Рішення № 81197699, 16.04.2019, Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 572/1005/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 квітня 2019 року Шевченківський районний суд м. Львова в складі :

головуючого судді Зими І.Є.

при секретарі Назаркевич Ю.В.

з участю представника відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому засіданні , в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ПАТ « КБ «Надра» в особі уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в :

11.03.2014 року позивач , ПАТ «КБ «Надра», звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за Кредитним договором № 059/45/08-Ф від 31 березня 2008 року у розмірі 103 448,19 доларів США, що станом на дату подачі позову становило 884 813,02 гривні.

З врахуванням заяви про уточнення позовних вимог ( т. 1 а.с. 22-23) , позивач остаточно просив стягнути з відповідачки 95 219,13 доларів США та 98 262,95 гривень, з яких : 61 625,11 доларів США заборгованості по кредиту, 33 594,02 доларів США заборгованості по відсоткам, 23 961,21 гривню пені за порушення строку сплати ануїтету, 74 301,74 штрафу згідно п. 9.3. договору.

В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що 31.03.2008 року між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_2 було укладено Кредитний договір №059/45/08-Ф на суму 69 622,42 долара США з кінцевим терміном погашення 12 березня 2033 року та сплатою відсоткової ставки 12,99 % річних. В забезпечення виконання зобов’язань по даному кредитному договору, 31.03.2008р. між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки, за умовами якого в іпотеку банку було передано нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1. У своїх додаткових письмових поясненнях до позовної заяви від 01.09.14р. (т. 1 а.с. 45-48) позивач вказує що у зв’язку з тим, що відповідачка неналежно виконувала свої зобов’язання за кредитним договором, банком 26.04.2010 року було вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме вищевказану №10 по вул. Липова Алея, 1 у м. Львові. Кошти від реалізації цієї квартири в сумі 194 922,00 гривень були розподілені наступним чином: 9 746,10 гривень на винагороду спеціалізованій організації; 168 230,50 гривень перераховано стягувачу; 16 823,05 гривень виконавчий збір; 122,35 гривень витрат виконавчого провадження. Відтак, сума в розмірі 7 106,56 доларів США була зарахована в погашення тіла кредиту, а 13 948,83 доларів США були зараховані на погашення процентів за користування кредитом, що загалом становить 21 055,39 доларів США.

У зв’язку з тим, що після реалізації предмета іпотеки ОСОБА_2 не виконувала належним чином і в повному обсязі свої зобов’язання по Кредитному договору №059/45/08-Ф від 31.03.2008р., ПАТ «КБ «Надра» звернулось з позовом про стягнення з ОСОБА_2С залишку заборгованості.

До Шевченківського районного сууд м. Львова справа надійшла для розгляду 18.06.2018 року на підставі ухвали Сарненського районного суду Рівненської області від 24.04.2018 року.

03.07.18р. представник відповідачки ОСОБА_1 подав відзив на позовну заяву, а 21.12.2018 р. подав письмові заперечення, в яких просив у задоволенні позову відмовити. На його думку, розрахунки заборгованості по кредиту, відсотках і пені є безпідставними, оскільки згідно заяви на видачу готівки було видано 68 526,01 доларів США, а не 69 622,42 доларів США, як про це зазначає позивач. Крім цього, кошти, які були зараховані позивачем як комісія за розрахунки слід скерувати на погашення заборгованості по тілу кредиту та відсоткам, але оскільки позивач не зазначає суму списаної комісії, такий перерахунок здійснити неможливо, що не дозволяє задовольнити позовні вимоги банку. Також вважає, що для того, щоб встановити правильність зарахування позивачем саме 13 948,83 доларів США з коштів від реалізації іпотечного майна до процентів за користування кредитом, а 7 106,56 доларів США до погашення основної заборгованості, слід спочатку встановити правильність розрахунку банком відсотків за користування кредитом. В даному випадку рішення Сихівського районного суду м. Львова від 22.06.2012 року у справі №2-2722/11, виконавчий напис нотаріуса, яким було нараховано проценти за користування кредитом у розмірі 13 576,83 доларів США та донараховані відсотки 372,00 доларів США був визнаний таким, що не підлягає виконанню. Тому вважає зарахування саме 13 948,83 доларів США в рахунок погашення процентів необґрунтованим. Разом з цим, вважає безпідставними вимоги про стягнення штрафу, оскільки такий обов’язок виникає лише у разі порушення вимог п. 4.3 договору. ОСОБА_3 ні у позовній заяві ні в заяві про уточнення вимог не зазначає, який саме пункт договору було порушено відповідачкою та не надає жодних доказів на підтвердження цього.

Представник позивача подав клопотання про розгляд справи без його участі, позов підтримав в повному обсязі, відповіді на відзив не подавав.

В судовому засіданні представник відповідачки ОСОБА_1 заперечив проти позовних вимог з підстав викладених у відзиві та письмових поясненнях. Просив у задоволенні позову відмовити повністю. У відзиві та письмових поясненнях, а також в судовому засіданні зазначив, що позивачем було пропущено позовну давність, яку просив застосувати.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з’явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, причину неявки до суду не повідомила, заперечення не надавала.

Заслухавши пояснення представника відповідачки, дослідивши зібрані по справі докази, з’ясувавши обставини справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом фактично встановлено, що 31.03.2008 року між ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_2 було укладено Кредитний договір №059/45/08-Ф, згідно умов п.1.1. якого, позивачем було надано останній у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 69 622,42 долара США, з кінцевим строком погашення такого до 12.03.2033 року (п.1.4. кредитного договору).

Згідно заяви на видачу готівки №NL-2 від 31.03.2008 року відповідачці було видану суму в розмірі 68 526,01 доларів США.

Згідно п. 5.2. Кредитного договору №059/45/08-Ф від 31.03.2008 року, у випадку прострочення виконання зобов’язань позичальника щодо повернення кредиту, сплати всіх нарахованих відсотків, комісій та можливих штрафних санкцій у строк визначений п.3.3.3. цього договору, позичальник сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на час виникнення заборгованості, від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення.

Згідно п. 5.3. Кредитного договору №059/45/08-Ф від 31.03.2008 року у разі порушення позичальником вимог п.4.3. за виключенням п.п.4.3.3., 4.3.4. цього договору, позичальник зобов’язаний сплатити банку штраф у розмірі 10% від суми кредиту, визначеної у п.1.1. цього договору за кожен випадок.

В якості забезпечення виконання відповідачкою своїх зобов’язань щодо погашення кредиту, сплати відсотків, можливих штрафних санкцій та інших платежів, передбачених кредитним договором ОСОБА_2 уклала з позивачем договір іпотеки квартири АДРЕСА_2 (п. 2.1. кредитного договору).

26 квітня 2010 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_4 чинено виконавчий напис на підставі договору іпотеки, посвідченого ОСОБА_5, приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу 31.03.2008 року за реєстровим №2186 для забезпечення виконання Кредитного договору №059/45/08-Ф від 31.03.2008 року, укладеного між позивачем та відповідачкою.

Приватним нотаріусом здійснено виконавчий напис №933 від 26.04.2010 року про звернення стягнення із ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 84 669,06 доларів США, що в еквіваленті становить 671 070,04 гривень – сума боргу за кредитним договором № 059/45/08-Ф від 31 березня 2008 р. та 6 700,00 гривень – витрат за вчинення виконавчого напису на користь позивача ( т. 1 а.с. 49).

28.11.2011 року було звернуто стягнення на нерухоме майно – однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_3, загальною площею 36,4 кв.м, яке було реалізоване з прилюдних торгів, що стверджується протоколом №1411191-1 проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна (предмету іпотеки) від 28.11.2011 року ( т. 1 а.с. 33, 50).

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 22 червня 2012 року у справі №2-2722/11 за позовом ОСОБА_2 до ВАТ «Комерційного банку «Надра» про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню позовні вимоги ОСОБА_2 було задоволено повністю та визнано виконавчий напис приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_4 від 26 квітня 2010 року таким, що не підлягає виконанню про звернення стягнення із ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 84 669,06 доларів США, що в еквіваленті становить 671 070,04 гривень – сума боргу за кредитним договором №059/45/08-Ф від 31 березня 2008 року та 6 700,00 гривень – витрат за вчинення виконавчого напису на користь ВАТ «КБ «Надра».

