Рішення № 81206820, 09.04.2019, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.04.2019 Справа №914/3142/15

м. Львів

За позовом: Заступника військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави, в особі органів, уповноважених здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах:

позивача 1: Міністерство оборони України, м. Київ

позивача 2: Квартирно – експлуатаційний відділ м. Львова, м. Львів

до відповідача 1: Школа вищої спортивної майстерності, м. Львів

до відповідача 2: Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, м.Львів

третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 підприємство “Мисливець”, м. Львів

про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння; визнання незаконним і скасування розпорядження Шевченківської районної державної адміністрації ЛМР №2130 від 22.12.2005р.

Суддя Мороз Н.В.

при секретарі Ю. Забора

Представники:

Прокурор: Бучко Р.В.

Від позивача-1: ОСОБА_2

Від позивача-2: ОСОБА_3

Від відповідача-1: ОСОБА_4

Від відповідача-2: ОСОБА_5

Від 3-ос.: ОСОБА_6

Суть спору:

Позовну заяву подано Заступником військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави, в особі органів, уповноважених здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах – Міністерства оборони України та Квартирно – експлуатаційного відділу м. Львова до відповідача-1: Школи вищої спортивної майстерності, до відповідача-2: Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача: Виробничого підприємства “Мисливець” про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння; визнання незаконним і скасування розпорядження Шевченківської районної державної адміністрації ЛМР №2130 від 22.12.2005р.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 07.09.2015 р. (суддя Коссак С.М.) позовну заяву було повернуто позивачу. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26.10.2015 р. зазначену ухвалу було скасовано, а справу передано на розгляд до господарського суду Львівської області.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 06.11.2015 р. прийнято позовну заяву до розгляду та призначено розгляд на 23.11.2015 р.

23.11.2015 р. заступником прокурора Західного регіону України було подано заяву про зміну предмета позову, мотивовану відомостями з державного реєстру речових прав, відповідно до яких будівля Б-1 площею 190,9 кв.м. насправді має площу 170,5 кв.м.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 23.11.2015 р. відкладено розгляд справи на 02.12.2015 р. та витребувано докази від ОКП ЛОР «БТІ та ЕО». Крім того, вказаною ухвалою залучено до участі у справі як третю особу, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 підприємство «Мисливець».

25.11.2015 р. надійшло клопотання Школи вищої спортивної майстерності про зупинення провадження у справі до вирішення Львівським апеляційним адміністративним судом справи №876/6175/15.

30.11.2015 р. листом №4575 ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» повідомило суд про неможливість надання витребуваних документів, оскільки такі були вилучені органами досудового слідства постановою від 18.04.2011 р.

02.12.2015 р. виробниче підприємство «Мисливець» надало частину витребуваних судом документів, а для надання решти просило відкласти розгляд справи.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 02.12.2015 р. було зупинено провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №876/6175/15.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.03.2016 р. у справі №876/6175/15 було задоволено апеляційні скарги виробничого підприємства «Мисливець» та Школи вищої спортивної майстерності, скасовано постанову Шевченківського районного суду м. Львова від 24.04.2014 р. у справі №1328/5004/12, а провадження у справі закрито, оскільки даний спір слід вирішувати у порядку господарського судочинства.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25.10.2016 р. у справі №К/800/9165/16 дану ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду залишено без змін, а касаційну скаргу військової прокуратури Львівського гарнізону відхилено.

25.09.2017 р. надійшло клопотання військової прокуратури Львівського гарнізону про поновлення провадження у справі.

У зв’язку із закінченням повноважень як вперше призначеного на посаду судді Коссака С. М., внаслідок повторного автоматизованого розподілу справу передано судді Горецькій З. В. на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.09.2017р.

Ухвалою від 26.07.2017 р. поновлено провадження у справі та призначено розгляд на 09.10.2017 р.

09.10.2017 р. військовою прокуратурою Західного регіону подано заяву про збільшення позовних вимог, якою додатково просить визнати незаконним і скасувати розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради №2130 від 22.12.2005 р. «Про оформлення права власності на будівлі на вул. Єрошенка,34 у м. Львові».

