Рішення № 81161089, 05.04.2019, Олександрівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Запоріжжя)

Провадження № 2/331/18/2019

Справа № 331/5545/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 квітня 2019 року місто Запоріжжя

Жовтневий районний суд м.Запоріжжя в складі :

головуючого - судді Скользнєвої Н.Г.,

за участю : секретаря Постарнак М.М.,

представників :

позивача ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в міста Запоріжжі справу за позовом ОСОБА_3 до комунального підприємства « Аптечне об»єднання «Фармація» Запорізької обласної ради, третя особа – фізична особа – підприємець ОСОБА_4, про визнання недійсним пункту договору оренди нежитлового приміщення, стягнення сум,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до комунального підприємства « Аптечне об»єднання «Фармація» Запорізької обласної ради ( далі – КП « Аптечне об»єднання «Фармація»; КП « АО «Фармація» ЗОР), про : визнання недійсним пункту 6.2.2. договору оренди нежитлового приміщення ; стягнення суми основного боргу зі сплати орендної плати в сумі 37 419,35 грн., 3% річних в розмірі 912,14 грн., інфляційний витрат в розмірі 4 173,75 грн., пені в розмірі 8 200, 00 грн., неустойки за прострочення повернення нежитлового приміщення в розмірі 140 000, 00 грн., а всього на загальну суму 190 705,24 грн.

Позов обґрунтовано тим, що 1.08.2016 р. між ФОП ОСОБА_4 та КП « Аптечне об»єднання «Фармація» був укладений договір оренди щодо користування нежитловим приміщенням ХVІ підвалу та напівпідвалу ( літ.А -9), загальною площею 98,3 кв.м., яке розташовано за адресою : м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. № 144 ( далі- договір оренди нежитлового приміщення ; нежитлове приміщення).

31.08.2016 р. на підставі свідоцтва про придбання майна з електронних торгів право власності на нежитлове приміщення було зареєстровано за ОСОБА_3

Відповідно до положень ч.1 ст. 770 ЦК України всі права та зобов»язання орендодавця за договором оренди нежитлового приміщення перейшли від ФОП ОСОБА_4 до ОСОБА_5

Представник позивача – ОСОБА_6 повідомив КП« Аптечне об»єднання «Фармація» про перехід прав та зобов»язань за договором оренди нежитлового приміщення до ОСОБА_3, а також про сплату орендної плати за договором на користь позивача.

Проти цього відповідач заперечував, посилаючись на положення п.6.2.2. договору оренди, згідно з яким зміна орендодавця відбувається шляхом укладення додаткової угоди до договору, яка підписується старим орендодавцем, новим орендодавцем, орендарем.

27.10.2016 р. позивач повторно повідомив відповідача про перехід прав та зобов»язань за договором оренди нежитлового приміщення до ОСОБА_3, а також про сплату орендної плати за договором на користь позивача.

Відповідач проігнорував вимоги позивача та продовжував сплачувати орендні платежі за користування нежитловим приміщення на користь ФОП ОСОБА_4, про що позивач дізнався з листів відповідача № 01-239 та № 01-239 від 1.11.2016 р.

21.11.2016 р. позивач направила на адресу відповідача розрахунки з орендної плати за користування нежитловим приміщенням за вересень , жовтень, грудень 2016 року, які не сплачені.

Листом від 23.12.2016 р. позивач, як орендодавець, повідомила відповідача про відмову від договору оренди нежитлового приміщення у зв»язку з несплатою орендарем – КП « Аптечне об»єднання «Фармація» орендної плати протягом 3-х місяців поспіль.

Відповідач отримав цього листа 23.12.2016 р., таким чином договір оренди нежитлового приміщення є розірваним з 23.12.2016 р.

18.01.2017 р. позивач звернувся до відповідача із вимогою про негайну сплату суми заборгованості з орендної плати та повернення нежитлового приміщення за актом прийому – передачі у зв»язку із розірванням договору оренди.

