Ухвала суду № 81163093, 09.04.2019, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/793/88/19 Справа № 711/4399/17 Категорія: ч. 1 ст. 286 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2019 року Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого суддів при секретарі ОСОБА_2 ОСОБА_3, ОСОБА_4 , ОСОБА_5,з участю прокурораОСОБА_6,

обвинуваченого ОСОБА_7,

захисника ОСОБА_8,

представника потерпілого – адвоката ОСОБА_9,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси матеріали кримінального провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника – адвоката ОСОБА_8 на вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 07 травня 2018 року, яким

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, українця, маючого малолітню дитину ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрованого як ФОП, зареєстрованого та проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, раніше не судимого,

засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України до штрафу у розмірі трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 5 100 грн. з позбавленням права керувати транспортними засобами на один рік.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_10 задоволено частково та стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_7 на його користь 23 002,11 грн. майнової шкоди та 10 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Вирішено стягнути з обвинуваченого ОСОБА_7 на користь держави процесуальні витрати в сумі 2 970 грн.

В порядку ст. 100 КПК України вирішена доля речових доказів,

в с т а н о в и л а :

Згідно вироку ОСОБА_7 визнаний винуватим та засуджений за те, що він 17.09.2016 приблизно о 15 год. 00 хв., порушуючи вимоги п. п. 2.3. б), 12.3 Правил дорожнього руху України, керуючи технічно-справним автомобілем НОМЕР_1, та рухаючись у крайньому лівому ряду вулиці Надпільна у м. Черкаси, де організовано односторонній рух транспорту, від вулиці Кривалівська у напрямку вулиці Чорновола, був неуважним, не стежив за дорожньою обстановкою та відповідно не реагував на її зміну. В результаті цього, в момент виникнення небезпеки для руху у вигляді мотоцикла НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_10, який рухаючись попереду, у порушення п. 10.1 Правил дорожнього руху України, зменшивши швидкість, змінював напрямок руху вліво для заїзду на прилеглу територію, якого ОСОБА_7 об’єктивно спроможний був виявити та маючи технічну можливість уникнути зіткнення шляхом своєчасного застосування екстреного гальмування в умовах місця пригоди, вчасно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, продовжив рух та навпроти будинку № 332 скоїв зіткнення із вказаним мотоциклом.

Внаслідок зазначеної дорожньо-транспортної пригоди мотоцикліст ОСОБА_10, згідно висновку судово-медичної експертизи № 02-01/2421 від 09.12.2016, отримав тілесні ушкодження у вигляді перелому лівої малогомілкової кістки, що відноситься до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров’я.

Спричинення ОСОБА_10 середньої тяжкості тілесних ушкоджень знаходиться у причинному зв’язку із порушенням водієм ОСОБА_7 вимог п. п. 2.3. б), 12.3 Правил дорожнього руху України.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 просить вирок суду першої інстанції скасувати в частині призначення йому додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на один рік, призначивши його без такого.

Апелянт, не оспорюючи фактичні обставини кримінального провадження, доведеність винуватості та правильність кваліфікацій дій, посилаючись на положення ст. 65 КК України та роз’яснення, що містяться в постанові Пленуму ВСУ від 23.12.2005 № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» зазначає, що суд призначив йому покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості вчиненого та його особі.

При вирішенні апеляційних вимог просить визнати в якості обставини, що пом’якшує його покарання - вчинення злочину внаслідок збігу випадкових обставин чи неправильної поведінки потерпілого, оскільки потерпілий виконуючи маневр також порушив вимоги п. 10.1 ПДР України, що підтверджується висновками судової авто технічної експертизи № 482/17-23 від 23.05.2017 і це порушення також перебуває у причинному зв’язку з ДТП.

Обвинувачений запевняє, що наразі усвідомивши вчинене, повністю визнав свою вину у скоєнні ДТП та щиро розкаявся, що також, просить визнати обставинами, що пом’якшують покарання.

Узагальнюючи наведене, просить відповідно до положень ст. 69 КК України, призначити йому більш м’яке покарання, зокрема без позбавлення права керування транспортними засобами, оскільки тяжкість злочину, умови та обставини за яких його було вчинено, явно не відповідають призначеному судом першої інстанції покаранню, яке є занадто суворим.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 порушує питання про зміну вироку суду першої інстанції в частині призначеного покарання, просить виключити з вироку додаткове покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами строком на один рік, а в іншій частині його залишити без змін.

Апелянт зазначає, що призначене ОСОБА_7 покарання не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, з огляду на встановлені судом першої інстанції обставити.

Звертає увагу на те, що позбавлення обвинуваченого права керування транспортними засобами унеможливить останнього заробляти кошти для існування своєї сім’ї, відшкодування компенсації цивільного позову потерпілого та створить додаткові труднощі у забезпеченні життєвих потреб неповнолітньої доньки.

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 09.04.2019 апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора Черкаської місцевої прокуратури ОСОБА_11 на вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 07.05.2018 щодо ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, закрито, у зв'язку з відмовою прокурора від внесеної ним апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, думку обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника – адвоката ОСОБА_8 про задоволення апеляційних вимог останніх та наявність достатніх підстав для зміни вироку суду першої інстанції в частині призначеного обвинуваченому додаткового покарання, прокурора та представника потерпілого ОСОБА_10 – адвоката ОСОБА_9 про відсутність підстав для задоволення апеляційних вимог сторони захисту з урахуванням того, що ОСОБА_7 не вживає заходів щодо відшкодування заподіяної злочином шкоди, повторно дослідивши характеризуючі дані на обвинуваченого, заслухавши останнє слово ОСОБА_7 про призначення йому покарання без застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_8 до задоволення не належать.

За змістом ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України вирок суду повинен бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, ухваленим згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України.

Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, за який він засуджений, відповідає фактичним обставинам провадження, ґрунтується на доказах, досліджених судом в повному обсязі, оцінених відповідно до вимог ст. 94 КПК України, та учасниками судового провадження не оспорюється.

Кваліфікацію дій ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху, особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження, за встановлених судом фактичних обставин, колегія суддів визнає правильною.

Що стосується призначеного судом першої інстанції обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, то колегія суддів виходить з вимог ч. 2 ст. 50 КК України про те, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

Суд при призначенні покарання, відповідно до положень ст. 65 КК України, повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Колегія суддів вважає, що покарання ОСОБА_7 суд першої інстанції призначив відповідно до вимог ст.ст. 50, 65 КК України та постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.03 № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», з урахуванням ступення тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке, з огляду на положення ст. 12 КК України, є злочином невеликої тяжкості, дані про особу винуватого, який раніше не судимий, характеризується позитивно, має малолітню доньку ІНФОРМАЦІЯ_5, на спеціальних обліках не перебуває, з 05.12.2017 зареєстрований як фізична особа-підприємець, при невстановленні обставин, що пом’якшують покарання та відсутності обставин, що його обтяжують, і обгрунтовано призначив ОСОБА_7 покарання наближене до мінімального, передбаченого санкцією статті КК України, у виді штрафу.

Вид та розмір призначеного судом першої інстанції обвинуваченому ОСОБА_7 основного покарання, в апеляційному порядку не оскаржуються, з огляду на що, колегія суддів вважає його достатнім, таким, що відповідає загальним засадам призначення покарання та його меті.

Вирішуючі по суті апеляційні вимоги сторони захисту про наявність підстав для незастосування до обвинуваченого ОСОБА_7 додаткового покарання, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, у виді позбавлення права керування транспортними засобами на певний строк, то колегія суддів враховує позицію Конституційного суду України, викладену у Рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004, про те, що покарання, в тому числі і додаткове, має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю, обставинами скоєного і особою винного.

Так, санкція ч. 1 ст. 286 КК України, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження надає можливість суду як призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, так і не застосовувати таке покарання до особи. Вказане положення закону України про кримінальну відповідальність носить альтернативний характер застосування і не є обов'язковим для суду.

Відповідно до п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року N 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» із змінами і доповненнями, внесеними від 19.12.2008 року N 18, у кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 ст. 286 і ст. 287 КК необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, пов'язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів, відповідно.

Як убачається з вироку місцевого суду, при вирішенні питання про доцільність призначення обвинуваченому додаткового покарання, передбаченого санкцією ч. 1 ст. 286 КК України, окрім обставин, передбачених ст. 65 КК України, судом враховано те, що обвинуваченим збитки заподіяні злочином потерпілому не відшкодовано, а його категорична позиція щодо невизнання винуватості, викликає сумнів щодо належного усвідомлення ним вчиненого та зроблених, у зв’язку з цим, належних висновків.

На думку колегії суддів, приймаючи рішення про призначення ОСОБА_7 додаткового покарання, суд першої інстанції, на виконання вимог ст. 65 КК України та постанови Пленуму ВСУ від 23.12.2005 року N 14, достатньо врахував конкретні обставини провадження та навів переконливі доводи на підтвердження прийнятого рішення про можливість виправлення останнього з призначення додаткового покарання.

Колегія суддів не враховує як пом’якшуючі покарання обставини наведені обвинуваченим, зокрема усвідомлення вчиненого, визнання винуватості у скоєнні ДТП та щире каяття, оскільки вони нічим не підтверджені і свідчать лише про зміну позиції сторони захисту в суді апеляційної інстанції. До вказаних висновків суд апеляційної інстанції приходить, в тому числі, і з тих міркувань, що будь-яких даних про вжиття обвинуваченим ОСОБА_7 заходів щодо відшкодування заподіяної потерпілому шкоди, не вбачається. Наведені обставини також підтвердив в судовому засіданні і представник потерпілого ОСОБА_10 – адвокат ОСОБА_9

Щодо тих посилань, що злочин ОСОБА_7 вчинив внаслідок збігу випадкових обставин та неправильної поведінки потерпілого, який також порушив ПДР України, то вони були предметом оцінки судом першої інстанції та вплинули на призначене останньому основного покарання, яке наближене до мінімального, та мінімального додаткового.

Посилання захисника ОСОБА_8 на те, що позбавлення обвинуваченого права керування транспортними засобами унеможливить заробляти кошти для існування сім’ї та створить додаткові труднощі у забезпеченні життєвих потреб неповнолітньої доньки, колегія суддів вважає такими, що не обґрунтовують можливість для незастосування щодо ОСОБА_7 додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами. Даних про те, що робота ОСОБА_7 безпосередньо пов’язана з володінням права керування транспортними засобами, суду не надано та з матеріалів кримінального провадження не вбачається.

Твердження сторони захисту про те, що застосування додаткового покарання до ОСОБА_7 ускладнить відшкодування компенсації цивільного позову потерпілого, спростовуються відсутність будь-яких даних про намагання обвинуваченого вчинити будь-які дії направлені на таке відшкодування, в тому числі, починаючи з 07.05.2018, тобто з дати ухвалення судового рішення в провадженні.

З огляду на наведене, розглянувши кримінальне провадження в межах заявлених апеляційних вимог колегія суддів вважає, що вирок районного суду є законним і обґрунтованим, підстави, передбачені ст. 409 КПК України, для його скасування чи зміни – відсутні, а тому апеляційні вимоги сторони захисту до задоволення не належать.

Керуючись ст.ст. 404, 405, п. 1 ч.1 ст. 407, ст. 418, 419 КПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 07 травня 2018 року щодо ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, залишити без змін, а апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника – адвоката ОСОБА_8, - без задоволення.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців в порядку, передбаченому ст. 426 КПК України.

Головуючий :

Судді :