Рішення № 81146748, 12.04.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 квітня 2019 року № 640/2550/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., при секретарі судового засідання Мині І.І., за участі позивача, представника позивача - ОСОБА_1, від відповідача - Кшемінська Ю.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:

За позовом ОСОБА_3 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправним та скасування Наказу № 591 о/с від 19.11.2018 року, зобов'язання вчинити дії ОБСТАВИНИ СПРАВИ: До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов ОСОБА_3, в якому позивач просить суд:

«Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Київській області від 19.11.2018 № 591 о/с «По особовому складу» в частині звільнення зі служби в поліції за пунктом 7 (за власним бажанням) частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» мене, ОСОБА_3, інспектора сектору реагування патрульної поліції №3 Вишгородського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області.

Поновити мене, ОСОБА_3, на посаді інспектора сектору реагування патрульної поліції №3 Вишгородського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Київській області на мою користь середній заробіток за встановленими нормами за весь час вимушеного прогулу.»

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивачем було написано заяву про звільнення за власним бажанням під тиском, позивача було звільнено під час тимчасової непрацездатності, позивачу не було надано можливості відкликати подану заяву.

Відповідачем позовні вимоги заперечуються в повному обсязі, з огляду на правомірність дій, відсутність тиску та відсутність інформації про тимчасову непрацездатність позивача.

В процесі розгляду справи судом було допитано в якості свідків співробітників відповідача, які спростовували тиск на позивача, та дружину позивача, яка підтвердила перебування позивача у хворобливому стані під час написання заяви про звільнення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, з 12.02.2007 року до 07.11.2015 року позивач проходив службу в органах внутрішніх справ України.

07 листопада 2015 року наказом Головного управління Національної поліції в Київській області від 07.11.2015 № 1 о/с позивача було прийнято на службу до Головного управління Національної поліції в Київській області на посаду поліцейського.

З 14.06.2017 року Наказом Головного управління Національної поліції в Київській області від 14.06.2017 № 452 о/с позивача було призначено на посаду інспектора сектору реагування патрульної поліції №3 Вишгородського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області.

13 листопада 2018 року позивачем було подано рапорт на ім'я начальника Головного управління Національної поліції у Київській області, в якому позивач зазначив «Прошу Вас звільнити мене з Національної поліції за власним бажанням з 20.11.2018р.»

Судом не було отримано жодних доказів написання даного рапорту під тиском, при цьому суд вважає, що ним вичерпано можливі процесуальні заходи для спростування чи підтвердження позиції щодо тиску на позивача.

Наказом Головного управління Національної поліції у Київській №591 о/с від 19.11.2018 ОСОБА_3 був звільнений зі служби в поліції пунктом 7 (за власним бажанням) ч.І ст.77 Закону України - Національну поліцію» 20 листопада 2018 року.

Розглядаючи питання правомірності вказаного наказу, суд доходить наступних висновків.

Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду діяльності, реалізовує програми професійно - технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно зі ст. 24 Європейської соціальної хартії передбачено, що з метою забезпечення ефективного здійснення права працівників на захист у випадках звільнення сторони зобов'язуються визнати: a) право всіх працівників не бути звільненими без поважних причин для такого звільнення, пов'язаних з їхньою працездатністю чи поведінкою, або поточними потребами підприємства, установи чи служби.

Порядок проходження служби в Національній поліції України визначений Законом України "Про Національну поліцію" (далі - Закон).

Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону, поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, у тому числі, за власним бажанням.

Разом з тим, відповідно до ст. 60 Закону, проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Крім того, пунктом 4 Прикінцевих та Перехідних положень Закону передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Приписами Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 року №114 (далі - Положення № 114), передбачено, що це Положення визначає порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки.

Відповідно до п. 10 Положення № 114, особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Згідно з пп. "ж" п. 64 Положення №114 про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ передбачено, що особи рядового і молодшого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.

Особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою (п. 68 Положення №114).

З системного аналізу норм Закону та Положення № 114 судом встановлено, що норми Положення № 114 в частині звільнення за власним бажанням не суперечать вимогам Закону, а лише встановлюють певні гарантії осіб, що проходять службу у разі звільнення за власним бажанням та, відповідно, підлягають для застосування.

Таким чином, твердження відповідача про неможливість застосування норм Положення № 114 до спірних правовідносин є безпідставним та відхиляється судом.

Разом з тим, враховуючи зміст п. 68 Положення № 114, дії відповідача щодо винесення спірного наказу є протиправними, оскільки за змістом цього пункту до закінчення трьохмісячного строку попередження згадані особи мають право відкликати поданий рапорт, якщо сторони не домовилися про звільнення у більш короткий строк.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, яка викладена в постанові від 10.07. 2012 року по справі № 12-136а12, яка відповідно до ч. 1 ст. 242-2 КАС України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Водночас, сторони трудового договору вправі домовитися про звільнення у більш короткий строк.

У листі Вищого адміністративного суду України № 753/11/13-10 від 26.05.2010 року «Про розв'язання спорів, що виникають з відносин публічної служби» зазначено, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Суд зазначає, що аналогічні за своїм правовим змістом вимоги щодо порядку звільнення працівників регламентовані Кодексом законів про працю України.

Загальними нормами, зокрема ст. 38 КЗпП України, передбачено право працівника розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

При цьому, якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Отже, з правового аналізу вищезазначених норм права випливає, що необхідною умовою для розірвання трудового договору за ініціативою працівника (за власним бажанням) є повідомлення роботодавця за два тижні, а звільнення роботодавцем працівника до закінчення вказаного терміну є можливим лише у конкретно визначених випадках.

Поряд з цим, законодавець також вказує на можливість продовження працівником трудової діяльності після закінчення строку попередження за умови, коли працівник продовжував виконувати свої трудові обов`язки.

Враховуючи вищевказані правові положення та обставини справи, дії відповідача по видачі наказу 19.11.2018р. суперечать вимогам пункту 68 Положення № 114 та ст. 38 КЗпП України, оскільки за змістом вказаних нормативно-правових актів до закінчення встановлено у законодавстві строку позивач мав право відкликати поданий рапорт, оскільки датою звільнення позивача в рапорті зазначено саме 20.11.2018р.

При цьому суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 24 січня 2019 року у справі №817/981/17.

З матеріалів справи вбачається, що в період з 13.11.2018р. до 01.12.2018р. позивач перебував на лікуванні, що підтверджується довідками про тимчасову непрацездатність поліцейського № 1730, 1796, копії яких долучені до матеріалів справи.

Таким чином, позивача звільнено зі служби поліції за п.7 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" наказом в день, коли він перебував на лікарняному.

Відповідач перед виданням оскаржуваного наказу не пересвідчився, чи не змінився намір позивача звільнитися після подання рапорту від 13.11.2018 р.

З огляду на вищезазначене, суд вважає, що звільнення працівника з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Таким чином, аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями статті 43 Конституції України дає підстави для висновку про те, що за змістом частини першої статті 235 КЗпП України, працівник підлягає поновленню на попередній посаді у разі незаконного звільнення, зокрема, у разі звільнення з порушенням порядку, встановленого законом.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що наказ про звільнення позивача зі служби в поліції було видано всупереч вимог чинного законодавства, у зв'язку з чим оскаржуваний наказ підлягає скасуванню, з поновленням позивача на посаді, яку він займав на час звільнення, починаючи з дати його звільнення, тобто, з 21.11.2018 р.

Щодо вимог позивача про стягнення з середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 94 Закону України "Про Національну поліцію", постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції", з метою впорядкування структури та умов грошового забезпечення поліцейських та курсантів вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016р. № 260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі - Порядок), які визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції.

Пункт 6 Розділу ІІІ Порядку визначає, що поліцейським, звільненим зі служби в поліції, а потім поновленим на службі у зв'язку з визнанням звільнення незаконним, за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення. Підставою для нарахування та виплати грошового забезпечення є наказ керівника органу поліції про поновлення особи на службі або скасування наказу про його звільнення.

Відповідно до ст.235 Кодексу Законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Правовими положеннями ч. 2 ст. 235 КЗпП України встановлено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Суд бере до уваги правову позицію, викладену в постанові Верховного суду України від 14.01.2014р. у справі №21-395а13, в якій зазначено, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами закріпленими у Порядку.

Відповідно до п.9 Положення №260, при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

Отже, розрахунок середньої заробітної плати за період вимушеного прогулу повинен здійснюватися шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний останній місяць роботи на кількість календарних днів у цьому місяці та множенні отриманої суми на кількість календарних днів за період вимушеного прогулу.

Згідно з довідкою Головного управління Національної поліції у Київській області від 15.03.2019р. №9197, середньомісячне грошове забезпечення позивача склало 7442,21 грн., а середньоденне грошове забезпечення - 244,01грн..

Як вбачається з матеріалів справи, період вимушеного прогулу позивача склав з 21.11.2018р. (наказ про звільнення від 19.11.2018 року) до 12.04.2018р. (рішення про поновлення на службі).

Отже, сума середнього заробітку за цей період із моменту звільнення до моменту прийняття у справі судового рішення по суті, яка підлягає виплаті позивачу, становить 24156,99грн.

Відповідно до п. п. 2, 3 частини 1 ст. 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Враховуючи зазначене, суд вважає за необхідне рішення суду в частині поновлення позивача на посаді допустити до негайного виконання.

З огляду на викладене та керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1.Позов ОСОБА_3 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Київській області № 591 о/с від 19.11.2018 року в частині звільнення ОСОБА_3 з посади інспектора сектору реагування патрульної поліції №3 Вишгородського відділу поліції.

3.Поновити ОСОБА_3 на посаді інспектора сектору реагування патрульної поліції №3 Вишгородського відділу поліції.

4. Стягнути з Головного управління Національної поліції в Київській області (ідентифікаційний код 40108616, місцезнаходження 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 15) на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ) грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 21 листопада 2018 року по 12 квітня 2019 року в сумі 24156,99грн. (двадцять чотири тисячі сто п'ятдесят шість грн. 99 коп.) без урахування обов'язкових податків та зборів.

5.Звернути до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Головного управління Національної поліції в Київській області (ідентифікаційний код 40108616, місцезнаходження 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 15) на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ) грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в межах одного місяця в розмірі 7442,21грн. (сім тисяч чотириста сорок дві) гривень 21 коп. без урахування обов'язкових податків та зборів.

6. Звернути до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді інспектора сектору реагування патрульної поліції №3 Вишгородського відділу поліції.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя С.К. Каракашьян