Рішення № 81194964, 05.04.2019, Шевченківський районний суд м. Чернівців

Справа № 727/11508/18

Провадження № 2/727/137/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 березня 2019 року Шевченківський райсуд м. Чернівці в складі:

головуючого судді - Мамчина П.І.

секретар судових засідань – ОСОБА_1

учасники справи:

представник позивачки – ОСОБА_2

відповідачка – ОСОБА_3

представник відповідачки – ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, третя особа, що не заявляє самостійних вимог до предмета спору приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання права власності, -

В С Т А Н О В И В :

В жовтні 2018 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання права власності.

Посилалася на те, що вона офіційно перебувала у шлюбі з ОСОБА_7 до 1995 року, а фактично до 2000 року. У червні 2000 року ОСОБА_7 уклав шлюб з ОСОБА_3

Зазначила, що під час її шлюбу з ОСОБА_7 було побудовано два житлових будинки за адресою: м. Чернівці, Третій провулок ОСОБА_8 (Урицького), будинки номер 14 та 16, з належними до них будівлями та спорудами, але свідоцтво про право власності на житлові будинки було видано тільки на ім’я ОСОБА_7

Після розлучення вони поділ майна подружжя офіційно не оформляли. За усною домовленістю вони домовились, що будинок дістанеться у спадок дітям, в тому числі і їй. Згодом її колишній чоловік з ОСОБА_3 стали проживати ІНФОРМАЦІЯ_1, а вона - по сусідству в будинку їх сина ОСОБА_9

18 листопада 2016 року ОСОБА_7 помер. Після його смерті і ознайомлення з спадковою справою у грудні 2017 року їй стало відомо, що у спадкову масу, після померлого ОСОБА_7 ввійшов тільки житловий будинок з належними до нього надвірними будівлями та спорудами за адресою: м. Чернівці Третій провулок Я.Степового, буд. 16.

З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме їй стало відомо, що згідно договору купівлі-продажу, який посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_6 02 червня 2000 року, за реєстровим № 4390 ОСОБА_7 без її згоди відчужив їх спільний житловий будинок в місті Чернівці, по Третьому провулку Якова Степового, 14 відповідачці ОСОБА_3 Про це їй стало відомо тільки у грудні 2017 року після ознайомлення з матеріалами спадкової справи.

Спірний житловий будинок вибув з її володіння поза її волею, без її згоди, у зв’язку з чим порушено її права як співвласника зазначеного будинку. Ні усної, ні письмової згоди на його відчуження вона не давала, ОСОБА_7К чи інших осіб на укладення договору купівлі-продажу не уповноважувала.

Також такий правочин не був вчинений ОСОБА_7 в інтересах сім’ї, оскільки на момент відчуження будинку шлюбні відносини між подружжям було припинено, сімейних відносин вони не підтримували, не вели спільного господарства та проживали окремо. У зв’язку з цим презумпція згоди одного з подружжя на укладення другим договорів з розпорядженням майном, що є у спільній сумісній власності подружжя, вже не діяла.

Просить визнати недійсним договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_6 02 червня 2000 року, за реєстровим № 4390. Визначити частки у спільній сумісній власності колишнього подружжя рівними і визнати за нею право власності на Ѕ частку у праві власності на житловий будинок з належними до нього будівлями та спорудами, який складається з житлового будинку літ. А, літня кухня літ. Б, огорожа №1, загальною площею 139,30 кв.м., житловою площею 70,50 кв.м., який розташований в м. Чернівці, по Третьому провулку Якова Степового, 14.

В судовому засіданні представник позивачки позовні вимоги підтримала, просила позов задовольнити.

Відповідачка та її представник позов не визнали, просили в задоволенні позову відмовити.

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог до предмета спору приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_6 в судове засідання не з*явилася, надала суду письмові пояснення, в яких зазначила про розгляд справи у її відсутності та в задоволенні позову просила відмовити, оскільки підстави для визнання договору купівлі – продажу будинку такими, що не відповідають вимогам ст.. 48 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) відсутні. Крім того, зазначила, що позивачка звернулася до суду після закінчення строку позовної давності, встановленого ст.. 71 ЦК УРСР (в редакції 1963 року).

