Рішення № 81207778, 16.04.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

16 квітня 2019 р. Справа № 120/287/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Комара П.А.,

за участю:

секретаря судового засідання: Дмитрука В.В.

представника позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: не з'явився

представника третьої особи: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_2

до: Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3 Пенсійного фонду України у місті Вінниці

про: визнання протиправним та скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_2 з адміністративним позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – ОСОБА_3 Пенсійного фонду України в місті Вінниці в якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження №49858108 від 30.11.2016 відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначила, що відповідач безпідставно прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №49858108 від 30.11.2016 та не направив дану постанову ОСОБА_2 Зокрема, як зазначає позивач, не виконавши всіх можливих дій направлених на виконання в повному обсязі рішення національного суду, а саме Ленінського районного суду м. Вінниці по справі №2а-3080/2010 та рішення Європейського суду з прав людини №64511/12 від 19.11.2015, оскільки пенсія з 01.11.2011 і по теперішній час нараховується та виплачується їй в меншому розмірі.

Таким чином, вважаючи прийняту відповідачем постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №49858108 від 30.11.2016 протиправною, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 04.02.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено справу до судового розгляду на 13.02.2019.

13.02.2019 судовий розгляд справи відкладено на 06.03.2019 у зв'язку з відсутністю доказів належного повідомлення сторін.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 06.03.2019 витребувано у відповідача додаткові докази та відкладено розгляд справи на 14.03.2019.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 14.03.2019 постановлено розгляд справи відкласти на 27.03.2019, визнано обов’язковою явку в судове засідання відповідача та витребувано повторно додаткові докази.

Крім того, ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 14.03.2019 застосовано до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції заходи процесуального впливу, шляхом стягнення з останнього в дохід Державного бюджету штрафу в розмірі 3 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сумі 5763,00 грн.

27.03.2019 судовий розгляд справи відкладено на 16.04.2019 у зв’язку з неявкою відповідача та не наданням витребовуваних доказів до суду.

28.03.2019 представником відповідача надано відзив на позовну заяву, згідно якого проти задоволення адміністративного позову заперечує з огляду на наступне.

В провадженні відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби міністерства юстиції України перебувало виконавче провадження по виконанню рішення № 64511/12, видане 19.11.2015 Європейським судом з прав людини у справі «ОСОБА_4 проти України та інші 572 заяви», де ОСОБА_2 є одним із заявників.

Відповідно до вказаного рішення Суду на користь Стягувана підлягає виплата 1000 евро в перерахунку на національну валюту держави - відповідача та виконання постанови Ленінського районного суду м. Вінниці від 09.12.2010 у справі № 2а-3080/10.

В ході виконання зазначеного рішення Суду на користь Стягувача платіжним дорученням Міністерства юстиції України від 29.02.2016 № 1136 перераховані кошти у розмірі 29776,06 грн. (еквівалент 1000 євро) та, на підставі отриманої відповіді з Пенсійного фонду України від 06.07.2016 №22021/07-10, платіжним дорученням від 25.11.2016 №4510 сплачена заборгованість по рішенню національного суду в розмірі 92726,99 грн.

19 червня 2011 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» яким передбачено, зокрема, що у 2011 році положення ст.ст. 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансово бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік. Аналогічні положення містяться у законах України про Державний бюджет України на 2012-2016 роки.

На виконання вимог вищезазначених законів Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 06.07.2011 № 745 "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються рахунок коштів державного бюджету" (набрала чинності 23.07.2011) та Постанову від 23.11.2011 № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (набрала чинності 01.01.2012). Таким чином, у зв'язку зі змінами в пенсійному законодавстві пенсія стягувача з 01.11.2011 приведена у відповідність до норм чинного законодавства.

Рішенням Конституційного Суду України від 26.12.2011 №20-рп/2011 визнано право Кабінету Міністрів України як державного органу встановлювати порядок та розмір соціальних виплат, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету.

ОСОБА_5 уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини від 03.10.2014 № 43500-0-61-14/12.0.1 повідомлено, що Європейський суд у своїй ухвалі у справі «Великода проти України», у якій заявниця скаржилась на невиконання рішення, яким управління Пенсійного фонду України було зобов'язано здійснити перерахунок та виплачувати їй пенсію з 01.12.2008, визнав заяву неприйнятною як повністю необґрунтовану.

