Рішення № 81203995, 12.04.2019, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

243/11717/18

2/243/889/2019

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 квітня 2019 року Слов’янський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Сидоренко І.О.,

за участю:

секретаря судового засідання Лісняк К.В.,

позивача ОСОБА_1,

представника відповідача

Прокуратури Донецької області ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі № 11 Слов’янського міськрайонного суду Донецької області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Прокуратури Донецької області, Краматорської місцевої прокуратури, Державної казначейської служби України, треті особи: Міністерство фінансів України, секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Міністерство юстиції України про визнання бездіяльності неправомірною, встановлення фактів, що мають юридичне значення та стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

До Слов’янського міськрайонного суду Донецької області звернувся ОСОБА_1 з позовом до Держави Україна в особі Прокуратури Донецької області, Краматорської місцевої прокуратури, Державної казначейської служби, за участю третіх осіб – Міністерства фінансів України, секретаріату Уповноваженого Верховної ради України з прав людини, Міністерство юстиції України, про визнання бездіяльності неправомірною, встановлення фактів, що мають юридичне значення, стягнення моральної шкоди. Дана позовна заява обґрунтована тим, що 09.11.2018 року позивач звернувся до керівника Краматорської місцевої прокуратури Донецької області ОСОБА_3 з заявою – повідомленням про вчинення кримінального правопорушення про притягнення до кримінальної відповідальності директора ТОВ «Партнер М» ОСОБА_4 Однак, керівник Слов’янської місцевої прокуратури ОСОБА_3 протягом 24 годин не вніс відповідні відомості до ЄРДР, до судове розслідування не розпочав, чим порушив присягу прокурора.

Зазначає, що таким чином Держава Україна за представництвом Прокуратури Донецької області в особі керівника Краматорської місцевої прокуратури ОСОБА_3 порушила його право, гарантоване ст. 40 ОСОБА_5 України на належний розгляд його звернення та надання обґрунтованої відповіді у встановлений статтею 214 КПК України трок. Також, Держава Україна порушила його право, гарантоване ст. 3 ОСОБА_5 України, ст. 1, 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, на ефективний засіб юридичного, правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Як на правове обґрунтування своїх позовних вимог, позивач посилається на норми ст. 3 ОСОБА_5 України, відповідно до якої людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і небезпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Також, статтею 8 ОСОБА_5 України передбачено, що в Україні визнається та дії принцип верховенства права. ОСОБА_5 України має найвищу юридичну силу. Закони України та інші нормативно – правові акти приймаються на основі ОСОБА_5 України і повинні відповідати. ОСОБА_5 є нормами прямої дії.

Відповідно до ст. 40 ОСОБА_5 України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових та службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Статтею 56 ОСОБА_5 врегульовано, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Крім того, як на правове обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на вимоги КПК України, зокрема ст. 2, яка визначає завдання кримінального провадження – захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження.

Статтею 214 КПК України чітко забороняється відмова в прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, тобто інформація про правопорушення має без будь – яких застережень вноситися до ЄРДР.

Згідно з ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Пунктом 42 рішення Європейського Суду з прав людини від 13.01.2011 року у справі «ОСОБА_4 проти України» розтлумачено, що за ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод держава зобов’язана гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи визначені у Конвенції, також опосередковано вимагає наявності будь – якої форми ефективного розслідування.

Стаття 13 Конвенції гарантує існування у внутрішньому праві засобів, які надають можливість скористатися правами і свободами, закріпленими в Конвенції, незалежно від того, як вони подані в національній правовій системі. Це положення вимагає, щоб відповідний внутрішній орган вивчив зміст скарги та забезпечив необхідне виправлення порушеного права.

Законом України «Про прокуратуру» визначені правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, а ст. 36 цього Закону передбачено, що особа, призначена на посаду прокурора, набуває повноважень прокурора після складання присяги прокурора.

Посилаючись на вищенаведені нормативно – правові акти, просить суд:

* визнати протиправно, незаконною, неправомірною бездіяльність прокуратури Донецької області, яка полягає у невиконанні керівником Краматорської місцевої прокуратури прокурором Хорсом К.Б. його службових обов’язків внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за результатами розгляду заяви – повідомлення від 09.11.2018 року за вхідним номером 688;

* встановити факт порушення керівником Краматорської місцевої прокуратури прокуратури Донецької області прокурором Хорсом К.Б. присяги прокурора, викладеної в ст. 36 Закону України «Про прокуратуру»;

* встановити факт порушення його права на розгляд звернення та на отримання обґрунтованої відповіді від посадової особи органу державної влади у встановлений законом строк відповідно до ст. 40 ОСОБА_5 країни та ст. 214 КПК України;

* встановити факт порушення його права на ефективний правовий засіб захисту прав людини відповідно до ст. 1, 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод;

* стягнути з Держави України за представництвом Прокуратури Донецької області за рахунок Державного бюджету України шляхом списання грошових коштів з єдиного казначейського рахунку на його користь моральну шкоду, спричинену протиправними діяннями, що порушили права позивача, розмір якої оцінює в сумі 134028,00 грн.;

Також позивач просить визначити порядок виконання рішення суду та вжити заходи для його виконання; постановити окрему ухвалу про виявлені порушення законодавства та недоліки в діяльності прокуратури Донецької області.

Представником третьої особи – Міністерства юстиції України по справі надані письмові пояснення по справі, в яких позов третьою особою не визнається, виходячи з наступного.

Позивач невірно визначив третьою особою Урядового Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, секретаріат Урядового Уповноваженого у справах Європейського Суду з прав людини, Міністерство юстиції України. Пунктом 1 Положення про уповноважену особу у справах Європейського суду з прав людини, затвердженого Постановою КМУ 31.05.2006 року № 784 визначено, що уповноважений у справах Європейського суду з прав людини є посадовою особою Міністерства юстиції. Пунктом 7 Положення встановлено, що діяльність Уповноваженого забезпечує Секретаріат. У разі відсутності Уповноваженої особи її обов’язки виконує керівник Секретаріату. Тобто, Секретаріат Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини є структурним підрозділом Міністерства юстиції України, який забезпечує діяльність Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини.

Статтями 46, 47 ЦПК України визначено, що здатність мати та здійснювати цивільні процесуальні права та обов’язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільну процесуальну правоздатність) мають всі фізичні і юридичні особи.

Однак, уповноважений у справах Європейського суду з прав людини та Секретаріат Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини Міністерства юстиції України не є фізичними чи юридичними особами, та, відповідно, не можуть бути учасниками цивільного судочинства.

Крім того, позивачем невірно визначено третьою особою Міністерство юстиції України, оскільки воно не є розпорядником бюджетних коштів, не є учасником спірних відносин, які виникли між позивачем та Прокуратурою Донецької області. Міністерство юстиції не вчиняло будь – яких дій протиправних дії відносно позивача, не отримувалась заява – повідомлення від 09.11.2018 року про вчинення кримінального правопорушення, скоєного директором ТОВ «Партнер М» ОСОБА_4

У зв’язку з наведеним просить виключити Міністерство України, Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини та секретаріат Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини з числа третіх осіб без самостійних вимог в даній цивільній справі.

Від відповідача – Краматорської місцевої прокуратури до суду надійшло письмове заперечення на позов, обґрунтоване тим, що Краматорська місцева прокуратура не є юридичною особою та, відповідно, не може бути відповідачем за позовом. В задоволенні позову просять відмовити.

Відповідачем – Прокуратурою Донецької області наданий відзив на позов, обґрунтований наступним.

Позивач ОСОБА_1 09.11.2018 року звернувся до Краматорської місцевої прокуратури з заявою – повідомленням про притягнення до кримінальної відповідальності директора ТОВ «Партнер М» за ч. 2 ст. 397 КК України. Вказану заяву прокуратурою 13.11.2018 року було спрямовано до Краматорського ВП ГУНП в Донецькій області для перевірки доводів заявника.

Ухвалою слідчого судді Краматорського міського суду Донецької області від 15.11.2018 року уповноважену особу Краматорської місцевої прокуратури зобов’язано внести відомості до ЄРДР за даною заявою ОСОБА_1

На виконання даної Ухвали 29.11.2018 року до ЄРДПР внесено відомості за заявою ОСОБА_1 від 09.11.2018 року та розпочато кримінальне провадження № 420180513900000189. Наразі досудове розслідування вказаного кримінального провадження триває.

Виходячи з вимог ст. 2, 303 КПК України, п. 1-1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно – розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», факт протиправних дій у кримінальному провадженні підлягає встановленню у кримінально – процесуальному порядку відповідним рішенням (обвинувальним вироком, ухвалами слідчих суддів, постановами прокурора вищого рівня).

На теперішній час такого рішення прийнято не було. Зокрема, рішення, дії чи бездіяльність прокуратури протиправними не визнавалися. При цьому, у межах цивільного судочинства суд не може перевіряти законність кримінально – процесуальних дій слідчого чи прокурора, оскільки це суперечитиме вимогам щодо юрисдикції судів та виступатиме втручанням у кримінальне провадження.

Ухвала слідчого судді є формою судового контролю на стадії досудового розслідування та не свідчить про протиправність дій відповідача. Крім того, даною ухвалою дії чи бездіяльність прокурора протиправними не визнавались, а лише було зобов’язано вчинити певні дії.

Сам по собі факт задоволення скарги на невнесення до ЄРДР відомостей не створює підстав для відшкодування. Так, звертаючись зі скаргою в порядку КПК України особа лише реалізувала своє процесуальне право на оскарження. Таке право є відображенням принципу змагальності, передбаченому ст. 22 КПК України та принципу оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності (ст. 24 КПК України).

Крім того, сам факт задоволення скарги та зобов’язання внести відомості до ЄРДР вже є достатньою справедливою сатисфакцією та не вимагає додаткової грошової компенсації, на що вказав Європейський суд з прав людини у справах «Надточій проти України», «Гурепка проти України».

Також Верховний Суд в п. п. 44-47 Постанови від 30.01.2019 року у справі № 199/1478/17 зазначив, що сам факт зобов’язання ухвалою суду внести відповідні відомості до ЄРДР не свідчить про протиправність дій прокуратури та завдання моральної шкоди позивачу, враховуючи, що права та інтереси позивача були поновлені.

Щодо відшкодування моральної шкоди зазначають, що згідно з вимогами ч. 6 ст. 1176, ч. 1, ст. 1167 ЦК України, п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної шкоди» № 4 від 31.03.1995 року, при вирішені спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди обов’язковому доказуванню позивачем підлягають: протиправне діяння відповідачів, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправним діянням і шкодою, вина відповідачів. Однак позивачем не доведено заподіяння йому моральної шкоди, не наведено конкретних негативних явищ, які з ним сталися внаслідок дій відповідачів.

Щодо визнання бездіяльності незаконною зазначають, що позивач просить визнати незаконною бездіяльність прокурора, тобто кримінально – процесуального суб’єкта, яка мала місце у кримінальному провадження щодо не розгляду кримінально – процесуальної заяви у зв’язку з недодержанням вимог КПК України. Однак відповідно до ч. 1 ст. 1 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінально – процесуальним законодавством України, порядок оскарження бездіяльності прокурора передбачений КПК України, зокрема ст. 303.

Відповідач зазначає, що дане ствердження узгоджується з висновками Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях № 3-рп/2003 від 30.01.2003 року та № 19-рп/200 від 14.12.2011 року, в яких Конституційний Суд України вказав, що законність рішень, дій або бездіяльності суб’єктів владних повноважень щодо розслідування злочинів підлягає розгляду та вирішенню у кримінальному судочинстві.

