Рішення № 81145412, 10.04.2019, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2019 року м. ПолтаваСправа № 440/407/19

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Алєксєєвої Н.Ю.,

за участю:

секретаря судового засідання - Панькіної А.С.,

представника позивача - Пугача С.В.,

представника відповідача - Пухлікова К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Комунального некомерційного підприємства "Миргородська центральна районна лікарня" Миргородської районної ради до Управління Держпраці у Полтавській області про визнання протиправною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В:

01 лютого 2019 року Комунальне некомерційне підприємство "Миргородська центральна районна лікарня" Миргородської районної ради звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління Держпраці у Полтавській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу уповноваженими особами №ПЛ/1471/154/АВ/П/ПТ/МГ-ФС від 30.07.2018 в розмірі 186 150,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що оскаржувана постанова винесена на підставі необґрунтованих висновків контролюючого органу про порушення вимог трудового законодавства. Зазначав, що керівництвом Миргородської ЦРЛ надано до казначейства платіжні доручення для оплати витрат на відрядження працівникам, однак дані документи не були профінансовані у зв'язку із відсутністю коштів на рахунку "на відрядження" КЕКВ2250. Заборгованість за листопад-грудень 2017 року переведена на 2018 фінансовий рік, однак також не фінансується у зв'язку із тимчасовим касовим розривом, даний рахунок не входить до переліку захищених статей витрат.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2019 року позовну заяву Комунального некомерційного підприємства "Миргородська центральна районна лікарня" Миргородської районної ради залишено без руху у зв'язку із її невідповідністю вимогам статей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 27.02.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного провадження з викликом учасників справи.

19.03.2019 відповідач подав відзив на адміністративний позов, в якому просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на правомірність висновків акту перевірки. Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступні обставини та відповідні правовідносини.

Судом встановлено, що 25.06.2018 (вх. № 16-11659/05) до Управління Держпраці у Полтавській області надійшла заява працівника Миргородської ЦРЛ ОСОБА_3, у якій остання просила допомогти в отриманні належних їй коштів разом з компенсацією частини втрати коштів на момент виплати /а.с. 63/.

У зв'язку з надходженням звернення гр. ОСОБА_3, Управлінням Держпраці у Полтавській області винесено наказ від 03.07.2018 № 108П "Про проведення заходів державного контролю", відповідно якого, головному державному інспектору Гармаш С.М. доручено провести інспекційне відвідування щодо відповідності вимогам законодавства про працю у діяльності Миргородської центральної районної лікарні /а.с. 64-65/.

Відповідно до направлення на проведення заходу державного контролю №1124 від 03.07.2018 головному державному інспектору Управління Держпраці у Полтавській області Гармаш С.М. було доручено провести інспекційне відвідування на предмет додержання законодавства про працю в частині оплати праці, робочого часу та часу відпочинку, укладення трудових відносин, гарантії для працівників, що направляються для підвищення кваліфікації у діяльності Миргородської центральної районної лікарні, що знаходиться за адресою: м. Миргород, вул. Гоголя, 172 /а.с. 66/.

В подальшому, на підставі наказу від 03.07.2018 №108-П, направлення на проведення заходу державного контролю №1124 від 03.07.2018 головним державним інспектором Управління Держпраці у Полтавській області Гармаш С.М. було проведено інспекційне відвідування Миргородської центральної районної лікарні на предмет додержання ним вимог законодавства про працю, за результатами якого складений акт від 18.07.2018 №ПЛ1471/154/АВ /а.с. 12-13/.

Перевіркою виявлено порушення позивачем вимог статті 122 КЗпП України щодо дотримання гарантій для працівників, що направляються для підвищення кваліфікації.

Так, згідно наказу №31-ВД від 01.11.2017 направлено до м. Полтава для підвищення кваліфікації біолога КДЛ ОСОБА_4 (термін курсів з 08.11.2017 по 21.11.2017), лікаря - дерматолога ОСОБА_5 (термін курсів з 02.11.2017 по 01.12.2017), сестру медичну анестезіологічного відділення ОСОБА_6 (термін курсів з 13.11.2017 по 13.12.2017), сестру медичну анестезіологічного відділення ОСОБА_3 (термін курсів з 13.11.2017 по 13.12.2017), та завідуючого травматологічного відділення ОСОБА_7 (термін курсів з 09.11.2017 по 08.12.2017).

