Ухвала суду № 81146145, 11.04.2019, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа №127/8862/19

Провадження №1-кп/127/253/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2019 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі колегії суддів:

судді-доповідача ОСОБА_1,

суддів: Бойка В.М., Медяної Ю.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Шевченка О.В.,

сторони обвинувачення: прокурора Вознюка Д.В.,

сторони захисту: адвоката ОСОБА_2, обвинуваченого ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду № 12 обвинувальний акт у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених статтею 348, частиною першою статті 263 Кримінального кодексу України, відомості про які внесено до ЄРДР 18.10.2018 р. за № 12018020000000410,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених статтею 348, частиною першою статті 263 Кримінального кодексу України.

Прокурор вважає за доцільне призначити кримінальне провадження до судового розгляду, викликавши в судове засідання сторони обвинуваченого та захисту, потерпілих. Також заявив клопотання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою з тих підстав, що останній обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину в період не знятої і не погашеної судимості, може переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків.

Потерпілі в судове засідання не з’явились, однак в матеріалах кримінального провадження містяться письмові заяви останніх, згідно з якими вони просять проводити підготовче судове засідання за їх відсутності.

Захисник обвинуваченого – адвокат ОСОБА_2 – в судовому засіданні заявила клопотання про повернення обвинувального акту прокурору. Клопотання мотивовано тим, що обвинувальний акт не відповідає встановленим чинним законодавством вимогам. Зокрема, в порушення вимог Інструкції з діловодства. Крім того, в обвинувальному акті не міститься формулювання обвинувачення, яке стороною обвинувачення визнано доведеним. Звернула увагу на прецедентну практику Європейського суду з прав людини, згідно з якою відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення.

Обвинувачений ОСОБА_3 підтримав думку свого захисника, просив повернути обвинувальний акт прокурору. Також зазначив, що в обвинувальному акті міститься посилання на намір вчинити крадіжки та пересування містом Вінницею на викраденому велосипеді, однак підозра в цій частині йому висунута не була.

Заслухавши думку сторін кримінального провадження, дослідивши обвинувальний акт, суд приходить до наступного висновку.

Перелік процесуальних рішень, які вправі прийняти суд під час проведення підготовчого судового засідання визначений частиною третьою статті 314 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК). Зокрема, суд має право прийняти такі рішення: 1) затвердити угоду або відмовити в затвердженні угоди та повернути кримінальне провадження прокурору для продовження досудового розслідування в порядку, передбаченому статтями 468-475 цього Кодексу; 2) закрити провадження у випадку встановлення підстав, передбачених пунктами 4-8, 10 частини першої або частиною другою статті 284 цього Кодексу; 3) повернути обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурору, якщо вони не відповідають вимогам цього Кодексу; 4) направити обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру до відповідного суду для визначення підсудності у випадку встановлення непідсудності кримінального провадження; 5) призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру; 6) доручити представнику персоналу органу пробації скласти досудову доповідь.

При вирішенні питання щодо наявності підстав для повернення обвинувального акту чи призначення останнього до судового розгляду суд враховує наступне.

Як вже було зазначено судом, повернення обвинуваченого акту чинне кримінально-процесуальне законодавство дозволяє лише у разі невідповідності останнього вимогам КПК. Вимоги до обвинувального акта визначені статтею 291 КПК, згідно з частиною третьою якої міститься вимога лише щодо підписання слідчим та прокурором, який його затвердив, або лише прокурором, якщо він склав його самостійно. Зі змісту частини першої статті 9 КПК випливає, що під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов’язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства. Зі змісту статті 1 Указу Президента № 493/92 від 21.05.1998 р. «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» випливає, що з 1 січня 1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації. Інструкція з діловодства в органах прокуратури України, затверджена Наказом Генеральної прокуратури України від 24.02.2016 р. за № 103, не є таким нормативно-правовим актом. Тому посилання сторони захисту на невідповідність обвинувального акту вимогам зазначеної Інструкції як підставу для повернення обвинувального акту суд оцінює критично.

Захисник обвинуваченого при запереченні призначення судового розгляду на підставі обвинувального акту посилалась на те, що в останньому відсутнє чітке формулювання обвинувачення, висунутого ОСОБА_3 Разом з тим, суд враховує, що у постанові від 24.11.2016 р. (справа № 5-328кс16) Верховним Судом України зроблено правовий висновок стосовно того, що відсутність в обвинувальному акті вказівки, що особа обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. В мотивувальній частині зазначеного рішення Верховним Судом України зазначено, що важливим є виклад саме фактичних обставин кримінального правопорушення, бо правильне їх відображення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків слідчого, але і для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді та для реалізації права на захист. Фабула обвинувачення є фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.

Зазначену вимогу кримінально-процесуального закону, як вбачається з наданого суду обвинувального акту, було виконано. При цьому суд вважає за доцільне зазначити, що згідно з приписами статей 338-340 КПК під час судового провадження прокурор вправі змінити обвинувачення, висунути додаткове обвинувачення або ж відмовитись від підтримання держаного обвинувачення. Крім того, перелік обставин, які підлягають доказуванню, визначений частиною першою статті 91 КПК, а частиною першою статті 92 КПК визначено, що обов’язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.

З наданого суду обвинувального акту вбачається, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого статтею 348 КК, тобто замаху на вбивство працівника правоохоронного органу у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків, а також частиною першою статті 263 КК, тобто незаконному поводженні зі зброєю та бойовими припасами – придбанні, носінні, зберіганні вогнепальної зброї та бойових припасів до неї без передбаченого законом дозволу. Саме ці обставини, згідно з приписами частини першої статті 91 та частини першої статті 92 КПК прокурор зобов’язаний довести в судовому засіданні під час здійснення судового розгляду кримінального провадження. Вирішення зазначених питань під час проведення підготовчого судового засідання до повноважень суду не відноситься.

