Рішення № 81145274, 12.04.2019, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2019 року справа № 580/444/19

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаращенка В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Київській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, в якій просить:

- визнати неправомірною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Київській області у затвердженні проекту щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_1 для ведення особистого селянського господарства;

- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області повторно розглянути питання стосовно затвердження документації із землеустрою та передачі ОСОБА_1 безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за кадастровим номером НОМЕР_1, з урахуванням висновків викладених у рішенні суду.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що проект землеустрою по наведеній земельній ділянці направлений до відповідача на затвердження, однак листом від 20.10.2017 №В-32860/0-17126/6-17 останній відмовив у його затвердженні.

Не погоджуючись з таким рішенням позивач оскаржив його до суду, за результатами розгляду спору рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 16.08.2018 у справі №823/1657/18, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.11.2018, бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Київській області у затвердженні проекту визнана протиправною та зобов'язано останнього повторно розглянути питання стосовно затвердження проекту.

За результатом повторного розгляду заяви про затвердження проекту, відповідач листом від 15.01.2019 № 55/0-316/0/17-19 повідомив, що ним повторно прийнято рішення про відмову у затвердженні проекту землеустрою.

Позивач звернула увагу, що перевірка проекту землеустрою вимогам закону проводиться на етапі його погодження територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

У даному випадку, таку перевірку та погодження проекту здійснено державним експертом, який у своєму висновку, щодо погодження проекту землеустрою від 19.09.2017 №774/82-17 зазначив про його повну відповідність вимогам закону.

За твердженням позивача, зауваження до проекту землеустрою є нечіткими, такими, що не дають змогу встановити, який саме документ та якій саме нормі суперечить, та ці зауваження спростовуються змістом проекту землеустрою.

Також, всупереч вимогам пункту 8 положення про Головне управління Держгеокадастру в області, відповідач не прийняв рішення про відмову в затвердженні проекту землеустрою в формі наказу, натомість оформив свою відмову листом.

На підставі наведеного позивач вважає, що її позовні вимоги підлягають задоволенню.

Представник відповідача у письмовому відзиві на позов просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, зазначивши, що відмова Головного управління Держгеокадастру у Київській області є законною та обґрунтованою, оскільки поданий позивачем проект землеустрою містив недоліки, на які вказано в листі від 15.01.2019.

Тому позивача повідомлено, що питання про погодження проекту буде вирішено після усунення виявлених недоліків.

За вказаних обставин просив суд відмовити в задоволенні позову повністю.

Дослідивши письмові докази наявні в матеріалах справи, за відсутності клопотань учасників справи про розгляд справи в судовому засіданні, суд керуючись ч. 9 ст. 205 постановив ухвалу від 20.03.2019 із занесенням до протоколу судового засідання, про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 19.12.2016 №10-26926/15-16-сг надано дозвіл позивачу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення (приватизації) земельної ділянки площею 2 га, яка розташована в адміністративних межах Малобукринської сільської ради Миронівського району Київської області для ведення особистого селянського господарства.

09.10.2017 позивач звернулась із клопотанням про затвердження проекту землеустрою, проте листом від 20.10.2017 №В-32860/0-17126/6-17 відповідач відмовив позивачу у затвердженні проекту землеустрою вказавши, що цільове призначення спірної земельної ділянки відповідно до проекту встановлення меж населених пунктів Малобукринської сільської ради народних депутатів Миронівського району Київської області 1992 року - колективні сади, не відповідає заявленому цільовому призначенню - для ведення особистого селянського господарства.

Також відповідачем в листі зазначено, що за наявною у Головному управлінні Держгеокадастру у Київській області інформацією на земельній ділянці, яка передбачена для передачі ОСОБА_1 знаходиться «Поклонний Хрест» на знак пам'яті боїв на Букринському плацдармі 1943 року. Вказане місце має важливе значення, регулярно відвідується делегаціями ветеранів ВВВ.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 16.08.2018 у справі №823/1657/18, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.11.2018, визнано неправомірною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Київській області у затвердженні проекту щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_1 для ведення особистого селянського господарства.

Зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Київській області повторно розглянути питання стосовно затвердження документації із землеустрою та передачі ОСОБА_1 безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за кадастровим номером НОМЕР_1, з урахуванням висновків суду викладених у рішенні суду.

За результатами повторного розгляду заяви про затвердження проекту, відповідач листом від 15.01.2019 № 55/0-316/0/17-19 повідомив, що ним повторно прийнято рішення про відмову у затвердженні проекту землеустрою.

Зі змісту наведеного листа вбачається, що розроблений ФОП ОСОБА_2 та поданий на затвердження до Головного управління Держгеокадастру у Київській області проект землеустрою містить зауваження, зокрема:

- кадастровий план не відповідає вимогам ст. 34 Закону України «Про державний земельний кадастр»;

- провести уточнення відомостей у довідці з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями, за рахунок яких земель відбувається відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1;

- документи не мають містити підчищення або дописки, закреслені слова чи інші не обумовлені в них виправлення, орфографічні та арифметичні помилки, бути заповнені олівцем, а також з пошкодженнями, які не дають змоги однозначно тлумачити їх зміст (ст. 22 Закону України «Про Державний земельний кадастр»);

- доповнити матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування результатами топографо-геодезичної діяльності (у разі використання теодоліта: схема планової основи, яка виконується на топографічній основі з позначенням пунктів прив'язки до ДГМ; журнал польових геодезичних вимірювань (завірений печаткою виконавця); польовий абрис земельної ділянки з описом її меж (завірений печаткою виконавця); відомість обробки та характеристика теодолітного ходу; у разі використання електронного тахеометра: схема планової основи, яка виконується на топографічній основі з позначенням пунктів прив'язки до ДГМ; роздрукований електронний польовий журнал (завірений печаткою виконавця); у разі використання GNSS - приймачів (з безпосередньою прив'язкою до пунктів ДГМ): схема планової основи, яка виконується на топографічній основі з позначенням пунктів прив'язки до ДГМ; схема GNSS - спостереження) ст. 50 Закону України «Про землеустрій» Закон України від 23.12.1998 № 353-ХІV «Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність»);

- порушено порядок прийомки-передачі межових знаків на зберігання відповідно до вимог Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затверджений наказом Держкомзему від 18.05.2010 №376.

Цим листом також повідомлено, що питання стосовно затвердження проекту землеустрою буде повторно розглянуто після усунення вищезазначених зауважень.

Не погоджуючись з останнім позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд виходить з такого.

Відповідно до п. ґ ч. 2 ст. 25 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок є одним із видів документації із землеустрою.

За приписами ч. 2 ст. 50 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Відповідно до ч. 4 ст. 123 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Частиною 13 статті 123 Земельного кодексу України визначено, що підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Згідно ч. 8 ст. 186-1 Земельного кодексу України у висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений).

В силу положень ч. 9 ст. 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок підлягають погодженню у порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, після чого відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зобов'язаний прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Досліджуючи правомірність підстав для відмови в затвердженні проекту землеустрою, суд зазначає, що викладені в листі відповідача недоліки проекту землеустрою містять абстрактний характер, оскільки містять лише посилання на норми законів та підзаконних актів, без конкретних вказівок, які саме показники проекту землеустрою позивача містять недоліки.

Крім того, згідно висновку експерта від 19.09.2017 №7746/82-17 вказаний проект не підлягає обов'язковій держаній експертизі землевпорядної документації, щодо нього відсутні зауваження та пропозиції, тому він погоджується.

Наведене в сукупності дає підстави вважати, що викладені в листі відповідача від 15.01.2019 недоліки проекту землеустрою є необґрунтованими та не можуть слугувати підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою.

Окремо суд звертає увагу, що вищеперелічені положення земельного законодавства передбачають обов'язок Головного управління Держгеокадастру у Київській області прийняти рішення за результатами розгляду проекту землеустрою, однак відповідачем жодного рішення з цього приводу не прийнято, натомість надано позивачу відповідь листом.

Суд також наголошує й на тому, що позивач в своєму позові не порушує питання щодо визнання за нею права власності на земельну ділянку, а заявляє вимоги про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень, яке перешкоджає їй в реалізації законодавчо закріпленого права на безоплатне отримання земельної ділянки у власність. Приватний інтерес позивача на час звернення до суду з цим адміністративним позовом відсутній і може виникнути лише після реалізації її права на безоплатне отримання земельної ділянки.

Отже, виникнення спірних правовідносин обумовлено протиправними діями/рішенням відповідача при вирішенні питання, яке в силу законодавчих приписів належить до його виключної компетенції, а тому законність таких дій/рішень (бездіяльності) органу державної влади, підлягає перевірці адміністративним судом.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 346/2888/16-а.

Щодо вимоги позивача зобов'язати відповідача вчинити певні дії суд зазначає, що в силу п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Повноваження суду щодо зобов'язання відповідача прийняти рішення, прямо передбачені в ч. 3 ст. 245 КАС України.

В рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Таким чином, у випадку невиконання обов'язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача, в тому числі шляхом зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, зокрема, прийняти рішення.

Отже, за результатами розгляду проекту землеустрою відповідач повинен прийняти рішення у формі наказу, а не листа.

При цьому, суд звертає увагу, що при прийнятті в подальшому відповідачем рішення, останній не вправі відмовляти позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з тих самих підстав, за яких судом визнано протиправною бездіяльність відповідача.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства та матеріалів справи, враховуючи, що відповідач не довів правомірності відмови у затвердженні проекту землеустрою, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України сплачені позивачем судові витрати зі сплати судового збору слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Щодо стягнення з відповідача судових витрат, пов'язаних з наданням професійної правничої допомоги адвоката, суд зазначає наступне.

Згідно з ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Судом встановлено, що на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем подано до суду першої інстанції ордер серія НОМЕР_2, копію договору про надання правової допомоги №2 від 02.04.2018, укладеного між позивачем та адвокатським об'єднанням «Юртерра» в особі учасника Ситника Т.А., за умовами якого адвокат Ситник Т.А. представляє права та законні інтереси позивача в судах всіх інстанцій, та здійснює професійну діяльність адвоката згідно умовами договору з усіма правами представника.

Згідно з наявним у матеріалах справи актом прийому-передачі послуг від 04.02.2019 №5 складеним згідно договору про надання правової допомоги, яким встановлено вартість послуг адвоката в розмірі 11000 грн., що складаються з: вивчення листа Держгеокадастру (2 год. - 2000 грн.); вивчення проекту землеустрою (5 год. - 5000 грн.) підготовка позовної заяви (4 год. - 4000 грн.). Сторонами погоджено, що вартість участі адвоката в судових засіданнях складає - 1000 грн.

Також, на підтвердження витрат на професійну правову допомогу позивачем надано рахунок за надані послуги адвокатським об'єднанням «Юртерра» №2/2/2 від 02.04.2018, який виписаний на підставі акта наданих послуг №5 від 04.01.2019.

Разом з тим, в жодному з вказаних документів не зазначено номеру справи, в рамках якої позивачу адвокатом Ситником Т.А. надавалась правова допомога.

Крім того, з огляду на правила відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, для підтвердження та обґрунтування розміру витрат на правничу допомогу необхідне доведення відображення фахівцем у галузі права доходів, отриманих від незалежної професійної діяльності, як самозайнятої особи шляхом надання доказів ведення Книги обліку доходів та витрат, затвердженої наказом Міндоходів від 16 вересня 2013 року № 481 "Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення", зареєстрованим у в Міністерстві юстиції України 01 жовтня 2013 року за № 1686/24218.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №826/8107/16.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що заявлені вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 72, 76, 90, 241-246, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати неправомірною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Київській області у затвердженні проекту щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_1 для ведення особистого селянського господарства.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області повторно розглянути питання стосовно затвердження документації із землеустрою та передачі ОСОБА_1 безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за кадастровим номером НОМЕР_1, з урахуванням висновків суду викладених у рішенні суду.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Київській області (місцезнаходження: вул. Серпова, буд. 3/14, м. Київ, 03115, код ЄДРПОУ 39817550) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1536 (одна тисяча п'ятсот тридцять шість) грн. 80 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду з врахуванням особливостей закріплених п. 15.5 Перехідних положень КАС України протягом тридцяти днів з дня підписання рішення суду.

Суддя В.В. Гаращенко