Ухвалою господарського суду Львівської області від 09.10.2017 р. відкладено розгляд справи на 30.10.2017 р.

23.10.2017 р. військовою прокуратурою Львівського гарнізону подано заяву про зміну предмета позову, у якій просить визнати незаконним і скасувати розпорядження Шевченківської районної державної адміністрації Львівської міської ради №2130 від 22.12.2005 р. «Про оформлення права власності на будівлі по вул. Єрошенка, 34 у м. Львові» в частині оформлення права власності на нерухоме майно, яке розташоване на території військового містечка №368 у м. Львів, вул. Єрошенка, 34, а саме нежитлові приміщення літ. І-1 площею 4,4 кв.м., Е площею 2,4 кв.м., В-1 площею 60 кв.м., А-1 площею 89,6 кв.м., Д площею 2 кв.м., Б-1 площею 4,4 кв.м., М площею 67,2 кв.м., Л площею 66,2 кв.м., З-2 площею 12,4 кв.м., И-2 площею 12,6 кв.м., Ж-2 площею 12,4 кв.м., К-2 площею 12,6 кв.м., загальною площею 512,3 кв.м.; визнати за державою в особі Міністерства оборони України право власності на це майно та витребувати його у Школи вищої спортивної майстерності.

Ухвалою суду від 30.10.2017 р. відкладено розгляд справи на 20.11.2017 р.

Ухвалою суду від 20.11.2017 р. відстрочено сплату судового збору та відкладено розгляд справи на 29.11.2017 р., а також залучено в якості відповідача-2 Шевченківську районну адміністрацію Львівської міської ради.

28.11.2017 р. відповідачем-2 – Шевченківською районною адміністрацією подано відзив на позовну заяву.

29.11.2017 р. військовою прокуратурою Львівського гарнізону подано клопотання про призначення експертизи.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 29.11.2017 р. зупинено провадження у справі, призначено комплексну судову експертизу. Витрати на проведення експертизи покладено на КЕВ м. Львова.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 16.10.2018р. поновлено провадження у справі, підготовче засідання призначено на 07.11.2018р.

У зв’язку із закінченням повноважень як вперше призначеної на посаду судді Горецької З. В., внаслідок повторного автоматизованого розподілу справу передано судді Мороз Н. В. на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.10.2018р.

У зв’язку з перебуванням судді Мороз Н. В. у відрядженні, розгляд справи №914/3142/15, призначений на 07.11.2018р. не відбувся.

09.11.2018р. супровідним листом від 07.11.2018р. №006107 на адресу Господарського суду Львівської області повернулись без виконання додаткові матеріали справи №914/649/15 у зв’язку з неоплатою вартості проведення експертизи та ненадання витребовуваних експертом документів.

Ухвалою від 03.12.2018 р. вирішено повторно провести підготовче провадження та відкладено його на 03.01.2019 р.

03.01.2019 р. розгляд справи відкладено на 22.01.2019р., про що учасників процесу повідомлено ухвалою в порядку ст.121 ГПК України.

22.01.2019 р. виробничим підприємством «Мисливець» подано заперечення на клопотання про долучення доказів від 02.01.2019 р. мотивоване невчасністю їх подання та їх неналежним посвідченням. Із листом від 30.01.2019 р. представник Міністерства оборони України подав докази, засвідчені слідчим Соломянського УП ГУ НП у м. Києві.

22.01.2019 р. розгляд справи відкладено на 04.02.2019р., про що відповідача-1 повідомлено ухвалою в порядку ст.121 ГПК України.

04.02.2019 р. у судовому засіданні надійшло клопотання представника ВП «Мисливець» про витребування оригіналів зазначених доказів. Ухвалою суду від 04.02.2019 р. підготовче засідання відкладено на 12.02.2019 р. та продовжено підготовче провадження на 30 днів.

Ухвалою від 12.02.2019р. підготовче засідання відкладено на 04.03.19 р. Крім того, вказаною ухвалою відмовлено Міністерству оборони України у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_7 громадської організації Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України та задоволено клопотання Виробничого підприємства “Мисливець” про витребування доказів.

