Вирок № 81176785, 16.04.2019, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа №127/9334/19

Провадження №1-кп/127/272/19

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2019 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Бернади Є.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Шевченка О.В.

сторони обвинувачення: прокурора Ковтуна А.Ю.,

сторони захисту: обвинуваченого ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 12 в м. Вінниці кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22.12.2018 р. за № 12018020020004742, за обвинуваченням:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, не працюючого, одруженого, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, в силу статті 89 КК раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 15, частиною першою статті 185 Кримінального кодексу України,

ВСТАНОВИВ:

22.12.2018 р. близько 15:30 год. ОСОБА_1, перебуваючи у магазині ТОВ «АТБ-маркет», що знаходиться за адресою: м. Вінниця, вул. Замостянська, 34 А, помітив на торгових полицях плитки шоколаду молочного з мармеладом, карамеллю та печивом ТМ «Корона» асортиментний ряд «МАХ FUN» вагою 160 грам, після чого у останнього виник злочинний умисел, спрямований на незаконне заволодіння чужим майном.

В подальшому, ОСОБА_1, реалізовуючи свій злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, усвідомлюючи протиправність своїх дій, користуючись тим, що за його діями ніхто не спостерігає, діючи таємно, з корисливими мотивом та метою, перебуваючи у приміщенні вищезазначеного магазину, підійшов до однієї з торгових полиць, звідки взяв п’ять плиток шоколаду молочного з мармеладом, карамеллю та печивом ТМ «Корона» асортиментний ряд «МАХ FUN» вагою 160 грам, вартість однієї становить 44 грн. 78 коп.

Сховавши вищевказані п’ять плиток шоколаду ТМ «Корона» асортиментний ряд «МАХ ТІМ» під одяг, ОСОБА_1 без здійснення розрахунку за них, пройшов повз касу та вийшов з приміщення вищезазначеного магазину. Однак, довести свій злочинний умисел до кінця ОСОБА_1 не зміг з причин, які не залежали від його волі, оскільки виконав усі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, не зміг розпорядитися викрадений майном на власний розсуд, оскільки на вулиці, біля виходу з магазину його було затримано охоронцем.

Своїми умисними діями, ОСОБА_1 намагався - завдати ТОВ «АТБ-Маркет», матеріальної шкоди на загальну суму 223 грн. 90 коп.

Обвинувачений ОСОБА_1 в судовому засіданні винуватість у вчиненні інкримінованого йому злочину визнав та суду пояснив, що вчинив злочин за обставин, викладених у обвинувальному акті.

Суд відповідно до частини третьої статті 26 та частини третьої статті 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) вважає за недоцільне досліджувати докази стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються і клопотання про дослідження яких не було заявлене сторонами кримінального провадження, обмежившись дослідженням:

-висновку судово-товарознавчої експертизи № 1719/19-21 від 06.03.2019 р. відповідно до якого ринкова вартість однієї плитки шоколаду молочного з мармеладом, карамеллю та печивом ТМ «Корона» асортиментний ряд «МАХ FUN» вагою 160 грам становить 44,78 грн.

Аналізуючи показання обвинуваченого, суд вважає, що в судовому засіданні було підтверджено факт спроби таємного викрадення останнім майна з магазину «АТБ-маркет», що підтверджується чіткими та послідовними показаннями обвинуваченого з цього приводу.

При вирішенні питання щодо правової кваліфікації дій обвинуваченого суд враховує положення пункту 5 Підрозділу 1 Перехідних положень Податкового кодексу України, згідно з яким у разі, якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 гривень, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV цього Кодексу для відповідного року.

Відповідно до підпункту 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV Податкового кодексу України з урахуванням норм абзацу першого підпункту 169.4.1 пункту 169.4 цієї статті платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного від одного роботодавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги у розмірі, що дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року, - для будь-якого платника податку.

Тобто розмір податкової соціальної пільги в розумінні пункту 5 Підрозділу 1 Перехідних положень ПК дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на один місяць працездатних осіб з 1 січня 2018 року складає 1762 гривні. Отже, розмір податкової соціальної пільги для кримінально-правової кваліфікації становить 881 гривню.

Зі змісту частини другої статті 11 КК випливає, що не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.

Відповідно до частини третьої статті 51 Кодексу України про адміністративні правопорушення викрадення чужого майна вважається дрібним, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Отже, для вирішення питання щодо наявності в діях ОСОБА_1 ознак кримінально караного діяння або ж ознак адміністративного правопорушення необхідно визначити, чи перевищує вартість викраденого ним майна 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, тобто 176,2 гривні. Як встановлено в судовому засіданні, під час здійснення досудового розслідування кримінального провадження на виконання вимог пункту 6 частини другої статті 242 КПК було проведено судово-товарознавчу експертизу, відповідно до висновку якої вартість однієї плитки шоколаду, спробу викрадення якого вчинено ОСОБА_1 становить 44,78 грн. Згідно з пред’явленим обвинуваченням, ОСОБА_1 інкримінується замах на викрадення 5 таких плиток шоколаду, загальна вартість яких складає 223,90 грн., тобто перевищує 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

З огляду на викладене суд вважає, що дії ОСОБА_1 за фактом спроби заволодіння 22.12.2018 р. майном ТОВ «АТБ-маркет» охоплюються складом саме кримінально караної крадіжки, а тому дії останнього охоплюються складом злочину, передбаченого частиною другою статті 15, частиною першою статті 185 КК, за ознаками закінченого замаху на таємне викрадення чужого майна (крадіжка).

