Рішення № 81143576, 28.02.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2019 року Справа № 160/9861/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Горбалінського В.В. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1, АДРЕСА_1) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якій просила:

- визнати протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_2 у призначені пенсії за віком;

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_2 пенсію за віком.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що вона звернулась з заявою до відповідача про призначення їй пенсії за віком. Проте, рішенням відповідач відмовив в призначенні пенсії за віком, посилаючись на те, що загальний страховий стаж ОСОБА_2 становить лише 22 роки 9 місяців і 28 днів, що її трудову книжку не взято до уваги, оскільки відсутня печатка на наказі про звільнення. Позивач не погоджується з такими діями відповідача, просить визнати їх протиправними, скасувати рішення про відмову в призначенні пенсії за віком та зобов'язати відповідача призначити пенсію за віком на підставі їй заяви.

Ухвалою суду від 28.12.2018 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

18.01.2019 року на адресу суду від відповідача надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що при розрахунку пенсії позивача, в загальний трудовий стаж не зараховано період роботи з 01.12.1997 року по 01.08.1998 року у ЗАТ «Укрветол», оскільки відсутня печатка на наказі про звільнення, що в свою чергу є порушенням Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників».

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою України.

Згідно записів в трудовій книжці з 1977 року здійснювала трудову діяльність на таких підприємствах (мовою оригіналу):

- з 14.07.1977 по 31.08.1990 гг. - Енакиевская городская информационно - вычислительная станция;

- з 11.09.1990 по 01.04.1992 гг. - Енакиевское производственное обьединение бытового обслуживания населения;

- з 01.12.1997 по 01.08.1998 гг. - ЗАО «Укрвертол»;

- з 13.08.1998 по 24.07.2002 гг. - Енакиевский комбинат стройматериалов.

Крім того, з 05.05.1996 року позивач була зареєстрована як фізична особа - підприємець, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію та випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. З моменту реєстрації по 22.12.2014 року (дата внесення запису про припинення підприємницької діяльності) здійснювала підприємницьку діяльність, була платником єдиного внеску.

Період здійснення підприємницької діяльності, за виключенням записів у трудовій книжці, складає:

- з 05.05.1996 по 01.12.1997 рр.;

- з 01.08.1998 по 13.08.1998 рр.;

- з 24.07.2002 по 22.12.2014 рр.;

22.08.2018 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Листом від 14.09.2018 №211/03.6-В Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відмовило в призначені пенсії позивачу за віком з посиланням на те, що при розрахунку пенсії позивача, в загальний трудовий стаж не зараховано період роботи з 01.12.1997 року по 01.08.1998 року у ЗАТ «Укрветол», оскільки відсутня печатки на наказі про звільнення, що в свою чергу є порушенням Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників».

Вважаючи вказану відмову протиправною, позивача звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Верховною радою України прийнятий Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-ІУ (далі - Закон №1058-ІУ) основним завданням якого є врегулювання принципів, засад і механізмів функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам.

Частиною першою ст. 26 Закону №1058-ІУ визначено умови призначення пенсії за віком і встановлено, що починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років.

До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку, зокрема:

- 58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року.

Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону №1058-ІУ, пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, а саме: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Положеннями ст. 24 Закону №1058-ІУ визначено періоди, з яких складається страховий стаж.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч. 1 ст. 24).

Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу (абз. 2 ч. 1 ст. 24).

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч. 2 ст. 24).

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24).

Таким чином, з введенням страхового стажу (з 01.01.2004 року - дата набрання чинності Законом №1058-ІУ) має значення протягом якого періоду і скільки було сплачено страхових внесків до Пенсійного фонду. При цьому, страховий стаж обчислюється за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку. В свою чергу, трудовий стаж, отриманий до 01.01.2004, автоматично прирівнюється до страхового стажу, та обчислюється на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Закону №1058-ІУ.

До набрання чинності Закону №1058-IV (до 01.01.2004 року) питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій, регулювалися Законом №1788-ХІІ.

Відповідно до ст. 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Разом з тим, до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

Статтею 62 Закону №1788-ХІІ передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 затверджено «Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок №637).

Пунктами 1, 2 Порядку №637 встановлено, що за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Згідно п. З Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до п. 4 постанови Кабінету міністрів України від 27.04.1993 року №301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

З огляду на зазначене, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17.

Крім цього, можливо врахувати, висновки викладені в постанові Верховного суду від 06.03.2018 року у справі №754/14898/15-а, згідно яких, підставою для призначення пенсії є наявність стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Недоліки записів у трудовій книжці не можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Також, Порядком №637 передбачена можливість зарахування до трудового стажу періодів здійснення підприємницької діяльності. Зокрема, п. 4 Порядку №637 зазначено, що періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 року по 31 грудня 2003 року зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності, азі січня 2004 року по 31 грудня 2017 року за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.

За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Підтвердити додатковими документами такий стаж не є можливим, у зв'язку з відсутністю таких документів внаслідок обставин, що зумовили переїзд позивача з тимчасово окупованої території.

А тому, складні життєві обставини, що вплинули на умови, у тому числі вимушена зміна місця проживання, не можуть бути підставою для обмеження прав і свобод, передбачених Конституцією України, законами чи міжнародними договорами України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.06.2018 року у справі №428/6624/17.

Щодо вимог про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_2 пенсію за віком, суд зазначає про таке.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року у справі №21-87а13, від 20.03.2018 року у справі Ns461/2579/17, від 16.09.2015 року у справі №21-1465а15.

Таким чином, суд дійшов висновку, що за сукупності, вище наведених положень законодавства та фактичних обставин справи, позивач на день звернення з заявою до відповідача набув свого права на пенсію, у зв'язку з досягненням відповідного пенсійного віку та наявністю необхідного стажу. Дана обставина підтверджується наявними записами у трудовій книжці, а період ведення підприємницької діяльності - свідоцтвом, випискою та інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (період ведення підприємницької діяльності., відповідно п. 4 Порядку №637. зараховується до страхового стажу).

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про задоволення позовної заяви.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 77, 78, 139, 205, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1, АДРЕСА_1) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_2 у призначені пенсії за віком;

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_2 пенсію за віком.

Стягнути на користь ОСОБА_2 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області сплачені позивачем судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 1409,60 грн.

Відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, проте, відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя В.В. Горбалінський