Рішення № 81154156, 09.04.2019, Фастівський міськрайонний суд Київської області

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

08500, м. Фастів, вул. Івана Ступака, 25, тел. (04565) 6-17-89, факс (04565) 6-16-76, email: inbox@fs.ko.court.gov.ua

______________

2/381/360/19

381/116/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2019 року Фастівський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Соловей Г.В.,

з участю секретаря Момот Л.С.,

за участю відповідача ОСОБА_1,

за участю представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовногго провадження в м.Фастові Київської області цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

14.01.2019 року позивач АТ КБ «Приват Банк» звернувся до суду з позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості посилаючись на те, що з відповідачем в 2016 році було укладено кредитний договір згідно якого відповідачем отримано кредит у розмірі 18000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Позивач виконав умови договору. Однак, відповідач зі своєї сторони порушив умови договору та має прострочену заборгованість.

Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 25.01.2019 року позовну заяву АТ КБ «Приват Банк» про стягнення заборгованості залишено без руху.

08.02.2019 року через канцелярію суду надійшла письмова заява від представника позивача на виконання вимог ухвали суду, які були підставою для залишення заяви без руху.

Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 12.02.2019 року дана справа призначена до розгляду у спрощеному позовному провадженні з викликом сторін в судове засідання.

26.03.2019 року, через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі у зв»язку з тим, що позивачем незаконно проведено нарахування заборгованості на власний розсуд, шляхом подвійного нарахування заборгованості, крім того розрахунок не відповідає умовам на яких було надано кредитні кошти, а тому не може вважатись належним доказом існування простроченої заборгованості. При перерахунку нарахованого боргу, згідно умов та відомостей наданих позивачем, на момент пред’явлення позову заборгованість погашена та навіть здійснена переплата в розмірі 2223,93 грн., а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

08.04.2019 року, через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив, в якому представник позивача просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, зазначивши що відповідач користувався кредитним коштами, частково погашав заборгованість, а тому користуючись кредитними коштами, відповідачу були добре відомі і зрозумілі умови договору, розрахунок здійснений позивачем не є належним доказом, оскільки останній не має на те спеціальних знань.

В судове засідання представник позивача не зявився, одночасно з подачею позовної заяви додав до неї клопотання про розгляд справи в його відсутність.

В судовому засіданні відповідач та його представник позовні вимоги не визнали та просили в їх задоволенні відмовити, посилаючись на заперечення надані у відзиві на позовну заяву та письмових поясненнях до відповіді на відзив.

Заслухавши учасників судового процесу, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази у їх сукупності, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюванних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

При розгляді справи, судом встановлено, що 25.05.2016 року ОСОБА_1 шляхом підписання анкети - заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанк б/н, за змістом якої він погодився з тим, що вказана заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами і правилами надання банківських послуг, Тарифами складають договір про надання банківських послуг, уклав з банком кредитний договір, в результаті чого отримав кредит у розмірі 18000.00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Підписання даного Договору є прямою і безумовною згодою Позичальника щодо прийняття будь-якого розміру Кредитного ліміту, встановленого Банком, відповідно до п. 2.1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг.

При цьому сама заява подана ОСОБА_1 до банку містить назву «Анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку» (а.с.7) та свідчить про усвідомлення відповідача з якою саме заявою він звертається до банку, мету заяви та її підписання. За викладених обставин, суд не погоджується з доводами представника відповідача про не підписання і не ознайомлення відповідача з Умовами та правилами надання банківських послуг, тарифами банку з таких підстав.

Таким чином, судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» виникли кредитні правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Пунктом 2.1.1 Умов та Правил надання банківських послуг (далі Умови) передбачено, що правила випуску, обслуговування та використання кредитних карток банку визначені цими Умовами, Пам'яткою клієнта, Тарифами на випуск та обслуговування банківських карт.

За правилами п. 2.1.1.2.1 Умов для надання послуг банк видає клієнту картку, вид якої визначено у Пам'ятці клієнта/Довідці про умови кредитування та Заяві, підписом якої клієнт та банк укладають договір про надання банківських послуг. Датою укладення такого договору є дата отримання картки, зазначеної у заяві.

Відповідачу було відкрито картковий рахунок №4149439300208729 – ключем до карткового рахунку є пластикова Картка яка отримана відповідачем та мобільний телефон номер який був указаний відповідачем. Даний факт не заперечується відповідачем.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правила користування платіжною карткою та тарифами банку, які викладені на банківському сайті складають між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві і відповідно до якого він зобовязався погашати заборгованість за кредитом та відсотками за його використання.

Згідно п. 2.1.1.12.6 «Правил користування платіжною карткою» банк нараховує відсотки за користування кредитом в розмірі, встановленому «Тарифами Банку» з розрахунку 365/366 календарних днів на рік.

Відповідно до п. 2.1.1.5.5 Умов та правил надання банківських послуг, позичальник зобов'язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених договором.

З вимог статті 525 ЦК України вбачається, що одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до положень ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування.

Як зазначив в позовній заяві позивач у порушення ст. 526, 1054 ЦК України та умов договору відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав, у зв`язку з чим станом на 19.12.2018 року утворилась заборгованість у розмірі 30621,11 грн., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту в сумі 8691,69 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом – 10796,37 грн., 9198,81 грн. – заборгованість за пенею, 500 грн. штраф (фіксована частина) та 1434,34 грн. – штраф (процентна складова).

Відповідачем у відзиві на позовну заяву акцентовано увагу, щодо застосування до правовідносин по нарахуванні та сплаті пені спеціальну позовну давність.

В судовому засіданні представником відповідача також, було проголошено заяву про застосування строків позовної давності до даних правовідносин.

