Рішення № 81196451, 22.03.2019, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/14159/16-ц 2/335/35/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2019 року м.Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Воробйова А.В., за участю секретаря судового засідання Шутіної Г.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договорами позики та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів позики ,-

ВСТАНОВИВ:

27.12.2016 року представник позивача ОСОБА_1 – адвокат ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договорами позики, обґрунтування кого вказує наступне.

28.04.2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики, за яким відповідач отримав грошові кошти, загальним розміром 25000 євро, та зобов’язався їх повернути не пізніше 28.07.2012 року.

Крім того, 28.04.2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики, за яким відповідач отримав грошові кошти, загальним розміром 6000 євро, та зобов’язався їх повернути не пізніше 28.07.2012 року.

На підтвердження укладення договорів позики відповідачем були надані позивачу дві розписки від 28.04.2012 року.

У зазначений в розписках термін, тобто до 28.07.2012 року, відповідач борг позивачу не повернув.

Відповідно до інформації с сайту НБУ, станом на 27.12.2016 року офіційний курс гривні щодо іноземних валют становить: 100 Євро = 2754,1483 грн. (2754,14) грн..

З урахуванням офіційного курсу гривні щодо іноземних валют, станом на 27.12.2016 року, відповідач повинен повернути позивачу заборгованість за договорами позики у наступних розмірах:

- за розпискою від 28.04.2012 року 25000 Євро = 688 535,00 грн.;

- за розпискою від 28.04.2012 року 6000 Євро = 165 248,40 грн..

Сума основного боргу за двома розписками складає 853 783,40 грн..

Крім того у відповідності до ст.ст. 625, 1048 ЦК України відповідач повинен сплатити позивачу 3% річних в сумі 113 091,31 грн. та 541 453,79 грн. – процентів за користування позиками.

Враховуючи вищевикладене позивач просить стягнути з відповідача суму основного боргу, 3% річних та проценти на загальну суму 1 508 328,50 грн..

Крім того позивачем заявлено клопотання про визнання поважними причини пропущення ОСОБА_1 строку позовної давності звернення до суду з дійсним позовом та поновити строк давності, в обґрунтування якого вказує наступне.

У липні 2015 року, тобто в межах строку позовної давності, встановленого ст.257 ЦК України, ОСОБА_1 вже звертався до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за зазначеними вище договорами позики. 25.12.2015 року Орджонікідзевський районним судом м. Запоріжжя у справі №335/7152/15-ц було винесено заочне рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено. Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 28.07.2016 року заочне рішення скасовано, а ухвалою від 05.10.2016 року позов ОСОБА_1 залишено без розгляду на підставі п.3 ч.1 ст.207 ЦПК України. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи зазначену ухвалу в апеляційному порядку, прийшов до висновку, що на час проведення судового засідання – 05.10.2015 року сплив строк довіреності представника ОСОБА_1 – ОСОБА_4. А враховуючи, що заява про розгляд справи за відсутності позивача була підписана від імені ОСОБА_1 саме представником, суд прийшов до висновку, що вона була вже нечинна і тому залишив позов без розгляду. Позивач за характером своєї діяльності багато часу проводить за межами України. Тому участь у справі і здійснював представник, і тому позивач не отримував кореспонденцію із суду. Проте, що позивач добросовісно користувався своїми правами та виконував своєчасно необхідні дії для захисту свого цивільного інтересу свідчить також той факт, що ним після винесення заочного рішення та набрання ним чинності воно було звернуто до виконання шляхом направлення відповідного виконавчого листа до виконавчої служби для примусового виконання.

В судовому засіданні 19.06.2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічними позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів позики, який ухвалою суду від 19.06.2017 року об’єднаний в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики (а.с.141-144, 160).

В обґрунтування зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 вказує наступне.

Твердження ОСОБА_1 у первісному позові про те, що 28.04.2012 року за договорами позики він отримав грошові кошти у загальному розмірі 31 000 Євро не відповідає дійсності, оскільки ці грошові кошти від ОСОБА_1 не отримував. Оспорювані договори позики він змушений був підписати під впливом насильства з боку дружини колишнього заступника прокурора Запорізької області Скиданова О.Д. – Світлани за наступних обставин.

У 2009 році він припинив стосунки із партнером по бізнесу (виробництво метелопластикових вікон) та змушений був терміново шукати кошти для викупу не житлової будівлі по вул. Братській,49А у м. Запоріжжі. Він запитав у свого знайомого ОСОБА_5 у кого можливо позичити кошти. ОСОБА_5 розповів, що кошти під відсоток можна взяти у заступника прокурора Запорізької області Скиданова О.Д. та познайомив його з ним. Він взяв в борг у ОСОБА_6 спочатку 30 000 доларів та написав розписку, проте потім останній наполіг на тому, щоб дати мені ще коштів до еквівалента 25 000 Євро та вони написали розписку. Кошти ОСОБА_6 передав йому особисто у власному автомобілі біля повороту на Великий луг в районі авто заправки. Кошти він узяв в борг на три роки. Зважаючи на посаду, яку обіймав ОСОБА_6, розписку за вказівкою останнього він писав на його довірену особу, ОСОБА_1. Починаючи з 2009 рок він сплачував ОСОБА_6 відсотки за користування його коштами та до липня 2015 року загалом віддав 17 868 Євро. Що стосується основної суми боргу, то вони домовились, що в рахунок боргу він виконає скління та встановлення дверей у новому будинку ОСОБА_6 по вул. Зеленій. Роботи були розпочаті навесні 2010 року та завершені у кінці 2011 року. Роботи виконувалися працівникам належного його підприємства (ПП „Камелот”). Загальна вартість матеріалів, які він використав на скління та встановлення дверей у будинку ОСОБА_6 складає 11 000 Євро. У 2013 році він також одноразово віддав ОСОБА_6 10 000 Євро та до 2016 року продовжував віддавати йому залишок боргу, не знаючи, що адвокати довіреної особи ОСОБА_1 подали дот суду позов про стягнення позики на загальну суму 31 000 Євро. З відсотками та штрафними санкціями.

Оскільки ОСОБА_6 зважаючи на свою посаду не міг вимагати кошти, то цим займалась його дружина ОСОБА_7. 28.04.2012 року ОСОБА_7 перебуваючи у його кабінеті по вул. Братській,49А, повідомила, що строк розписки, яку він писав у 2009 році, спливає, а тому він має написати нові розписки: на 25 000 Євро (основна сума боргу) та на 6 000 Євро (відсотки). Він заперечував, так як більшу частину коштів вже віддав за рахунок скління їх будинку і винен лише 14 000 Євро. Після цих слів ОСОБА_7 перейшла на крик та почала погрожувати фізичною розправою, відібрання бізнесу, порушенням кримінальних справ. Психічний тиск з боку останньої породив у нього страх настання невигідних наслідків та проти волі написав дві розписки на загальну суму 31 000 Єврок. Розписки за вказівкою ОСОБА_7 він писав на ім’я ОСОБА_1 – особи, від якої він ніколи не отримував коштів та навіть не був особисто знайомим.

Також ОСОБА_2 у зустрічному позові зазначає, що перебіг позовної давності за його позовом починається від дня, коли заступник прокурора Запорізької області Скиданов О.Д. звільнений з посади (23.10.2014) та щодо нього було припинено насильство, пов’язане із примушуванням до виконання оспорюваних договорів позики, які він уклав проти своє волі.

На підставі викладеного позивач за зустрічним позовом просить визнати недійсними договори позики, укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, оформлені розписками від 28.04.2012 року на суми 25 000 Євро та 6 000 Євро.

В судовому засіданні ОСОБА_1 позов підтримав та просив його задовольнити з підстав зазначених у позовній заяві.

ОСОБА_2 позов не визнав, просив в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Зустрічний позов підтримав та просив його задовольнити з підстав зазначених у позовній заяві.

ОСОБА_1 зустрічний позов ОСОБА_2 не визнав, просив в задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, дослідивши надані суду докази, допитавши свідків ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6, суд приходить до висновку про задоволення первісного позову ОСОБА_1 та про відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Договір позики вважається укладеним у момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах: від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої і другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною другою статті 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

При цьому, наявність оригінала розписки у позивача (позикодавця) згідно з положеннями статті 545 ЦК України свідчить, що зобов'язання з повернення з повернення позики позичальником не виконано.

Встановлено що, 28.04.2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики, за яким відповідач отримав грошові кошти, загальним розміром 25000 євро, та зобов’язався їх повернути не пізніше 28.07.2012 року.