Європейський суд дійшов висновку «що подальша, дія вищезазначеного судової рішення закінчилася, коли у законодавство, яке регулювало пенсійні виплати заявниці було внесено зміни. Відповідно, обов'язок Уряду забезпечити виконання рішення закінчився щонайпізніше 1 листопада 2011 року, коли змінене законодавство було застосовано до пенсії заявниці. Протягом зазначеного періоду заявниця отримувала пенсію згідно рішення суду від 19 січня 2010 року, і таким чином для скарги немає підстав».

Таким чином, керуючись пунктом 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» та пунктом 5 статті 8 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» державним виконавцем 30.11.2016 прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження. Копію постанови скеровано стягувачу листом від 30.11.2016 №255/20.1/23.

В подальшому, відділом надано роз'яснення ОСОБА_2 листом від 19.08.2017 №Ш-32486/20.1-255/23 на заяви від 18.07.2017 та від 18.12.2016, а також 20.07.2018 відділом надано відповідь № Ш-15086/20.1-255/23 ОСОБА_2 на заяву від 26.06.2018.

10.04.2019 на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про скасування ухвали про стягнення штрафу.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 15.04.2019 у задоволенні клопотання Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про скасування ухвали суду від 14.03.2019 про стягнення штрафу відмовлено.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити, з підстав наведених у позовній заяві. Крім того, просив поновити пропущений строк звернення до суду.

Представник відповідача та представник третьої особи не прибули, хоча про час, дату та місце судового засідання вчасно та належним чином повідомлені, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Протокольною ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання від 16.04.2019, суд задовольнив клопотання представника позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду та поновив пропущений строк звернення до Вінницького окружного адміністративного суду.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив наступне.

Постановою Ленінського районного суду м. Вінниці від 09.12.2010 у справі №2а-3080/2010, яка залишена без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22.08.2011, зокрема, зобов'язано управління Пенсійного фонду України у Ленінському районі м. Вінниці здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_2 з 09.05.2010 року у відповідності до ст. ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та провести виплату, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове держане пенсійне страхування», але не менше восьми мінімальних пенсій за віком, встановленої на момент виплати та виходячи з розміру додаткової пенсії, який складає не менше 75% мінімальної пенсії за віком, встановленої на момент виплати.

18.04.2012 державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, на підстав п. 11 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження».

Зважаючи на тривале невиконання державою Україна рішення суду, ОСОБА_2 подала заяву до Європейського суду з прав людини, яка була задоволена (справа "ОСОБА_4 проти України та інші 572 заяви" №64511/12 від 19.11.2015 ).

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "ОСОБА_4 проти України та інші 572 заяви" №64511/12 від 19.11.2015, в частині заяви ОСОБА_2 передбачено, що «Уряд визнає надмірну тривалість виконання рішень національних судів, зазначених у додатку до цієї декларації.

Уряд готовий виконати рішення національних судів, зазначених у додатку, які ще підлягають виконанню, а також сплатити кожному заявнику 1000 євро.

Сума у розмірі 1000 євро є відшкодуванням будь-якої матеріальної та моральної шкоди, а також судових та інших витрат, буде конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу. Держава виплатить вищезазначені кошти і виконає рішення національних судів, які ще підлягають виконанню, протягом трьох місяців з дати повідомлення про ухвалення Судом рішення відповідно до пункту 1 статті 37 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У випадку несплати цих сум і невиконання рішень національних судів протягом зазначеного тримісячного строку Уряд зобов’язується сплатити пеню за період з моменту спливу тримісячного строку і до моменту остаточного розрахунку у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Ці виплати та виконання зазначених рішень національних судів становитимуть остаточне вирішення цих справ».

20.01.2016 старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_6 за наслідками розгляду Службової записки в.о. ОСОБА_5 уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини від 04.01.2016 №704/12.0.1-48-16 про виконання рішення №64511/12 від 19.11.2015 винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП №49858108.