При вирішенні питання щодо виду та міри покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів, суд приймає до уваги роз’яснення, надані в пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 р. «Про практику призначення судами кримінального покарання», згідно з якими відповідно до пункту 1 частини першої статті 65 КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого – особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.

Суд враховує, що у постанові від 10.07.2018 р. (справа № 148/1211/15-к) Верховний Суд звернув увагу на те, що відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.

Крім того, Верховним Судом у постанові від 09.10.2018 р. (справа № 756/4830/17-к) звернуто увагу на те, що відповідно до статей 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у статті 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у статті 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у пункті 3 частини першої статті 65 КК поняття «особа винного».

Термін «явно несправедливе покарання» означає відмінність в оцінці виду та розміру покарання принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Відповідно до роз'яснень, що містяться у пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» № 12 від 23.12.2005 р., щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

Щире каяття – це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування заданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.

Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.

Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

В ході судового розгляду кримінального провадження було встановлено, що обвинувачений вчинив злочин середньої тяжкості, в силу статі 89 КК є особою раніше не судимою, винуватість у вчиненні інкримінованого йому злочину визнав та дав чіткі й послідовні показання щодо обставин вчинення злочину, у вчиненому розкаявся, потерпілий згідно із заявою його представника претензій до обвинуваченого не має, обвинувачений за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку в лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває.

Прокурор у судових дебатах посилався на те, що покарання у виді штрафу не зможе досягнути мети кримінального покарання, визначеної чинним кримінальним законодавством, оскільки ОСОБА_1 раніше вже був засуджений за вчинення умисного злочину проти власності до покарання у виді штрафу, незважаючи на що знову вчинив умисний злочин. Як вже було зазначено судом вище, засади призначення кримінального покарання визначені статтями 50, 65 КК. Крім того, Верховним Судом в постанові від 27.09.2018 р. (справа № 647/1831/15-к) зазначено, що припинення судимості анулює всі кримінально-правові та загальноправові наслідки засудження та призначення покарання. Особа, судимість якої погашена або знята, вважається такою, яка раніше злочину не вчиняла, покарання не відбувала. Вона не зобов'язана будь-де вказувати про вчинення нею в минулому злочину та призначення за нього покарання, не повинна відчувати жодних негативних наслідків колишньої судимості. Врахування погашеної чи знятої судимості при вирішенні будь-яких питань, у тому числі й при характеристиці особи, суперечить самій суті інституту припинення судимості і є неприпустимим. Тому посилання прокурора на попередню судимість ОСОБА_1 як на обставину, що унеможливлює призначення останньому кримінального покарання у виді штрафу суд оцінює критично, як таке, що не ґрунтується на вимогах кримінального закону. Разом з тим, суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_2 не працевлаштований і згідно з наданими суду копіями документів не має постійного джерела доходу, вчинення інкримінованого обвинуваченому злочину було зумовлене саме скрутним матеріальним становищем, тому суд вважає за недоцільне призначати йому кримінальне покарання у виді штрафу. При цьому суд також не вбачає правових підстав для призначення ОСОБА_1 кримінального покарання у виді виправних робіт, арешту або позбавлення волі. Суд враховує, що застережень, визначених частиною третьою статті 56 КК, які б унеможливлювали призначення кримінального покарання у виді громадських робіт, в судовому засіданні встановлено не було.

Отже, суд приходить до переконання, що покаранням, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових злочинів, буде покарання, передбачене санкцією кримінального закону, у виді громадських робіт.

Питання щодо речових доказів слід вирішити відповідно до приписів статті 100 КПК.

Згідно з частиною першою статті 124 КПК судові витрати слід покласти на обвинуваченого.

Керуючись статтями 371, 373, 374 КПК, суд

УХВАЛИВ:

Визнати ОСОБА_1 винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 15, частиною першою статті 185 Кримінального кодексу України, та призначити покарання у виді 100 (ста) годин громадських робіт.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави 157 (сто п’ятдесят сім) грн. вартості витрат на залучення експерта.

Речові докази: п’ять плиток шоколаду молочного з мармеладом, карамеллю та печивом ТМ «Корона» асортиментний ряд «МАХ FUN» вагою 160 грам, що передані на зберігання ТОВ «АТБ-маркет» – залишити останньому.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Вінницький міський суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.

Суддя: