Рішення № 81192463, 15.04.2019, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Справа № 0544/12995/2012

Провадження № 2-а/243/1/2019

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 квітня 2019 року Слов’янський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючий суддя Пронін С.Г.

за участю

секретарів Плаксіної Є.В., Головкіної Н.А., Маслової К.С.

прокурора Уздемир М.М.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідачів ОСОБА_3

третьої особи ОСОБА_4

представників третіх осіб ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Слов’янську Донецької області справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_7 міської ради Донецької області, ОСОБА_8 комітету ОСОБА_7 міської ради Донецької області, за участю третіх осіб: Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» міста ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_9, ОСОБА_10, про скасування рішень виконавчого комітету ОСОБА_7 міської ради, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги наступним. Позивачу на праві власності належить 1/2 частина домоволодіння № 12, яке розташоване по вулиці Сергіївська у м. Слов’янськ Донецької області на земельній ділянці, що належить ОСОБА_7 міській раді, якою позивач, як власник відповідної частини житлового будинку, що на ній знаходиться, має право користуватися. Позивач зазначає, що до земельної ділянки, розташованої по вул. Сергіївська у м. Слов’янськ Донецької області, на якій знаходиться домоволодіння № 10, рішенням виконавчого комітету ОСОБА_7 міської ради № 753 від 16 грудня 2003 року було незаконно довідведено земельну ділянку площею 808 м. кв. за рахунок земельної ділянки, розташованої по вул. Сергіївська у м. Слов’янськ Донецької області, на якій знаходиться домоволодіння № 8, внаслідок чого ОСОБА_4 набула право власності на земельну ділянку, розташовану по вул. Сергіївська у м. Слов’янськ Донецької області, на якій знаходиться домоволодіння № 10, площею, яка включає до себе відповідну площу довідведеної до неї земельної ділянки, розташованої по вул. Сергіївська у м. Слов’янськ Донецької області, на якій знаходиться домоволодіння № 8. Позивач вважає вказане рішення виконавчого комітету ОСОБА_7 міської ради незаконним, адже, по-перше, вищенаведене довідведення земельної ділянки відбулося зі згоди ОСОБА_11, яка не має жодного відношення до земельної ділянки, на якій знаходиться домоволодіння № 8, а по-друге, таке довідведення відбулось за рахунок площі земельної ділянки, на якій знаходилась літня кухня домоволодіння № 8, проте згідно вимог діючого на той час законодавства літня кухня, як господарська споруда домоволодіння, не могла бути відчужена як самостійний об’єкт. Крім того, позивач вважає неправомірним рішення виконавчого комітету ОСОБА_7 міської ради № 773/4 від 22 грудня 2004 року, яким ОСОБА_4 було передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0472 га, розташовану по вул. Сергіївська у м. Слов’янськ Донецької області, на якій знаходиться домоволодіння № 10. Так, позивач вказує, що вказане рішення було прийнято, по-перше, без урахування рішення виконавчого комітету ОСОБА_7 міської ради № 753 від 16 грудня 2003 року, відповідно до якого площа земельної ділянки, розташованої по вул. Сергіївська у м. Слов’янськ Донецької області, на якій знаходиться домоволодіння № 10, становить 0,0808 га, а по-друге, акт встановлення та погодження меж землеволодіння від 15 січня 2004 року, на підставі якого було прийнято вищевказане рішення виконавчого комітету ОСОБА_7 міської ради, не містить підписів користувачів суміжних земельних ділянок, розташованих по вул. Сергіївська у м. Слов’янськ Донецької області, що призвело до порушення межі суміжної земельної ділянки, на якій знаходиться домоволодіння № 12. Таким чином, ОСОБА_1 вважає, що вищевказані рішення виконавчого комітету ОСОБА_7 міської ради № 753 від 16 грудня 2003 року та № 773/4 від 22 грудня 2004 року призвели до порушення її прав, що виявилося у тому, що спільні межі

земельних ділянок, розташованих по вул. Сергіївська у м. Слов’янськ Донецької області, на яких знаходяться домоволодіння № 10 й № 12, не є ідентичними, є різними за розміром та розташуванням. На підставі викладеного позивач просить суд її позовні вимоги задовольнити шляхом визнання зазначених рішень виконавчого комітету ОСОБА_7 міської ради № 753 від 16 грудня 2003 року та № 773/4 від 22 грудня 2004 року незаконними.