Ухвалою від 04.03.2019р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 01.04.2019 р.

01.04.2019 р. розгляд справи відкладено на 09.04.2019р., про що відповідача-1 повідомлено ухвалою в порядку ст.121 ГПК України.

В судове засідання 09.04.2019р. прокурор, представники сторін та третьої особи з’явились.

Підтримуючи позовні вимоги прокурор пояснив, що рішенням виконкому Львівської міської ради №30 від 25.01.1964р. Всеармійському військово-мисливському товариству Прикарпатського військового округу надано земельну ділянку площею 17 га в урочищі Картумова гора у м. Львові з правом забудови мисливськими спорудами. Рішенням виконкому Львівської міської ради від 08.02.1985 р. №3-С «Об установлении границ земельных городков на территории г. Львова», квартирно-експлуатаційній частині району ПрикВО – на даний час КЕВ м. Львова, надано у користування земельну ділянку загальною площею 17,3 га у м. Львові по вул. Варшавській, Картумова гора. Згідно земельно-кадастрових даних (лист управління Держкомзему у місті Львові №40/7/25) ця земельна ділянка знаходиться у користуванні військового містечка №368. Розташовані на ній спірні будівлі були збудовані господарським способом за кошти міністерства оборони, що підтверджується актами приймання об’єкта в експлуатацію м. Львів (мисливський стенд) від 1977 р., та кошторисно-фінансовим розрахунком №ОС-2-6 від 02.12.1969 р. Постановою Верховної ОСОБА_8 України від 04.02.1994 р. №3943-ХІІ «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» та Постановою Кабінету Міністрів України №18 від 13.01.1995 р. «Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР», на Міністерство оборони України покладено повноваження органу управління щодо розташованих на території України об’єктів власності колишнього Військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР, зі складу якого у 1992 р. вийшло товариство військових мисливців та рибалок ЗСУ. Статус цього майна як державного підтверджується і судовими рішеннями, зокрема, постановою Верховного суду України від 18.11.2003 р. у справі №18/375. Цим рішенням зобов’язано відповідача – товариство військових мисливців і рибалок ЗСУ здійснити інвентаризацію та повернути на користь Міністерства оборони України майно, а саме: виробниче мисливсько-риболовецьке об’єднання, 16 мисливських та 2 риболовецьких господарства, 3 будинки мисливця-рибалки, 3 магазини, 2 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Київського військового округу; 14 мисливських господарств, будинок мисливця-рибалки, магазин, 5 стрілецьких стендів військово-мисливського товариства ПрикВО, 7 мисливських господарств, 7 будинків мисливця-рибалки, туристична база, 3 магазини, 3 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Одеського військового округу.

Не зважаючи на перебування цього майна у державній власності, розпорядженням Шевченківської районної державної адміністрації від 22.12.2005 р. №2130 «Про оформлення права власності на будівлі по вул. Єрошенка, 34 у м. Львові, за виробничим підприємством «Мисливець» товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України було оформлено право власності на спірне майно. На цій підставі було видано свідоцтво про право власності від 22.12.2005 р. та здійснено реєстрацію в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 16.01.2006 р. Постановою Шевченківського районного суду м. Львова у справі №1328/5004/12 від 24.04.2014 р. це розпорядження було скасоване. Не зважаючи на це, виробниче підприємство «Мисливець» відчужило спірне майно Школі вищої спортивної майстерності на підставі договору про поділ нерухомого майна від 05.06.2008 р. №928, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_9

Представники позивачів позицію прокурора підтримали. Позов просять задоволити.

Представник відповідача– 1 проти позову заперечив, з підстав, викладених у відзиві на позов. Ствердив, що рішенням Львівської міської ради депутатів №30 від 1964 р. земельну ділянку під стрілковий стенд було передано всеармійському військово-мисливському товариству, яке позивачу не належить, в рішеннях судів, на які посилається позивач, не конкретизовано майно, яке передається Міністерству оборони України, постанова Шевченківського районного суду м. Львова від 24.04.2014 р. у справі №1328/5004/12 була оскаржена та ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2015 р. у справі №876/6175/15 відкрито апеляційне провадження. Стверджує, що право власності на спірне майно Школа вищої спортивної майстерності набула на підставі договору купівлі-продажу від 28.02.2006 р., посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_10, а ухвалою Львівської міської ради №2412 від 30.05.2013 р. Школі вищої спортивної майстерності передано у сервітутне користування земельну ділянку у межах парку «Картумова гора» по вул. Єрошенка, 34 для обслуговування спортивної бази «Львівський стрілецький стенд» за рахунок земель рекреаційного призначення за функцією використання – інші землі (об’єкти фізичної культури і спорту). Посилається на добросовісність набуття майна, що в силу ст. 390 ЦК України унеможливлює його витребування. Посилається на рішення ЄСПЛ від 24.03.2003 р. у справі «Стретч проти Об»єднаного королівства», у якому порушенням права на мирне володіння майном визнано визнання недійсним правового акту органу влади, згідно якого особа набула права власності на майно та подальше позбавлення її цього майна на тій підставі, що орган влади порушив закон.

Представник відповідача-2 проти позову заперечив, з мотивів, наведених у відзиві на позовну заяву. Посилається на те, що оскаржуване розпорядження було видане у межах повноважень на підставі поданих документів. Посилання прокурора на належність спірного майна до державної власності вважає недоведеним.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у поясненнях на позовну заяву. Зазначив, що прокурором помилково не взято до уваги того факту, що у відповідності до преамбули ЗУ «Про правовий режим майна у Збройних силах України», цей Закон визначає правовий режим майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, і повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління цим майном. Статтею 1 вказаного закону встановлено, що військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). Враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів закріплення спірного об’єкту за Міністерством оборони України чи КЕВ м. Львова - звернення військового прокурора з таким позовом на підставі зазначених вище норм суперечить положенням ст. 1 ГПК України, оскільки не може бути порушеним право якого не існує. Звертаючись з позовом, який розглядається, прокурор зобов’язаний був вказати які саме права Міністерства оборони України та КЕВ м. Львова порушені і в який спосіб вони мають бути захищеними (відновленими). Крім того, вказав, що у матеріалах справи відсутні докази виділення Міністерству оборони України чи будь-якому іншому підпорядкованому Міністерству органу земельної ділянки та доказів держаної реєстрації прав на користування вказаною земельною ділянкою Міністерством оборони України чи будь-яким іншим державним органом, а також доказів передачі такої земельної ділянки в користування військовому містечку №368, твердження прокурора про перебування земельної ділянки в користуванні в/м Х» 368 - с безпідставним та надуманим. В позові просить відмовити.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, заслухавши пояснення повноважних представників, створивши у відповідності до ст. 13 ГПК України сторонам та іншим особам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, суд встановив.

У відповідності до статуту товариства військових мисливців та рибалок Збройних сил України, зареєстрованого 03.05.1999 р., товариство є правонаступником майна і фінансових ресурсів (прав і обов’язків) Військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР, розташованого на території України (п. 1.5.).

У відповідності до статуту товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України, зареєстрованого 21.10.1993 р., організація є самостійною юридичною особою, осередком товариства мисливців та рибалок України (п. 1.1.).

У відповідності до статуту виробничого підприємства «Мисливець», нова редакція якого зареєстрована 10.06.2010 р., останнє створене за ухвалою ОСОБА_8 товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України (п. 1.1.). Майно підприємства належить йому на праві повного господарського відання, а майно, придбане від доходів господарської діяльності належить йому на правах власника (п. п. 3.2., 3.3.).

Постановою Кабінету Міністрів України №734 від 20.09.2017 р. «Про внесення змін до переліку закладів фізичної культури і спорту, яким надається статус бази олімпійської, параолімпійської та дефлімпійської підготовки», до такого переліку включено Львівську обласну школу вищої спортивної майстерності.