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснив, що у 1986 році будівництво будинку №14 по Третьому провулку Я.Степового м. Чернівці було закінчено. За життя батько поділити будинок не хотів. Після смерті батька та при ознайомленні з спадковою справою, вони дізналися, що будинок був відчужений відповідачці. Зазначив, що з 1986 року по 1990 рік він проживав в будинку №14, на третьому поверсі. Йому не було відомо про те, що його батько ОСОБА_7 продав відповідачці ОСОБА_3Д житловий будинок, що належав його батькам. Крім того він заявив що йому не відомо про те, що батько передавав кошти його матері – позивачці ОСОБА_5 ні зі слів матері, ні у його присутності. Також у судовому засіданні він заперечив той факт, що підписував акт погодження меж суміжних земельних ділянок з відповідачкою ОСОБА_3, як доказ того що йому було відомо про те, що власником спірного будинку вже стала відповідачка.

Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні пояснив, що в 2000 році його батьки ОСОБА_7 та ОСОБА_3 познайомилися. Існувала домовленість між його матір*ю та позивачкою щодо відкуплення частини будинку №16 по Третьому провулку Я.Степового м. Чернівці. Згідно даної домовленості ОСОБА_3 повинна була сплатити ОСОБА_5 1500 доларів США, з яких 1000 доларів США була сплачена відразу, а решта по 50 доларів США щомісяця. На протязі року кошти були сплачені ОСОБА_5 Після смерті батька, будинок № 14 належав його матері ОСОБА_3 Вказав, що йому невідомо, чи була присутня під час укладення спірного договору у нотаріуса позивачка ОСОБА_5

Допитана в якості свідка відповідачка ОСОБА_3 суду пояснила, що в 2000 році вона познайомилася з ОСОБА_7 та одружилися. Після одруження, від ОСОБА_9 вона дізналася, що позивачка зверталася до нотаріуса, щоб дізнатися, чи належить їй частина майна після розірвання шлюбу з ОСОБА_7 Також зазначила, що за життя ОСОБА_7 ними було сплачено ОСОБА_5 1500 доларів США за частину вартості будинку №16 по Третьому провулку Я.Степового м. Чернівці. Про виплату даних коштів ОСОБА_5 відмовляється підтвердити, розписки про передачу даних коштів не має. Вказала, що ОСОБА_5 було відомо про відчуження будинку ОСОБА_7

Суд, заслухавши пояснення сторін, покази свідків, дослідивши та оцінивши всі письмові докази в їх сукупності, прийшов до висновку, що позов слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

На підставі ст. 4 ч.1 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Вимогами ст.13 ч.1 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, повіданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог.

Судом встановлено, що відповідно до Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб від 30 серпня 2018 року ОСОБА_5 та ОСОБА_7 перебували у зареєстрованому шлюбі до 13 листопада 1995 року.

Відповідно до свідоцтв про право власності на житловий будинок від 20 липня 1977 року та від 26 травня 1993 року житловий будинок №16 та житловий будинок №14 по Третьому провулку Я.ОСОБА_8 (Урицького) м. Чернівці належить ОСОБА_7

Згідно копії свідоцтва про одруження ОСОБА_7 та ОСОБА_3 одружилися 10 червня 2000 року.

18 листопада 2016 року ОСОБА_7 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть.

Як вбачається з договору купівлі-продажу, який посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_6 02 червня 2000 року, за реєстровим № 4390, 02 червня 2000 року ОСОБА_7 відчужив цегляний житловий будинок №14 в місті Чернівці, по Третьому провулку ОСОБА_8, житловою площею 70,50 кв.м. ОСОБА_3

Відповідно до ст.22 Кодексу про шлюб та сім»ю в України ( в редакції 1969 року), яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Згідно ст.23 Кодексу про шлюб та сім’ю України (в ред. 1969 року) майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою. При укладенні угод одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Для укладення угод по відчуженню спільного майна подружжя, що потребують обов'язкового нотаріального засвідчення, згода другого з подружжя повинна бути висловлена у письмовій формі, яка з боку позивачки не надавалась.

Згідно ст.29 Кодексу про шлюб та сім’ю України (в ред. 1969 року) поділ спільного майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу.

Відповідно до ч.4 ст.369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у іншого співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень. На час укладення договору купівлі-продажу ОСОБА_7 без письмової згоди діяла норма статті 112 ЦК УРСР, яка дублює таку ж норму.

У відповідності до п. 16 Постанови ПВСУ від 28.04.78 року №3 (яка діяла на час укладення договору купівлі-продажу у 2000 році) і яка втратила силу на підставі Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» було вказано, що якщо предметом правочину є майно, яке належить особам на праві спільної сумісної власності, інші співвласники відповідно до частини другої статті 369 ЦК до участі у справі не залучаються, оскільки правочин щодо розпорядження спільним майном вважається вчиненим за згодою всіх співвласників.

За відсутності такої згоди інші співвласники відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України можуть пред'явити позов про визнання такого правочину недійсним.

Згідно статті 48 ЦК УРСР якщо угода не відповідає вимогам закону, то є всі підстави для визнання її недійсною. Така ж норма діє і станом на день подачі позову, а саме ст. 215 ЦК України.

Відповідно до вимог, викладених в ч.1 ст. 67 СК України дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном.

Частки в праві спільної сумісної власності на спірне майно на момент його продажу визначені не були, в натурі не виділені, як і не був визначений порядок користування цим майном. Тобто спірний житловий будинок перебував у спільній сумісній власності колишнього подружжя.

Згідно ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Закону України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу до протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Так, у Рішенні Європейського Суду від 29.11.1991 року у справі «ОСОБА_11 Девелопментс ЛТД» проти Ірландії» зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користування своєю власністю.

Судом встановлено, що спірний будинок був побудований колишнім подружжям ОСОБА_5 і ОСОБА_7 в період зареєстрованого шлюбу, а тому він належав подружжю на праві спільної сумісної власності.

Померлий ОСОБА_7 в червні 2000 року відчужив будинок без згоди та відома дружини ОСОБА_5, а тому є всі підстави для визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Що стосується позовної вимоги ОСОБА_5 про визнання за нею права власності на Ѕ частку у праві власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, то суд вважає, що позов в цій частині підлягає частковому задоволенню, оскільки позивач належними та допустимими доказами не довела належність колишньому подружжю таких господарських споруд як літню кухню літ.Б, огорожу №1 та загальну площу будинку літ.А 139,30 кв.м.

Як вбачається з договору купівлі-продажу від 02 червня 2000 року, що предметом відчуження був лише житловий будинок літ.А по 3-му провулку Я.Степового, 14 в м.Чернівці житловою площею 70,50 кв.м.

Доказів про належність колишньому подружжю господарських споруд матеріали справи не містять.

Суд не приймає до уваги заяву відповідача про застосування строку позовної давності з наступних підстав.

Для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності (ст.29 КпШС абз.3), але відповідно до ст.11 цього ж Кодексу, у тих випадках, коли для окремих вимог встановлено строк позовної давності, він обчислюється, якщо інше не встановлено законом, з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Відповідно до ст. 76 ЦК УРСР в ред. 1963 року перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов, тобто право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Суд вважає, що позивачем не був пропущений строк позовної давності, оскільки перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов, тобто право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. В даному випадку строк позовної давності для звернення до суду розпочинається з моменту ознайомлення позивачки з спадковою справою у грудні 2017 року.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до задоволених вимог. Інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладають у разі задоволення позову – на відповідача.

Статтею 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. До витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Оскільки позовні вимоги позивачки підлягають задоволенню частково, то сума, сплачена нею судового збору, підлягає стягненню з відповідачки пропорційно до задоволених вимог.

Отже, з відповідачки на користь позивачки підлягає стягненню 11058,60 грн. в повернення витрат по сплаті судового збору.

Щодо стягнення судових витрат на правову допомогу згідно орієнтовного розрахунку в сумі 7600 грн., то в задоволенні цієї частини слід відмовити, оскільки представником позивачки не надано доказів, як підтверджують здійснення відповідних витрат.

На підставі викладеного, та керуючись 60, 67, 68, 70, 71 СК України, ст.ст. 203, 215, 216, 369 ЦК України, керуючись ст.ст. 3, 88, 175-179 ст. 48 ЦК УРСР /1963р./, ст. 22. 23, 29 КпШС /1969р./, ст. ст. 12, 13, 81, 133, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_5 задовольнити частково.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку №14, розташованого по 3-му провулку ОСОБА_8, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_6 02 червня 2000 року, за реєстровим №4390.

Визнати за ОСОБА_5 право власності на Ѕ частку житлового будинку літ. А, житловою площею 70,50 кв.м., який розташований в м.Чернівці, по 3-му провулку Якова Степового, 14.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ГаборТаісії Дмитрівни судові витрати в розмірі 11058,60 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернівецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження : на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення буде виготовлений 05 квітня 2019 року.

СУДДЯ Мамчин П.І.