Прокурор Уздемир М.М. в судовому засіданні підтримав позовну заяву ОСОБА_1 та просив суд її задовольнити.

Позивач ОСОБА_1 та її представник – адвокат ОСОБА_2, який діє на підставі ордеру серії ДН № 039100 від 10 вересня 2018 року, в судовому засіданні надали пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві, позовні вимоги підтримали та просили суд їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_7 міської ради – ОСОБА_3, що діє на підставі довіреності № 01.01-12/2147 від 28 грудня 2018 року, в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1

Представник відповідача ОСОБА_8 комітету ОСОБА_7 міської ради, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з’явився, надав суду заяву, у якій просив суд справу розглянути у його відсутність, а рішення ухвалити згідно діючого законодавства.

В той же час, ОСОБА_7 міською радою, а також виконавчим комітетом ОСОБА_7 міської ради суду було надано відзив, у якому вони заперечували проти задоволення позову ОСОБА_1 та зазначили, що ОСОБА_1 при зверненні до суду з цим позовом пропустила строк звернення до суду із відповідними вимогами. До того ж, домоволодіння № 12 належить на праві спільної часткової власності позивачу по справі ОСОБА_1 та третій особі – ОСОБА_4, яка набула право власності на Ѕ цього домоволодіння на підставі договору купівлі-продажу від 11 червня 2010 року. Разом з тим, земельна ділянка, розташована по вул. Сергіївська у м. Слов’янськ Донецької області, на якій воно знаходиться, не поділена між позивачем та третьою особою на частки, що відповідають їх часткам у праві власності на вищевказаний житловий будинок, а отже, ані позивачу, ані третій особі не визначено у натурі частки земельної ділянки, що відповідають їх часткам у праві власності на вищенаведене домоволодіння № 12. В той же час, згідно вимог діючого законодавства право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою, які можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Крім того, у відзиві вказано, що позивачем жодним чином не позначено, яким чином оскаржувані нею рішення виконавчого комітету ОСОБА_7 міської ради, прийняті відповідно до вимог ст.ст. 118, 121 Земельного кодексу України, порушують її права. Що стосується посилань позивача на відсутність технічної документації, на підставі якої виконавчим комітетом ОСОБА_7 міської ради були прийняті оскаржувані нею рішення, у відзиві зазначено, що в архіві ОСОБА_7 міської ради відсутні відповідні документи, оскільки строк їх зберігання сплинув. На підставі викладеного відповідачі просили суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні її позовних вимог.

Представник третьої особи Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» – ОСОБА_6, що діє на підставі довіреності № 139-10/0.81/01 від 17 січня 2019 року, в судовому засіданні також заперечував проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та пояснив наступне. Землекористувачами земельної ділянки, розташованої по вул. Сергіївка у м. Слов’янськ Донецької області, на якій знаходиться домоволодіння № 12, без визначення меж у натурі та поділу її на частки є позивач по справі ОСОБА_1 та третя особа – ОСОБА_4, яким на праві власності у рівних частках належить вищевказане домоволодіння. Тобто оскільки ОСОБА_4 на праві власності належить і 1/2 частина домоволодіння № 12, і домоволодіння № 10, які знаходяться на земельних ділянках, розташованих по вул. Сергіївська у м. Слов’янськ Донецької області, що мають спільну між собою межу, а межі земельної ділянки, на якій знаходиться належна позивачу частка домоволодіння № 12, не визначені у натурі, а отже відсутнє розмежування меж цієї земельної ділянки між позивачем та ОСОБА_4, що дає їм підстави для спільного користування всією цією земельною ділянкою, представник КП «Бюро технічної інвентаризації» вказує на неможливість порушення прав ОСОБА_1, адже власник межуючої земельної ділянки, на якій знаходиться домоволодіння № 10, є одночасно співкористувачем всієї межуючої земельної ділянки, на якій знаходиться домоволодіння № 12. Крім того, представник третьої особи зазначає, що позивач у своєму позові не наводить жодного доводу на підтвердження того, що збільшення площі земельної ділянки, на якій знаходиться домоволодіння № 10, за рахунок площі земельної ділянки, на якій знаходиться домоволодіння № 8, порушує її право користування земельною ділянкою, на якій знаходиться домоволодіння № 12, співвласником якого вона є. За таких обставин, враховуючи, що позивачем не вказано які саме її права щодо володіння та користування земельною ділянкою, на якій знаходиться домоволодіння № 12, порушені, представник КП «Бюро технічної інвентаризації» просив суд відмовити позивачу у задоволенні її позовних вимог.

Третя особа ОСОБА_4, а також її представник – адвокат ОСОБА_5, що діє на підставі ордеру серії ДН № ООО,4340 від 25 лютого 2014 року, в судовому засіданні також заперечували проти

задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та пояснили наступне. Збільшення площі земельної ділянки, розташованої по вул. Сергіївська у м. Слов’янськ Донецької області, на якій знаходиться домоволодіння № 10, відбулось саме за рахунок площі земельної ділянки, розташованої по вул. Сергіївська у м. Слов’янськ Донецької області, на якій знаходиться домоволодіння № 8, до якої позивач не має жодного відношення, а отже підстави для визнання рішення виконавчого комітету ОСОБА_7 міської ради № 753 від 16 грудня 2003 року незаконним відсутні. Що стосується рішення виконавчого комітету ОСОБА_7 міської ради № 773/4 від 22 грудня 2004 року, то ОСОБА_4 зазначає, що оскільки межі земельної ділянки, на якій знаходиться належна позивачу частка домоволодіння № 12, не визначені у натурі, то й підстави для висновку про порушення її прав користування даною земельною ділянкою власником межуючої з нею земельної ділянки, на якій знаходиться домоволодіння № 10, відсутні. На підставі викладеного ОСОБА_4 та ОСОБА_5 просили суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні її позовних вимог.

Треті особи: ОСОБА_9 та ОСОБА_10, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з’явилися, про причини своєї неявки суду не повідомили, пояснень по суті позовних вимог ОСОБА_1 суду не надали.

Суд, вислухавши пояснення учасників судового засідання та дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

Частиною першою статті 99 та статтею 100 КАС України, діючого на час звернення ОСОБА_1 з цим позовом до суду, визначено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала. Згідно з вимогами ч. 2 ст. 107 КАС України суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду чи відмови у відкритті провадження у справі.

Отже питання щодо наслідків пропуску строку позовної давності вирішується судом під час відкриття провадження у справі, а тому оскільки провадження у справі за даним позовом ОСОБА_1 було відкрито ухвалою Слов’янського міськрайонного суду Донецької області 25 вересня 2012 року, то й питання щодо дотримання позивачем строків звернення до суду було вирішено 25 вересня 2012 року, що виключає можливість вирішення наразі цього питання судом.

Таким чином, у цій частині заперечення, викладені у відзиві ОСОБА_7 міської ради та виконавчого комітету ОСОБА_7 міської ради, є безпідставними та необґрунтованими.

Частиною першою статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Так, на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого 27 червня 2000 року приватним нотаріусом ОСОБА_7 міського нотаріального округу ОСОБА_12 та зареєстрованого в реєстрі за № 1864, ОСОБА_1 належить на праві власності 1/2 частина домоволодіння № 12, розташованого по вул. Сергіївська у м. Слов’янськ Донецької області.