Звіти про використання коштів, вказаними працівниками складено. Сума витрат складає: ОСОБА_4 - 907,04 грн., ОСОБА_5 - 1800,00 грн., ОСОБА_6 - 1935,66 грн., ОСОБА_3 - 1935,66 грн. та ОСОБА_7 - 1800,00 грн. На момент інспекційного відвідування вказані витрати не відшкодовані.

30 липня 2018 року начальником Управління Держпраці у Полтавській області ОСОБА_8 прийнято постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ПЛ1471/154/АВ/П/ПТ/МГ-ФС, якою на Миргородську центральну лікарню накладено штраф у сумі 186 150 грн. на підставі абзацу четвертого частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України.

Позивач не погодився із постановою про накладення штрафних санкцій та оскаржив її до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та аргументам учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Основними нормативно-правовими актами, що регулюють спірні правовідносини є: Закон України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", Положення про Державну службу України з питань праці затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96, Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" № 295 від 26 квітня 2017 року .

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №100 "Про утворення територіальних органів Державної служби з питань праці та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України" утворено Державну службу України з питань праці, реорганізувавши шляхом злиття територіальні органи Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки і Державної інспекції з питань праці.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 №929-р "Питання Державної служби з питань праці" на Державну службу України з питань праці покладено здійснення функцій і повноважень Державної інспекції з питань праці, що припиняється.

Положення про Державну службу України з питань праці затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96 (далі - Положення).

Відповідно до п.1 вказаного Положення Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

За приписами підпункту 9 пункту 4 Положення, Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням вимог законодавства про працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; використання праці іноземців та осіб без громадянства; наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця; дотримання прав і гарантій стосовно працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню; провадження діяльності з надання послуг з посередництва та працевлаштування.

Підпунктом 54 пункту 4 Положення передбачено, що Державна служба України з питань праці має право накладати у випадках, передбачених законом, штрафи за порушення законодавства, невиконання розпоряджень посадових осіб Держпраці.

Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 7 Положення).

В цьому випадку Управління Держпраці у Полтавській області є територіальним органом Державної служби України з питань праці та має права на здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про працю, у тому числі щодо оформлення трудових відносин.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю, визначена Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" № 295 від 26 квітня 2017 року /надалі - Порядок № 295/.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів.

Підстави проведення інспекційного відвідування встановлені в пункті 5 Порядку №295, відповідно до якого інспекційні відвідування проводяться, зокрема, за інформацією Пенсійного фонду України та його територіальних органів про: роботодавців, які нараховують заробітну плату менше мінімальної; роботодавців, у яких стосовно працівників відсутнє повідомлення про прийняття на роботу; роботодавців, у яких протягом місяця кількість працівників, що працюють на умовах неповного робочого часу, збільшилась на 20 і більше відсотків; працівників, які виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами в одного роботодавця більше року; роботодавців, у яких стосовно працівників відсутні нарахування заробітної плати у звітному місяці (відпустка без збереження заробітної плати без дотримання вимог Кодексу Законів про працю України та Закону України "Про відпустки"); роботодавців, у яких протягом року не проводилась індексація заробітної плати або сума підвищення заробітної плати становить менше суми нарахованої індексації; роботодавців, у яких 30 і більше відсотків працівників працюють на умовах цивільно-правових договорів; роботодавців з чисельністю 20 і більше працівників, у яких протягом місяця відбулося скорочення на 10 і більше відсотків працівників.

Пунктом 19 Порядку №295 визначено, що за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.

Припис є обов'язковою для виконання у визначені строки письмовою вимогою інспектора праці про усунення об'єктом відвідування порушень законодавства про працю, виявлених під час інспекційного відвідування або невиїзного інспектування /пункт 23 Порядку №295/.

Відповідно до пункту 2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 17 липня 2013 року /надалі - Порядок № 509/, штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи). Штрафи можуть бути накладені на підставі акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об'єднаної територіальної громади .

Пунктом 3 Порядку №509 встановлено, що уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу.

За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу /пункт 8 Порядку № 509/.

Суд зауважує, що постанова про накладення штрафу за порушення вимог ст. 122 КЗпП України вносяться у разі виявлення порушень законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Законодавством визначено досить суворі фінансові санкції для роботодавців за порушення законодавства про працю, метою винесення постанов є усунення конкретного виявленого порушення вимог трудового законодавства, які мають на меті забезпечення виконання вимог законів про працю та оплату праці, сплати до бюджету відповідних платежів.

Положеннями статті 17 Закону України "Про державні соціальні стандарти та соціальні гарантії" від 05.10.2000 № 2017-III визначено, що основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.

До числа основних державних соціальних гарантій включаються: мінімальний розмір заробітної плати; мінімальний розмір пенсії за віком; неоподатковуваний мінімум доходів громадян; розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат.

Основні державні соціальні гарантії, які є основним джерелом існування, не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про оплату праці" норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників, молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв'язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.

Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).

Частиною 1 ст. 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

У відповідності до ст. 201 КЗпП України для професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників, особливо молоді, власник або уповноважений ним орган організує індивідуальне, бригадне, курсове та інше виробниче навчання за рахунок підприємства, організації, установи.

Згідно ст. 121 КЗпП України працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв'язку з службовими відрядженнями.

Працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством.

Відповідно до ст. 122 КЗпП України при направленні працівників для підвищення кваліфікації з відривом від виробництва за ними зберігається місце роботи (посада) і провадяться виплати, передбачені законодавством.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28.06.1997 № 695 затверджено Гарантії і компенсації для працівників, які направляються для підвищення кваліфікації, підготовки, перепідготовки, навчання інших професій з відривом від виробництва (далі Постанова № 695).

Підпунктами "б", "в" п. 1 Постанови № 695 встановлено для працівників, які направляються для підвищення кваліфікації, підготовки, перепідготовки і навчання інших професій з відривом від виробництва, зокрема, такі мінімальні державні гарантії: оплата вартості проїзду працівника до місця навчання і назад; виплата добових за кожний день перебування в дорозі у розмірі, встановленому законодавством для службових відряджень. Іногороднім працівникам протягом першого місяця навчання добові виплачуються в розмірі, встановленому законодавством для службових відряджень, а в наступні місяці, до закінчення терміну навчання, тим, хто одержує заробітну плату у розмірі менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, виплачується стипендія в розмірі 20 відсотків добових.

На час навчання працівники забезпечуються гуртожитком готельного типу. У разі відсутності гуртожитку відшкодування витрат, пов'язаних з наймом житлового приміщення, провадиться в порядку, встановленому законодавством для службових відряджень.

Відповідно до п. 5 Розділу ІІ Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 № 59 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 31.03.1998 № 218/2658, підприємство за наявності підтвердних документів (в оригіналі) відшкодовує в межах граничних сум витрати на найм житлового приміщення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 98, витрати відрядженим працівникам на найм житлового приміщення з розрахунку вартості одного місця у готелі (мотелі), іншому житловому приміщенні за кожну добу такого проживання з урахуванням включених до рахунків на оплату вартості проживання витрат на користування телефоном (крім витрат на службові телефонні розмови), холодильником, телевізором та інших витрат.

Таким чином, з аналізу вищевказаних норм чинного законодавства вбачається, що нормативно-правовими актами України на роботодавця покладено обов'язок щодо відшкодування працівникові, у випадку його відрядження для підвищення кваліфікації, добових за кожний день перебування в дорозі, витрат понесених на проживання.