Платіжним дорученням Міністерства юстиції України № 1136 від 29.02.2016 стягувачу перераховано грошові кошти у розмірі 29776,06 грн. (еквівалент 1000 євро).

01.06.2016 державним виконавцем направлено вимогу до Пенсійного фонду України про надання інформації про стан виконання рішення національного суду.

Листом від 06.07.2016 №22021/07-10 Пенсійний фонд України повідомив відділ про те, що на виконання рішення національного суду від 09.12.2010 у справі №2а-3081/10 управлінням Пенсійного фонду України в м. Вінниці здійснено перерахунок державної пенсії, однак на виконання вказаної постанови суду нараховано та не виплачено 92726,99 грн.

21.11.2016 державним виконавцем направлено вимогу до Департаменту фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Міністерства юстиції України для необхідності виплати на користь стягувача заборгованості за рішенням національного суду в розмірі 92726,99 грн.

25.11.2016 платіжним дорученням Міністерства юстиції України №4510 від перераховано грошові кошти у розмірі 92726,99 грн. (заборгованість за рішенням національного суду).

30.11.2016 відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України прийнято постанову у виконавчому провадженні № 49858108 про закінчення виконавчого провадження. Дана постанова одночасно являється предметом оскарження у даній справі.

Визначаючись стосовно позовних вимог, суд виходив з наступного.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про виконавче провадження” № 1404-VIII від 02.06.2016 року (далі – Закон № 1404-VIII від 02.06.2016 року) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно із ч. 1 ст. 5 Закону № 1404-VIII від 02.06.2016 року органи та особи, які здійснюють примусове виконання рішень примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Частиною 1 ст. 18 Закону № 1404-VIII від 02.06.2016 року передбачено, що виконавець зобов’язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов’язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону № 1404-VIII від 02.06.2016 року).

Пунктом 9 ст. 39 Закону № 1404-VIII від 02.06.2016 року передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Згідно п. 8 ч. 1 ст. 3 Закону № 1404-VIII від 02.06.2016 року відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” № 3477-IV від 23.02.2006 року (далі – Закон № 3477-IV від 23.02.2006 року) рішення: а) остаточне рішення Європейського суду з прав людини у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; б) остаточне рішення Європейського суду з прав людини щодо справедливої сатисфакції у справі проти України; в) рішення Європейського суду з прав людини щодо дружнього врегулювання у справі проти України; г) рішення Європейського суду з прав людини про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України.

Згідно ч. 1, 2 ст. 2 Закону № 3477-IV від 23.02.2006 року рішення є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.

Порядок виконання Рішення визначається цим Законом, Законом України "Про виконавче провадження”, іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей, що передбачені цим Законом.

Виконання Рішення здійснюється за рахунок Державного бюджету України (ст. 3 Закону № 3477-IV від 23.02.2006 року).

Так, статтею 7 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що протягом десяти днів від дня отримання повідомлення Суду про набуття Рішенням статусу остаточного Орган представництва:

а) надсилає Стягувачеві повідомлення з роз'ясненням його права подати до державної виконавчої служби заяву про виплату відшкодування, в якій мають бути зазначені реквізити банківського рахунка для перерахування коштів;

б) надсилає до державної виконавчої служби оригінальний текст і переклад резолютивної частини остаточного рішення Суду у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції, оригінальний текст і переклад резолютивної частини остаточного рішення Суду щодо справедливої сатисфакції у справі проти України, оригінальний текст і переклад рішення Суду щодо дружнього врегулювання у справі проти України, оригінальний текст і переклад рішення Суду про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України. Автентичність перекладу засвідчується Органом представництва.

Державна виконавча служба упродовж десяти днів з дня надходження документів, зазначених у пункті "б" цієї частини, відкриває виконавче провадження. Неподання Стягувачем заяви про виплату відшкодування не є перешкодою для виконання Рішення.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про заходи щодо реалізації Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 31.05.2006 № 784 установлено, що представництво України в Європейському суді з прав людини та звітування про хід виконання рішень Європейського суду з прав людини у справах, в яких Україна є стороною, здійснюється в установленому порядку Міністерством юстиції через ОСОБА_5 уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини.

Частиною 5 ст. 8 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” визначено, що підтвердження списання відшкодування, отримане від центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та підтвердження виконання всіх вимог, зазначених у резолютивній частині остаточного рішення Суду у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції, резолютивній частині остаточного рішення Суду щодо справедливої сатисфакції у справі проти України, у рішенні Суду щодо дружнього врегулювання у справі проти України, у рішенні Суду про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України, є для державної виконавчої служби підставою для закінчення виконавчого провадження.

Згідно ч. 6 ст. 8 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” державна виконавча служба протягом трьох днів надсилає Органу представництва постанову про закінчення виконавчого провадження та підтвердження списання коштів.

Як встановлено з матеріалів справи, оскаржувана постанова прийнята відповідачем на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VІІІ та частини 5 статті 8 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Матеріали справи свідчать та не заперечується сторонами, що на виконання рішення Європейського суду з прав людини №64511/12 від 19.11.2015, платіжним дорученням Міністерства юстиції України №1136 від 29.02.2016 ОСОБА_2 перераховано грошові кошти у розмірі 29776,06 грн. (еквівалент 1000 євро).

Платіжним дорученням Міністерства юстиції України №4510 від 25.11.2016 ОСОБА_2 перераховано грошові кошти у розмірі 92726,99 грн. (заборгованість за рішенням національного суду).

Разом з тим, фактичною підставою для звернення позивача з даним позовом до суду стало, на її думку, часткове виконання рішення Європейського суду та національного суду, а саме здійснення перерахунку і виплати пенсії лише до 01.11.2011.

Разом з тим, суд критично оцінює вказані посилання позивача, з огляду на наступне.

При розгляді справ щодо соціальних виплат судова практика виходила з того, що суди відмовляли у задоволенні позовних вимог спрямованих у майбутнє (якщо такі заявлялися), оскільки суд не міг спрогнозувати, яким чином буде діяти відповідна норма Закону щодо розміру пенсій, призначених відповідно до ст.ст. 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", чи будуть до них вноситися зміни, чи буде відповідач порушувати права позивача тощо.

В рішенні суду від 09.12.2010 по справі №2а-3080/2010 суд не вирішував будь-яких позовних вимог позивача, спрямованих в майбутнє (оскільки позивач таких не заявляв, судячи зі змісту наявних в матеріалах справи судових рішень), а тому виплати на підставі цих рішень мали здійснюватися відповідачем до внесення змін у законодавство, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до статті 63 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян,

які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” № 796-XII фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, коштів, які враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, та інших джерел, не заборонених законодавством.

14.06.2011 Верховною Радою прийнято закон №3491-VI "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік", який набрав чинності 19.06.2011 р.

Пунктом 7 ч.1 цього Закону "Прикінцеві положення" Закону "Про Державний бюджет України на 2011 рік" доповнено п.4, яким установлено, що у 2011 році норми і положення ст.ст.39, 50, 51, 52, 54 закону "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", ст.6 закону "Про соціальний захист дітей війни", ст.ст.14, 22, 37 та ч.3 ст.43 закону "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" застосовуються в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду на 2011 рік.

Аналогічні застереження щодо застосування положень статей 50, 54 Закону № 796-XII також містили Закони України “Про Державний бюджет України на 2012 рік”, “;Про Державний бюджет України на 2013 рік”, “Про внесення змін до Закону України "Про державний бюджет України на 2014 рік” та “Про Державний бюджет України на 2015 рік”.

З аналізу наведеної норми випливає, що визначення порядку та розмірів виплат указаним категоріям громадян делеговано Кабінету Міністрів.

Вирішуючи питання, яка з однопредметних законодавчих норм однакової юридичної сили, що не визнані неконституційними в установленому порядку, підлягає застосуванню для розв'язання спорів зазначеної категорії, перевагу слід надавати тій з них, що прийнята пізніше. У даному випадку пізніше прийняті норми Закону від 14.06.2011 №3491-VI "Про внесення змін до Закону України" Про Державний бюджет України на 2011 рік".

Крім того, згідно з рішенням Конституційного Суду України №20-рп/2011 від 26.12.2011 у справі за конституційним поданням щодо відповідності Конституції України п.4 розділу VII Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік", вищезазначені норми визнані такими, що відповідають Конституції України.