Відповідач відповів позивачу листом ґ3 01-037 від 6.02.2017 р., в якому зазначив, що договір оренди нежитлового приміщення припинив свою дію 30.12.2016 р. за згодою сторін, тобто відповідача та колишнього орендодавця ОСОБА_4, а нежитлове приміщення було повернуто ОСОБА_4

У зв»язку з відмовою відповідача від виконання своїх зобов»язань за договором оренди нежитлового приміщення щодо сплати орендної плати заборгованість перед позивачем з оплати орендної плати складає : 10 000 х 3 +7 419,35 = 37 419, 35 грн., де 10 000,00 грн. – орендна плата за вересень, жовтень та листопад 2016 р. ; 7 419,35 грн. – орендна плата за грудень 2016 р., виходячи з розрахунку : 10 000 х 23/31 = 7 419, 35 грн.

На день звернення до суду з позовом сума заборгованості відповідача та штрафних санкцій за прострочення сплати орендної плати складає 50 705,24 грн., з яких : 37 419,35 грн.-сума заборгованості зі сплати орендної плати за вересень, жовтень, листопад та грудень 2016 р. ; 912,14 грн. – сума 3% річних від суми прострочених розрахунків щодо сплати орендної плати за вересень, жовтень, листопад та грудень 2016 р. ; 4 173,75 грн. – сума інфляційних витрат у зв»язку з простроченням сплати орендної плати за вересень, жовтень, листопад та грудень 2016 р.; 8 200, 00 грн.- пеня за прострочення розрахунків щодо сплати орендної плати за вересень, жовтень, листопад та грудень 2016 р.

Договір оренди нежитлового приміщення, як на думку позивача, був розірваний 23.12.2016 р., тому відповідно до п.4.1.7. договору відповідач повинен був до 28.12.2016 р. повернути ОСОБА_3 нежитлове приміщення за актом прийому – передачі у стані, в якому орендар отримав приміщення, з урахуванням природного зносу.

Проте, відповідач не виконав свої зобов»язання щодо передачі позивачу нежитлового приміщення у зв»язку з розірванням договору.

На день звернення до суду з цим позовом прострочення відповідача щодо його зобов»язання повернути нежитлове приміщення позивачу складає 7 місяців, тому розмір неустойки за таке прострочення дорівнює 10 000 х 2 х 7 + 140 000,00 грн.

Як на правові підстави заявлених вимог позивач посилається на статті 610-612,625,770,785 ЦК України.

23 серпня 2017 року від відповідача по справі до суду надійшли письмові заперечення на позов ( а.с.35-40, т.1)

Заперечення мотивовані тим, що 1.08.2016 р. між ФОП ОСОБА_4 та КП « АО «Фармація» ЗОР був укладений договір оренди нежитлового приміщення ХVІ підвалу та напівпідвалу ( літ.А -9), загальною площею 98,3 кв.м., яке розташовано за адресою : м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. № 144 ( далі – приміщення).

27.10.2017 р. відповідач отримав від позивача повідомлення про набуття позивачем права власності на приміщення та намір проведення ремонтних робіт. Даний лист не містив намірів позивача отримувати орендні платежі, рахунків, реквізитів, за якими сплачувались би такі платежі.

Листом від 1.11.2017 р. за № 01-240 відповідач повідомив позивача, що в приміщенні знаходиться діючий заклад, та відповідно до ч.7 ст.319 ЦК України його дії як власника обмежені діючим договором оренди. Разом з цим відповідачу повідомлено, що на підставі п.6.2.2. договору оренди, зміна орендодавця відбувається шляхом укладання відповідної додаткової угоди до договору оренди, яка підписується старим орендодавцем, новим орендодавцем, орендарем, та є невід»ємною частиною договору, та запропоновано вжити всі необхідні передбачені договором оренди заходи.

Листом від 1.11.2017 р. за № 01-241 відповідач повідомив ФОП ОСОБА_4 про звернення позивача, а також запропонував вжити передбачені пунктом 6.2. договору оренди заходи.

