Рішення № 81143811, 11.04.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 квітня 2019 р. Справа№200/1852/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голубової Л.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Мангушського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Мангушського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення № 2 від 14.01.2019 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1, зобов'язання зарахувати до загального стажу роботи ОСОБА_1 всі періоди трудової діяльності, зазначені в трудових книжках: серія НОМЕР_2, серія НОМЕР_3, серія НОМЕР_4, зобов'язання призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 04.01.2019 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернулася до відповідача з заявою від 04.01.2019 року про призначення пенсії за віком згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з доданими документами.

Зазначає, що позивач має 28 років 1 місяць 12 днів загального стажу, проте відповідачем деякі періоди роботи не враховано та відмовлено у призначенні пенсії рішенням № 2 від 14.01.2019 року. Відповідач нарахував позивачеві лише 21 рік 9 місяців 18 днів загального стажу, що не відповідає дійсності.

Таким чином, страховий стаж позивача на його думку є достатнім для призначення пенсії за віком.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 08 лютого 2019 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 28 лютого 2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 25 березня 2019 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25 березня 2019 року розгляд справи відкладено на 11 квітня 2019 року.

Позивач та його представник в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися судом належним чином. Позивачем в позовній заяві викладено клопотання про розгляд справи без участі позивача та його представника (а.с. 6 зв.бік).

Відповідачем надано письмовий відзив від 21.03.2019 року № 932/12 (а.с. 35-36). В обґрунтування незгоди з позовними вимогами зазначає, що 04.01.2019 року позивач звернувся в управління з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і додав до заяви копію паспорта, ідентифікаційного коду, трудову книжку НОМЕР_2, трудові книжки колгоспника НОМЕР_3, НОМЕР_4, копію військового квитка.

Рішенням управління № 2 від 14.01.2019 року ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком, оскільки в трудовій книжці колгоспника в записах про роботу у громадському господарстві відсутні підписи уповноважених правлінням колгоспу осіб та відсутня печатка, а також у п'ятому пункті розділу два записи у розділі «роки прийняття» містять виправлення, що не відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок колгоспників, затвердженої Міністерством сільського господарства СРСР, Міністерством рибного господарства СРСР, Центральним статистичним управлінням при Раді Міністрів СРСР у серпні 1975 року.

Зазначає, що згідно пунктів 15, 17 цього Порядку при виявленні неправильного або неточного запису в трудовій книжці колгоспника виправлення її провадиться тим колгоспом, де було зроблено трудовий запис.

На час звернення позивач мав стаж 21 рік 9 місяців 18 днів, тому йому було відмовлено в призначенні пенсії за віком.

Довідку, що підтверджує стаж роботи позивача в колгоспі імені Кірова не надано, оскільки останній розташований у Старобешівському районі Донецької області, тобто на території не підконтрольній українській владі, тому управління не має можливості направити запит та перевірити чинність записів у трудовій книжці позивача.

За таких обставин позивачеві було відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного стажу роботи.

З зазначених причин відповідач просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до положень статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України даний предмет спору віднесено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, враховуючи, що відповідача у відповідності до норм законодавства повідомлено про наявність позову щодо визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_5 (а.с. 7-8). Згідно паспортних даних позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1.

Судом встановлено, що 04 січня 2019 позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком згідно зі ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (а.с. 37).

Рішенням відповідача № 2 від 14 січня 2019 року позивачеві відмовлено у призначенні пенсії за віком за нормами ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з недостатністю трудового стажу. На час звернення його загальний стаж складав 21 рік 9 місяців 18 днів, замість необхідних 25 років (а.с. 9).

Слід зазначити, що відповідно до вказаного рішення, відповідачем не вказано, які періоди роботи позивача не враховано при підрахунку його загального стажу роботи.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правовою підставою рішення вказано лише Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в частині необхідності наявності страхового стажу не менше 25 років. Інших норм, які було порушено при підрахунку стажу рішення № 2 від 14.01.2019 року не містить. На порушення Інструкції про порядок ведення трудових книжок колгоспників відповідач послався тільки у відзиві.

Відтак, рішення відповідача № 2 від 14 січня 2019 року не відповідає вимогам статті 2 КАС України.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно до приписів статті 92 Основного закону виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Статтею 1 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначено, що загальнообов'язкове державне соціальне страхування це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі - роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ) та Законом України від 09.07.2003 №1058-V «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закону №1058- V).

01 січня 2004 року набув чинності Закон №1058-V.