Рішенням виконкому Львівської міської ради №30 від 25.01.1964 р. «Про відвод земельної ділянки Окружній раді Всеармійського військово-мисливського товариства ПрикВО під стрілковий стенд в місті Львові уроч. Картумова гора», зазначеній організації відведено земельну ділянку площею 7 га із правом забудови мисливськими спорудами та ще 10 га без права забудови, під зону обстрілу. 20.02.1964 р. був складений акт про передачу і указання границь земельної ділянки площею 17,3 га. Рішенням виконкому Львівської міської ради №3-с від 08.02.1985 р. «Про встановлення границь земельних ділянок військових містечок на території м. Львова», були закріплені відповідні земельні ділянки, у т.ч. для будівництва навчально-стрілкових стендів площею 17,3 га.

17.06.1977 р. були затверджені акти, складені 16.06.1977 р., прийомки об’єкта в експлуатацію щодо встановлення на Львівському стенді: металевих воріт на металевих стовпах, бетонних доріжок та площадок на площі 589 кв.м., літнього павільйона, цегляної вбиральні на два очки з бутобетонним вигрібом, траншеї на 15 машин, будки управління, вогневої позиції.

Інших актів прийомки в експлуатацію інших об’єктів, на які посилається прокурор у позовній заяві, суду не надано.

Рішенням господарського суду міста Києва від 05.12.2002 р. у справі №18/375 (02-2-18/12485) за позовом заступника генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України про спонукання до виконання дії, позов було задоволено та зобов’язано товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України разом із фахівцями Міністерства оборони України здійснити інвентаризацію майна, а саме: виробничого мисливсько-риболовецького об’єднання, 16 мисливських та 2 риболовецьких господарства, 3 будинки мисливця-рибалки, 3 магазини, 2 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Київського військового округу; 14 мисливських господарств, будинок мисливця-рибалки, магазин, 5 стрілецьких стендів військово-мисливського товариства Прикарпатського військового округу, 7 мисливських господарств, 7 будинків мисливця-рибалки, туристична база, 3 магазини, 3 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Одеського військового округу, а також зобов’язано повернути це майно. Це рішення було залишено без змін постановою Верховного Суду України від 18.11.2003 р. у справі №3-2241к03/45/18.

22.04.2015 р. державним виконавцем ВДВС Солом’янського районного управління юстиції в м. Києві винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП№47311312. Однак, рішення виконане не було на дату розгляду справи.

Зі змісту вказаних судових рішень не вбачається посилань на конкретні об’єкти (чи характеристики об’єктів) нерухомого майна військово-мисливського товариства Прикарпатського військового округу. У зв'язку із невиконанням судового рішення у справі №18/375 (02-2-18/12485) та непроведення інвентаризації, докази належності до майна військово-мисливського товариства Прикарпатського військового округу спірного майна, відсутні.

Розпорядженням Шевченківської районної державної адміністрації Львівської міської ради №2130 від 22.12.2005 р. «Про оформлення права власності на будівлі по вул. Єрошенка, 34 у м. Львові» вирішено оформити виробничому підприємству «Мисливець» товариства військових мисливців та рабилок Західного регіону України право власності на будівлі у м. Львів, вул. Єрошенка, 34, а саме І-1 площею 4,4 кв.м., Е площею 2,4 кв.м., В-1 площею 60 кв.м., А-1 площею 89,6 кв.м., Д площею 2 кв.м., Б-1 площею 190,9 кв.м., Г-1 площею 228,1 кв.м., М площею 67,2 кв.м., Л площею 66,2 кв.м., З-2 площею 12,4 кв.м., И-2 площею 12,6 кв.м., Ж-2 площею 12,4 кв.м., К-2 площею 12,6 кв.м.

Постановою Шевченківського районного суду від 24.04.2014 р. у справі №1328/5004/12 за позовом Львівської прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова до Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради про визнання нечинним та скасування розпорядження №2131 від 22.12.2005 р. «Про оформлення права власності на будівлі на вул. Єрошенка,34 у м. Львові», позов було задоволено, визнано нечинним та скасовано зазначене розпорядження. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.03.2016 р. у справі №876/6175/15 було задоволено апеляційні скарги виробничого підприємства «Мисливець» та Школи вищої спортивної майстерності, скасовано постанову Шевченківського районного суду м. Львова від 24.04.2014 р. у справі №1328/5004/12, а провадження у справі закрито, оскільки даний спір слід вирішувати у порядку господарського судочинства. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25.10.2016 р. у справі №К/800/9165/16 дану ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду залишено без змін, а касаційну скаргу військової прокуратури Львівського гарнізону відхилено.