Між тим, вищевказаним рішенням Сихівського районного суду м. Львова встановлено, що виконавчий напис вчинено 26.04.2010р. на іпотечне майно для подальшого звернення стягнення з метою задоволення вимог банку для погашення заборгованості по кредиту станом на 16.04.2010 р. на загальну суму 84 669,06 дол. США, що в еквіваленті становить 671 070,04 грн. А згідно з вимогою банку №59/4087 від 09.03.2010 р., наявної, у документах, на підставі яких вчинено виконавчий напис, ОСОБА_2 повідомлялася лише про наявність заборгованості станом на 10.02.2010р. у розмірі 82 759,26 доларів США. З урахуванням цього, банком та приватним нотаріусом не надано доказів відсутності безспірності заборгованості ОСОБА_2 на момент вчинення приватним нотаріусом виконавчого напису.

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення про договір позики, якщо інше не встановлено договором кредиту і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, яка залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Зважаючи на викладене, відмовляючи у задоволенні позову суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. ч. 5, 6 ст. 81 ЦПК України).

Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 13 ЦПК України).

Належними доказами, що підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо – безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно до правової позиції, яка була висловлена у постанові Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 161/16891/15 про стягнення заборгованості за кредитним договором (провадження № 61-517св18) банк зобов'язаний доводити отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених Договором, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо – безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 5.6. Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (в редакції чинній на дату подачі позовної заяви), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналогічна норма міститься і в п.62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 р. №75 (чинного на дату ухвалення рішення у справі), згідно якої виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

У пункті 11 постанови Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог.

Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Надана позивачем виписка по договору ( т. 1 а.с. 4, 25) за своєю суттю є розрахунком заборгованості та одностороннім відображенням арифметичних розрахунків з боку позивача, без підтвердження його належними виписками по рахунку відповідачки (бухгалтерськими документами), які би містили відомості про рух коштів на рахунку, здійснені операції по рахунку позичальника та у сукупності із розрахунком заборгованості слугували би належною підставою по встановленню реальної заборгованості по кредитному договору.

Відповідно до п.3.2. кредитного договору моментом надання кредиту вважається день утворення заборгованості на позичковому рахунку позичальника (ОСОБА_2С.) №22339546928001 відкритому у відділенні №45 філії ВАТ КБ «Надра» ЛРУ.

Згідно п.3.3.2. кредитного договору позичальник (відповідач) повертає кредит та сплачує банку (позивачу) передбачені п.п.1.3.1. цього договору платежі безготівковим перерахуванням або внесенням готівкових коштів та поточний рахунок №79178677 тарифного пакету у порядку передбаченому п.3.3.3., шляхом сплати мінімально необхідного платежу у валюті кредиту.

В той же час, позивачем не долучено до позовної заяви банківських виписок по позичковому рахунку №22339546928001 та поточному рахунку №79178677, а відтак розрахунок заборгованості, на думку суду, сам по собі не може бути належним та допустимим доказом її наявності та розміру, оскільки нічим іншим не підтверджується і його правильність неможливо перевірити.

Крім того , згаданий розрахунок проведений позивачем виходячи із суми кредиту передбаченої кредитним договором – 69 622,42 долари США. Проте, як вбачається із заяви на видачу готівки №NL-2 від 31.03.2008 року ( т. 1 а.с. 8) відповідачці було видано суму в розмірі 68 526,01 доларів США, а не 69 622,42 долара США, що є на 1096,41 долара США менше ніж зазначено в розрахунку заборгованості. З огляду на невідповідність суми реально виданого кредиту з тою, яка відображена у розрахунку заборгованості суд приходить до висновку, що і розрахунок позивача в частині заборгованості по кредиту, і розрахунок заборгованості по процентах за користування кредитом, і розрахунок пені за порушення строку оплати ануїтету не підтверджені належними і допустимими доказами.

Так, Кредитний договір №059/45/08-Ф від 31 березня 2008 року не містить графіку платежів з докладним розписом сукупної вартості кредиту за кожним платіжним періодом у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом (який був обовязковим згідно п. 3.2. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, чинних на час укладення кредитного договору). Відсутність узгодженого сторонами кредитного договору графіку платежів не дає змогу суду перевірити обєктивність та правильність розрахунку позивачем процентів за користування кредитом та правильності розподілу сплачених сум до тіла кредиту та процентів за користування кредитом.

