вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього вбачається, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов:

- лише у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача;

- повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав;

- вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.

З огляду на викладене, суд, вважає що для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача необхідно вийти за межі позовних вимог, шляхом визнання бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачеві пенсії за період з 01.05.2018 по 31.10.2018 післі відновлення пенсійних виплат протиправною та зобов’язати Ірпінське об’єднане управління Пенсійного фонду України Київської області відновити виплату пенсії ОСОБА_1 за минулий час з урахуванням доплат, надбавок, перерахунків з моменту припинення, а саме за період з 01.05.2018 по 31.10.2018.

Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку суду, відповідачем не надано суду жодного доказу правомірності невиплати пенсії позивачу в розумінні зазначеної норми Закону.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу позивача, який має значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28 серпня 2018 року (справа № 802/2236/17-а).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.

Суд, крім того, зазначає, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів у межах суми стягнення за один місяць.

Відтак, суд вважає за необхідне, рішення суду звернути до негайного виконання у межах виплати пенсії за один місяць.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки адміністративний позов підлягає задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Ірпінського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області витрати по сплаті судового збору у розмірі 768,40 грн.

Керуючись статтями 243-250, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправною бездіяльність Ірпінського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області (ЄДРПОУ: 41248152; адреса реєстрації: 08200, Київська область, м. Ірпінь, вул. Шевченка, 4), що полягає у невиплаті пенсії ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1, ІНФОРМАЦІЯ_3; адреса місцезнаходження: Київська область, м. Ірпінь, вул. Давидчука, 15 Б, В, кв. 6) після відновлення її виплати за період з 01.05.2018 по 31.10.2018 (включно).

3. Зобов’язати Ірпінське об’єднане управління Пенсійного фонду України Київської області (ЄДРПОУ: 41248152; адреса реєстрації: 08200, Київська область, м. Ірпінь, вул. Шевченка, 4) відновити виплату пенсії ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1, ІНФОРМАЦІЯ_3; адреса місцезнаходження: Київська область, м. Ірпінь, вул. Давидчука, 15 Б, В, кв. 6) за минулий час з урахуванням доплат, надбавок, перерахунків з моменту припинення, а саме за період з 01.05.2018 по 31.10.2018 (включно).

4. Допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць.

5. Стягнути з рахунків бюджетних асигнувань Ірпінського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області (ЄДРПОУ: 41248152; адреса реєстрації: 08200, Київська область, м. Ірпінь, вул. Шевченка, 4) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1, ІНФОРМАЦІЯ_3; адреса місцезнаходження: Київська область, м. Ірпінь, вул. Давидчука, 15 Б, В, кв. 6) судовий збір в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Колеснікова І.С.