Відповідно до частини 2 статі 24 Закону №1058-V страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Система персоніфікованого обліку була введена в дію 01 січня 2004 року на виконання Указу Президента України від 4 травня 1998 року № 401 «Про заходи щодо впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі обов'язкового державного пенсійного страхування» згідно постанов Кабінету Міністрів України №1854 від 12.12.2002р. та №303 від 12.03.2003р.

Закон №1788-ХІІ був ведений в дію з 1 січня 1992 року - в частині норм, що стосуються призначення і виплати пенсій та коригування рівнів пенсій, призначених до введення цього Закону; з 1 квітня 1992 року - в повному обсязі.

Згідно до приписів статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310, які чинні на час розгляду справи (далі - Основні Положення).

Відповідно до п. 1, 2 Основних Положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів.

Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.

До трудової книжки колгоспника зокрема заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (п. 5 Основних Положень).

Згідно із п. 6 Основних Положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.

Позивач надав до суду копію трудової книжки колгоспника НОМЕР_3, відповідно до якої позивач у період з 08.12.1980 року по 20.07.1988 року працював у колгоспі ім. Кірова Старобешівського району Донецької області (а.с. 16). Запис належним чином зазначений у трудовій книжці та завірений підписом уповноваженої особи (інспектором відділу кадрів) та печаткою колгоспу ім. Кірова.

Крім того, суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 1993 року № 637 прийнятий Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, в якому в пункті 1, 2 зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, а також архівними установами.

У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Згідно до частини 1 статті 7 Закону №1058-V загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється, зокрема, за принципом державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом.

Згідно з частиною 3 статті 44 Закону № 1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

За результатами судового розгляду встановлено, що відповідачем не дотримані державні гарантії реалізації позивачем, застрахованою особою, своїх прав, передбачених Законами №1788-ХІІ та №1058-V.

Відповідач, встановивши, що у трудовій книжці колгоспника, виданої на ім'я позивача, відомості про роботу внесені не у відповідності до вимог Інструкції, не надав йому допомоги в одержанні відсутніх документів для призначення пенсії. У разі неможливості одержання таких документів, відповідач мав установити трудовий стаж на підставі показань свідків.

Даний висновок суду ґрунтується на приписах статті 3 Конституції України, відповідно до якої людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Згідно Закону №1058-V на розмір пенсії впливає страховий стаж, а тому не включення до страхового стажу позивача спірного періоду призвело до не призначення пенсії позивачу.

Стаття 1 «Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод», у редакції протоколів № 11 та № 14 (04 листопада 1950 року), визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26 червня 2014 року Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52). Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30). Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31). Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

Згідно частині 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

З урахуванням наведеного та встановлених обставин, суд приходить до висновку, що у даній справі відповідач, як суб'єкт владних повноважень, приймаючи спірне рішення використав повноваження не з метою, з якою це повноваження надано; не обґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); без дотриманням принципу рівності перед законом, дискримінаційно; без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Наведена правова позиція цілком узгоджується з правовою позицією Верховного суду, викладеною у постановах від 07.02.2019 року у справі №699/155/17, від 26.02.2019 року у справі № 497/2223/16-а.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не наведено належного обґрунтування правомірності прийнятого рішення, тому рішення відповідача № 2 від 14 січня 2019 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком є неправомірним і підлягає скасуванню.

Прийнявши неправомірне рішення, відповідач діяв поза межами статті 19 Конституції України та законів України, не визнавши право позивача на отримання пенсії, що призвело до його порушення, а тому воно підлягає захисту судом.

Відтак, після скасування судом рішення відповідач зобов'язаний повторно розглянути заяву позивача від 04.01.2019 року і прийняти рішення з урахуванням зарахованих судом до загального стажу спірних періодів праці позивача.

Позовні вимоги про зобов'язання призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 04.01.2019 року» не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Статтею 58 Закону № 1058 визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати страховий стаж позивача.

З урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд приходить до висновку про зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 04 січня 2019 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

За наслідками судового розгляду суд приходить до висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до Мангушського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.

За вимогами ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Згідно частини 3 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Відповідно до частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

З огляду на викладене, на підставі положень Конституції України, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року, ст.ст. 2, 17, 77, 90, 139, 242-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (місце реєстрації відповідно паспорта громадянина України: АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Мангушського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження згідно даних з ЄДР: 87400, Доненька область, Мангушський район, смт. Мангуш, вул. Тітова, буд. 72-А, код ЄДРПОУ 42171919) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Мангушського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 14 січня 2019 року № 2 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1.

Зобов'язати Мангушське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04 січня 2019 року про призначення пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

В решті позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Мангушського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42171919) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) судові витрати з судового збору у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 15 квітня 2019 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Голубова Л.Б.