Щодо зарахування позивачем суми в розмірі 21 055,39 доларів США, яка надійшла від продажу предмету іпотеки, в рахунок погашення заборгованості, суд зазначає наступне. Так, 13 948,83 доларів США (13 576,83 долара США +372,00 долара США= 13 948,83 долара США) відсотків і донарахованих відсотків були обчислені за виконавчим написом №933 від 26.04.2010 року (а.с.49). Як видно з розрахунку наданого позивачем, різниця між 21 055,39 доларів США (які надійшли від продажу предмета іпотеки) і 13 948,83 доларів США (відсотків і донарахованих відсотків) у розмірі 7 106,56 доларів США була зарахована в оплату заборгованості по кредиту. Проте, позивач не надав суду жодних належних і допустимих доказів, які б підтвердили правильність розрахунку відсотків за користування кредитом у розмірі 13 948,83 доларів США, адже рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 22 червня 2012 року у справі №2-2722/11 виконавчий напис приватного нотаріуса №933 від 26 квітня 2010 року, за яким такі відсотки були обчислені, визнано таким, що не підлягає виконанню, зокрема з підстав відсутності безспірності заборгованості ОСОБА_2 на момент вчинення приватним нотаріусом виконавчого напису. Отже, розмір відсотків за користування кредитом, зазначений у цьому виконавчому написі нотаріуса, не може братись судом до уваги.

Будь-яких інших доказів, які б підтверджували правильність обчислення відсотків за користування кредитом у розмірі 13 948,83 доларів США позивачем не надано.

Пунктом 5.2. Кредитного договору №059/45/08-Ф від 31.03.2008 року встановлена пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на час виникнення заборгованості, від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення.

Проте, у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі №6-2667цс16 зроблено висновок, що чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, тому пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише в національній валюті України – гривні.

В той же час, позивачем розрахована відповідачу пеня в іноземній валюті, а в подальшому перерахована відповідно до гривневому еквіваленту на момент звернення до суду, що не відповідає нормам законодавства та умовам договору, яким передбачена пеня за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої заборгованості.

Оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення НБУ облікової ставки для іноземної валюти, отже обчислення позивачем пені у доларах США в розмірі подвійної облікової ставки НБУ проведене з порушенням чинного законодавства та не може враховуватись судом.

За умовами Кредитного договору №059/45/08-Ф від 31.03.2008 року у позичальника виникає обов’язок виплатити банку штраф у розмірі 10% від суми кредиту у разі порушення вимог п. 4.3. (за виключенням п.п. 4.3.3., 4.3.4. цього Договору). В той же час, позивач ні у позовній заяві ні в заяві про уточнення позовних вимог не зазначає який саме підпункт пункту 4.3. Кредитного договору було порушено відповідачкою (окрім підпунктів 4.3.3., 4.3.4.) та не надає жодних доказів порушення будь-якого з підпунктів п. 4.3. Кредитного договору (окрім підпунктів 4.3.3., 4.3.4.). Таким чином, позивачем не доведено порушення відповідачкою конкретних умов кредитного договору, яке тягне за собою необхідність застосування штрафу.

Таким чином, враховуючи усе викладене вище, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ПАТ «КБ «Надра» не підтверджені належними та допустимими доказами, а тому у їх задоволенні слід відмовити.

В той же час, суд погоджується з доводами представника відповідачки про пропуск позивачем строку позовної давності з огляду на таке.

Верховний Суд у своїй постанові від 14.02.2018 р. №564/2199/15-ц зазначив, що згідно ст. 611 ЦК України після того, як кредитор направив боржнику вимогу про дострокове погашення кредиту, він змінив терміни повернення кредиту, які були передбачені кредитним договором. Водночас, сам кредитний договір припинив свою дію з дати направлення вимоги про дострокове погашення кредиту. Оскільки кредитний договір припинив свою дію, то у кредитора відсутні підстави для стягнення після дати направлення вимоги про дострокове повернення кредиту.

В постанові ОСОБА_6 палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18) зазначено, що «…строк дії договору змінився з тридцятого дня з дати, зазначеної на квитанції, яка надається банку відділенням зв'язку при відправленні позичальнику листа з вимогою про дострокове повернення кредиту, сплату процентів за користування ним з повідомленням про вручення, і вважається таким, що має бути виконаним у повному обсязі». Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

В свою чергу, позивач у листі вих.№93-1549 від 21.04.2010 року, звернувся до приватного нотаріуса ОСОБА_7 із заявою звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом вчинення виконавчого напису. До вказаної заяви позивачем було долучено, зокрема, і вимогу, яка надсилалась відповідачці. Як вбачається із цієї вимоги вих.№59/4087 від 09.03.10 ВАТ «КБ «Надра» повідомило відповідачці, що «у випадку непогашення заборгованості в межах строків встановлених ст. 35 ЗУ «Про іпотеку» (30 днів) – ОСОБА_3 на підставі п.4.2.4. Кредитного договору, п. 3.3.5. Договору іпотеки та на підставі ЗУ «Про іпотеку» залишає за собою право дострокового стягнення всієї суми заборгованості, в тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а в разі необхідності пред’явить вимоги до поручителя». Як вбачається з розписки на повідомленні про вручення поштового відправлення така вимога була отримана 15.03.2010 р.

Факт надсилання позивачем вимоги підтверджується також і рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 22 червня 2012 р. у справі №2-2722/11, а продаж предмету іпотеки з прилюдних торгів додатково засвідчує реалізацію позивачем права на дострокове повернення всієї суми заборгованості, яка існувала станом на квітень 2010 року.

Частинами першою, третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Кредитор, звернувши стягнення на предмет іпотеки, на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії кредитного договору, періодичності платежів та порядку сплати процентів за користування кредитом.

У постанові ОСОБА_6 Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 висловлено правову позицію про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. ОСОБА_1 спливу чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Відтак, вимогою №59/4087 від 09.03.10 ВАТ «КБ «Надра» змінив строк виконання основного зобов’язання за Кредитним договором №059/45/08-Ф з 12 березня 2033 року на 15 квітня 2010 р.

Згідно ч. 1 ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. За ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно до ч.5 ст.261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Позивач використав своє право, визначене в ч. 2 ст. 1050 ЦК України та достроково вимагав повернення всієї суми кредиту за кредитним договором, зокрема звернувшись до нотаріуса для вчинення виконавчого напису та реалізувавши з прилюдних торгів предмет іпотеки. Таким чином, перебіг строку позовної давності розпочався 15 квітня 2010 року (30 днів після отримання вимоги), та закінчився 15 квітня 2013 року.

Як вбачається з штампу на позовній заяві ПАТ «КБ «Надра» (а.с. 1) така датована 05 березня 2014 року, а зареєстрована в суді 11 березня 2014 року, отже позивачем було пропущено трьохрічний строк позовної давності.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності – за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В даному випадку, вимоги банку про стягнення заборгованості за процентами та пенею, що передбачені умовами кредитного договору, однак нарахованими після закінчення строку його дії у зв'язку зі зміною строку виконання основного зобов'язання, не підлягають задоволенню у зв'язку з їх безпідставністю, а не у зв'язку з пропуском строку позовної давності (Постанова Касаційного цивільного суду від 19.09.2018 р. у справі №754/347/16-ц).

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості через необґрунтованість та недоведеність позовних вимог.

В порядку ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог ПАТ «КБ «Надра», відшкодування судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 10, 81, 263-265 ЦПК України, суд , -

у х в а л и в :

У задоволенні позову ПАТ « КБ « Надра» в особі уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «Надра» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 059/45/08-Ф від 31.03.2008 року – відмовити.

Позивач: ПАТ « КБ « Надра» в особі уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ» КБ»Надра» ; код ЄДРПОУ 20025456; м. Київ вул. Січових Стрільців, 15.

Відповідач: ОСОБА_2 , проживає ІНФОРМАЦІЯ_1 «а» кв. 111, ІПН НОМЕР_1.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з моменту виготовлення повного його тексту, безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Суддя ОСОБА_8