Матеріалами справи підтверджено, що наказом Миргородської центральної районної лікарні №31-ВД від 01.11.2017 направлено до м. Полтава для підвищення кваліфікації біолога КДЛ ОСОБА_4 (термін курсів з 08.11.2017 по 21.11.2017), лікаря - дерматолога ОСОБА_5 (термін курсів з 02.11.2017 по 01.12.2017), сестру медичну анестезіологічного відділення ОСОБА_6 (термін курсів з 13.11.2017 по 13.12.2017), сестру медичну анестезіологічного відділення ОСОБА_3 (термін курсів з 13.11.2017 по 13.12.2017) та завідуючого травматологічного відділення ОСОБА_7 (термін курсів з 09.11.2017 по 08.12.2017) /а.с. 93-96/.

У відповідності до звітів про використання коштів, складеними вказаними працівниками, сума витрат складає: ОСОБА_4 - 907,04 грн., ОСОБА_5 - 1800,00 грн., ОСОБА_6 - 1935,66 грн., ОСОБА_3 - 1935,66 грн. та ОСОБА_7 - 1800,00 грн. /а.с. 97-148/.

На момент інспекційного відвідування не виплачено витрати на відрядження (добові, оплата вартості проїзду та відшкодування витрат на найм житла).

Як встановлено в ході судового розгляду Миргородською центральною районною лікарнею направлено до Управління Державної казначейської служби України у Миргородському районі платіжні документи для оплати витрат на відрядження працівників, однак повернуті позивачу без виконання, оскільки Миргородській ЦРЛ не виділено (не профінансовано) коштів на погашення заборгованості по КЕКВ2250 "Видатки на відрядження", в управління Казначейства відсутні розподіли на перерахування коштів Миргородської РДА на рахунки Миргородській ЦРЛ на відрядження по КЕКВ2250 /а.с. 26/.

Листом фінансового управління Миргородської районної державної адміністрації Полтавської області від 20.07.2018 №03-17/382 повідомлено позивача, що кошти на виплату за відрядження не виділялися, так як з початку року здійснюється оформлення позики на покриття тимчасового касового розриву для виплати захищених статтей витрат. Витрати на відрядження не входять в даний перелік /а.с. 28/.

В ході розгляду справи судом також встановлено, що у 2018 році заборгованість по видаткам на відрядження за листопад - грудень 2017 року Миргородською ЦРЛ виплачена в повному обсязі, про що до матеріалів справи надано відповідну довідку від 10.04.2019 року №01-13/790 /а.с.160/.

Враховуючи наведене суд встановив, що позивач вживав всі можливі заходи щодо виплати коштів на відрядження (добові, оплата вартості проїзду та відшкодування витрат на найм житла) працівникам, які протягом листопада-грудня 2017 року позивачем відряджалися для підвищення кваліфікації та, всупереч доводам відповідача, діяв у межах чинного законодавства. Факт несвоєчасной виплати коштів на відрядження не пов'язаний з винною поведінкою установи, а є наслідком не виділення розпорядником коштів видатків Миргородській ЦРЛ на відрядження по КЕКВ2250.

Таким чином, за викладених вище обставин та відповідних доказів, суд вважає, що оскаржена постанова Управління Держпраці у Полтавській області №ПЛ/1471/154/АВ/П/ПТ/МГ-ФС від 30.07.2018 є необґрунтованою та підлягає скасуванню, позовні вимоги є правомірними та підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, враховуючи задоволення позову, на користь позивача підлягають відшкодуванню судові витрати, сплачені позивачем за подання цього позову.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Комунального некомерційного підприємства "Миргородська центральна районна лікарня" Миргородської районної ради (вул. Центральна, буд.83, с. Попівка, Миргородський район, Полтавська область, 37633, код ЄДРПОУ 01999402) до Управління Держпраці у Полтавській області (вул. Пушкіна,119, м. Полтава, Полтавська область, 36014, код ЄДРПОУ 39777136) про визнання протиправною та скасування постанови задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Полтавській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 30 липня 2018 року №ПЛ1471/154/АВ/П/ПТ/МГ-ФС.

Стягнути на користь Комунального некомерційного підприємства "Миргородська центральна районна лікарня" Миргородської районної ради судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 792,25 грн (дві тисячі сімсот дев'яносто дві гривні двадцять п'ять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Полтавській області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 15 квітня 2019 року.

Суддя Н.Ю. Алєксєєва