В той же час, оскаржуваним позивачем рішенням виконавчого комітету ОСОБА_7 міської ради «Про додатковий відвід земельної ділянки» № 753 від 16 грудня 2003 року ОСОБА_4 додатково відведено з переданням у її приватну власність для обслуговування належного їй домоволодіння № 10, розташованого по вул. Сергіївська у м. Слов’янськ Донецької області, земельну ділянку площею 83 м. кв. за рахунок земельної ділянки, розташованої по вул. Сергіївська у м. Слов’янськ Донецької області, на якій знаходиться домоволодіння № 8, належне ОСОБА_11

Тобто вищенаведене рішення виконавчого комітету ОСОБА_7 міської ради «Про додатковий відвід земельної ділянки» № 753 від 16 грудня 2003 року стосується виключно двох земельних ділянок, а саме: земельної ділянки, розташованої по вул. Сергіївська у м. Слов’янськ Донецької області, на якій знаходиться домоволодіння № 8, та земельної ділянки, розташованої по вул. Сергіївська у м. Слов’янськ Донецької області, на якій знаходиться домоволодіння № 10, і жодним чином не стосується земельної ділянки, розташованої по вул. Сергіївська у м. Слов’янськ Донецької області, на якій знаходиться домоволодіння № 12.

З листа Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» № 377-2/0.45/сл. від 02 лютого 2012 року слідує, що житловий будинок № 10, розташований по вул. Сергіївська у м. Слов’янськ Донецької області, до 26 серпня 1968 року мав № 8, а до 1959 року – № 6.

Із свідоцтва про право на спадщину, виданого 17 травня 1941 року нотаріусом ОСОБА_7 державної нотаріальної контори ОСОБА_13, вбачається, що домоволодіння № 6, яке, як слідує з вищезазначеного листа Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації», після 1959 року мало № 8, розташоване по вул. Сергіївська у м. Слов’янськ Донецької області, на праві власності після померлого ОСОБА_14 належало ОСОБА_15

Рішенням виконавчого комітету ОСОБА_7 міської ради депутатів трудящих «Про розділ домоволодіння № 8 по вул. Сергіївська на два самостійні» № 347-д від 16 вересня 1964 року вказане домоволодіння № 8 було розділено на два самостійні домоволодіння: № 8 з площею земельної ділянки 557 м. кв. та надлишком землі 232, 3м. кв. і № 8а з площею земельної ділянки 353 м. кв. та надлишком землі 102 м. кв. із підтвердженням права власності на них ОСОБА_15

Згідно договору дарування домоволодіння від 29 грудня 1964 року, ОСОБА_15 подарувала ОСОБА_16 домоволодіння № 8, розташоване по вул. Сергіївська у м. Слов’янськ Донецької області, з присадибною ділянкою площею 557 м. кв., замість якого, як зазначено у рішенні виконавчого комітету ОСОБА_7 міської ради народних депутатів № 236/2 від 03 травня 1989 року, ОСОБА_16 було самовільно побудовано інше домоволодіння, яке, як слідує з листа Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» № 377-2/0.45/сл. від 02 лютого 2012 року, після 26 серпня 1968 року мало № 10.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 1989 року, вказане домоволодіння після смерті ОСОБА_17, який його успадкував після ОСОБА_16, успадкувала ОСОБА_18, яка на підставі договору, посвідченого 13 вересня 1989 року державним нотаріусом Першої слов’янської державної нотаріальної контори ОСОБА_19, продала його ОСОБА_4

Крім того, з договору дарування, посвідченого 29 грудня 1964 року нотаріусом першої ОСОБА_7 державної нотаріальної контори ОСОБА_20, слідує, що ОСОБА_15 домоволодіння № 8а, розташоване по вул. Сергіївська у м. Слов’янськ Донецької області на земельній ділянці площею 353 м. кв., подарувала ОСОБА_21, яка, у свою чергу, на підставі договору дарування від 13 грудня 1965 року, подарувала його ОСОБА_22

Рішенням Слов’янського міськрайонного суду Донецької області, ухваленим 28 серпня 2006 року у справі № 2-3657-2006 за позовом ОСОБА_23 до Виконкому ОСОБА_7 міської ради про встановлення факту прийняття спадщини та визнання в порядку спадщини права власності на житловий будинок, право власності на житловий будинок № 8 (колишній № 8а), розташований по вул. Сергіївська у м. Слов’янськ Донецької області, в порядку спадкування за законом після смерті 17 січня 2005 року ОСОБА_11, яка успадкувала його від ОСОБА_22, померлого 20 січня 1981 року, визнано за ОСОБА_23

Отже суд приходить до висновку про безпідставність тверджень сторони позивача щодо того, що ОСОБА_11 станом на час прийняття виконавчим комітетом ОСОБА_7 міської ради оскаржуваного позивачем рішення № 753 не мала жодного відношення до домоволодіння № 8, розташованого по вул. Сергіївська у м. Слов’янськ Донецької області, адже вона, у період часу, принаймні, з 20 січня 1981 року до 17 січня 2005 року, була його власницею.

За таких обставин суд приходить до висновку, що станом на час прийняття виконавчим комітетом ОСОБА_7 міської ради рішення «Про додатковий відвід земельної ділянки» № 753 власниками домоволодінь № 10 й № 8, розташованих по вул. Сергіївська у м. Слов’янськ Донецької області, а тому й користувачами відповідних земельних ділянок, на яких вказані домоволодіння побудовані, були ОСОБА_4 і ОСОБА_11, а отже само по собі збільшення земельної ділянки, на якій знаходиться домоволодіння № 10, за рахунок зменшення земельної ділянки, на якій знаходиться домоволодіння № 8, стосується виключно прав, свобод та інтересів користувачів цих земельних ділянок, якими є ОСОБА_4 та ОСОБА_11

До того ж, з додатку № 1 до висновку судової будівельно-технічної експертизи № 2397/24 від 05 вересня 2013 року (Т. 1, а.с. 25) вбачається, що домоволодіння № 12, розташоване по вул. Сергіївська у м. Слов’янськ Донецької області, 1/2 частина якого належить ОСОБА_1, не має жодної спільної межі з домоволодінням № 8, розташованим по вул. Сергіївська у м. Слов’янськ Донецької області, оскільки має спільні межі з домоволодіннями № 10 та № 14, розташованими по вул. Сергіївська у м. Слов’янськ Донецької області, натомість домоволодіння № 10 має спільні межі і з домоволодінням № 8, і з домоволодінням № 12, адже знаходиться між ними.

Вказане дає суду підстави для висновку про те, що зміна спільної межі домоволодінь № 10 і № 8, розташованих по вул. Сергіївська у м. Слов’янськ Донецької області, жодним чином не впливає на права, свободи та інтереси позивача по справі ОСОБА_1, адже така змінена спільна межа домоволодінь № 10 і № 8 проходить саме між цими домоволодіннями, та жодним чином не перетинається із земельною ділянкою, яка перебуває у користуванні позивача як власника домоволодіння № 12.

Частиною другою статті 9 КАС України закріплено правило, за яким суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Таким чином, питання щодо правомірності зміни площі однією земельної ділянки за рахунок іншої суд може вирішувати виключно за відповідними зверненнями тих осіб, яких такі зміни безпосередньо стосуються, тобто безпосередньо впливають на їх права, свободи та інтереси, а не за заявами всіх без винятку осіб, які вважають такі зміни неправомірними.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання рішення виконавчого комітету ОСОБА_7 міської ради

№ 753 від 16 грудня 2003 року незаконним, в зв’язку з чим в цій частині позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання незаконним рішення виконавчого комітету ОСОБА_7 міської ради № 773/4 від 22 грудня 2004 року, суд виходить з наступного.

Частиною першою статті 118 Земельного кодексу України в редакції від 15 жовтня 2003 року, тобто в редакції, що діяла на час прийняття виконавчим комітетом ОСОБА_7 міської ради оскаржуваного позивачем рішення № 773/4 від 22 грудня 2004 року, визначено, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Таким чином, вказаною нормою не передбачено зазначення особою, зацікавленою в приватизації земельної ділянки, яка вже перебуває в її користуванні, її бажаного розміру та мети її використання.

Із заяви ОСОБА_4 від 02 грудня 2003 року (Т. 1, а.с. 224) вбачається, що вона просить ОСОБА_7 міську раду передати їй безоплатно у приватну власність земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Слов’янськ, вул. Сергіївська, буд. 10, на якій знаходиться домоволодіння та господарські будови, належні їй на підставі договору купівлі-продажу. Тобто ОСОБА_4 даною заявою просить передати їй у приватну власність земельну ділянку, яка вже перебуває у її користуванні як власниці домоволодіння, побудованого на ній, у зв’язку з чим, вона у своєму зверненні до ОСОБА_7 міської ради й не повинна була вказувати бажані розміри цієї земельної ділянки.

