Рішення № 81192375, 11.04.2019, Селидівський міський суд Донецької області

Справа № 366/3024/15-ц

Провадження № 2/242/1/19

РІШЕННЯ

Іменем України

11 квітня 2019 року Селидівський міський суд Донецької області у складі головуючого судді Любчика О.В., за участю секретарів Каменської А.С., Клименко А.В., представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2, розглянувши в місті Селидове Донецької області в залі суду у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу,

встановив:

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача боргу за договором позики, який уточнив. В обґрунтування зазначив, що між сторонами укладено договір позики від 25 жовтня 2010 року, згідно з яким позивач передав ОСОБА_5 гроші у розмірі 669977, 00 гривень, що еквівалентно 84700,00 доларів США за офіційним курсом НБУ на день укладення договору зі строком повернення до 25 квітня 2011 року. Відповідач взяті на себе зобов’язання щодо повернення суми позики не виконав. 24 квітня 2011 року сторони дійшли згоди та уклали додаткову угоду до договору позики договір про зміни до договору, в якій встановили строк повернення позики до 01 січня 2015 року. Відповідач у встановлений строк позику не повернув у повному обсязі. Тому, просить стягнути з відповідача заборгованість за договором, яка становить 1 534 414,58 гривень, що еквівалентно 55000,00 доларів США станом на 27.11.2018, згідно даних Національного банку України та судовий збір у розмірі 6090, 00 гривень.

Ухвалою Іванківського районного суду Київської області від 19.11.2015 відкрито провадження у справі.

Заочним рішенням Іванківського районного суду Київської області від 10.12.2015 з відповідача стягнуто заборгованість за договором позики у розмірі 1 947 568 гривень 67 копійок та судові витрати у розмірі 6090 гривень.

Ухвалою Іванківського районного суду Київської області від 01.12.2017 скасовано заочне рішення Іванківського районного суду Київської області від 10.12.2015.

Ухвалою Іванківського районного суду Київської області від 16.01.2018 відмовлено у направленні цивільної справи за підсудністю до Соснівського районного суд м. Черкас.

Ухвалою Іванківського районного суду Київської області від 04.06.2018 справу передано до розгляду до Селидівського міського суду Донецької області.

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 03.08.2018 призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 27.09.2018 проведення підготовчого провадження продовжено до 30 днів.

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 21.01.2019 прийнято до розгляду уточнену позовну заяву представника позивача та призначено судовий розгляд справи по суті.

Представник відповідача ОСОБА_2 у відзиві на позовну заяву, не оспорюючи укладення договору позики 25.10.2010 року та додаткової угоди 24.04.2011 року між позивачем та відповідачем, заперечувала проти позову, вказавши, що відповідач отримав позику у валюті – гривня України, та враховуючи наявні у нього розписки як від самого ОСОБА_3, так і від ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, борг погасив. Безпосередньо позивачу відповідач повернув 366 684, 80 гривень.

Представник позивача у відповіді на відзив зазначив, що позивачу невідомі ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8

Позивач та відповідач, будучи повідомленими про час та день судового засідання, в судове засідання не з’явилися.

Представник позивача ОСОБА_9 в судовому засіданні підтримав позовну заяву з уточненнями та пояснив, що між сторонами було укладено договір позики 25.10.2010, за яким позивач до його підписання передав, а відповідач прийняв у власність грошові кошти в сумі 84700 доларів США, але у зв’язку з тим, що законодавство України на момент підписання договору не передбачало можливості його укладення в іноземній валюті, договір було укладено в гривнях та зазначено її еквівалент у доларах США на момент укладення договору (1 долар США = 7,91 гривень). Додатковою угодою від 04.04.2011 сторони прийшли до згоди, що відповідач повертає позику в строк до 01.01.2015. Проте, відповідач зобов’язання щодо повернення позики в повному обсязі не виконав, повернув 29700 доларів США. Залишок боргу 1 534 414,58 гривень станом на 27.11.2018 згідно даних НБУ, що еквівалентно 55000 доларів США, які просив стягнути з відповідача.

Представник відповідача ОСОБА_10 в судовому засіданні, позов визнала частково та пояснила, що залишок неповернутої позики ОСОБА_5 становить 303 292,20 гривень. Не оспорювала що між сторонами було укладено договір позики. Зазначила, що відповідач отримав позику у валюті гривня України у сумі 669977,00 гривень. Відповідачем частково сума боргу була повернута, що підтверджують розписки, написані власноруч позивачем. Відповідач повернув борг в сумі 366 684, 80 гривень. Умови договору не містять обов’язку повернути позику у доларах США або у гривневому еквіваленті. Тому, позов підлягає частковому задоволенню.

Вислухавши сторін, дослідивши докази якими обґрунтовано позовні вимоги та законодавство, яким врегульовані спірні правовідносини, суд встановив наступне.

Правовідносини між сторонами врегульовані статтями 530, 533, 1046, 1049 Цивільного кодексу України.

Сторонами не оспорюється факт укладення між позивачем та відповідачем договору безпроцентної позики.

25 жовтня 2010 року між позивачем та відповідачем, укладено договір безвідсоткової позики. Відповідно до п.1 договору, ОСОБА_3 передав, а ОСОБА_4 прийняв у власність 669977, 00 гривень, що еквівалентно 84700,00 доларів США 00 центів за офіційним курсом Національного банку України станом на день укладення договору (1 США = 7,91 гривень), до підписання цього договору. Сторони підтвердили факт повної передачі грошей в повному обсязі. Відповідач зобов’язався повернути позику в строк до 25.04.2011 року (т.1, а.с.4).