Оскільки у кримінальному проваджені, в межах якого скаржився позивача, наразі триває досудове розслідування, допущення заявлених позовних вимог до розгляду у цивільному судочинстві має наслідком втручання у кримінальне провадження суб’єкта, який не є його стороною та підміну компетенції кримінального суду (слідчого судді), який єдиний, відповідно до ч. 5 ст. 21 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», має повноваження з судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.

Способи захисту цивільних прав визначені у ч. 2 ст. 16 ЦПК України, якими можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов’язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної немайнової шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Проте, заявлені позивачем вимоги не підпадають під вказані способи захисту. Позивачем також не наведено закон або договір, який би дозволяв застосувати інші способи захисту.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Оскільки ані законом ані договором непередбачено такого способу захисту як встановлення факту порушення, заявлені ОСОБА_1 вимоги не підлягають задоволенню. Крім того, у всіх вимогах про встановлення фактів порушень з боку ОСОБА_1 не вказує, з боку кого допущено таке порушення, у зв’язку з цим, такі вимоги є неконкретними та підлягають відхиленню. Неналежне виконання прокурором службових обов’язків, а також порушення присяги є дисциплінарними проступками відповідно до ст. 43 Закону України «Про прокуратуру», факт вчинення такого проступку підлягає встановленню Кваліфікаційно – дисциплінарною комісією прокурорів. Встановлення факту порушення ст. 214 КПК України має здійснюватися у порядку кримінального судочинства шляхом подання відповідної скарги слідчому судді згідно ст. 303 КПК України. У межах цивільної справи такі вимоги розглядатися не можуть.

Щодо встановлення порушення права ОСОБА_1 на ефективний правовий засіб захисту прав людини відповідно до ст. ст. 1, 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, то позивачем також не визначено, у чому відбулося порушення того прав. Більш того, ст. 1 Конвенції передбачає захист прав, визначених у розділі І цієї Конвенції. Стаття 13 також передбачає право на ефективний захист прав, визнаних у цій Конвенції. Однак позивачем не наведено жодного з передбачених Конвенцією прав, які на його думку були б порушені.

В задоволенні позовних вимог просять відмовити

Ухвалою суду від 25 лютого 2019 року до участі у справі залучено в якості співвідповідача Державну казначейську службу України.

Ухвалою суду від 12 квітня 2019 року провадження у справі в частині вимог про визнання протиправною, незаконною, неправомірною бездіяльність Прокуратури Донецької області, яка полягає у невиконанні керівником Краматорської місцевої прокуратури ОСОБА_3 його службових обов’язків внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за результатами розгляду заяви – повідомлення ОСОБА_1 від 09.11.2018 року, закрито.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав, просив задовольнити, пояснив, що 09.11.2018 року 09.11.2018 року він звернувся до прокурора Краматорської місцевої прокуратури з заявою про внесення відомостей до ЄРДР, однак всупереч вимогам КПК України його заява до ЄРДР внесена не була, досудове розслідування не розпочато, у зв’язку з чим він вимушений був звернутися до слідчого судді для оскарження бездіяльності прокурора. Ухвалою слідчого судді від 15.11.2018 року прокурора було зобов’язано внести відомості до ЄРДР, що було виконано 28.11.2018 року. В своїй заяві він виклав відомості про вчинене кримінальне правопорушення директором ТОВ «Партнер М» ОСОБА_4, яке полягає у відмові розглянути його адвокатський запит. Зазначає, що така бездіяльність прокурора призвела до його душевних страждань, оскільки він дуже емоційно реагує на протизаконні дії. Допитаний в судовому засіданні в якості свідка в порядку ст. 92 ЦПК України ОСОБА_1 підтвердив вказані обставини та факт спричинення йому моральної шкоди внаслідок порушення прокурором вимог КПК України.

Представник відповідача – прокуратури Донецької області ОСОБА_2, що діє на підставі довіреності № 05/2-424 вих -18 в судовому засіданні проти задоволення позову ОСОБА_6 заперечував, надав пояснення, аналогічні обґрунтуванню письмового відзиву на позов.

Представник відповідача - Краматорської місцевої прокуратури в судове засідання не з’явився, про причини неявки суду не повідомив.