Захисник обвинуваченого як на підставу для повернення обвинувального акту прокурору посилалась і на те, що обвинувальний акт обвинуваченому та їй було вручено слідчим, а не прокурором. Разом з тим, об’єктивних доказів на підтвердження зазначеної обставини захисником обвинуваченого суду надано не було. Крім того, в наданих до обвинувального акту розписках згідно з приписами пункту 3 частини третьої статті 291 КПК розписки про вручення обвинувального акту зазначено, що остання надана саме прокурору. Зауважень щодо того, що обвинувальний акт було вручено слідчим надані суду розписки не містять.

З огляду на вищевикладене суд приходить до переконання, що правові підстави для повернення обвинувального акту відсутні. Наявність інших обставин, передбачених частиною третьою статті 314 КПК, які б перешкоджали призначенню судового розгляду на підставі обвинувального акту, під час проведенні підготовчого судового засідання встановлено не було, а тому суд вважає за доцільне призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акта.

Враховуючи, що після роз’яснення обвинуваченому ОСОБА_3 права на суд присяжних, останній клопотання про розгляд справи судом присяжних не заявив, суд приходить до переконання, що відповідно до частини другої статті 31 КПК розгляд кримінального провадження слід здійснювати колегіально судом у складі трьох суддів.

В судове засідання необхідно викликати сторони обвинувачення та захисту, потерпілих.

Підстави для складання досудової доповіді згідно з приписами пункту 6 частини третьої статті 314 та статті 314-1 КПК, на думку суду, відсутні.

При вирішенні питання про наявність підстав для задоволення клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу до обвинуваченого, суд приймає до уваги наступне.

Згідно з частиною третьою статті 315 КПК під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.

Порядок продовження строку тримання під вартою регламентований статтею 199 глави 18 розділу ІІ КПК, зокрема, частиною першою зазначеної статті визначено, що клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше ніж за п’ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. При цьому суд враховує, що частина третя статті 199 КПК є відсильною нормою щодо статті 184 КПК. Зі змісту частини другої статті 184 КПК випливає, що копія клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу, надається підозрюваному, обвинуваченому не пізніше ніж за три години до початку розгляду клопотання.

Вимоги зазначених кримінально-процесуальних норм було дотримано.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що 18.10.2018 р. за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого статтею 348 КК було затримано ОСОБА_3, і слідчим суддею 20.10.2018 р. до нього застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строк дії якого в подальшому було продовжено.

Суд враховує положення частини першої статті 177 та частини першої статті 178 КПК, пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 р.

Згідно з положеннями частини першої статті 183 КПК взяття під варту є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Відповідно до вимог статті 177 КПК метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.

Заперечення сторони захисту стосовно того, що обвинувачення у вчиненні тяжкого злочину не може бути підставою для продовження строку утримання обвинуваченого під вартою суд вважає слушними з огляду на висновки, викладені Європейським Судом з прав людини у пункті 21 в справі «Подвезько проти України». Зі змісту зазначеного висновку випливає, що ризик того, що обвинувачений може переховуватися, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання; він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки переховування, або довести, що така можливість є настільки незначною, що може не виправдати досудове тримання під вартою. Разом з тим, відповідно до приписів пункту 2 частини першої статті 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення. Зазначені обставини згідно з приписами частини першої статті 92 КПК зобов’язана довести сторона обвинувачення. Вичерпний перелік питань, які суд вправі вирішити під час підготовчого судового засідання, визначений статтею 315 КПК, до яких питання щодо винуватості чи невинуватості обвинуваченого законом не віднесено. Вирішення питання щодо обґрунтованості підозри та винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину потребує аналізу зібраних у справі доказів у їх сукупності з дотриманням вимог статей 91 та 94 КПК. Зі змісту ж частини четвертої статті 291 КПК випливає, що надання суду інших документів, ніж передбачених зазначеною статтею, до початку судового розгляду забороняється. Тому, вирішення питання щодо обґрунтованості підозри та невинуватості обвинуваченого на даний час є передчасним.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні умисних тяжкого та особливо тяжкого злочину, вчинених в період не знятої і не погашеної судимості. Суд також враховує, що на даний час судовий розгляд кримінального провадження по суті не розпочато і потерпілі та свідки у кримінальному провадженні судом не допитані. Тому з метою забезпечення кримінального провадження та попередження вчинення обвинуваченим позапроцесуального впливу на потерпілих та свідків у кримінальному провадженні, відповідно до положень частини першої статті 177 та частини першої статті 178 КПК, суд вважає за доцільне продовжити ОСОБА_3 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів.

Керуючись статтями 314-316, 371 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

Призначити судовий розгляд Вінницьким міським судом Вінницької області (колегіально судом у складі трьох суддів) на підставі обвинувального акта за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених статтею 348, частиною першою статті 263 Кримінального кодексу України, відомості про які внесено до ЄРДР 18.10.2018 р. за № 12018020000000410, у відкритому судовому засіданні в приміщенні Вінницького міського суду Вінницької області, яке відбудеться 18 квітня 2019 р. о 15:00 год.

У судове засідання викликати: сторони обвинувачення та захисту, потерпілих.

Запобіжний захід, обраний обвинуваченому ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 у вигляді тримання під вартою, – продовжити на 60 днів, з 11 квітня 2019 року до 23:59 год. 09 червня 2019 року.

Ухвала остаточна, оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач:

Суддя:

Суддя: