Рішення № 81162175, 04.04.2019, Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа №442/3062/18

Провадження №2/442/127/2019

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 квітня 2019 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

в складі: головуючої-судді ОСОБА_1

при секретарі Петрів В.М.

за участю позивача : ОСОБА_2

представника позивача -адвоката ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4 мської ОСОБА_5 - ОСОБА_6

представника третьої особи: ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дрогобич цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2, ОСОБА_8, інтереси якої представляє адвокат ОСОБА_3 до ОСОБА_4 міської ОСОБА_5 за участю третіх осіб ОСОБА_9, ОСОБА_10 про визнання спільної сумісної васності на земельну ділянку та визнання протиправним та скасування п.п.1.1. ст.1 Рішення ХХХ1 сесії сьомого скликання ОСОБА_4 міської ради від 30.11. 2017 року № 954 в частині надання ОСОБА_10 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва орієнтовною площею 954 кв.м. на вул. Івана Франка у м. Дрогобич Львівська область.,

в с т а н о в и в :

Позивачі ОСОБА_2, ОСОБА_8 звернулися до суду з позовною заявою, в якій, з урахуванням клопотання про зменшення позовних вимог, просять визнати право спільної сумісної власності ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_9 на земельну ділянку для ведення садівництва площею 939 кв. м. по вул. Івана Франка, кадастровий номер 4610600000:01:010:0203, визнати протиправним та скасувати п. п. 1.1 ст. 1 Рішення ХХХІ сесії сьомого скликання ОСОБА_4 міської ради від 30.11.2017 року № 954 в частині надання ОСОБА_10 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва орієнтовною площею 950 кв.м. на вул. ОСОБА_11. Свої вимоги мотивують тим, що ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_9 є власниками житлового будинку, розташованого за адресою: вул.. І.Франка, 91 у м. Дрогобичі. Право власності на Ѕ ідеальну частину житлового будинку, розташованого за адресою: вул..І.Франка, 91 у м. Дрогобичі, ОСОБА_2 набув відповідно до договору дарування, посвідченого державним нотаріусом Другої ОСОБА_4 держнотконтори ОСОБА_12 17.12.1988 р. р. № 2-2588. Право власності на ј ідеальну частину житлового будинку, розташованого за адресою: вул. І. Франка, 91 у м. Дрогобичі, ОСОБА_13 набула на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого ОСОБА_14, державним нотаріусом Першої ОСОБА_4 державної нотаріальної контори 05.01.2012 р., р. №64. ј ідеальна частка житлового будинку, розташованого за адресою: вул. І. Франка, 91 у м. Дрогобичі, належала її матері - спадкодавцю ОСОБА_15 Право власності на ј ідеальну частину житлового будинку, розташованого за адресою: вул.. І. Франка, 91 у м. Дрогобичі, ОСОБА_8 набула на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого ОСОБА_5, державним нотаріусом Першої ОСОБА_4 державної нотаріальної контори 03.07.2013 р., р.№1-298. ј ідеальна частка житлового будинку, розташованого за адресою: вул. І. Франка, 91 у м. Дрогобичі, належала спадкодавцю ОСОБА_16, яка в свою чергу, набула право власності на ј ідеальну частку згаданого будинку після смерті своєї матері – спадкодавця ОСОБА_15 Зазначають, що відповідно до рішення ОСОБА_4 міської ради від 20.10.1953р. № 1553 за житловим будинком, розташованим за адресою: вул. І. Франка, 91 у м. Дрогобичі, була закріплена земельна ділянка площею 1248 кв.м. Дана обставина підтверджується також планом земельної ділянки від 20.07.1998р., довідками ОСОБА_4 державного комунального бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки від 29.06.2004 р. № 1161 та № 1162. Ухвалою ХІІ сесії четвертого демократичного скликання ОСОБА_4 міської ради від 26.12.2003 року № 271 надано безоплатно у спільну сумісну власність для обслуговування житлових і приватизованих будинків, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) ОСОБА_2 та ОСОБА_15 земельну ділянку на вул. І. Франка площею 454 кв.м. та земельну ділянку площею 1200 кв.м. для ведення садівництва. Відтак, земельні ділянки площею 454 кв.м. та 1200 кв.м. були набуті у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_15 в процесі приватизації. На вищевказані земельні ділянки державні акти на право власності не оформлювались і вони значились за ОСОБА_2 та ОСОБА_15 на підставі запису в книгах ОСОБА_4 державного комунального бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки, які є такими документами, що посвідчують право власності на земельні ділянки площею 454 кв.м. та 1200 кв.м. Рішенням ХХХІ сесії сьомого скликання ОСОБА_4 міської ради від 30.11.2017 року № 954 було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва орієнтовною площею 317 кв.м. на вул. ОСОБА_11 ОСОБА_2 та земельної ділянки для ведення садівництва орієнтовною площею 700 кв.м. на вул.. ОСОБА_11 ОСОБА_8 Одночасно, цим же Рішенням надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва орієнтовною площею 950 кв.м. на вул.. ОСОБА_11 ОСОБА_10 Як вбачається з плану території земельної ділянки по вул.. Івана Франка, виготовленого на замовлення ОСОБА_10, і на підставі якого земельній ділянці був присвоєний кадастровий номер №4610600000:01:010:0203 дана земельна ділянка перебуває у спільній власності ОСОБА_2, ОСОБА_9, ОСОБА_8 Відтак, приймаючи оскаржуване рішення в частині надання ОСОБА_10 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва орієнтовною площею 950 кв.м. на вул.. Івана Франка Дрогобицька міська рада не визнала право спільної сумісної власності на земельну ділянку для ведення садівництва площею 1200 кв.м. ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_13, діяла не у передбачений законом спосіб, вийшла за межі своєї компетенції, а тому Рішення ХХХІ сесії сьомого скликання ОСОБА_4 міської ради від 30.11.2017 року № 954 в частині надання ОСОБА_10 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва орієнтовною площею 950 кв.м. на вул.. ОСОБА_11 є протиправним.

Ухвалою судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі від 18.05.2018 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження із визначенням дати підготовчого засідання.

26.06.2018 року через канцелярію суду ОСОБА_10 подав пояснення по суті позову, в яких зазначив, що поданий позивачами позов є безпідставним, необґрунтованим і таким, який не підлягає до задоволення. Покликання позивачів на те, що вони є власниками житлового будинку, розташованого за адресою: м. Дрогобич, вул. І. Франка, 91, а також зазначення підстави набуття права власності на згадану будівлю, жодним чином не стосується предмету спору та не вказує на те, що спірна земельна ділянка перебувала в їхній власності чи була успадкована, чи була передана їм у користування. Вважає не зрозумілим покликання позивачів на те, що Ухвалою ХІІ сесії четвертого демократичного скликання ОСОБА_4 міської ради від 26.12.2003 року № 271 їм надано безоплатно у спільну сумісну власність для обслуговування житлових і приватизованих будинків, господарських будівель і споруд земельну ділянку площею 454 кв.м. на вул.. І. Франка, 91 і земельну ділянку 1200 кв.м. для ведення садівництва. Стверджує, що покликання позивачів на ст. ст. 328, 345, 355, 368, 373 ЦК України, є такими, які підтверджують правомірність надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва площею 950 кв.м. на вул. ОСОБА_17. Долучений до позову План розташування не відомої земельної ділянки не підтверджує, що це саме та ділянка, яка надана ОСОБА_10, оскільки земельна ділянка, передана ОСОБА_10 площею 950 кв.м. не відповідає тій площі, що зазначена в Плані. В свою чергу, позивачами не надано суду жодного належного чи допустимого доказу, що ці земельні ділянки є однією і тією ж земельною ділянкою, окрім того, форма цих земельних ділянок також відрізняється, відповідно до плану наданого позивачами і проекту землеустрою наданого ОСОБА_10 Також стверджує, що виходячи з ст. 92 Земельного кодексу України позивачі не могли набути у користування згадані вище земельні ділянки, так як, ст. 92 Земельного кодексу України визначено коло осіб, які можуть набути право користування земельною ділянкою. Покликання на ст. ст. 35, 119 ЗК України є безпідставним, адже позивачі не надали жодного доказу надання згаданих ділянок в оренду, або доказів, які б підтверджували добросовісність, відкритість та безперервність користування впродовж 15 років. При цьому зазначає, що враховуючи відсутність доказів того, що спірні земельні ділянки є однією і тією ж земельною ділянкою, а також чи мало місце і яким чином порушено права та охоронювані законом інтереси позивачів, а також беручи до уваги відсутність доказів, з зазначенням їх реквізитів (кадастрового номеру, договорів оренди, однакових площ земельних ділянок, цільового призначення), як у позовній заяві позивача так і в матеріалах справи, відсутні належні та допустимі докази для висновку про те, що у позивача було чи є право на цю земельну ділянку.