На виконання вимог Закону від 14.06.2011 №3491-VI "Про внесення змін до закону" Про Державний бюджет України на 2011 рік" 06.07.2011 Кабінетом Міністрів прийнято Постанову №745 "Про встановлення деяких виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету", яка набрала чинності 23.07.2011.

З огляду на викладене, до набрання чинності зазначеною Постановою КМ, тобто до 23.07.2011, застосуванню підлягають положення ст.ст.39, 50, 51, 52, 54 закону "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", ст.6 закону "Про соціальний захист дітей війни", ст.ст.14, 22, 37 та ч.3 ст.43 закону "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

З 23 липня 2011 року правомірність дій суб'єктів владних повноважень у зазначених категоріях справ необхідно перевіряти на відповідність вимогам Закону "Про Державний бюджет України на 2011 рік" та Постанови КМ від 06.07.2011 №745.

Крім того, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №1210 від 23.11.2011 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", якою врегульовано порядок обчислення розміру пенсії для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою відповідно до Закону № 796-XII, також було передбачено перерахунок пенсій призначених відповідно до Закону "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Твердження позивача, що управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці в порушення підпункту 4 пункту 3 Постанови КМУ №1210 від 23.11.2011, без згоди та письмової заяви від неї, нараховує та виплачує пенсію не у відповідності до рішення національного суду по справі №2а-3081/2010 від 09.12.2010 є хибним. Дія цього рішення закінчилась, коли у відповідне законодавство були несені зміни.

Аналогічну правову позицію висловив Сьомий апеляційний адміністративний суд в постанові від 13.12.2018 у справі 0240/2835/18-а та постанові від 05.07.2018 у справі №802/1025/18-а.

Крім того, щодо посилань представника позивача, що відповідачем не направлялася на адресу ОСОБА_2 постанова про закриття виконавчого провадження, суд звертає увагу, що відповідно до листа від 30.11.2016 №255/20.1/23 Департаменту ДВС відділу примусового виконання рішень, копія даної постанови від 30.11.2016 направлялась позивачу та ОСОБА_5 Уповноваженому у справах Європейського суду з прав людини.

З урахуванням наведених правових норм суд також враховує правову позицію Європейського суду з прав людини з даного питання, викладену у справі “Великода проти України”, у якій заявниця скаржилась на невиконання рішення, яким управління Пенсійного фонду України було зобов'язано здійснити перерахунок та виплачувати їй пенсію з 01.12.2008.

Так, у пункті 21 рішення від 03.06.2014 у справі “Великода проти України” (заява №43331/12) щодо частин скарг заявниці стосовно невиконання рішення суду від 19.01.2010 після внесення у 2011 році змін до законодавства, Європейський суд з прав людини констатував, що подальша дія вищезазначеного судового рішення закінчилася, коли у законодавство, яке регулювало пенсійні виплати заявниці, було внесено зміни. Відповідно, обов'язок Уряду забезпечити виконання рішення закінчився щонайпізніше 1 листопада 2011 року, коли змінене законодавство було застосовано до пенсії заявниці. Протягом зазначеного періоду заявниця отримувала пенсію згідно з рішенням суду від 19.01.2010, отже, для скарги немає підстав.

Цим же рішенням Європейський суд з прав людини підтвердив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Отже, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії Касаційного адміністративного суду в постанові від 11.07.2018 року справа № 820/3181/16.

Частиною 5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України).

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі, зокрема, фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що приймаючи постанову про закінчення виконавчого провадження ВП№49858108 від 30.11.2016, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством.

За приписами вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши досліджені в ході розгляду справи докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що у задоволенні адміністративного позову належить відмовити.

Відповідно до норм статті 139 КАС України судові витрати з відповідача не стягуються.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 287 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ч. 6 ст. 287 КАС України, апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.

Позивач: ОСОБА_2 (21037, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1)

Відповідач: Департамент Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13, код ЄДРПОУ 00015622)

Третя особа: ОСОБА_3 Пенсійного фонду України в місті Вінниці (21100, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 7, код ЄДРПОУ 37979905)

Суддя Комар Павло Анатолійович