Відповідач – Державна казначейська служба України, будучи належним чином повідомленим про день та час розгляду справи, свого представника для участі в судовому засіданні не направив, причини його неявки не повідомив.

Представник третьої особи - Міністерства юстиції України ОСОБА_7, що діє на підставі довіреності, в судовому засіданні заперечував в задоволенні позову з підстав, наведених в письмових поясненнях по справі. В судове засідання 12.04.2019 року не з’явився, причини неявки не повідомив.

Треті особи без самостійних вимог – Міністерство фінансів України, Секретаріат Уповноваженого Верховної ради України з прав людини, будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду справи, свого представника для участі в судовому засіданні не направили, про причини його неявки не повідомили.

Суд вважає за можливе розглянути справу без участі не з’явившихся осіб, що не суперечить вимогам ст. 223 ЦПК України. При цьому суд зазначає, що визначений позивачем відповідач – Краматорська місцева прокуратура не є юридичною особою, та, відповідно до вимог ч. 2 ст. 48 ЦПК України, не може бути відповідачем у справі. Однак виходячи з принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого в ст. 13 ЦПК України, змістом якого є вільне розпорядження учасниками справи своїми правами, статті 51 ЦПК України, яка чітко визначає можливість заміни відповідача, залучення співвідповідача лише за клопотанням позивача та взагалі не передбачає можливість виключення осіб, визначених позивачем з числа відповідачів, суд позбавлений права самостійно вирішувати питання щодо кола відповідачів, зокрема шляхом їх виключення.

З цих же підстав судом не приймається до уваги ствердження представника третьої особи – Міністерства юстиції України щодо виключення Міністерства юстиції України, Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини та секретаріат Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини з числа третіх осіб без самостійних вимог в даній цивільній справі.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 надав показання, що з позивачем ОСОБА_1 знайомий з 2000 року, йому відомо, що починаючи з 2014 року ОСОБА_1 постійно звертається до слідчих суддів за скаргами, оскільки прокурор не вносить відомості за його заявою до ЄРДР. При цьому несправедливість ОСОБА_1 дуже переживає, завжди сприймає емоційно.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 надала показання, що позивач ОСОБА_1 їй відомий, як чоловік, який часто звертається до суду, здебільш оскаржує дії прокуратури Донецької області у зв’язку з невиконанням співробітниками прокуратури своїх обов’язків. Зазначає, що ОСОБА_1 всі несправедливі рішення сприймає дуже емоційно, у зв’язку з необхідністю оскарження неправомірних дій прокурора йому доводиться багато працювати. Підтверджує, що в період з 09.11.2018 року по 28.11.2018 року ОСОБА_1В перебував в стані душевного хвилювання.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 надав показання, що він працює керівником Краматорської місцевої прокуратури, заяву ОСОБА_10 відносно ОСОБА_4 розглядав та поставив резолюцію виконавцю ОСОБА_2, оскільки в даному випадку необхідна була перевірка.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду спору по суті, судом встановлено наступне.

09.11.2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до керівника Краматорської місцевої прокуратури ОСОБА_3 з заявою про вчинення кримінального правопорушення, в якій просив притягнути до кримінальної відповідальності директора ТОТВ «Партнер М» ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 397 КК України за порушення встановлених законом гарантій діяльності адвоката, вчинення службовою особою з використанням службового становища, яке полягало у відмові розглянути адвокатський запит.

Згідно з листом Краматорської місцевої прокуратури № 01-52/10408 вих-18 від 13.11.2018 року вказана заява ОСОБА_1 надіслана Краматорською місцевою прокуратурою до слідчого відділу Краматорського ВП ГУНП в Донецькій області.

Ухвалою слідчого судді Краматорського міського суду Донецької області від 15 листопада 2018 року задоволена скарга ОСОБА_1, зобов’язано відповідну посадову особу Краматорської місцевої прокуратури внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про кримінальне правопорушення на підставі заяви ОСОБА_1 від 09.11.2018 року

29.11.2018 року Краматорським відділом поліції Головного управління поліції в Донецькій області до ЄРДР внесені відомості за номером 42018051390000189 на підставі ухвали слідчого судді Краматорського міського суду від 15.11.2018 року про зобов’язання відповідної особи Краматорської місцевої прокуратури внести до ЄРД відомості на підставі заяви ОСОБА_1 від 09.11.2018 року.

Отже ОСОБА_1 реалізував своє право на оскарження бездіяльності прокурора в порядку, передбаченому ст. ст. 303-308 КПК України.

Вирішуючи питання щодо задоволення позовної вимоги позивача ОСОБА_1 щодо встановлення факту порушення керівником Краматорської місцевої прокуратури Донецької області ОСОБА_3 присяги прокурора, викладеної в ст. 36 Закону України «Про прокуратуру» при розгляді заяви – повідомлення ОСОБА_1 від 09.11.2018 року, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 КПК України прокурор, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього кодексу, є самостійним у його процесуальної діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи державно влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові та інші фізичні особи зобов’язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення прокурора.

На підставі ч. 3 ст. 17 Закону України «Про прокуратуру» під час здійснення повноважень, пов’язаних з реалізацією функцій прокуратури, прокурори є незалежними, самостійно приймають рішення про порядок здійснення таких повноважень, керуючись при цьому положеннями закону, а також зобов’язані виконувати лише такі вказівки прокурора вищого рівня, що були надані з дотриманням вимог цієї статті.

Частиною першою статті 2 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що на прокуратуру покладається, зокрема, функція нагляду за додержанням законів органами, що провадять оперативно – розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство.

Дисциплінарна відповідальність прокурора передбачена розділом VI Закону України «Про прокуратуру».

Статтею 43 вказаного Закону визначено, що прокурора може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження, в тому числі й з підстав невиконання чи неналежного виконання службових обов’язків; необґрунтованого зволікання з розглядом звернення.

Дисциплінарне провадження щодо прокурора здійснюється Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів (ст. 44 Закону).

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 45 Закону України «Про прокуратуру» рішення, дії чи бездіяльність прокурора в межах кримінального процесу можуть бути оскаржені виключно в порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України. Якщо за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність прокурора в межах кримінального процесу встановлено факти порушення прокурором прав осіб або вимог закону, таке рішення може бути підставою для дисциплінарного провадження.

Право на звернення до Кваліфікаційно – дисциплінарної комісії прокурорів із скаргою про вчинення прокурором дисциплінарного проступку має кожен, кому відомі такі факти (частина друга статті 45 Закону України «Про прокуратуру».

Порядок проведення перевірки за скаргою та притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності передбачений статтями 46 – 49 Закону.

Отже прокурор є самостійним в своїй процесуальній діяльності, втручання в його діяльність осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється, діючим законодавством передбачений спеціальний порядок притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності в порядку, визначеному Законом України «Про прокуратуру».

Способи захисту цивільних прав і інтересів судом визначені ч. 2 ст. 16 ЦПК, якими є: визнання права власності; визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов’язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльність органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Стаття 5 ЦПК України покладає на суд обов’язок, здійснюючи правосуддя, захищати права, свободи та інтереси фізичних осіб, права і інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або ос пореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Крім того, статтею 315 ЦПК України визначений перелік фактів, що мають юридичне значення, та які підлягають встановленню судом, проте даний перелік не передбачає можливості встановлення факту порушення присяги прокурором.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 315 ЦПК в судовому засіданні можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Однак законодавством України, зокрема Законом України «Про прокуратуру» визначений спеціальний порядок притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності, у зв’язку з чим суд доходить до висновку, що встановлення даного факту у рамках цивільного судочинства буде суперечити законодавству України.

Підсумовуючі вищевикладене, приймаючи до уваги, що законодавством України, зокрема Законом України «Про прокуратуру», передбачений спеціальний порядок вирішення питання про притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності, слід дійти до висновку, що обраний позивачем спосіб захисту цивільного права у вигляді встановлення факту порушення прокурором присяги прокурора, суперечить закону, а тому, виходячи з положень ч. 2 ст. 16 ЦК України, ст. 5 ЦПК України - не підлягає захисту судом, у зв’язку з чим дана вимога позивача не підлягає задоволенню.

Вимога позивача про встановлення факту порушення його права на розгляд його звернення та на отримання обґрунтованої відповіді від посадової особи органу державної влади у встановлений законом строк відповідно до ст. 40 ОСОБА_5 України та ч. 1 ст. 214 КПК України також не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

ОСОБА_5 України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_5 України і повинні відповідати їй. ОСОБА_5 України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_5 України гарантується (ст. 8 ОСОБА_5).

Статтею 40 ОСОБА_5 України кожному гарантовано право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Проте, порядок розгляду звернень органами державної влади чи місцевого самоврядування визначається окремими законами та підзаконними нормативно – правовими актами, які приймаються на основі ОСОБА_5 України.

Так, порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, яке складається з відповідних положень ОСОБА_5 України, міжнародних договорів згода на обов’язковість яких надана Верховної Радою України, кримінального процесуального кодексу України та інших Законів, що визначено ст. 1 КПК України.

Відповідно до ч.1 ст. 214 КПК України слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення з будь – якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Можливість оскарження дій чи бездіяльності прокурора під час досудового розслідування передбачена ч. 1 ст. 303 КПК України, відповідно до якої на досудовому провадженні може бути оскаржена такі рішення бездіяльність прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.

Отже кримінально – процесуальним законодавством передбачена можливість захисту прав особи, яка вважає, що відносно неї скоєно кримінальне правопорушення, шляхом звернення зі скаргою до спеціального суб’єкта – слідчого судді, до повноважень якого належить здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод і інтересів осіб у кримінальному провадженні.

Як вже зазначалося судом, способи захисту цивільних прав і інтересів судом визначені ч. 2 ст. 16 ЦПК, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

До переліку фактів, що мають юридичне значення, та які підлягають встановленню судом відповідно до ст. 315 ЦПК України, даний факт не відноситься; законодавством України, зокрема Кримінальним процесуальним кодексом України, передбачена можливість оскарження бездіяльності прокурора, у випадку несвоєчасного розгляду заяви – повідомлення про вчинення кримінального правопорушення.

Виходячи з наведеного, суд доходить до висновку, що факт, який просить встановити позивач, не підпадає під ознаки юридичних фактів, що можуть бути встановлені судом відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України, оскільки Кримінальним процесуальним кодексом України визначений спеціальний порядок оскарження дій прокурора, встановлення даного факту в порядку цивільного судочинства буде суперечити вимогам закону.

Таким чином, виходячи з положень ч. 2 ст. 16 ЦК України, ст. 5 ЦПК України, суд доходить до висновку, що дана вимога позивача не підлягає захисту судом в порядку цивільного судочинства та в її задоволенні слід відмовити.

З таких же підстав не підлягає задоволенню й вимога позивача ОСОБА_1 щодо встановлення факту порушення його права на ефективний правовий засіб захисту прав людини відповідно до ст. 1, 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

При цьому суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої в Україні Законом № 475/97-ВР від 17.07.97 року, Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції. Для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами їхніх зобов'язань за Конвенцією та протоколами до неї створюється Європейський суд з прав людини, який далі називається "Суд". Він функціонує на постійній основі (ст. 19 Конвенції) Відповідно до ст. 32 Конвенції юрисдикція Суду поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, подані йому на розгляд відповідно до статей 33, 34, 46 і 47.

Підсумовуючи вищенаведені приписи Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод слід дійти до висновку, що саме Європейський суд з прав людини є міжнародним судовим органом, юрисдикція якого розповсюджується на всі держави, що ратифікували Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, та включає всі питання, що відносяться до тлумачення та застосування конвенції, в тому числі й скарги окремих осіб.

Натомість, до юрисдикції загальних судів України не відноситься розгляд справ, пов’язаних з встановленням фактів порушення Конвенції. Загальні суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства, що визначено в ст. 19 ЦПК України.

Таким чином, слід дійти до висновку, що вимога позивача про встановлення факту порушення його права на ефективний правовий засіб захисту прав людини відповідно до ст. 1, 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод не ґрунтується на положеннях законодавства України.

Щодо вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди в розмірі 134028,00 грн., суд зазначає наступне.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктивного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст.ст. 1173, 1174 цього Кодексу).

Порядок та процедура відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду визначається Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на бездіяльність прокурора, яка полягає у невнесенні його заяви про вчинене кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань у передбачений ч. 1 ст. 214 КПК України термін, строк, тому відсутні спеціальні підстави для відшкодування моральної шкоди, передбачені ч. 2 ст. 1167 та ст. 1176 ЦК України.

Частиною 1 статті 1167 ЦК України визначені загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду, а саме: моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Отже, під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за ст.1167 України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Всупереч вимогам ст. ст. 13, 81 ЦПК України позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження винної поведінки прокурора, яка б знаходилася у причинно-наслідковому зв'язку з негативними наслідками для позивача.

Натомість, суд погоджується із ствердженням представника відповідача – прокуратури Донецької області щодо того, що звертаючись зі скаргою в порядку КПК України, особа лише реалізує своє процесуальне право на оскарження, що відображенням принципу змагальності (ст. 22 КПК України) та принципу оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності (ст. 24 КПК України) та сам факт задоволення скарги та зобов’язання внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань є достатньою справедливою сатисфакцією й не вимагає додаткової грошової компенсації.

Верховний Суд в постанові від 30.01.2019 року у справі № 199/1478/17 дійшов до висновку, що оскарження бездіяльності прокурора щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР на підставі заяви про кримінальне правопорушення свідчить про реалізацію останнім оспорювання процесуальної діяльності прокурора і не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності у розумінні статті 1176 ЦПК України. Сам факт зобов'язання ухвалою суду внести відповідні відомості до ЄРДР не свідчить про протиправність дій прокуратури та завдання моральної шкоди позивачу, враховуючи, що права та інтереси позивача були поновлені. Лише незгода позивача з прийнятими працівниками органів прокуратури процесуальними рішеннями, які були ним оскаржені в передбаченому КПК України порядку, не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування йому моральної шкоди в межах відповідного кримінального провадження.

Крім того, показання свідків ОСОБА_8 щодо того, що починаючи з 2014 року ОСОБА_1 постійно звертається до слідчих суддів зі скаргами, оскільки прокурор не вносить відомості за його заявою до ЄРДР та завжди емоційно реагує на несправедливість; свідка ОСОБА_9 щодо того, що в період з 09.11.2018 року по 28.11.2018 року ОСОБА_1В перебував в стані душевного хвилювання, суд не вважає допустимими, достовірними та достатніми доказами на підтвердження факту спричинення позивачу моральних страждань в розумінні ст.ст. 78-80 ЦПК України.

Виходячи з наведеного, суд доходить до висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

Вимоги позивача про визначення порядку виконання рішення суду; постановлення окремої ухвали про виявлені порушення законодавства та недоліки в діяльності прокуратури Донецької області не відносяться до позовних вимог, та з урахуванням того, що суд дійшов до висновку про необхідність відмови ОСОБА_1 в позові, - не підлягають задоволеною.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 1173, 1174, 1167, 1176 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76-81, 263-264 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Прокуратури Донецької області, Краматорської місцевої прокуратури, Державної казначейської служби України, треті особи: Міністерство фінансів України, секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Міністерство юстиції України про визнання бездіяльності неправомірною, встановлення фактів, що мають юридичне значення та стягнення моральної шкоди – відмовити.

Повний текст рішення виготовлений 16 квітня 2019 року.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Донецького апеляційного суду через Слов’янський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Суддя Слов'янського

міськрайонного суду ОСОБА_11