24 квітня 2011 року між сторонами було укладено договір про зміни до договору від 25 жовтня 2010 року. Відповідно до п.1 договору сторони домовились про таку редакцію п.1 Договору від 25.10.2010:

«1. Я, ОСОБА_3, передав, а ОСОБА_4 прийняв у власність 669977, 00 гривень, що еквівалентно 84700,00 доларів США 00 центів за офіційним курсом Національного банку України станом на день укладення договору (1 США = 7,91 гривень), до підписання цього договору.

Сторони підтверджують факт повної передачі грошей в повному обсязі ОСОБА_3 ОСОБА_4

Зазначену вище суму, я, ОСОБА_4, зобов’язуюсь повернути ОСОБА_3 готівкою в строк до 21.01.2015 року.» (т.1, а.с.3).

Відповідно до розписки ОСОБА_3 від 07 грудня 2015 року позивач отримав від ОСОБА_11 70950,00 гривень, що еквівалентно 3000,00 доларів США (курс НБУ 23,65), в рахунок погашення боргу згідно договору від 25 жовтня 2010 року (т.1, а.с.58).

Відповідно до розписки ОСОБА_3 від 23 грудня 2015 року позивач отримав від ОСОБА_11 3000,00 доларів США, що еквівалентно 69440,00 гривень (курс НБУ на 23.12.2015), в рахунок погашення боргу згідно договору від 25 жовтня 2010 року (т.1, а.с.57).

Відповідно до розписки ОСОБА_3 від 08 січня 2016 року позивач отримав від ОСОБА_11 71351,10 гривень, що еквівалентно 3000,00 доларів США (курс НБУ 23,7837), в рахунок погашення боргу згідно договору від 25 жовтня 2010 року (т.1, а.с.61).

Згідно розписки ОСОБА_3 від 26 січня 2016 року позивач отримав від ОСОБА_11 74489,40 гривень, що еквівалентно 3000,00 доларів США (курс НБУ 24,8198), в рахунок погашення боргу згідно договору від 25 жовтня 2010 року (т.1, а.с.59).

Згідно розписки ОСОБА_3 від 16 лютого 2016 року позивач отримав від ОСОБА_11 80454,30 гривень, що еквівалентно 3000,00 доларів США (курс НБУ 26,8181), в рахунок погашення боргу згідно договору від 25 жовтня 2010 року (т.1, а.с.60).

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Статтею 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини другої статті 533 ЦК України, якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу

Згідно зі ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов’язання у строк, встановлений договором або законом.

Як зазначено у ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Представник позивача в судовому засіданні стверджував, що відповідач за договором позики отримав у борг грошові кошти у валюті долар США.

З такими доводами суд не може погодитись, оскільки, як вбачається з тексту договору позики від 25 жовтня 2010 року та договору про зміни від 24.04.2011, відповідач отримав від позивача у власність 669977, 00 гривень, тобто грошові кошти у національній валюті гривні.

Також, суд не погоджується з доводами представника позивача про неможливість, станом на 25.10.2010, укладення договору позики в іноземній валюті, оскільки законодавством України, яке діяло на час укладення договору позики, не було встановлено заборони на укладення договорів позики в іноземній валюті.

Крім того, суд звертає увагу, що договір позики від 25 жовтня 2010 року та договір про зміни від 24.04.2011 не містить умови повернення позики, чи то у національній валюті, чи іноземній, або грошовий еквівалент в іноземній валюті. Договір містить лише обов’язок позивача повернути зазначену вище суму, визначену у п.1.

Верховний суд при розгляді цивільної справи № 753/11000/14-ц, сформував правову позицію, відповідно до якої, у разі якщо з’ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підстав до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення contra proferentem. Особа, яка включила ту чи іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов’язаний з неясністю такої умови. При цьому це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою.

Із дослідженого в судовому засіданні договору позики від 25.10.2010 року та договору про зміни до договору від 25.10.2011 року, підписаного сторонами, не уявляється можливим визначити зміст відповідної умови договору позики щодо порядку проведення розрахунку з позикодавцем.

Як встановлено судом, відповідач взяті на себе зобов’язання з повернення позики повністю не виконав, у зв’язку з чим у нього утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню.

Враховуючи, що умовами договору чітко передбачено надання грошей в позику в національній валюті України, а саме 669977, 00 гривень, відповідачем повернуто частину боргу у розмірі 366 684, 80 гривень, тому стягненню з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 підлягає 303292, 20 гривень.

Аналогічний висновок зроблено колегією суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду у постанові від 13.02.2019, справа № 61-19134св18.

Отже, проаналізувавши надані по справі докази у їх сукупності, законодавство, яким врегульовані спірні правовідносини, з урахуванням позиції Верховного суду, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

В задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача суми боргу у 1 231 122, 38 гривень суд відмовляє.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд стягує з відповідача понесені позивачем судові витрати (судовий збір) пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 530, 612, 1046, 1049 ЦК України, ст.ст. 10, 12, 13, 81, 263-265, ЦПК України, суд

вирішив:

позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_3, ІПН НОМЕР_1) на користь ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_4, проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5, ІПН НОМЕР_2) заборгованість за договором позики у розмірі 303292 (триста три тисячі двісті дев’яносто дві) гривні 20 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_3, ІПН НОМЕР_1) на користь ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_4, проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5, ІПН НОМЕР_2) суму сплаченого судового збору в розмірі 1203 (одна тисяча двісті три) гривні 75 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дняйого проголошення до Донецького апеляційного суду через Селидівський міський суд Донецької області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення виготовлено 15.04.2016.

Головуючий суддя О.В. Любчик