Крім того, 28.04.2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики, за яким відповідач отримав грошові кошти, загальним розміром 6000 євро, та зобов’язався їх повернути не пізніше 28.07.2012 року.

На підтвердження укладення договорів позики відповідачем були надані позивачу дві розписки від 28.04.2012 року.

Судом встановлено, що укладені сторонами по справі письмові договори позики є не лише фактом укладення договорів, а й передачі позикодавцем грошової суми позичальнику, що свідчить про виникнення між сторонами боргового зобов'язання.

У зазначений в розписках термін, тобто до 28.07.2012 року, відповідач борг позивачу не повернув про що свідчить наявність оригіналів розписок у позивача (позикодавця).

Відповідно до інформації с сайту НБУ, станом на 27.12.2016 року офіційний курс гривні щодо іноземних валют становить: 100 Євро = 2754,1483 грн. (2754,14) грн..

З урахуванням офіційного курсу гривні щодо іноземних валют, станом на 27.12.2016 року, заборгованість за договорами позики складає:

- за розпискою від 28.04.2012 року 25000 Євро = 688 535,00 грн.;

- за розпискою від 28.04.2012 року 6000 Євро = 165 248,40 грн..

Загальна сума основного боргу за двома розписками складає 853 783,40 грн..

Відповідно до ст.1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самі сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строку та порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 ЦК України.

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Розрахунки надані позивачем щодо суми основного боргу в розмірі 853 783,40 грн.., 3% річних в розмірі 113 091,31 грн. та процентів за користування позиками в розмірі 541 453,79 грн. є правильними.

Крім того, відповідно до ст.256 ЦК України, позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Станом на час звернення позивача ОСОБА_1 до суду з даним позовом строк позовної давності сплив.

Відповідно до ч.1 ст.267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Доводи та докази, надані позивачем ОСОБА_1 свідчать про поважність пропуску строку позовної давності, у зв’язку з чим строк позовної давності повинен бути поновленим.

Проаналізувавши наявні у суду докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог ОСОБА_1, а тому позовні вимоги підлягають задоволенні повністю.

Вирішуючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2, суд виходить з наступного.

Звертаючись до суду з зустрічним позовом ОСОБА_2 посилався на те, що грошей у позику від відповідача не отримував, а розписку написав вимушено, під тиском з боку іншої особи..

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із частинами першою, третьою, четвертою, п'ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямованим на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У частині другій статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Як зазачалося вище, статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Факт підписання двох розписок від 28.04.2012 року, а також її власноручного написання ОСОБА_2 не оспорює.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, згідно з якою, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Матеріали справи підтверджують факт передачі ОСОБА_2 коштів у визначених розписках від 28.04.2012 року сумах.

Саме на ОСОБА_2 в данному випадку, покладено обов'язок довести, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця, а сам факт заперечення про неотримання коштів від позивача, а також покази свідків, не може свідчити про таке.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження доводів ОСОБА_2 про неотримання ним грошових коштів 28.04.2018 року у борг.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання договорів позики недійсним.

З огляду на це, безпідставними є доводи ОСОБА_2 про неотримання грошових коштів за оспорюваними договороми позики.

Також безпідставними є доводи позивача за застрічним позовом про написання розписок під примусом з боку особи, яка не була стороною у даних договорах, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження цих доводів позивача.

Доводи ОСОБА_2 про те що грошей у позику від ОСОБА_1 не отримував, а розписку написав вимушено, під тиском з боку іншої особи спростовані також поясненнями допитаних у судовому засіданні свідків.

Від заявленого клопотання про призначення у справі психологічної експертизи із застосуванням комп’ютерного поліграфа, ОСОБА_2 відмовся в судовому засіданні.

Враховуючи викладене, зустрічний позов ОСОБА_2 є необґрунтованим, недоведеним, а тому позов необхідно залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 522, 530, 536, 610-612, 617, 625, 629, 1049, 1054 ЦК України, ст.ст. 4,12,13,76,81,141,265,268 ЦПК України , суд,-

ВИРІШИВ:

Поновити ОСОБА_1 строк для звернення до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договорами позики.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договорами позики задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договорами позики від 28.04.2012 року у розмірі 1 508 328,50 гривень, з яких 853 783, 40 гривень сума основного боргу , 113 091,31 гривень 3 % річних, 541 453,79 гривень проценти за користування позикою.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 6 890 гривень.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів позики відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя А.В.Воробйов