Зокрема підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (частина перша статті 549 ЦК України). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. А пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини друга та третя цієї статті).

За змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК України особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та дати, поки зобов'язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов'язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов'язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі. Але відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік. Відтак, стягнути неустойку (зокрема і пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише у межах спеціальної позовної давності.

Згідно з частиною першою статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

На відміну від обчислення позовної давності для вимоги про стягнення штрафу, позовна давність за вимогою про стягнення пені обчислюється окремо за кожен день (місяць), за який нараховується пеня. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права на стягнення пені.

У постанові від 6 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13 Верховний Суд України, аналізуючи приписи статей 266 і частини другої статті 258 ЦК України, дійшов висновку, що можливість стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається у межах позовної давності за основною вимогою з дня (місяця), з якого вона нараховується.

Відповідно до витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», відсоткова ставка пені становить 0,24 % від суми загальної заборгованості.

Із розрахунку заборгованості за договором № б/н від 25.05.2016 року, який було надано позивачем, вбачається, що сума заборгованості за пенею становить 9198,81 грн., проте, відповідачем було надано до суду розрахунок суми пені, який здійснений в межах строку спеціальної позовної давності (один рік), даний розрахунок не спростований позивачем, а тому суд вважає, що з відповідача підлягає стягненню сума пені в розмірі 2420,72 грн., в межах одного року від суми невчасно внесених платежів.

Крім того, суд зазначає, що з відповідача на користь позивача не підлягає стягненню штраф у сумі 500,00 грн (фіксована частина) та штраф у сумі 1434,34 грн. (процентна складова) враховуючи наступне.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За змістом вказаної норми закону пеня та штраф є різновидами неустойки як юридичної відповідальності, а не окремими видами штрафних санкцій.

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Отже, відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, у зв'язку з чим у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафів за порушення умов договору слід відмовити.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-2003цс15. У відповідності до вимог ч.6 ст. 13 Закону «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов надання банківських послуг – при порушенні позичальником строків платежів по якомусь з грошових зобов’язань, передбачених Договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов’язаний сплатити Банку штраф в розмірі 500 грн. + 5 % від суми позову.

Тобто вказаним пунктом передбачено сплату двох видів штрафів «фіксована частина» та «процентна складова», як виду цивільно-правової відповідальності, за одне й те саме порушення клієнтом строків виплати грошових зобов'язань, передбачених договором, більш ніж на 30 днів.

Крім того, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

Так, із матеріалів справи випливає, що за порушення позичальником строків виконання зобов’язання за кредитним договором, банком одночасно нараховано пеню у розмірі 9198,81 грн. та накладено штрафи в сумі 500,00 грн (фіксована частина), 1434,34 грн. (процентна складова).

Таким чином АТ КБ «ПРИВАТБАНК» просить застосувати до боржника подвійну цивільно-правову відповідальність одного й того ж виду за одне й те саме порушення договірного зобов'язання (прострочення виконання грошового зобов'язання), що суперечить вимогам ч.1 ст.61 Конституції України та ч.3 ст.509 ЦК України, згідно з якими ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне і те саме правопорушення, а зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Щодо посилання Відповідача на Закон України ''Про захист прав споживачів'' суд зазначає слідуюче. При укладенні договору між сторонами Банком надано всю необхідну інформацію в письмовому вигляді, результатом чого є факт підписання сторонами кредитного договору. Враховуючи, що законодавчо не встановлений обов'язок кредитора на відібрання підпису позичальника під наданою інформацією, доказом наявності факту ознайомлення Відповідача з умовами кредитування є положення ч. 2 ст. 638, ч. 2 ст. 642 ЦК України, тобто фактичне прийняття пропозиції до укладання договору дією (отримання кредиту боржником та сплата ним періодичних платежів). Таким чином, кредитний договір укладений відповідно до норм чинного законодавства та є чинним. Необхідно зауважити, що ЗУ "Про захист прав споживачів" не поширюється на спірні правовідносини. Так вищевказаний Закон визначає поняття споживчого кредиту, а саме споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем споживачеві на придбання продукції. В даному ж випадку грошові кошти надавалися у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, що не заперечується відповідачем.

Згідно ч.2 ст. 615 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Відповідно до частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 Цивільного кодексу України наслідками порушення Боржником зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право Заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

Відповідно до ч.1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

В ст. 599 ЦК України зазначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Суд встановив, що не виконуючи належним чином зобов'язання за вказаним договором Відповідач порушив зазначені вище норми законодавства та умови кредитного договору.

Статтею 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом.

Обов'язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог, аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд вважає, що позовні вимоги позивача необхідно задовольнити частково, а саме, стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 25.05.2016 року в сумі 21908,68 грн., яка складається з: тіло кредиту – 8691,59 грн., нараховані відсотки за користування кредитом – 10796,37 грн., нарахована пеня – 2420,72.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому з відповідача необхідно стягнути судовий збір в розмірі 1374,28 грн.

Керуючись ст. 4,12,13,76-82,141,258,259,263,265,268 ЦПК України та ст.ст. 256-258,260,267,509, 626,1054 ЦК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1, зареєстр.: ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (м. Київ, вул. Грушевського, 1-Д, р/р 29092829003111 (для погашення заборгованості та судових витрат), МФО 305299, ЄДРПОУ 14360570, заборгованість по кредитному договору № б/н від 25.05.2016 року в розмірі 21908,68 грн., яка складається з: тіло кредиту – 8691,59 грн., нараховані відсотки за користування кредитом – 10796,37 грн., нарахована пеня – 2420,72 грн. та судові витрати в сумі 1374,28 грн.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги через Фастівський міськрайонний суд Київської області до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст рішення складено 15 квітня 2019 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий суддя Г.В.Соловей