До 27.10.2016 р. жодного письмового повідомлення про придбання позивачем за підсумками прилюдних торгів вказаного приміщення від позивача або його представників на адресу відповідача не надходило.

Зобов»язання відповідача щодо сплати орендних платежів за вересень та 27 днів жовтня 2016 р. на користь орендодавця – ФОП ОСОБА_4 за договором оренди здійснені належним чином та належному кредитору, у відповідності до вимог ч.2 ст.516,517,ч.2ст.518 ЦК України.

1.11.2016 р. від позивача надійшов запит, яким останній просив надати йому належним чином засвідчену копію договору оренди, та копії документів на підтвердження сплати орендних платежів за серпень-жовтень 2016 р.

Листом від 1.11.2016 р. за № 01-239 відповідач надав позивачу належним чином засвідчену копію договору оренди, та копії документів на підтвердження сплати орендних платежів за вересень-жовтень 2016 р.

Надалі, ніяких рахунків з орендної плати до 25.07.2017 р. позивачем на адресу відповідача направлено не було. Доказів направлення та отримання відповідачем таких рахунків позивачем не надано.

Замість рахунків 23.11.2016 р. відповідачем отримано копію запиту № 02-225 від 23.11.2016 р., яким позивач повторно просив надати йому належним чином засвідчену копію договору оренди, та копії документів на підтвердження сплати орендних платежів за серпень-жовтень 2016 р.

Листом від 29.11.2016 р. за № 01-274 відповідач повторно надав позивачу належним чином засвідчену копію договору оренди, та копії документів на підтвердження сплати орендних платежів за вересень-жовтень 2016 р., проте конверт із відповіддю та доданими до неї документами повернулися відповідачу з відміткою про закінчення терміну зберігання.

Надалі, на заяву позивача від 23.12.2016 р. відповідачем було надано відповідь від 27.12.2016 р. за № 01-299

Надалі, відповідач, керуючись ч.ч.2,3 ст.6, ст.627, ч.1 ст. 628, ст..ст.511,513,202,204,205,п.2ч.1 ст.208 ЦК України, п.10.5 договору оренди, зазначив, що відповідач та орендодавець за договором ФОПС ікало Ю.І. прийшли до спільної згоди, що у відповідності до п. 6.2.2. договору оренди зміна орендодавця відбувається шляхом укладання відповідної додаткової угоди до договору, яка підписується старим орендодавцем, новим о рендодавцем, орендарем, та є невід»ємною частиною договору. Зі своєї сторони відповідач надав позивачу всі необхідні документи та необхідну інформацію для вчинення багатостороннього правочину. Однак, позивачем не були вжиті передбачені договором оренди та діючим законодавством України заходи щодо заміни кредитора та орендодавця в договорі оренди. Таким чином, відповідач не мав законних підстав сплачувати орендну плату відповідачу, оскільки останній був неналежним кредитором у зобов»язанні.

На підставі викладеного, як на думку відповідача, пункт 6.2.2. договору оренди цілком відповідає вимогам чинного законодавства, а вимога позивача про визнання цього пункту договору незаконним задоволенню не підлягає.

Інші позовні вимоги є фактично похідними від першої вимоги, а отже такими, що також не підлягають задоволенню.

5 лютого 2018 року відповідач надав суду відзив на позов ( т.1, а.с.146-148)

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 серпня 2017 року провадження у цій справі відкрито, справу призначено до розгляду на 30 серпня 2017 року ( а.с.26, т.1).

22 серпня 2017 року від КП « Аптечне об»єднання «Фармація» завернулося до суду із письмовим клопотанням про витребування від позивача договору оренди , на підставі якого у нежитловому приміщенні ХVІ підвалу та напівпідвалу ( літ.А -9), загальною площею 98,3 кв.м., яке розташовано за адресою : м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. № 144, розміщується філія ПрАТ « Страхова компанія «Провідна» в м. Запоріжжі ( а.с.34, т.1).

