Ухвала суду № 81192294, 29.03.2019, Селидівський міський суд Донецької області

242/5673/17

2-ар/242/1/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2019 року Селидівський міський суд Донецької області у складі головуючого судді Черкова В.Г., при секретарі Кідрон О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Селидове заяву Селидівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про роз’яснення судового рішення Селидівського міського суду Донецької області, -

ВСТАНОВИВ:

До Селидівського міського суду Донецької області, який розглянув справу як суд першої інстанції, надійшла заява Селидівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про роз’яснення судового рішення, яка мотивована тим, що рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 26 лютого 2018 року її позовні вимоги до Селидівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області задоволено та визнано бездіяльність Селидівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ 41247274, місце знаходження: Донецька область, м. Селидове, вул. Героїв Праці, буд. № 6) щодо невиплати щомісячного довічного грошового утримання мені, як судді у відставці, з 01.02.2018 року протиправною та зобов’язано поновити мені виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 01.02.2018 року. Допущено до негайного виконання рішення суду у межах платежу за один місяць. Із резолютивної частини вказаного рішення не встановлено чи є позивач внутрішньо переміщеної особою та чи поширюються на порядок виплати довічного грошового утримання позивача норми Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», постанови КМУ від 01.10.2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб», постанови КМУ від 08.06.2016 року № 365 «Деякі питання соціального здійснення виплат внутрішньо переміщеним особам», постанови КМУ від 05.11.2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», постанови КМУ від 22.08.2018 року № 649 «Про затвердження Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду». Просить роз’яснити ухвалене рішення.

Представник Селидівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області в судове засідання не з’явився, надав суду заяву про розгляд питання без його участі, подану заяву підтримав.

Проаналізувавши доводи викладені в заяві відповідача, з урахуванням вимог Кодексу адміністративного судочинства України, Селидівський міський суд Донецької області зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 254 КАС України, за заявою учасника справи, державного виконавця суд роз'яснює ухвалене ним судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення, шляхом постановлення ухвали. Подання заяви про роз'яснення судового рішення допускається, якщо воно ще не виконано або не закінчився строк, протягом якого судове рішення може бути подане для примусового виконання.

Системне тлумачення положень вказаної статті дозволяє дійти висновку, що судове рішення може бути роз'яснено у разі, якщо без такого роз'яснення його важко виконати, оскільки існує значна ймовірність неправильного його виконання внаслідок неясності резолютивної частини рішення. Тобто, роз'яснення рішення суду - це засіб виправлення недоліків судового акта, який полягає в усуненні неясності судового акта і викладенні судового рішення у більш ясній і зрозумілій формі.

Крім того, як роз'яснив Пленум Вищого адміністративного суду України у постанові № 7 від 20.05.2013 "Про судове рішення в адміністративній справі", в ухвалі про роз'яснення судового рішення суд викладає більш повно та зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не змінюючи при цьому суть рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду (пункт 19).

Метою роз'яснення судом ухваленого ним рішення є усунення такого недоліку, як незрозумілість судового рішення щодо неоднакового тлумачення висновків суду, що перешкоджає його належному виконанню.

Підставою для роз'яснення судового рішення як засобу усунення недоліків ухваленого судового акта є його неясність, невизначеність. Фактично роз'ясненням рішення є зміна форми його викладення таким чином, щоб ті частини судового акта, які викликають труднощі для розуміння, були висвітлені ясніше та зрозуміліше. При цьому суд, роз'яснюючи рішення, не вправі вносити будь-які зміни в існуюче рішення. Тобто процесуальна процедура роз'яснення судового акта виключає можливість будь-яким чином змінювати зміст цього судового рішення, навіть у разі подальшого виявлення судом правових помилок, допущених під час його ухвалення.

Ясність судового рішення полягає у логічному, чіткому, переконливому і зрозумілому викладенні змісту рішення, оскільки недотримання цих вимог може ускладнити або взагалі унеможливити виконання постанови чи ухвали суду. Чіткість викладу передбачає, зокрема, що терміни, вжиті у судовому рішенні, відповідають тому змістові, що вони мають за законодавством України; такі терміни чітко співвідносяться із поняттями, які вони позначають; текст правової норми, застосованої судом, відтворюється без перефразовування і при цьому ясно, де наводиться правова норма, а де суд дає своє тлумачення її змісту. А переконливість і зрозумілість викладення змісту судових рішень забезпечується шляхом дотримання правил юридичної техніки.

При цьому роз'яснено може бути виключно рішення, яке підлягає виконанню. Суд роз'яснюючи рішення, не вправі вносити будь-які зміни в існуюче рішення, а тому процесуальна процедура роз'яснення судового рішення виключає можливість будь-яким чином змінювати зміст цього судового рішення.

Конкретного і вичерпного переліку критеріїв для визначення рішення незрозумілим правова норма не містить, а із змісту закону вбачається, що їх має навести особа, яка звертається із заявою про роз'яснення судового рішення.

Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 26 лютого 2018 року мої позовні вимоги до Селидівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області задоволено та визнано бездіяльність Селидівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ 41247274, місце знаходження: Донецька область, м. Селидове, вул. Героїв Праці, буд. № 6) щодо невиплати щомісячного довічного грошового утримання мені, як судді у відставці, з 01.02.2018 року протиправною та зобов’язано поновити мені виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 01.02.2018 року. Допущено до негайного виконання рішення суду у межах платежу за один місяць.

Як встановлено судом, позивач реалізував своє конституційне право щодо вільного вибору постійного місця проживання, перемістившись до м. Селидове, м. Українськ Донецької області, де зареєструвався за новою адресою у встановленому чинним законодавством порядку.

Закон України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (надалі Закон № 1706 VII) відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Внутрішньо переміщеною особою, відповідно до норм частини першої статті 1 зазначеного Закону є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті (частина друга статті 1 Закону № 1706 VII).

Нормами статті 5 Закону № 1706 VII передбачено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону. Адресою фактичного місця проживання внутрішньо переміщеної особи може бути адреса відповідного місця компактного поселення внутрішньо переміщених осіб (адреса містечка із збірних модулів, гуртожитку, оздоровчого табору, будинку відпочинку, санаторію, пансіонату, готелю тощо).

З аналізу зазначених норм законодавства, суд доходить висновку, що оскільки позивач з 20.02.2017 року фактично проживає на підконтрольній українській владі території за зареєстрованим місцем проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, положення зазначеного закону на позивача не поширюються, а відповідно виплата належної пенсії позивача має бути здійснена управлінням на загальних підставах.

Враховуючи вищевказане судом визнано безпідставними посилання відповідача на норми постанов Кабінету Міністрів України, якими визначено порядок здійснення соціальних виплат (у тому числі пенсії) внутрішньо переміщеним особам, оскільки дані нормативно-правові акти регулюють правовідносини щодо здійснення соціальних виплат та порядок взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, та жодним чином не застосовуються до пенсійного забезпечення громадян, яке гарантується Конституцією України.

Відповідно до ст. 142 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування".

Вказане рішення суду містить чіткий та обґрунтований висновок по суті заявлених вимог заяви та не передбачає його двоякого тлумачення.

При вирішенні даної заяви суд вважає за необхідне зазначити, що заявник взагалі не ставить під сумнів зрозумілість даного рішення суду, а натомість просить надати роз'яснення щодо процедури його виконання.

Поряд з цим, суд задля усунення труднощів у розумінні резолютивної частини рішення Селидівського міського суду Донецької області від 26 лютого 2018 року, вважає за необхідне роз'яснити наступне.

Селидівське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області зобов’язано поновити виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 01.02.2018 року на загальних підставах через те, що позивач ОСОБА_1 не є внутрішньо переміщеної особою та на неї не поширюються вимоги постанов Кабінету Міністрів України, якими визначено порядок здійснення соціальних виплат (у тому числі пенсії) внутрішньо переміщеним особам.

Керуючись ст.ст. 150, 154, 243, 248, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Заяву Селидівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про роз’яснення судового рішення – задовольнити.

Роз’яснити, що виходячи з контексту рішення Селидівського міського суду Донецької області від 26 лютого 2018 року, резолютивну частину рішення суду слід розуміти так: Селидівське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області зобов’язано поновити виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 01.02.2018 року на загальних підставах через те, що позивач ОСОБА_1 не є внутрішньо переміщеної особою та на неї не поширюються вимоги постанов Кабінету Міністрів України, якими визначено порядок здійснення соціальних виплат (у тому числі пенсії) внутрішньо переміщеним особам.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду через Селидівський міський суд Донецької області. Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.

Суддя