Рішення № 81143379, 15.04.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

15 квітня 2019 р. Справа № 120/830/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши в письмовому проваджені в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу:

за позовом: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1),

до: Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 39767547, адреса: вул. Келецька, 63, м. Вінниця, Вінницька область, 21027),

про: визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області щодо не розгляду клопотання в строки встановлені ч. 7 ст. 118 ЗК України протягом одного місяця з часу його отримання та не прийняття жодного із рішень (наказу) за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 від 13.01.2019 року;

- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області розглянути клопотання ОСОБА_1 із урахуванням висновків суду викладених в судовому рішенні та прийняти мотивоване рішення з урахуванням вимог ст. 79-1, ч. 7 ст. 118 ЗК України та пункту 8 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року № 333 у виді наказу, яким вирішити питання надання або мотивованої відмови у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок: для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,00 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка знаходиться на території Сумівської сільської ради Бершадського району Вінницької області (за межами населеного пункту).

Обґрунтовуючи позовні вимоги представник позивача зазначив, що за наслідком розгляду звернення ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок, для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,00 га, кадастровий номер: НОМЕР_2, яка знаходиться на території Сумівської сільської ради Бершадського району Вінницької області, від відповідача отримано лист № КО-747/0-567/0/95-19 від 12.02.2019 року про відмову в наданні такого дозволу.

Не погоджуючись із такою відмовою, з метою зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області вчинити певні дії, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 13.03.2019 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

02.04.2019 року представник відповідача подав відзив на адміністративний позов, в якому вказав, що позивач звернувся із колективним клопотанням про надання згоди на поділ земельної ділянки та надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, державної власності, орієнтовною площею 2,00 га, з кадастровим номером: НОМЕР_2, за наслідком розгляду якого йому відмовлено. На думку представника відповідача, відмова є правомірною, оскільки згідно даних публічно-кадастрової карти України та згідно інформації наданої відділом у Бершадському районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області даний масив із кадастровим номером НОМЕР_2 відноситься до земель історико-культурного призначення.

Крім того, вказано на безпідставність посилань позивача щодо не розгляду клопотання в строки встановлені ч. 7 ст. 118 ЗК України протягом одного місяця з часу його отримання та не прийняття жодного із рішень (наказу) за результатами розгляду клопотання, оскільки відповідь на клопотання позивача було надано у строки, визначені чинним законодавством. Зобов'язання надати дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області, відповідач вважає втручанням у дискреційні повноваження.

За таких обставин, вважає доводи позивача не обґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

Вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.

13.01.2019 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулись із колективним клопотанням до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про надання дозволів на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок: для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею по 2,00 га на кожного із них окремо, з кадастровим номером: НОМЕР_2 (загальний розмір земельної ділянки: 5,4257 га) з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка знаходиться на території Сумівської сільської ради Бершадського району Вінницької області (за межами населеного пункту).

Згідно опису додатків, до вказаного клопотання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 додали графічний матеріал на земельну ділянку із позначенням їх місця розташування, копії паспортів та ідентифікаційних номерів.

За наслідком розгляду вказаного колективного клопотання, 12.02.2018 року надано лист-відповідь «Щодо розгляду клопотання» № КО-747/0-567/0/95-19 у підсумку якого вказано, що положеннями ст. 116, 118 ЗК України не передбачено можливості безоплатної приватизації земельної ділянки на підставі технічної документації. Зазначено, що згідно даних публічно-кадастрової карти України та згідно інформації наданої відділом у Бершадському районі головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, даний масив із кадастровим номером НОМЕР_2 відноситься до земель історико-культурного призначення. Враховуючи викладене, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області відмовило у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

Не погоджуючись із рішенням, що прийнято за наслідками розгляду клопотання позивач звернувся до адміністративного суду з даним позовом.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд керується та виходить з наступного.

Суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Частиною четвертою статті 122 ЗК України визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Пунктом "в" частини третьої статті 116 ЗК України встановлено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами України визначено у статті 118 ЗК України.

Із положень статті 118 ЗК України випливає, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Отже, якщо особою, яка звернулася до відповідного суб'єкта владних повноважень виконані всі передумови для отримання відповідного дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність, підстави для відмови у наданні такого дозволу відсутні.

Згідно з частиною сьомою цієї статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

За приписами статті 79-1 Земельного кодексу України слідує, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок здійснюється:

- у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності;

- шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок;

- шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

- шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом;

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.

Із аналізу вищенаведених норм видно, що формування земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою, крім випадків, формування їх шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих ділянок, що, в свою чергу, здійснюється за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.

Відповідно до статті 50 Закону України «Про землеустрій», проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Стаття 25 Закону України «Про землеустрій» визначає види документації із землеустрою, до яких, крім проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, належать, зокрема, технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.

