Рішення № 81203472, 12.04.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 квітня 2019 року № 826/5287/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши в порядку письмового провадження матеріали адміністративної справи

за позовом Публічне акціонерне товариство "УКРГАЗБУД" доВідділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії , Відповідно до вимог частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку письмового провадження.

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Публічне акціонерне товариство «Укргазбуд» (далі по тексту - позивач) з позовом до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області (далі по тексту - відповідач), в якому просить:

- визнати незаконними дії державного виконавця Качмара В.Б. щодо накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження від 18 травня 2006 року на підставі зведеного виконавчого провадження №578 про стягнення 12 899,92 грн. заборгованості по виплаті заборгованості по заробітній платі;

- зобов'язати відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області та державного виконавця Качамар В.Б. скасувати постанову від 18 травня 2006 року на підставі зведеного виконавчого провадження №578 про стягнення 12 899,92 грн. заборгованості по виплаті заробітної плати.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що в оскаржуваній постанові боржником вказано АТФ «Укргазбуд» (код ЄДРПОУ 21665979), тобто арешт накладено не на майно боржника. Крім того, на думку позивача, державним виконавцем порушено вимоги статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції 2006 року, адже наклав арешт на все майно, вартість якого значно перевищує суму заборгованості.

В ході судового розгляду даної справи представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача письмових заперечень на адміністративний позов до суду не надав, в призначені судові засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Крім того, відповідачем не виконано вимог ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 грудня 2017 року про витребування копії матеріалів зведеного виконавчого провадження ВП №578.

З урахуванням неявки представника відповідача в судове засідання, суд на підставі вимог частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції до 15 грудня 2017 року) ухвалив продовжувати розгляд справи у порядку письмового провадження.

При цьому, суд враховує вимоги пункту 10 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (тут і надалі в редакції Закону України №2147- VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів»), яким установлено, що зміни до цього Кодексу вводяться в дію з урахуванням таких особливостей: справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

В С Т А Н О В И В:

Як вбачається з матеріалів справи, 18 травня 2006 року державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Київської області Качмар В.Б. прийнято постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у межах зведеного виконавчого провадження №578 про стягнення з АТФ «Укргазбуд» 12 899,92 грн. боргу на користь фізичних осіб по заробітній платі.

Вказаною постановою встановлено, що боржником - АТФ «Укргазбуд» у наданий державним виконавцем термін для добровільного виконання рішення не виконано.

У зв'язку з наведеним, державним виконавцем накладено арешт на все майно, що належить АТФ «Укргазбуд» (код 21665979) та заборонено відчуження будь-якого майна, яке належить АТФ «Укргазбуд».

Незгода позивача із вказаною постановою, зумовила його звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII, в редакції станом на момент вирішення даної справи) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

При цьому, статтею 4 Закону №1404-VIII визначено вимоги до виконавчого документа, в якому обов'язково зазначається повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності).

Водночас, станом на момент прийняття оскаржуваної постанови від 18 травня 2006 року був чинним Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-ХIV, який визначав умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку (далі - Закон №606-ХIV, у редакції на момент накладення арешту).

Вимогами статті 3 Закону №606-ХIV передбачено, що примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Відповідно до цього Закону державною виконавчою службою підлягають виконанню такі виконавчі документи, зокрема, виконавчі листи, що видаються судами, та накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду.

Статтею 4 Закону №606-ХIV визначено, що заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на майно боржника; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення у боржника і передача стягувачеві певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням.

Вимогами статті 5 Закону №606-ХIV врегульовано, що державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець, зокрема, здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.

Державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження має право, зокрема, накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в порядку, встановленому законодавством; на виконання рішення суду про стягнення коштів або накладення арешту в порядку, встановленому цим Законом, накладати арешт на грошові кошти та інші цінності боржника, в тому числі на кошти, які знаходяться на рахунках та вкладах в установах банків, інших кредитних установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Відповідно до частини 6 статті 30 Закону №606-ХIV якщо боржник у встановлений строк добровільно не виконав рішення, державний виконавець невідкладно розпочинає його примусове виконання.

Порядок звернення стягнення на грошові кошти та інше майно боржника врегульовано статтею 50 Закону №606-ХIV.

Так, звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів.

Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються.

За наявності даних про кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах та на зберіганні в банках чи інших кредитних організаціях, на них накладається арешт.

У разі відсутності у боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржникові інше майно, за винятком майна, на яке згідно з законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на грошові кошти боржника. Боржник має право вказати ті види майна чи предмети, на які необхідно звернути стягнення в першу чергу. Остаточно черговість стягнення на кошти та інше майно боржника визначається державним виконавцем.

Відповідно до частини 8 статті 50 Закону №606-ХIV стягнення на майно боржника звертається в розмірах і обсягах, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням витрат на виконання та стягнення виконавчого збору. У випадках коли боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

Крім того, відповідно до вимог статті 55 Закону №606-ХIV арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом:

- винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження;

- винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах;

- винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження;

- проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Державним виконавцем за постановою про відкриття виконавчого провадження або за постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження може бути накладений арешт у межах суми стягнення за виконавчими документами з урахуванням витрат, пов'язаних з проведенням виконавчих дій на виконання на все майно боржника або на окремо визначене майно боржника. У разі потреби постанова, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, надсилається державним виконавцем до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Як вбачається з оскаржуваної постанови від 18 травня 2006 року, розмір заборгованості становить 12 899,92 грн.

Водночас, відповідно до звіту про незалежну оцінку вартості основних засобів Акціонерного товариства фірми «Укргазбуд», складеного станом на 31 грудня 2007 року, ринкова вартість основних засобів становить 51 213 800,00 грн., тобто значно перевищує вартість заборгованості по заробітній платі.

Наведені обставини свідчать, що державним виконавцем при прийнятті оскаржуваної постанови порушено вимоги статей 50, 55 Закону №606-ХIV, адже арешт накладено на все майно боржника, а не в межах суми стягнення, як того вимагали норми чинного законодавства.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів власних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийнятні (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституції та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням наведеного в сукупності, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність та обґрунтованість прийняття оскаржуваної постанови від 18 травня 2006 року, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про необхідність скасування даної постанови в судовому порядку.

В частині позовних вимог про оскарження дій державного виконавця, суд зазначає, що державний виконавець у межах зведеного провадження №578 мав право накладати арешт на майно боржника якраз виключно у межах суми стягнення у розмірі 12 899,92 грн. по виплаті заробітної плати, про що зазначено позивачем, а відтак підстави для задоволення позовних вимог у даній частині - відсутні.

Відповідно до ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами ст. 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не виконано обов'язок щодо доказування правомірності прийняття оскаржуваної постанови та не підтверджено правомірності накладення арешту.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства «Укргазбуд» задовольнити частково.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 18 травня 2006 року в межах зведеного виконавчого провадження №578 про накладення арешту на все майно, що належить АТФ «Укргазбуд».

3. В іншій частині адміністративного позову відмовити.

4. Стягнути на користь Публічного акціонерного товариства «Укргазбуд» (07715, Київська область, село Зазим'є, вулиця Деснянська, 141, код ЄДРПОУ 14277604) понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1600,00 грн. (одна тисяча шістсот гривень нуль копійок) за рахунок Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області (04071, місто Київ, вулиця Ярославська, будинок 5/2, код ЭДРПОУ 34481907).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.Б. Федорчук