15.01.2019 року представником позивачів ОСОБА_2, ОСОБА_8 – ОСОБА_3 подане клопотання про зменшення позовних вимог, в якому просить визнати право спільної сумісної власності ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_9 на земельну ділянку для ведення садівництва площею 939 кв.м. по вул. Івана Франка, кадастровий номер 4610600000:01:010:0203 та визнати протиправним та скасувати п.п. 1.1 ст. 1 Рішення ХХХІ сесії сьомого скликання ОСОБА_4 міської ради від 30 листопада 2017 року № 954 в частині надання ОСОБА_10 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва орієнтовною площею 950 кв.м. на вул. ОСОБА_11.

Відповідач – ОСОБА_4 міська рада Львівської області відзив на позов із викладенням своїх заперечень, відповідно до норм діючого ЦПК України, до суду не подавав.

15.01.2019 року представником позивачів ОСОБА_3 також подано відповідь на відзив у якій він зазначає, що до прийняття ОСОБА_4 міською радою оскаржуваного рішення від 30.11.2017 року № 954 спірна земельна ділянка перебувала: до 26.12.2003 року у користуванні позивачів, а з 26.12.2003 року – у спільній власності позивачів, про що свідчать наступні документи: рішення ОСОБА_4 міської ради № 1553 від 20.10.1953 року; план присадибної ділянки 91, який знаходиться в реєстровій книзі ОСОБА_4 державного комунального бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки № 8, довідки ОСОБА_4 державного комунального бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки від 29.06.2004 р. № 1161 та № 1162, Ухвала ХІІ сесії четвертого демократичного скликання ОСОБА_4 міської ради від 26.12.2003 року № 271, якою надано безоплатно у спільну сумісну власність для обслуговування житлових і приватизованих будинків, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) ОСОБА_2 та ОСОБА_15 земельну ділянку площею 454 кв.м., для ведення садівництва ОСОБА_2 та ОСОБА_15 земельну ділянку площею 1200 кв.м. Стверджує, що право на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва, яка розташована у м. Дрогобичі по вул.. Івана Франка між будинковолодінням № 91 та будинковолодінням № 93 мають виключно власники земельної ділянки ОСОБА_2 та ОСОБА_8 Також наполягає на тому, що згідно інформації наведеній в Публічній кадастровій карті України по вул.. Івана Франка біля домоволодінь позивачів та третьої особи відсутні, окрім даної, земельні ділянки орієнтовною площею 100 кв.м. для ведення садівництва.

29.01.2019 року до суду представником позивача – адвокатом ОСОБА_3 подано клопотання в якому він надає додаткові пояснення та зазначає, що 06.10.2017 року позивачі подали до ОСОБА_4 міської ради заяви, в яких просили надати згоду на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення садівництва, обґрунтовуючи своє право тим, що земельна ділянка площею 1200 кв.м. під садівництво передана їм у спільну сумісну власність в процесі приватизації. Протоколом засідання постійної комісії ради з питань регулювання земельних відносин № 79 від 19.10.2017 року було надано згоду на виготовлення проектів відведення та технічної документації на земельні ділянки для садівництва ОСОБА_2 площею 317 кв.м., ОСОБА_8- площею 700 кв.м. і рекомендовано раді прийняти відповідне рішення. В свою чергу, ОСОБА_10 протоколом засідання постійної комісії ради з питань регулювання земельних відносин № 80 від 26.10.2017 року згоду надано не було, вирішення цього питання передано на розгляд раді. Вважає, що з цього вбачається, що право на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва, яка розташована у м. Дрогобич по вул. Івана Франка між будинковолодінням № 91 та будинковолодінням № 93 мають виключно власники земельної ділянки ОСОБА_2 та ОСОБА_8 Стверджує, що надання радою дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення даної земельної ділянки для ведення садівництва ОСОБА_10 ( з подальшою передачею у приватну власність) є протиправним і таким, що порушує право приватної власності позивачів.

Ухвалою суду від 18.03.2019 року закрито підготовче засідання у даній справі та призначено її до розгляду по суті.

Розгляд справи по суті відбувся 04.04.2019 року.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити.

Позивач ОСОБА_8 в судове засідання не з’явилась, про час та місце судового засідання повідомлялась належним чином, про причини неявки суд не повідомила.

Представник позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_8 – адвокат ОСОБА_3 позов підтримав з підстав, наведених у ньому, просив такий задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_4 міської ради – ОСОБА_18 позов не визнав, просив у його задоволенні відмовити у зв’язку з безпідставністю.

Представник третьої особи ОСОБА_10– адвокат ОСОБА_7 проти позову заперечив, просив у його задоволенні відмовити.

Третя особа – ОСОБА_9 в судове засідання не з’явилась, про час та місце судового засідання повідомлялась належним чином, про причини неявки суд не повідомила.

Суд, заслухавши учасників судового процесу та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, зважаючи на те, що судом були застосовані всі можливі заходи, передбачені законом, для забезпечення доказів у справі і їх витребуванні, враховуючи вимоги ст. 6 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, згідно якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, суд вважає, що справу слід вирішити в межах тих доказів, які були отримані в ході судового розгляду, а також на підставі наявних письмових доказів, які містяться у матеріалах справи. Слід зазначити, що дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності судового процесу, оцінивши докази з точки зору належності, допустимості та достатності, суд дійшов висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Рішенням ХХХІ сесії сьомого скликання ОСОБА_4 міської ради від 30.11.2017 року № 954 «Про надання дозволу на розроблення проектів з землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення садівництва та ведення городництва» надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення садівництва та ведення городництва: ОСОБА_10 земельну ділянку орієнтовною площею 950 кв.м. на вул.. ОСОБА_11, для ведення садівництва (п. 1.1 Рішення), ОСОБА_2 земельну ділянку орієнтовною площею 317 кв.м. на вул. ОСОБА_11, для ведення садівництва (п. 1.12 Рішення), ОСОБА_8 земельну ділянку орієнтовною площею 700 кв.м. на вул.. ОСОБА_11, для ведення садівництва (п. 1.13 Рішення). (а .с. 160)

Встановлено і те, що 30.01.2018 року Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» Львівської регіональної філії ОСОБА_10 видано проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що розташована в м. Дрогобич, вулиця Івана Франка, визначено її кадастровий номер 4610600000:01:010:0203. ( а. с. 48-85)

Вирішуючи спір між сторонами, суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених прав, а також інтересах інших осіб у випадках встановлених законом.

Визначення права власності особи наведено у ст. 316 ЦК України, частиною 2 якої визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Зміст права власності, у відповідності до ч. 1 ст. 317 ЦК України складають правомочності власника щодо володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Принцип непорушності права власності закріплений у ст. 321 ЦК України, згідно з частиною 1 якої ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Підставами набуття права власності, як встановлено у ч. 1 ст. 328 ЦК України є підстави, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону. (ч. 2 ст. 373 ЦК України)

Згідно з ч. 2 ст. 90 Земельного кодексу України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

З комплексного аналізу вищевказаних норм чинного матеріального права можна зробити висновок, що право на судовий захист має саме власник земельної ділянки, права якого порушені.

Згідно з ч. 1 ст. 35 Земельного кодексу України громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 цього ж Кодексу громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно з ч. 1 ст. 119 Земельного кодексу України громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади, ОСОБА_5 міністрів Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом.

Згідно з принципом диспозитивності цивільного судочинства, закріпленим у ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Учасники справи, у відповідності до п. 4 ч. 2 ст. 43 ЦПК України, зобов’язані подавати усі наявні у них докази у порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Доказами, згідно зі ст. 76 ЦПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

У відповідності до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частинами 5-7 цієї ж статті передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Всупереч наведеним нормам чинного процесуального законодавства позивачами не подано жодних доказів, які б відповідали вимогам щодо їх належності та допустимості, у підтвердженні свого права власності на земельну ділянку. Більше того, самі-же позивачі у позові і поданих суду клопотаннях стверджують, що є власниками земельної ділянки та водночас просять визнати право власності на неї. Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку, що оскільки позивачами не доведено набуття ними права власності на земельну ділянку, то ними й не доведено і факту порушення їхнього права.

Окрім того, у матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження набуття позивачами права власності на земельну ділянку, з підстав, наведених у позові, а саме з підстави безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності та приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування та за давністю користування земельною ділянкою (набувальною давністю), адже позивачами не надано жодного доказу на підтвердження права власності на земельну ділянку з вказаних підстав, відтак позивачами не спростовані доводи третьої особи, наведені у поданих суду поясненнях на позовну заяву, з приводу відсутності обґрунтування порушення їх прав як власників земельної ділянки.

Позивачами не надано та судовим розглядом не здобуто доказів накладення (налягання, перетинання, пересікання) земельних ділянок, наданих ОСОБА_2, ОСОБА_8 та ОСОБА_10, натомість матеріалами справи (а. с. 17, 69) встановлено, що фактична площа і конфігурація земельної ділянки, що надана ОСОБА_10, не відповідає площі і конфігурації земельної ділянки наданої позивачам.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування п. п. 1.1 ст. 1 Рішення ХХХІ сесії сьомого скликання ОСОБА_4 міської ради від 30.11.2017 року № 954 в частині надання ОСОБА_10 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва орієнтовною площею 950 кв.м. на вул. ОСОБА_11 суд звертає увагу на таке.

Положеннями статті 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно з статтю 152 Земельного кодексу України встановлено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів.

Статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до ч. 3, ч. 9 статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за заявою: особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки при передачі її у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи.При здійсненні державної реєстрації земельної ділянки їй присвоюється кадастровий номер.

На підставі розробленого проекту землеустрою, відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр" відомості про земельну ділянку площею 0,0939 га в м. Дрогобич вул. Івана Франка для ведення садівництва Державним кадастровим реєстратором ОСОБА_4 районного відділу Львівської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру ОСОБА_19 внесені до Державного земельного кадастру та 30.01.2018 р. здійснено державну реєстрацію земельної ділянки і присвоєно кадастровий номер 4610600000:01:010:0203 (а. с. 48).

Відтак, суд критично оцінює покликання представника позивачів на те, що позивачі є власниками земельної ділянки, а надання ОСОБА_4 міською радою дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення даної земельної ділянки для ведення садівництва ОСОБА_10 є протиправним і таким, що порушує право приватної власності, адже зазначеним оспорюваним рішенням міська рада розпорядилася вільною земельною ділянкою, що перебувала у комунальній власності, надавши дозвіл на розроблення проекту землеустрою ОСОБА_10, що відповідає повноваженням міської ради за змістом ст. ст. 12, 122, 118, Земельного кодексу України, в спосіб, передбачений законом, а відтак відсутні підстави для задоволення вимог позивачів щодо визнання недійсним цього рішення в частині надання земельної ділянки ОСОБА_10.

Окрім того, аналіз ст. ст. 116, 118 ЗК України вказує на те, що місцева рада не має права визначати пріоритетність того чи іншого заявника на стадії надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою на одну і ту ж саму земельну ділянку. В даному випадку надання такого дозволу вказує про відсутність обтяжень щодо бажаної земельної ділянки і ще не означає позитивного рішення місцевої ради про передачу у власність цієї земельної ділянки після виготовлення проекту землеустрою.

Дана правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №463/3375/15-а від 27 березня 2018 р. Аналогічні правові позиції викладені колегією суддів судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 10 грудня 2013 року (справа № 21-358а13) та від 07 червня 2016 року (справа №21-1391а16).

В даному випадку, як ОСОБА_10 (третя особа), так і ОСОБА_2, ОСОБА_8 (позивачі) мають рівне право розробити проекти землеустрою, подальше затвердження яких відбувається із кінцевим визначенням особи, що отримає право власності або користування (оренду) на ділянку, а відтак ОСОБА_4 міська рада при винесенні Рішення ХХХІ сесії сьомого скликання ОСОБА_4 міської ради від 30.11.2017 року № 954 жодним чином не порушила права позивачів.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 83, 84, 87, 89, 228, 229, 263-264 ЦПК України, визначено обов’язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

За таких перелічених вище і встановлених судом обставин, суд дійшов висновку про відсутність достатніх підстав для задоволення позову, а, відтак, у його задоволенні слід відмовити.

Одночасно, у зв’язку із відмовою у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, з відповідача на користь позивача не підлягає до стягнення також і документально підтверджені судові витрати у справі.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 133, 141, 354 ЦПК України, ст. ст.328, 345. 355, 368, 373 Цивільного кодексу України, ст.ст. 35, 93. 118, 119, 121 Земельного Кодексу України суд,

ухвалив :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_8, інтереси якої представляє адвокат ОСОБА_3 до ОСОБА_4 міської ОСОБА_5 за участю третіх осіб ОСОБА_9, ОСОБА_10 про визнання спільної сумісної власності на земельну ділянку та визнання протиправним та скасування п.п.1.1. ст.1 Рішення ХХХ1 сесії сьомого скликання ОСОБА_4 міської ради від 30.11. 2017 року № 954 в частині надання ОСОБА_10 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва орієнтовною площею 954 кв.м. на вул. Івана Франка у м. Дрогобич Львівська область, відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 11.04.2019 року

Суддя Гарасимків Л.І.