В той же час, доводи сторони позивача щодо необхідності зазначення відповідних параметрів земельної ділянки стосуються вимог ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України у редакції від 15 жовтня 2003 року, відповідно до якої громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.

Отже вимоги закону щодо зазначення особою бажаних розмірів земельної ділянки та мети її використання стосуються саме тих випадків, коли особа на час відповідного звернення до органу державної влади або місцевого самоврядування не має у користуванні тієї земельної ділянки, яку вона бажає одержати безоплатно у власність.

За таких обставин суд критично сприймає доводи сторони позивача щодо того, що ОСОБА_4 у своїй заяві про дозвіл на приватизацію земельної ділянки, розташованої по вул. Сергіївська у м. Слов’янськ Донецької області, на якій знаходиться домоволодіння № 10, не зазначила бажані розміри такої земельної ділянки, оскільки частиною першою статті 118 Земельного кодексу України у вищевказаній редакції не передбачено зазначення бажаних розмірів земельної ділянки для тих осіб, які бажають отримати у власність ту земельну ділянку, яка вже перебуває у їх користуванні, натомість зазначення таких розмірів, відповідно до ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України у наведеній редакції, передбачено для тих осіб, які не мають у користуванні жодної земельної ділянки, проте бажають отримати її у власність, зокрема, задля будівництва житлового будинку.

Згідно ч. 2 ст. 118 Земельного кодексу України в редакції від 15 жовтня 2003 року, тобто в редакції, що діяла на час прийняття виконавчим комітетом ОСОБА_7 міської ради оскаржуваного позивачем рішення № 773/4 від 22 грудня 2004 року, рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Так, з акту встановлення та узгодження меж землекористування від 15 січня 2004 року вбачається, що вказаний акт був складений у присутності користувачів земельних ділянок, суміжних з земельною, з приводу приватизації якої ОСОБА_4 02 грудня 2003 року звернулася до ОСОБА_7 міської ради, а саме: ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26М та ОСОБА_11, які своїми підписами засвідчили встановлення у натурі та погодження меж земельної ділянки, розташованої по вул. Сергіївська у м. Слов’янськ Донецької області, на якій знаходиться домоволодіння № 10.

Крім того, оскільки ОСОБА_24 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 09 лютого 2009 року був власником 1/2 частини домоволодіння № 12, розташованого по вул. Сергіївська у м. Слов’янськ Донецької області, суд приходить до переконання про погодження меж земельної ділянки, на якій знаходиться домоволодіння № 10, у тому числі і з користувачем суміжної земельної ділянки, на якій знаходиться домоволодіння № 12.

За таких обставин суд критично сприймає посилання сторони позивача щодо відсутності у вищевказаному акті підпису користувача земельної ділянки, розташованої по вул. Сергіївська у

м. Слов’янськ Донецької області, на якій знаходиться домоволодіння № 12, – ОСОБА_1, оскільки не лише ОСОБА_1, а й ОСОБА_24 як співвласник цього будинку, а отже як співкористувач відповідної земельної ділянки міг приймати участь у встановленні та погодженні меж суміжної земельної ділянки.

До того ж, у висновку Верховного Суду, викладеного 28 березня 2018 року у постанові по справі № 681/1039/15-ц, провадження № 61-4200св18, який відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України є обов’язковим для суду при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, зазначено наступне. Погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов'язкових технічних помилок. При цьому стаття 198 Земельного кодексу України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є «погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами». Із цього зовсім не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж - слід вважати, що погодження меж не відбулося. Видається, що погодження полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а із мотивів відмови (якщо вони озвучені). Якщо такими мотивами є виключно неприязні стосунки - правового значення вони не мають. У разі виникнення спору сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачі. Не надання позивачем своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача не може бути перепоною для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації.

Таким чином, оскільки на час визначення меж земельної ділянки, розташованої по вул. Сергіївська у м. Слов’янськ Донецької області, на якій знаходиться домоволодіння № 10, межі суміжної з нею земельної ділянки, на якій знаходиться домоволодіння № 12, були не визначені, про що свідчать матеріали справи, а також, що було підтверджено стороною позивача у судовому засіданні, натомість користувачі суміжних земельних ділянок при встановленні та погодженні меж земельної ділянки, на якій знаходиться домоволодіння № 10, не заперечували проти визначення саме таких меж даної земельної ділянки, суд приходить до висновку, що актом встановлення та узгодження меж землекористування від 15 січня 2004 року не підтверджувалися межі та площа існуючої у ОСОБА_4 у користуванні земельної ділянки, а саме визначалися такі межі й площа.

Згідно архівного витягу № 01-18/69 від 27 липня 2012 року, наданого ОСОБА_7 міською радою, виконавчий комітет ОСОБА_7 міської ради, керуючись ст.ст. 118, 121 Земельного кодексу України, п. 1-3 декрету Кабінету Міністрів «Про приватизацію земельних ділянок» та рішенням сесії міської ради від 29 травня 2002 року, вирішив передати безоплатно у приватну власність громадянам України земельні ділянки, які знаходяться у їх користуванні і розташовані у м. Слов’янськ для будівництва й обслуговування гаражів, житлових будинків та господарських споруд і особистого селянського господарства згідно зі списком – ОСОБА_4, яка проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, було передано у власність земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: м. Слов’янськ, вул. Сергіївська, 10 площею 0,0472 га, що було оформлено рішенням «Про передачу земельних ділянок у приватну власність» № 773/4 від 22 грудня 2004 року.

На підставі вищевказаного рішення виконкому ОСОБА_7 міської ради ОСОБА_4 було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ДН № 105841 від 12 січня 2005 року, за яким вона є власником земельної ділянки площею 0,0472 га, розташованої на території ОСОБА_7 міської ради по вул. Сергіївська, 10.

За таких обставин посилання сторони позивача на невідповідність площі земельної ділянки, яка перебувала у користуванні ОСОБА_4, площі земельної ділянки, вказаній у Державному акті на право власності на земельну ділянку серії ДН № 105841 від 12 січня 2005 року, є безпідставними, адже вказаний акт було видано на підставі рішення виконавчого комітету ОСОБА_7 міської ради № 773/4 від 22 грудня 2004 року, яке, у свою чергу, було прийнято за результатами саме встановлення та погодження меж земельної ділянки, розташованої по вул. Сергіївська у м. Слов’янськ Донецької області, на якій знаходиться домоволодіння № 10, а не на підтвердження площі та меж цієї земельної ділянки, яка до приватизації її ОСОБА_4 перебувала у її користуванні.

Крім того, з висновку судової земельно-технічної експертизи № 2397/24 від 05 вересня 2013 року вбачається, що фактичні межі земельної ділянки, розташованої по вул. Сергієвська у м. Слов’янськ Донецької області, на якій знаходиться домоволодіння № 10, співпадають з межами, вказаними у плані меж земельної ділянки.

Що стосується проведеної тахеометричної зйомки земельних ділянок, на яких розташовані домоволодіння № 10 і № 12, то встановлене нею накладення земельних ділянок на місцевості не свідчить ані про неправомірність та незаконність рішень виконавчого комітету ОСОБА_7 міської ради, які позивач просить скасувати, ані про їх правильність, оскільки будь-яких правовстановлюючих документів зі встановленими межами земельної ділянки, якою користується позивач, суду та спеціалісту при проведенні даної зйомки надано не було, натомість матеріали справи містять державний акт серії ДН № 105841 від 12 січня 2005 року, який визначає межі та розміри земельної ділянки лише ОСОБА_4

Разом з тим, суд критично сприймає висновки судової земельно-технічної експертизи № 268/8 від 14 вересня 2018 року, оскільки, по-перше, відсутність у ОСОБА_11 повноважень на надання своєї згоди зменшення земельної ділянки, на якій знаходиться домоволодіння № 8, задля збільшення земельної ділянки, на якій знаходиться домоволодіння № 10, спростовується вищевикладеними висновками суду, а по-друге, наявність у Державному акті на право власності на земельну ділянку серії ДН № 105841 від 12 січня 2005 року розбіжностей у зазначенні площі земельної ділянки, право власності на яку він засвідчує, не є предметом даного судового розгляду, оскільки вимоги, заявлені позивачем, стосуються рішення, на підставі якого цей акт було видано, а не невідповідності цього акта рішенню виконавчого комітету ОСОБА_7 міської ради.

Таким чином, враховуючи, що під час встановлення та погодження меж приватизованої ОСОБА_4 земельної ділянки, межі земельної ділянки, якою користується ОСОБА_1, визначено не було, що виключає можливість порушення її прав шляхом встановлення межі земельної ділянки, на якій знаходиться домоволодіння № 10, на земельній ділянці, де побудовано домоволодіння № 12, адже остання взагалі не має жодних меж, які б визначали її початкові та кінцеві точки, та приймаючи до уваги, що актом, на підставі якого було прийнято оскаржуване позивачем рішення виконавчого комітету ОСОБА_7 міської ради, межі приватизованої ОСОБА_4 земельної ділянки саме встановлювалися та погоджувалися із користувачами суміжних земельних ділянок, а не підтверджувалися ті, у межах яких ОСОБА_4 використовувала земельну ділянку до її приватизації, суд приходить до висновку, що рішення виконавчого комітету ОСОБА_7 міської ради № 773/4 від 22 грудня 2004 року лише закріпило за ОСОБА_4 право власності на земельну ділянку, на якій знаходиться домоволодіння № 10, з чітким визначенням її площі та меж, та жодним чином не вплинуло на право позивача користуватися тією земельною ділянкою, на якій знаходиться домоволодіння № 12.

До того ж, Вищий Адміністративний Суд України, скасовуючи постанову Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 06 листопада 2013 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2014 року, у своїй ухвалі від 25 травня 2016 року зазначив, що скасування рішення виконавчого комітету ОСОБА_7 міської ради № 773/4 від 22 грудня 2004 року призводить до порушення прав інших громадян, яким було передано у власність земельні ділянки на його підставі.

За таких обставин суд приходить до переконання, що ОСОБА_1, звертаючись до суду з цим позовом, просить вирішити питання не лише стосовно своїх прав, а й щодо прав та інтересів інших осіб, діяти в інтересах яких вона не уповноважена.

Поряд з цим, суд критично сприймає аргументи відповідачів, а також третіх осіб щодо того, що ОСОБА_4 не може порушувати права позивача на користування земельною ділянкою, на якій знаходиться домоволодіння № 12, оскільки є одночасно і співвласником даного домоволодіння, і власником суміжного з ним домоволодіння № 10, адже матеріали справисвідчать, що оскаржувані позивачем правовідносини виникли до набуття ОСОБА_4 права власності на 1/2 частину домоволодіння № 12.

Що стосується доводів сторони позивача на відсутність відповідної технічної документації, на підставі якої виконавчим комітетом ОСОБА_7 міської ради були прийняті оскаржувані позивачем рішення, то суд також сприймає їх критично, оскільки відсутність таких документів в архіві ОСОБА_7 міської ради через сплив строку їх зберігання, не свідчить про те, що станом на час прийняття виконавчим комітетом ОСОБА_7 міської ради рішень № 753 від 16 грудня 2003 року та № 773/4 від 22 грудня 2004 року вони не існували.

Отже суд приходить до переконання, що в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження, а тому не підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 9, 19, 20-22, 25, 73-77, 193, 241-246, 250-251, 297 КАС України, ст. 118 Земельного кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_7 міської ради Донецької області, ОСОБА_8 комітету ОСОБА_7 міської ради Донецької області, за участю третіх осіб: Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» міста ОСОБА_7, ОСОБА_4

Павлівни, ОСОБА_9, ОСОБА_10, про скасування рішень виконавчого комітету ОСОБА_7 міської ради – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 15 квітня 2019 року.

Суддя Слов’янського

міськрайонного суду ОСОБА_27