23 серпня 2017 року відповідач подав апеляційну скаргу на ухвалу судді від 11 серпня 2017 року про відкриття провадження у справі.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 16 листопада 2017 року апеляційну скаргу відхилено, а ухвалу судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11.08.2017 року по цій справі залишено без змін ( а.с. 105-106,т.1).

29 листопада 2017 року справу повернуто до суду та ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 30 листопада 2017 року призначено до розгляду ( а.с.108,109).

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України « Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу Адміністративного судочинства та інших законодавчих актів» № 2147 –VІІІ від 03.10.2017 року, котрим ЦПК України викладено в новій редакції.

У відповідності до п.п.9 п.1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції справи в судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Таким чином, подальший розгляд цієї справи відбувався за правилами, що передбачені новою редакцією ЦПК України.

9 січня 2018 року від відповідача по справі до суду надійшла заява про залучення до участі в справі третьої особи - ОСОБА_4 ( а.с.116-118,т.1).

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 9 січня 2018 року до участі у цій справі залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – фізичну особу – підприємця ОСОБА_4, а справу призначено до розгляду у підготовче судове засідання ( а.с.126-128, т.1).

31 січня 2018 року від позивача по справі до суду надійшла заява про надання попереднього ( орієнтовного) розрахунку суми судових витрат ( а.с.140, 141, т.1).

2 лютого 2018 р. від позивача до суду надійшли заяви про допит в якості свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7 ( т.1, а.с.167) та про витребування доказів : у відповідача – оригіналу договору оренди нежитлового приміщення XVI підвалу та напівпідвалу ( літ. А-9) загальною площею – 98,3 кв.м., яке розташоване за адресою : м. Запоріжжя, пр.. Соборний, буд. № 144, що діяв до укладення договору оренди від 1.08.2016 та оригінали рахунків, що були надані ФОПС ікало Ю.І. для оплати орендної плати за оренду нежитлового приміщення у 2016 році ; у ФОП ОСОБА_4 – доказів сплати орендної плати за оренду нежитлового приміщення у 2026 році ( т.1, а.с. 170-171).

7 березня 2018 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив ( т.1, а.с.206-208).

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 29 березня 2018 року підготовче провадження по справі закрито, справу призначено до розгляду по суті ( т.1, а.с.229-230).

16 травня 2018 року від позивачки до суду надійшла заява про стягнення судових витрат ( т.1, а.с.242).

10 січня 2019 року від представника позивача до суду надійшли заперечення щодо належності та достовірності наданого доказу ( т.2, а.с.68-70).

11 лютого 2019 року від позивачки ОСОБА_3 надійшло клопотання про відмову від надання свідчень ( т.2, а.с.98).

Суд, заслухавши вступне слово учасників справи, з»ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши в порядку, визначеному в підготовчому засіданні у справі, докази, якими вони обґрунтовуються, приходить до наступного.

Судом установлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено , що 1 серпня 2016 року між фізичною особою – підприємцем ОСОБА_4 та комунальним підприємством «Аптечне об`єднання «Фармація» Запорізької обласної ради було укладено договір оренди нежитлового приміщення ХVІ підвалу та напівпідвалу (літ.А-9), загальною площєю 98,3 кв.м, за адресою: Запорізька обл., м. Запоріжжя, проспект Соборний, будинок 144 (далі за текстом – «приміщення») ( т.1, а.с.11-13).

Відповідач зобов’язання за договором оренди виконував належним чином та вносив орендну плату в строки та в порядку, передбаченому зазначеним договором ФОП ОСОБА_4 до моменту повернення нерухомого майна, яке відбулося 30 грудня 2016 року.

Відповідно до частини першої статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права (ч. 1 ст. 761 ЦК України).

У позовній заяві позивач зазначила, що про перехід прав та зобов’язань за договором оренди нежитлового приміщення до позивача, а також про сплату орендної плати за договором на користь позивача відповідач був повідомлений її представником ОСОБА_6

В суді представник позивача пояснив, що зазначене повідомлення відбулось в усній формі підчас особистої зустрічі ОСОБА_6 з генеральним директором ОСОБА_8 на початку вересня 2016 року.

Допитаний в суді в якості свідка ОСОБА_6 пояснив, що він разом з іншою уповноваженою особою позивача ОСОБА_7 на початку вересня 2016 року зустрічався з генеральним директором відповідача ОСОБА_8 Під час зустрічі він повідомив керівникові відповідача про перехід до ОСОБА_3 права власності на нежитлове приміщення та надав документи, що це підтверджують. Які саме це були документи він відповісти не зміг та лише зазначив, що надав відповідачеві всі необхідні документи. Допитаний судом свідок ОСОБА_7 також повідомив суду, що на початку вересня 2016.

Допитаний в суді в якості свідка ОСОБА_7 пояснив, що на початку вересня 2016 року він разом із свідком ОСОБА_6 зустрічався з генеральним директором відповідача ОСОБА_8 Особисто він жодних документів на підтвердження переходу до позивача права власності на нежитлове приміщення посадовим особам відповідача не надавав і не пам’ятає чи надавав свідок їх ОСОБА_6 Крім того, ОСОБА_7 повідомив суду, що частину переговорів ОСОБА_6 проводив з генеральним директором відповідача за його відсутності.

Допитана в суді в якості свідка ОСОБА_8 підтвердила показання свідка ОСОБА_6 в частині того, що вони дійсно зустрічались на початку вересня. Під час зустрічі ОСОБА_6 повідомив їй про те, що позивач набула право власності на орендоване відповідачем приміщення. Однак, жодних документів на підтвердження переходу права власності він їй не надав та запропонував звернутися до будь-якого нотаріусу. У це й же день вона разом зі свідками ОСОБА_6 та ОСОБА_9 звернулась до приватного нотаріусу Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_10 з проханням надати їм інформацію щодо власника нежитлового приміщення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на що нотаріус відповіла їм відмовою та запропонувала самостійно отримати зазначену інформацію із використанням Кабінету електронних сервісів у мережі Інтернет, оскільки відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно є відкритими для будь-якої особи. Скориставшись порадою нотаріуса, 6 вересня 2016 року вона особисто отримала інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно якої власником нежитлового приміщення була ОСОБА_11. Пошук інформації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вона здійснювала за реєстраційним номером об’єкта нерухомого майна, який було надано ФОП ОСОБА_4 при укладенні договору оренди, так як іншої документально підтвердженої інформації щодо зазначеного об’єкту або його власника ані позивачем, ані його представниками відповідачеві надано не було. Сформована 6 вересня 2016 року за запитом відповідача інформаційна довідка міститься у другому томі справи на аркуші 56.

Допитаний в суді в якості свідка ОСОБА_9, який на час виникнення спірних правовідносин обіймав посаду юриста КП «Аптечне об`єднання «Фармація», підтвердив показання свідка ОСОБА_8

Частиною першою статті 770 ЦК України передбачено, що у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця.

Статтею 785 ЦК України встановлено обов’язок наймача негайно повернути наймодавцеві річ у разі припинення договору найму. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (частина друга статті 785 ЦК України).

Статтею 512 ЦК України передбачені підстави заміни кредитора у зобов’язанні. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 516 ЦК України).

В силу статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною другою статті 516 ЦК України передбачено, що якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Частиною другою статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Досліджений у судовому засіданні лист позивача без зазначення дати його складання (том 1, а. с. 15) містить лише повідомлення позивача про те, що за підсумками прилюдних торгів щодо продажу об’єкту нерухомого майна нежитлового приміщення ХVІ підвалу та напівпідвалу (літ.А-9), загальною площею 98,3 кв.м, за адресою: Запорізька обл., м. Запоріжжя, пр-т Соборний, буд. 144, ОСОБА_3 набула право власності на вищезазначене майно.

Заяви позивача без зазначення дат їх складання (том 1, а.с. 19-21) та претензія без зазначення дати її складання (том 1, а.с. 23-24) містять посилання на свідоцтво про придбання майна з електронних торгів від 31.08.2016, на підставі якого право власності на нежитлове приміщення було зареєстроване за позивачем. Проте, до усіх зазначених вище документів позивачем не додано доказів переходу до позивача прав у зобов'язанні , а саме : свідоцтва про придбання майна з електронних торгів, інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, тощо.

Інших належних та допустимих доказів, які б свідчили про надання ОСОБА_3 або іншими особами відповідачеві до моменту звернення до суду з позовом доказів переходу до позивача прав та обов’язків орендодавця за договором оренди, позивачем суду надано не було.

Суд критично ставиться до показань свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7, так як зазначені особи не змогли пояснити, які саме докази переходу до позивача прав власності на орендоване відповідачем нежитлове приміщення були надані ними генеральному директорові КП «Аптечне об`єднання «Фармація».

Крім того, аналіз статей 516 та 517 ЦК України дозволяє зробити висновок, що зазначені вище обставини мають бути підтвердженні лише письмовими доказами.

Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Таким чином, обставини повідомлення боржника про заміну кредитора у зобов'язанні та надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні не можуть бути підтверджені показаннями свідків.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що у зв’язку із ненаданням позивачем доказів переходу до неї прав та обов’язків орендодавця за договором оренди, відповідач мав права не виконувати свого обов’язку зі сплати орендної плати позивачеві та повернення об’єкту оренди на вимогу позивача.

Орендну плату за користуванням приміщення за період вересень-грудень 2016 року відповідач сплатив у повному обсязі ФОП ОСОБА_4, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями (том 1, а.с. 155-158).

Нежитлове приміщення було повернуто відповідачем ФОП ОСОБА_4 30 грудня 2016 року , що підтверджується відповідним актом приймання-передачі (том 1, а.с. 154).

Таким чином, зобов’язання зі спати орендної плати та повернення об’єкта оренди відповідач здійснив первісному кредиторові ФОП ОСОБА_4

За викладених вище обставин, в силу статті 516 ЦК України таке виконання зобов’язання визнається судом належним.

Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою.

Відповідно до частини першої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

В силу частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням вищевикладеного, позовні вимоги про стягнення з відповідача суми основного боргу зі сплати орендної плати, 3% річних, пені та неустойки не підлягають задоволенню в повному обсязі, так як відповідач виконав належним чином зобов’язання зі сплати орендної плати та повернення орендованого майна первісному кредиторові і таке виконання визнається судом належним.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним п. 6.2.2 договору суд приходить до наступних висновків.

Вимоги про визнання недійсним п. 6.2.2 договору оренди від 1 серпня 2016 року позивач обґрунтовувала тим, що він суперечить вимогам частини першої статті 770 ЦК України та незаконно обмежує повноваження власника нежитлового приміщення.

В силу частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п»ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Пунктом 6.2 договору оренди від 1 серпня 2016 року сторони передбачили, що у разі зміни власника об’єкту оренди договір не припиняє своєї дії, та відповідно до ст. 770 Цивільного кодексу України, до нового власника переходять права та обов’язки орендодавця.

Згідно п. 6.2.2 договору оренди зміна орендодавця за договором відбувається шляхом укладення відповідної додаткової угоди до договору, яка підписується старим орендодавцем, новим орендодавцем, орендарем та є невід’ємною частиною договору.

Відповідно до частини першої статі 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права (частина перша статті 761 ЦК України).

Частиною 1 ст. 770 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця.

В силу статті 6 ЦК України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Стаття 511 ЦКУ передбачає підстави заміни кредитора у зобов’язані. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок:

1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги);

2) правонаступництва;

3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем);

4) виконання обов'язку боржника третьою особою.

Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Пунктом 10.5 Договору оренди передбачено, що всі зміни, доповнення та додатки до договору є його невід’ємною частиною, обов’язкові для сторін в рівній мірі, і підлягають оформленню в письмовій формі, підписанню уповноваженим представником Сторін і скріпленню їх печатками.

Стаття 202 ЦК України передбачає, що правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

В статті 204 ЦК України зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Стаття 205 ЦК України встановлює що сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Пунктом 2 частини першої статті 208 ЦК України передбачено, що правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу вчиняються у письмовій формі.

Проаналізувавши умови договору та наведені вище приписи цивільного законодавства у їх сукупності, суд дійшов висновків, що пунктами 6.2 та 6.2.2 сторони врегулювали різні відносини.

Так, п. 6.2 за змістом є тотожним частині першій статті 770 ЦК України, що передбачає перехід прав та обов'язків наймодавця саме новому власникові речі. Вчинення сторонами будь-яких інших правочинів щодо внесення змін до договору у зв’язку зміною власника наданої в найм (оренду) речі законом не вимагається.

Пунктом 6.2.2 договору сторонами врегульовані відносини щодо заміни орендодавця у зобов’язані, які не пов’язані із зміною власника речі переданої в найм (оренду). Зазначений пункт договору за змістом відповідає положенням статей 511, 513, 205, 208 ЦК України.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що сторонами при укладенні договору оренди від 1 серпня 2016 року додержано вимог цивільного законодавства, передбачених частиною першою статті 203 ЦК України, а зміст п. 6.2.2 договору не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" роз'яснено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до вимог ст.. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обовязків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Із змісту вказаної норми права вбачається, що відомості про факти, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, повинні бути одержані із зазначених у законі джерел і передбаченими у законі способами.

При викладених обставинах, суд доходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 2 частини другої статті 141 ЦПК України, судові витрати, пов’язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов»язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

На підтвердження розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу, відповідачем надано суду договір про надання правової допомоги адвокатом від 23.08.2017 з додатком № 1 від 15.12.2017, платіжне доручення № 19432 від 04.04.2019 про сплату відповідачем адвокатові ОСОБА_2 гонорару в сумі 13247,72 грн. ( т.2, а.с.109), свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 413 від 04.06.2008 . Детальний опис наданих адвокатом послуг та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, міститься у наданому суду акті приймання-передачі наданих послуг від 04.04.2019 ( т.2, а.с.110).

Дослідивши вищезазначені документи, суд приходить до висновку, що розмір витрат на оплату послуг адвоката відповідача є співмірним із складністю справи та наданими адвокатом послуг; часом, витраченим адвокатом на надання послуг; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони. Понесені відповідачем витрати підтвердженні належними та допустимими доказами. Клопотань про зменшення витрат на оплату правничої допомоги від позивача не надходило.

Керуючись статтями 12, 13, 259, 263-265 ЦПК України, ст. ст. 202, 204, 511- 513, ч.2 ст. 516, ст. 627, ч.1 ст. 628,ч.1 ст. 759, ч.1 ст. 770, ст. 785 ЦК України, суд

ВИРІШИВ :

В задоволенні позову ОСОБА_3 до комунального підприємства « Аптечне об»єднання «Фармація» Запорізької обласної ради, третя особа – фізична особа – підприємець ОСОБА_4, про визнання недійсним пункту договору оренди нежитлового приміщення, стягнення сум відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 ( зареєстроване місце проживання : ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ІПН НОМЕР_1) на користь комунального підприємства «Аптечне об»єднання « Фармація» Запорізької обласної ради ( місцезнаходження : м. Запоріжжя, вул. Складська, буд. № 4 ; Код ЄДРПОУ 02124953) витрати на оплату правничої допомоги адвоката у розмірі 13 247, 72 грн. ( тринадцять тисяч двісті сорок сім гривень 72 копійки).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду в 30-денний строк з дня складання повного рішення суду.

Повне рішення складено 15 квітня 2019 року.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Суддя: Н.Г.Скользнєва

05.04.2019