Ухвала суду № 81206565, 01.04.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

01.04.2019Справа № 910/16908/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Ковтуна С.А., дослідивши матеріали господарської справи

за позовом акціонерного товариства «Дніпровська теплоелектроцентраль»

до публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

про визнання споживання для виробництва електричної енергії, визнання права на реструктуризацію боргу,

Представники:

від позивача Сорокіна А.В. (ордер)

від відповідача Старчик А.А. (за дов.)

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва звернулося з позовом акціонерне товариство «Дніпровська теплоелектроцентраль» до публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про визнання споживання газу акціонерним товариством (далі - АТ) «Дніпровська теплоелектроцентраль» по договору № 107/14-ПР від 18.12.2013 для виробництва електричної енергії та про визнання права на реструктуризацію боргу, що виник на 01 липня 2016 року та не погашений до 31 грудня 2016 року по договору № 107/14-ПР від 18.12.2013 в сумі 69 770 614,35 грн.

Позовні вимоги мотивовані відмовою публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» в укладенні договору реструктуризації заборгованості у розмірі 69 770 614,35 грн. за отриманий за договором № 107/14-ПР від 18.12.2013 природний газ. За твердженням позивача, газ, заборгованість за який виникла станом на 01.07.2016 і не погашена станом на 31.12.2016, використаний для виробництва електричної енергії, а тому ця заборгованість підпадає під реструктуризацію відповідно до Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії».

Відповідач позовні вимоги відхилив повністю. Відповідач вважає, що газ, який був ним поставлений позивачу за договором № 107/14-ПР від 18.12.2013 і заборгованість за яким становить 69 770 614,35 грн, стосувався виключно власних потреб позивача. Оскільки газ не використовувався для виробництва теплової і електричної енергії, на ці правовідносини не поширюється дія Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», у зв'язку з чим відповідач правомірно відмовив в укладенні договору про реструктуризацію.

Оцінюючи доводи та обставини, на яких засновані позовні вимоги і заперечення, суд виходить з такого.

Предметом купівлі-продажу за договором № 107/14-ПР від 18.12.2013, за яким виникла заборгованість у розмірі 69 770 614,35 грн (факт існування заборгованості визнається сторонами), є природний газ, ввезений на митну територію України. У цьому договорі зазначено, що газ, який продається за договором, використовується покупцем виключно для власних потреб і покупець є кінцевим споживачем (п. 1.2).

30 листопада 2016 року набув чинності Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» (далі - Закон № 1730-VIII).

Закон № 1730-VIII визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення, і його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Процедура реструктуризації заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ врегульована статтею 5 Закон № 1730-VIII, відповідно до якої юридичною формою реструктуризації є відповідний договір.

Зокрема, згідно зі статтею 5 Закон № 1730-VIII, реструктуризації підлягає кредиторська заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний станом на 1 липня 2016 року для виробництва теплової та електричної енергії, послуг з опалення та постачання гарячої води (без урахування суми неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ), не погашена станом на 31 грудня 2016 року. Реструктуризація заборгованості за спожитий природний газ здійснюється шляхом розстрочення на 60 календарних місяців рівними частинами з першого числа місяця укладення договору без відстрочення погашення заборгованості та з можливістю дострокового погашення. На реструктуризовану заборгованість не нараховуються неустойка (штрафи, пені), проценти річних, інфляційні нарахування, крім випадків повного або часткового нездійснення платежів за договором про реструктуризацію заборгованості, укладеним відповідно до цього Закону. Виконання зобов'язань теплопостачальної або теплогенеруючої організації за договором про реструктуризацію заборгованості забезпечується шляхом прийняття відповідного рішення органом місцевого самоврядування, що представляє відповідну територіальну громаду, до комунальної власності якої належить така теплопостачальна або теплогенеруюча організація, та який виступає гарантом виконання такого договору на суму реструктуризації (крім суми заборгованості з різниці в тарифах, погашення якої проводиться за рахунок видатків державного бюджету). Для підприємств, що не належать до комунального сектору економіки, фінансові та/або інші гарантії на суму реструктуризації (крім суми заборгованості з різниці в тарифах, погашення якої проводиться за рахунок видатків державного бюджету) надає державний орган, підприємство, установа, організація, до сфери управління якого (якої) належить така теплопостачальна або теплогенеруюча організація, або будь-який вид забезпечення, передбачений законодавством України, на виконання договору реструктуризації надається суб'єктом господарювання, заборгованість якого підлягає реструктуризації, на суму реструктуризації (крім суми заборгованості з різниці в тарифах, погашення якої проводиться за рахунок видатків державного бюджету). Типовий договір про реструктуризацію заборгованості за спожитий природний газ затверджується Кабінетом Міністрів України. Кожна із сторін зобов'язана укласти договір про реструктуризацію заборгованості у строк, що не перевищує 10 календарних днів з дня його отримання, якщо сума за таким договором підтверджена актами звіряння між учасниками процедури врегулювання заборгованості.

13.11.2018 позивач звернувся до відповідача з пропозицією розглянути питання щодо укладення договору реструктуризації заборгованості АТ «Дніпровська теплоелектроцентраль» за спожитий природний газ для виробництва теплової та електричної енергії.