Матеріали справи не містять належних доказів відповідності майна, оформленого за виробничим підприємством «Мисливець», майну, на яке посилається прокурор як на таке, що було збудоване господарським способом Окружною радою Всеармійського військово-мисливського товариства ПрикВО.

Для сприяння позивачам у доведенні зазначених фактів, ухвалою господарського суду Львівської області від 29.11.2017 р. задоволено клопотання прокурора, зупинено провадження у справі, призначено комплексну судову експертизу для вирішення питань, якими є технічні характеристики спірного майна, чи відповідає фактичний об’єкт матеріалам КЕВ міста Львова, якою є ринкова вартість цього майна. Витрати на проведення експертизи покладено на КЕВ м. Львова. Однак, вартість експертизи оплачена не була, у зв’язку із чим листом від 07.11.2018 р. №006107 Львівського НДІ судових експертиз матеріали були повернуті суду без виконання ухвали.

Згідно із ч. 9 ст. 81 ГПК України, у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

У відповідності до свідоцтва про право власності на будівлі від 22.12.2005 р., зареєстрованого в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 16.01.2006 р., виданого Шевченківською районною адміністрацією Львівської міської ради, будівлі за адресою м. Львів, вул. Єрошенка, 34, а саме літ. І-1 площею 4,4 кв.м., Е площею 2,4 кв.м., В-1 площею 60 кв.м., А-1 площею 89,6 кв.м., Д площею 2 кв.м., Б-1 площею 190,9 кв.м., Г-1 площею 228,1 кв.м., М площею 67,2 кв.м., Л площею 66,2 кв.м., З-2 площею 12,4 кв.м., И-2 площею 12,6 кв.м., Ж-2 площею 12,4 кв.м., К-2 площею 12,6 кв.м., були закріплені на праві приватної власності за виробничим підприємством «Мисливець» товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України на підставі розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради №2130 від 22.12.2005 р..

На підставі договору купівлі-продажу, укладеного 28.02.2006 р., посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_10 та зареєстрованого за №394, виробниче підприємство «Мисливець» продало, а Школа вищої спортивної майстерності придбала 97/100 частин будівель загальною площею 735,4 кв.м. у м. Львів, вул. Єрошенка, 34 за 150000 грн.. Додатково, між тими ж сторонами був укладений договір купівлі-продажу від 29.05.2008 р., зареєстрований в реєстрі за №849, за яким Школа вищої спортивної майстерності придбала ? коридору, а саме: 11/1,3 (коридор), 12/3,7 (коридор), що становить 3/1000 ідеальних частин будівлі площею 2,5 кв.м. за тією ж адресою.

27.02.2008 р. між Школою вищої спортивної майстерності та приватним підприємством «Назаріус» був укладений договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_9, зареєстрований в реєстрі за №297. За цим договором ПП «Назаріус» придбало 5/100 ідеальних частин будівель загальною площею 228,1 кв.м., позначене на плані літ. Г-1 (майстерня по виготовленню мішеней) у м. Львів, вул. Єрошенка, 34, за 11836 грн.. Право власності зареєстроване 07.03.2008 р., що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

На підставі договору про поділ нерухомого майна від 05.06.2008 р., зареєстрованого в реєстрі за №928 та посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_9, власником нежитлових приміщень у м. Львів, вул. Єрошенка, 34, а саме І-1 площею 4,4 кв.м., Е площею 2,4 кв.м., Б-1 площею 170,5 кв.м., В-1 площею 60 кв.м., А-1 площею 89,6 кв.м., Д площею 2 кв.м., М площею 67,2 кв.м., Л площею 66,2 кв.м., З-2 площею 12,4 кв.м., И-2 площею 12,6 кв.м., Ж-2 площею 12,4 кв.м., К-2 площею 12,6 кв.м. стала Школа вищої спортивної майстерності (дата вснення запису 10.06.2008 р.), власником нежитлового приміщення Б-1 площею 20,4 кв.м. стало виробниче підприємство «Мисливець», а власником приміщення Г площею 228,1 кв.м. стало приватне підприємство «Назаріус». При цьому, згідно із п. 2 договору, до його укладення, сторонам на праві спільної часткової власності належало майно: виробничому підприємству «Мисливець» - 27/1000 (на підставі свідоцтва про право власності від 22.12.2005 р. №2130), Школі вищої спортивної майстерності – 923/1000 (на підставі договору купівлі-продажу від 28.02.2006 р.), приватному підприємству «Назаріус» - 5/100 (на підставі договору купівлі-продажу від 27.02.2007 р.).

При прийнятті рішення суд виходить і наступного:

Відповідно до ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із ст. 77 ЗК України та ст. ст. 1, 2 Закону України «Про використання земель оборони», землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, підприємств та організацій ЗС України, які надаються їм для виконання покладених на них функцій та завдань у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України. Згідно Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» - землі оборони при розмежуванні земель не можуть передаватися до земель комунальної власності. Згідно із ст. 13 ЗК України, розпорядження землями державної власності належить до повноважень КМУ. Також, ст. 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» передбачає, що вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також прийняття рішень щодо його вилучення і передачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади та інших органів уповноважених управляти державним майном , самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність належить до компетенції КМУ.

Прокурор не посилається на незаконне відчуження земель оборони, не оскаржує відповідних рішень органів місцевого самоврядування.

Позов заявлено лише щодо нерухомого майна, розташованого у м. Львів, вул. Єрошенка, 34, з тих підстав, що таке майно після здобуття незалежності Україною перейшло до державної власності.

При набутті самостійності Українською державою 1991 році, майно та фінансові ресурси підприємств, установ організацій, та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, визначено державною власністю України, відповідно до ст. 1 Закону України від 10.09.1991 р. за №1540-ХІІ «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України». Згідно ст. 4 Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України», рішення державних органів, органів громадських, політичних, кооперативних, інших організацій і підприємств, посадових осіб, а також договори та інші угоди, прийняті чи здійснені на основі законодавства СРСР щодо зміни власника і форм власності, а також створення акціонерних та спільних підприємств за участю органів влади та управління союзу РСР після прийняття Постанови Верховної ради України від 24.08.1991 р. «Про проголошення незалежності України» без узгодження з відповідними органами управління, визначеними Кабінетом Міністрів України, вважаються недійсними.

Суд погоджується із доводами прокурора про те, що розподільчий акт від 03.02.1994 р. про перехід майна та фінансових ресурсів військово-мисливського товариства збройних Сил СРСР у зв'язку з припиненням його діяльності шляхом реорганізації до товариства військових мисливців та рибалок України не може бути доказом того, що зазначене товариство є власником майна по вул. Єрошенка 34, оскільки це було рішення щодо зміни власника і цей акт затверджений головою ОСОБА_11 Загальноармійського мисливського товариства, тобто із порушенням ст. 4 Закону України від 10.09.1991 за №1540-ХІІ «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України». Водночас, зазначений розподільчий акт містить лише узагальнені відомості, та не доводить належність певному суб’єкту конкретного нерухомого майна.

Відповідно до ст. 329 ЦК України, юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом.

Право власності на спірне майно не було зареєстроване ні за позивачами, ні за товариством військових мисливців та рибалок України.

Однак, у різні періоди державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31.01.1966 р. і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13.12.1995 р. № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 р. № 7/5. Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Отже, відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно, створене та оформлене в передбаченому законом порядку до набрання чинності Законом України від 01.07.2004 р. "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", це не спростовує належності майна відповідному суб’єкту.

Проте, матеріали справи не містять доказів того, що спірне майно у будь-який спосіб передавалось товариством військових мисливців та рибалок України виробничому підприємству «Мисливець».

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Зазначена законодавча презумпція правомірності володіння майном виробничим підприємством «Мисливець» до його відчуження іншим суб’єктам, не подолана.

Згідно із ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 331 ЦК України, право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Матеріали справи свідчать, що первинно право власності на спірне нерухоме майно було зареєстровано не за громадською організацією, а за виробничим підприємством «Мисливець» на підставі розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 22.12.2005 р. №2130 «Про оформлення права власності на будівлі на вул. ОСОБА_12, 34 у м. Львові».

Посилання на незаконність такого розпорядження ґрунтується лише на твердженні про належність цього майна на праві державної власності Міністерству оборони України, однак, доказів такої належності саме цього майна суду не надано. Не доводить такої належності і стверджуване розташування спірного майна на території військового містечка № 368. Це твердження не підкріплене доказами, кадастровий номер та конфігурація земельної ділянки військового містечка не підтверджена жодним доказом та, окрім того, законодавство допускало належність різним особам права власності (користування) на земельну ділянку та на розташований на ній об’єкт нерухомості. Доказів будівництва спірного майна без згоди власника (користувача) земельної ділянки суду не надано.

Згідно із ч. 1 ст. 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Доказів належності спірного майна до державної власності суду не надано, підстави для відмови у Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради виробничому підприємству «Мисливець» в оформленні права власності на будівлі не були доведені належними та допустимими доказами. Прокурор не довів порушення цим розпорядженням прав позивачів, у зв'язку із чим у позові в цій частині слід відмовити.

Згідно із ч. ч. 3, 4 ст. 334 ЦК України, право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Крім того, згідно із ст. 377 ЦК України в редакцій, що діяла на час укладення договорів відносно спірного майна, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).

Матеріали справи свідчать, що на дату розгляду справи судом власниками спірного майна є: щодо нежитлових приміщень у м. Львів, вул. Єрошенка, 34, а саме І-1 площею 4,4 кв.м., Е площею 2,4 кв.м., Б-1 площею 170,5 кв.м., В-1 площею 60 кв.м., А-1 площею 89,6 кв.м., Д площею 2 кв.м., М площею 67,2 кв.м., Л площею 66,2 кв.м., З-2 площею 12,4 кв.м., И-2 площею 12,6 кв.м., Ж-2 площею 12,4 кв.м., К-2 площею 12,6 кв.м. - Школа вищої спортивної майстерності (дата внесення запису 10.06.2008 р.), щодо нежитлового приміщення Б-1 площею 20,4 кв.м. - виробниче підприємство «Мисливець», а щодо приміщення Г площею 228,1 кв.м. - приватне підприємство «Назаріус».

Таким чином, належність спірного майна до державної власності не була доведена суду позивачами, у т.ч. внаслідок ухилення від проведення експертизи, призначеної за клопотанням прокурора.

Відповідно, не підлягають задоволенню й похідні позовні вимоги – про витребування спірного майна.

Згідно із ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Згідно із ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього. Відповідно до ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Прокурором не доведено відсутність права у виробничого підприємства «Мисливець» продавати спірне майно та окрім того, воно було набуте кінцевими власниками на оплатній основі.

Частиною 4 ст.11 ГПК України внормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною ОСОБА_11 України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 ГПК України).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів прокурора та позивачів і їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду по справі №910/13407/17 від 13.03.2018р.

Згідно ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Таким чином, суд дійшов висновку, що наявність передбачених законом підстав для задоволення позову не була доведена суду у встановленому порядку належними та допустимими доказами.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку в позові відмовити повністю.

Витрати зі сплати судового збору покладаються на прокуратуру, згідно вимог ст.129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-78, 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, –

В И Р І Ш И В :

1. В позові відмовити повністю.

2. Стягнути з Військової прокуратури Західного регіону України (м. Львів, вул. Клепарівська, 20, код ЄДРПОУ 38326057) в доход державного бюджету 1 600, 00 грн. судового збору.

Рішення виготовлено 17.04.2019р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Суддя Мороз Н.В.