Рішення № 81168394, 09.04.2019, Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 686/3744/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.04.2019

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області у складі:

головуючого - судді Логінової С.М.,

при секретарі судового засідання – Д’яковичу О.О.,

за участю представника позивача – ОСОБА_1,

за участю представника відповідача – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Хмельницькому позовну заяву ОСОБА_3 до Хмельницької міської поліклініки №4 про поновлення строку звернення до суду, визнання протиправним та скасування наказу про звільнення , про поновлення на роботі,

встановив:

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовною заявою до Хмельницької міської поліклініки №4 про поновлення на роботі, посилаючись на те, що 23 серпня 2017 року, ОСОБА_3 був прийнятий на роботу в Хмельницьку міську поліклініку №4 на посаду лікаря-онколога стажиста онкологічного кабінету, про що в трудовій книжці зроблено запис №5. В подальшому згідно наказу №17-1 від 31.01.2018 р. його було переведено на посаду лікаря-хірурга хірургічного відділення Хмельницької міської поліклініки №4 з 01.02.2018 р. 11 червня 2018 року позивач уклав контракт про проходження військової служби в Державній прикордонній службі України строком на 5 років.

13 червня 2018 року позивачем за місцем роботи - Хмельницька міська поліклініка №4 - було подано заяву про увільнення його від посади зі збереженням робочого місця та середньомісячної заробітної плати у зв'язку з призовом на військову службу за контрактом.

Однак, 9 липня 2018 року ОСОБА_3 був звільнений з роботи у зв'язку з призовом на військову службу відповідно до наказу №59 від 09.07.2018 р. Згідно даного наказу позивача було звільнено з посади лікаря-хірурга з 13.06.2018 року у зв?язку з призовом на військову службу відповідно до п. З ст. 36 Кодексу законів про працю України.

Вважає, що наказ №59 від 09.07.2018 р. про його звільнення є незаконним. Відповідно до п. З ст.36 КЗпП України в редакції, яка діяла на дату звільнення мене з роботи, підставами для припинення трудового договору був призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Заяву про увільнення ОСОБА_3 від посади зі збереженням робочого місця та середньомісячної зарплати він подав роботодавцю 13.06.2018 р. Десь приблизно через місяць йому подзвонили з поліклініки №4 та попросили прийти на роботу для того, щоб пройти обхідний лист. При цьому про звільнення його не повідомили. Коли позивач прийшов у поліклініку, йому вручили копію наказу про звільнення та трудову книжку.

Відповідно до ст. ст. 233 КЗпП для звернення до суду щодо вирішення трудових спорів для працівників у спорах про звільнення встановлено місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Строки звернення до суду, передбачені ст. 233 КЗпП України, були пропущені позивачем з поважних причин. З 14 06.2018 року, перебуваючи на військовій службі, ОСОБА_3 не мав можливості звернутися до фахівця за правовою допомогою, хоча б за консультацією з питання чи дійсно відповідач мав підстави для його звільнення. Він намагався вирішити питання його поновлення на роботі добровільно: звертався як усно, так і письмово до керівництва поліклініки щодо його поновлення на роботі, однак, йому відповідали відмовою. Тоді позивач звернувся до адвоката за консультацією як вирішити питання свого поновлення на роботі. Договір про надання правової допомоги укладений 01.02.2019 р.

Відповідно до ст. 234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.Вважає, що строки звернення до суду були пропущені ним з поважних причин, а тому є підстави для їх поновлення.

Просить поновити пропущений строк для звернення до суду з позовом до Хмельницької міської поліклініки №4 про поновлення на посаді.

Визнати протиправним та скасувати наказ №59 від 09.07.2018 р. головного лікаря Хмельницької міської поліклініки №4 від 09.07.2018 р. поновити його на роботі на посаді лікаря-хірура хірургічного відділення Хмельницької міської поліклініки №4 про звільнення ОСОБА_3 в зв?язку з призовом на військову службу на підставі п. З ст. 36 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_3 на посаді лікаря-хірурга хірургічного відділення Хмельницької міської поліклініки №4 з 13.06.2018 року.

Ухвалою судді Хмельницького міськрайонного суду від 11 лютого 2019 року позовна заява прийнята до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою судді Хмельницького міськрайонного суду від 11 лютого 2019 року повернуто ОСОБА_3 сплачений судовий збір у сумі 768,40 грн. у відповідності до вимог ст.5 Закону України «Про судовий збір».

Представник відповідача надав відзив на позов , посилаючись на те, що відповідно до ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування. Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» особливий період, це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Особливий період діє в Україні відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 15 січня 2015 року N 113-VII. який набрав законної сили 20 січня 2015 року, яким оголошено проведення часткової мобілізації.

Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Відповідно до ч. 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» громадяни України, призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою та четвертою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 51, частиною п'ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п'ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

З положень зазначених норм законів вбачається, що гарантії, передбачені частинами третьою, четвертою статті 119 КЗпП України, надаються не тільки особам, які були призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, але і тим, що були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду.

Відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України поширення гарантій щодо збереження місця роботи законодавець не ставить у залежність від виду контракту, а тільки умову, що такі гарантії надаються особі у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, а саме: під час мобілізації, на особливий період.

Рішень про повну демобілізацію усіх призваних під час мобілізації військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу Президент України не приймав. Просить відмовити у задоволенні позову через його безпідставність.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити, з підстав, викладених у позовній заяві, поновити ОСОБА_3 строк звернення до суду з позовом за захистом своїх прав.

У судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги не визнав, вказавши, що підстави для задоволенню позову ОСОБА_3 відсутні. Надав відзив на позовну заяву.

Заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Судом встановлено, що 23 серпня 2017 р. ОСОБА_3 був прийнятий на роботу в Хмельницьку міську поліклініку №4 на посаду лікаря-онколога стажиста онкологічного кабінету, про що в трудовій книжці зроблено запис №5.

Згідно наказу №17-1 від 31.01.2018 р. ОСОБА_3 переведено на посаду лікаря-хірурга хірургічного відділення Хмельницької міської поліклініки №4 з 01.02.2018 р.

11 червня 2018 року позивач уклав контракт про проходження військової служби в Державній прикордонній службі України строком на 5 років.

13 червня 2018 року ОСОБА_3 за місцем роботи - Хмельницька міська поліклініка №4 - подав заяву про увільнення його від посади зі збереженням робочого місця та середньомісячної заробітної плати у зв'язку з призовом на військову службу за контрактом.

9 липня 2018 року ОСОБА_3 був звільнений з роботи у зв'язку з призовом на військову службу відповідно до наказу №59 від 09.07.2018 р. з 13.06.2018 року у зв?язку з призовом на військову службу відповідно до п. З ст. 36 Кодексу законів про працю України.

Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України «Про оборону України», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про військовий обов'язок га військову службу», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента країни та іншими підзаконними актами.

За змістом етапі 3 Закону України «Про оборону України» підготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку шодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органік державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій па роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільною захисту - на організацію і штати мирного часу (стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).

Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-УІІ був затверджений Указ Президента України від 17 березня 2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію», який набрав чинності з дня його опублікування у газеті «Голос України» від 18 березня 2014 року № 4е). Таким чином, з 18 березня 2014 року по теперішній час в Україні діє особливий період.

Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Указом Президента України від 14 січня 2015 року «Про часткову мобілізацію», затвердженим Законом України від 15 січня 20 І 5 року № 113- VII, який набрав чинності 20 січня 2015 року, оголошено проведення часткової мобілізації, доведено до відома керівників органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, що згідно зі статтею 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», статтею 119 КЗпП України за громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, закріплені гарантії щодо збереження п ними місця роботи (посади) на термін, що не перевищує одного року (пункт 7 Указу Президента України від 14 січня 201 5 року « Про часткову мобілізацію»).

Рішень про демобілізацію усіх призваних військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу Президент України не приймав.

Крім того, рішенням Ради національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України» від 01 березня 2014 року, яке введене в дію Указом Президента України № 89 2014 від 02 березня 2014 року, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Відповідно до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування Ті державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно зі статтею І Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби: приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби: виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Загальні умови укладення контракту на проходження військової служби визначені статтею 19 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу ».

Згідно зі частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення военного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 51, частиною п'ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п'ятою статті 61 Закон) України «Про освіту».

Пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України встановлено, що підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

За змістом статті 119 КЗпП України, у редакції Закону України від 06 грудня 2016 року № 1769-УІІІ, на час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України «Про військовий обов'язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову служб) за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Суд приходить до висновку, що ОСОБА_3 було звільнено із займаної посади з порушенням вимог статті 119 КЗпП України, тому слід скасувати наказ №59 від 09.07.2018 р. головного лікаря Хмельницької міської поліклініки №4 від 09.07.2018 р. про звільнення ОСОБА_3 в зв’язку з призовом на військову службу на підставі п. З ст. 36 КЗпП України та поновити ОСОБА_3 на посаді лікаря-хірура хірургічного відділення Хмельницької міської поліклініки №4.

Суд також приходить до висновку, що підстави для визнання наказу №59 від 09.07.2018 р. головного лікаря Хмельницької міської поліклініки №4 від 09.07.2018 р. про звільнення ОСОБА_3 в зв’язку з призовом на військову службу на підставі п. З ст. 36 КЗпП України протиправним відсутні.

Відповідно до ст. ст. 233 КЗпП для звернення до суду щодо вирішення трудових спорів для працівників у спорах про звільнення встановлено місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Строки звернення до суду, передбачені ст. 233 КЗпП України, були пропущені позивачем з поважних причин. З 14 06.2018 року, перебуваючи на військовій службі, ОСОБА_3 не мав можливості звернутися до фахівця за правовою допомогою, він володіє знаннями у галузі права, довіряв керівництву Хмельницької міської поліклініки №4 щодо підстав його звільнення. Лише після консультації з фахівцем у галузі права йому стало відомо про порушення його прав, тому лише у лютому 2019 року звернувся до суду з позовом про захист порушеного права.

Відповідно до ч.1 ст. 127 Цивільного процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визначає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

У Рішенні Верховного суду України від 13.09.2006 року по справі № 6-26370кс04 вказане що поважними причинами пропуску строку позовної давності вважаються такі обставини, за яких своєчасне пред'явлення позову стає неможливим або утрудненим.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий суд, що включає, крім іншого, право на розгляд справи. Відповідні положення Конвенції знайшли своє втілення також у ст. 55 Конституція України, згідно з якою права і свободи людини і громадянина захищає суд; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Європейський Суд з прав людини сформував правову позицію, відповідно до якої встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (справи «Белле проти Франції», «Пономарьов проти України», «Щокін проти України» тощо)

Відповідно до ст. 234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Суд приходить до висновку, що слід поновити ОСОБА_3 пропущений строк для звернення до суду з позовом до Хмельницької міської поліклініки №4 про поновлення на посаді.

Розподіл судових витрат здійснено у відповідності до вимог ст.141 Цивільного процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 10, 265 Цивільного процесуального кодексу України, ст. 119 Кодексу законів про працю України, частин першої та другої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» суд

вирішив:

позовну заяву ОСОБА_3 до Хмельницької міської поліклініки №4 про поновлення строку звернення до суду, визнання протиправним та скасування наказу про звільнення , про поновлення на роботі задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1, місце реєстрації – АДРЕСА_1) пропущений строк для звернення до суду з позовом до Хмельницької міської поліклініки №4 про поновлення на посаді.

Скасувати наказ №59 від 09.07.2018 р. головного лікаря Хмельницької міської поліклініки №4 від 09.07.2018 р. про звільнення ОСОБА_3 в зв’язку з призовом на військову службу на підставі п. З ст. 36 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_3 на посаді лікаря-хірура хірургічного відділення Хмельницької міської поліклініки №4 з 13.06.2018 року.

Стягнути з Хмельницької міської поліклініки №4 ( Код ЄДРПУ 03397726 , м. Хмельницький, вул.. Молодіжна ,9) у дохід держави судовий збір у сумі 768,40 грн.

У решті позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Хмельницького апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження – протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення виготовлено 15 квітня 2019 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкриття чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Логінова С.М.