Рішення № 81186341, 08.04.2019, Київський районний суд м. Одеси

______________________

Справа № 520/17412/18

Провадження № 2/520/793/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.04.2019 року

Київський районний суд м. Одеси в складі :

головуючого - судді Коваленко О.Б.,

за участю секретаря Маценко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом Санаторію «Одеський» до ОСОБА_1 , Військово-медичного клінічного центру Південного регіону Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,- Міністерство оборони України, про визнання недійсним договору,

ВСТАНОВИВ:

Позивач Санаторій «Одеський» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , Військово-медичного клінічного центру Південного регіону Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,- Міністерство оборони України, про визнання недійсним договору, та просить визнатинедійсним договір найму приміщення для проживання та надання комунальних послуг, укладеного між Військовою частиною А 1925 та ОСОБА_1 від 24 січня 2003 року.

Позивач пояснив, що санаторій «Одеський» с державною організацією. На підставі Указу Президента України № 970/2002 від 31.10.2002 року «Про деякі питання удосконалення використання санаторно-курортних закладів», розпорядження KM України № 131 від 12.03.2003 року «Про передачу цілісних майнових комплексів військових санаторіїв», наказу Міністра МНС України № 95 від 2.04.2003 року на базі цілісного майнового комплексу військового санаторію «Одеський» (в/ч А 1925), переданого від Міністерства оборони України (акт прийому-передачі від 14.04.2003 року-додаток Г), було створено санаторій МНС України «Одеський», що складається з будівель за інвентарними №№1,2,11,14,15,16,17,18.20-24. Форма власності - державна. Санаторій МНС України «Одеський» змінив найменування на найменування санаторій «Одеський». Командир в/ч А 1925 ОСОБА_2. згідно ч. 1 ст. 4 Закону України «Про управління об`єктами державної власності», виконуючи управління об`єктом державного майна, зокрема підписуючи даний оспорюваний договір щодо надання державного нерухомого майна в оренду (тим більше безоплатно), може мати повноваження укладання (підписання) зазначеного договору тільки з дозволу або з іншого розпорядження відповідного міністерства (тобто МО України) та при отриманні згоди на укладання договору від Фонду державного майна України. Жодних дозволів чи інших розпоряджень на укладання оспорюваного договору МО України та Фонд державного майна України не надавали.

Представник позивача у судовому засіданні просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити у задоволенні позову.

Представник відповідача Військово-медичного клінічного центру Південного регіону Міністерства оборони України у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,- Міністерство оборони України, у судовому засіданні позовні вимоги не визнав і визначив їх як необґрунтовані.

Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.

У судовому засіданні встановлено, що на підставі Директиви Міністра оборони України від 11.06.2001 року за №Д-14 «Про переобладнання вивільного фонду Міністерства оборони України під тимчасове житло для безквартирних військовослужбовців Збройних сил України та членів їх сімей» було видано наказ начальника Одеського гарнізону від 26.04.2000 року № 34, на підставі якого дозволено тимчасове розміщення та проживання в приміщеннях Одеського військового санаторію (військова частина А1925) 21 сім`ї військовослужбовців гарнізону. В подальшому для проживання та оплати комунальних послуг з військовослужбовцями були укладені договори, в тому числі договір з відповідачем ОСОБА_1 від 24.01.2003 року.

Указом Президента України № 970/2002 від 31 жовтня 2002 року «Про деякі питання удосконалення використання санаторно-курортних закладів» та розпорядженням Кабінету Міністрів України за № 131-р від 12 березня 2003 року «Про передачу цілісних майнових комплексів військових санаторіїв» цілісний майновий комплекс Одеського військового санаторію (військової частини А 1925) був переданий зі сфери управління МО України до сфери управління МНС України.

13 квітня 2003 року був складений акт приймання-передачі цілісного майнового комплексу Одеського військового санаторію (в/ч А1925) до сфери управління МНС. У вказаному акті зазначено, що у приміщенні будівлі «Лікувальний корпус, котельня» (інвентаризаційний №11) на підставі наказу начальника Одеського гарнізону від 26 квітня 2000 року № 34 дозволено тимчасове розміщення 21 сім`ї військовослужбовців гарнізону (з додаванням списку усіх мешканців будівлі). В підпункті «б» пункту 3 акту зазначено, що питання виселення сімей, що тимчасово проживають на законних підставах у приміщеннях лікувального корпусу санаторія «Одеській» Міністерство Оборони України буде вирішувати шляхом надання житла в порядку чинного законодавства України. Затверджуючи акт приймання-передачі в 2003 році, позивач фактично погодився на умови, які були викладені в самому акті. Слід звернути увагу на те, що Міністерство оборони України свої зобов`язання по відселенню осіб, які тимчасово проживають в спірних приміщеннях, виконує шляхом надання житла в будинках, що будуються для Міністерства оборони України. Цей факт підтверджується листом начальника комунально- експлуатаційного відділення м. Одеси Міністерства оборони України від 02.09.2016 року №2271, з якого вбачається, що тільки 8 сімей залишились проживати в спірних приміщеннях.

24.01.2003 року, до фактичної передачі до сфери управління МНС, військова частина А-1925 уклала з ОСОБА_1 договір для проживання та надання комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_1, площа 36,07 кв.м., 2-й поверх. Позивачем при прийманні цілісного майнового комплексу ще в 2003 році було відомо про договір оренди від 24.01.2003 року, укладений між відповідачем ОСОБА_1 та військовою частиною А1925 , але він не був оскаржений встановленим порядком.

Відповідно до пункту 2 договору приміщення надається орендарю для проживання разом з членами його сім`ї. Пунктом 4 зазначеного договору строк проживання складає термін до отримання ОСОБА_1 муніципального житла у місті Одеса згідно з діючим законодавством, строк договору може бути скорочений лише за згодою сторін. Реорганізація орендодавця не є підставою для припинення дії договору або зміни умов договору з боку орендодавця.

Відповідач ОСОБА_1 як військовослужбовець знаходиться в загальній черзі на отримання житлового приміщення з 26.09.1998 року (№843) та в позачерговій черзі як учасник бойових дій (№159). Неодноразово в 2016 , 2018 роках підполковник м/с ОСОБА_1. приймав участь в антитерористичній операції та операції об`єднаних сил на сході України та має статус учасника бойових дій, але майже з вислугою понад 23 роки у Збройних Силах України від Міністерства оборони України належного житлового приміщення не отримав.

Право на забезпечення житлом відповідача гарантується державою відповідно до ст.47 Конституції України, ст.1, ст.9, ст.42, ст.43, ст.109, ст. 110, ст.119, ст. 125 Житлового кодексу, ст.12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», підстави виселення громадян з приміщень без надання іншого житла регулюються ст. 116, ст.124 Житлового кодексу в інших випадках виселення громадян з приміщень без надання іншого житла не допускається.

Визнання Договору недійсним надасть підставу для виселення відповідача з цього приміщення без надання іншого житлового приміщення, а це суперечить вимогам діючого житлового законодавства та порушить конституційне право останнього на житло.

Відповідач ОСОБА_1 на законних підставах проживає у приміщені будівлі «Лікувальний корпус, котельня» (інвентаризаційний №11) за адресою: АДРЕСА_1, іншого належного житлового приміщення від Міністерства оборони України за умовами Договору та зобов`язань за законом не отримав, має право на отримання житла від Міністерства оборони України.

Згідно з ч.3 ст.12 та ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.1, 2, ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішенням.

Таким чином, суд приходить до переконливого висновку, що представником позивача не надано доказів законних підстав про визнання недійсним договору найму приміщення для проживання та надання комунальних послуг, укладеного між Військовою частиною А 1925 та ОСОБА_1 24 січня 2003 року.

Крім того, позивачем пропущено строк позовної давності, про що було заявлено відповідачем - представником Військово-медичного клінічного центру Південного регіону Міністерства оборони України.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 10, 13,76-81, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Санаторію «Одеський» до ОСОБА_1 , Військово-медичного клінічного центру Південного регіону Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Міністерство оборони України, про визнання недійсним договору найму приміщення для проживання та надання комунальних послуг, укладеного між Військовою частиною А 1925 та ОСОБА_1 24 січня 2003 року, - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Одеської області шляхом подання апеляційної скарги до Київського районного суду м. Одеси протягом 30 днів з дати його проголошення.

Повний текст рішення суду буде складено у строк до 18 квітня 2019 року включно.

Суддя Коваленко О. Б.