Відповідач (лист від 21.11.2018) відмовив позивачу в укладені договору реструктуризації заборгованості за придбаний природний газ за договором купівлі-продажу природного газу № 107/14-ПР від 18.12.2013 з тих підстав, що природний газ цим договором споживається виключно для власних потреб.

Вказане свідчить про те, що спір, який існує між сторонами, і в рамках якого подано цей позов, фактично стосуються права позивача на реструктуризацію боргу за договором купівлі-продажу природного газу № 107/14-ПР від 18.12.2013, і юридичною формою такої реструктуризації, відповідно до Закон № 1730-VIII, є відповідний договір про реструктуризацію.

Положення ст. 4 ГПК України щодо права на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів, є реалізацією ч. 1 ст. 55 Конституції України, відповідно до якої кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, та ч. 2 ст. 124 Конституції України, відповідно до якої юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

У матеріальному сенсі позов - це право на задоволення своїх позовних вимог. У процесуальному сенсі позов - це звернена до суду вимога про захист своїх прав та інтересів. Подання позовної заяви є формою реалізації права на позов.

Завданням суду при здійсненні правосуддя в силу положень статті 2 Закону України «Про судоустрій» є, зокрема, захист гарантованих Конституціє та законами України прав і законних інтересів юридичних осіб.

Право особи на захист своїх цивільних прав та інтересів забезпечено законом (ст. 15 ЦК України), способи якого визначенні ст. 16 ЦК України та не є вичерпними. Водночас, відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (Право на ефективний засіб юридичного захисту) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод особа має право саме на ефективний спосіб захисту прав і це означає, що вона має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Виходячи з цього, такі обставини як визначення (визнання) цільового споживання газу за договором № 107/14-ПР від 18.12.2013 (для виробництва електричної енергії чи для власних потреб), та встановлення наявності чи відсутності права на реструктуризацію боргу за цим договором, є обставинами, що свідчитимуть про наявність права на укладення договору про реструктуризацію заборгованості відповідно до Закону № 1730-VIII. Саме право на укладення договору є відповідним спором про право, і в рамках цього спору підлягають встановленню ці обставини. Предметом позову не можуть бути обставини, які виступають доказами у справі. Ці обставини не можуть бути самостійним предметом спору, оскільки є доводами, які підлягають дослідженню і оцінці при вирішенні переддоговірного спору.

Фактично, предметом позову у цій справі визначений засіб доказування для справи про укладення договору.

Вказані дії позивача не узгоджуються з принципом правової певності та суперечать завданням суду, оскільки в цьому випадку фактично предметом позову є встановлення доказів, а не спір про права цивільні.

Порядок використання поставленого газу за договору № 107/14-ПР від 18.12.2013 (для виробництва електричної енергії чи для власних потреб) є умовою, встановлення якої свідчитиме про наявність права на укладення договору реструктуризації боргу, спір про цю умову не може носити самостійного предмету, а вона підлягає доказуванню на загальних засадах (ст. 74 ГПК України) при укладенні договору за рішенням суду.

Така позиція узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові № 910/14144/17 (провадження № 12-88гс18), відповідно до якого вимоги про визнання відсутнім права та про визнання права не є вимогами про встановлення юридичних фактів, однак такі доводи можуть розглядатися господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у випадку звернення сторони до суду з вимогами, які не можуть бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, провадження у справі підлягає закриттю відповідно до пункту 1 частини першої статті 321 ГПК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.

Пунктом 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Вирішуючи питання, передбачені ч. 2 ст. 231 ГПК України, суд вважає за необхідне зазначити, що оскільки предмет позову не стосуються спору про право цивільне, а носить характер надання правової оцінки обставині доказування, такий спір також не віднесено до юрисдикції іншого суду.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі.

Повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.

Керуючись ст. ст. 231, 234 Господарського процесуального кодексу України, ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», суд

ПОСТАНОВИВ:

Закрити провадження у справі № 910/16908/18 за позовом акціонерного товариства «Дніпровська теплоелектроцентраль» до публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про визнання споживання газу акціонерним товариством «Дніпровська теплоелектроцентраль» по договору № 107/14-ПР від 18.12.2013 для виробництва електричної енергії та про визнання права на реструктуризацію боргу, що виник на 01 липня 2016 року та не погашений до 31 грудня 2016 року по договору № 107/14-ПР від 18.12.2013 в сумі 69 770 614,35 грн.

Повернути акціонерному товариству «Дніпровська теплоелектроцентраль» (вул. Заводська, 2, м. Кам'янське, Дніпропетровська область, 51925, код 00130820) з Державного бюджету України 3524 (три тисячі п'ятсот двадцять чотири) грн. судового збору, сплаченого платіжним дорученням № 1744 від 10.12.2018, яке знаходиться в матеріалах справи Господарського суду міста Києва

Ухвала набрала законної сили 01.04.2019.

Апеляційна скарга на ухвалу може бути подана протягом 10 днів з дня її проголошення в порядку, передбаченому підпунктом 17.5 пункту 17 розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст ухвали складено 16.04.2019.

Суддя С. А. Ковтун