Частиною другою статті 55 Закону України «Про землеустрій» передбачено, що встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Відповідно до частини першої статті 123 Земельного кодексу України, надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Отже, для розроблення технічної документації із землеустрою зацікавлена особа звертається до органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади щодо отримання дозволу.

Окрім того, із аналізу вищезазначених положень слідує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою/технічної документації щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме, невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Як зазначалось вище, статтею 118 ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу, зокрема невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Разом з тим, в оскаржуваній відповіді не вказано, в чому полягає невідповідність місця розташування земельної ділянки, яку бажає отримати позивач вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схемам землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектам землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів.

Також, при вирішені даного спору, суд враховує наступні обставини.

Правовий статус Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області визначено Положення про територіальні органи Держгеокадастру, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333 (далі - Положення №333).

Положенням № 333 чітко визначені для відповідача порядок, строки, відповідна процедура та підстави для відмови у наданні дозволу, зокрема і форма прийнятих відповідних рішень.

Пунктом 8 Положення № 333 встановлено, що головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Відповідно до Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 12.04.2005 № 34/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 15.05.2013 № 883/5), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.04.2005 за № 381/10661, наказ, розпорядження, постанова, рішення (далі - розпорядчий документ) - акт організаційно-розпорядчого характеру чи нормативно-правового змісту, що видається суб'єктом нормотворення у процесі здійснення ним виконавчо-розпорядчої діяльності з метою виконання покладених на нього завдань та здійснення функцій відповідно до наданої компетенції з основної діяльності, адміністративно-господарських або кадрових питань, прийнятий (виданий) на основі Конституції та інших актів законодавства України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та спрямований на їх реалізацію, спрямування регулювання суспільних відносин у сферах державного управління, віднесених до його відання.

Таким чином, рішення про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки і оформляється розпорядчим індивідуальним правовим актом - наказом Головного управління Держгеокадастру в області. Відповідно, такі рішення не можуть оформлятися листами у відповідь на клопотання заявника.

Відсутність належним чином оформленого наказу Головного управління Держгеокадастру в області про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки після спливу встановленого законом місячного строку розгляду клопотання особи, не зважаючи на надсилання заявнику листів про розгляд клопотання, свідчить про те, що орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом.

В свою чергу, як зазначалось вище, відповідно до статті 118 Земельного кодексу України за результатами розгляду відповідного клопотання громадянина, зацікавленого в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, відповідач у місячний строк повинен або надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки або надати відмову у наданні такого дозволу. При цьому, надання чи відмова у наданні дозволу має оформлюватись відповідним наказом.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок для одержання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, проте, за результатами розгляду даного клопотання Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області позивачу був направлений лист щодо розгляду клопотання, а не наказ про відмову в наданні дозволу.

З огляду на це, суд приходить до висновку про те, що позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, оформлену листом № КО-747/0-657/0/95-19 від 12.02.2019 року, підлягає задоволенню.

Водночас, надаючи оцінку вимозі позивача щодо зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання із урахуванням висновків викладених у судовому рішенні та прийняти мотивоване рішення у виді наказу, яким вирішити питання надання або мотивованої відмови у наданні дозволу на розроблення технічної документації, суд виходить з наступного.

З огляду на наявність у суду права за умови задоволення вимог адміністративного позову прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчити певні дії, а також враховуючи протиправність відмови суб'єкта владних повноважень у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність спірних земельних ділянок, суд доходить висновку, що позивачем обрано вірний спосіб захисту порушених прав, у зв'язку з чим вказані вимоги також підлягають задоволенню.

Верховний Суд України у постанові від 16.09.2015 року у справі №21-1465а15 зазначив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Аналіз зазначених норм у їх взаємозв'язку зі ст. 2, 5, 245 Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, в якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст рішення (постанови), має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.

За правовою позицією Конституційного суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення у правах (рішення КСУ від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 та від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004).

Окрім того, щодо зобов'язання суб'єкта владних повноважень щодо надання дозволу (вчинити дії), слід додатково звернути увагу на судові рішення Європейського суду з прав людини, а саме: Волохи проти України, Свято-Михайлівська Парафія проти України, Гасан і Чауш проти Болгарії, Броньовський проти Польщі, Гавенда проти Польщі, Аманн проти Швейцарії, Олссон проти Швеції, в яких суд дійшов висновку, що вразі зловживання субєкта владних повноважень своїм правом та обов'язком, то суд для належного та ефективного судового захисту прав та інтересів особи, має право постановити судове рішення, яким зобов'язати суб'єкта владних повноважень на вчинення конкретних дій.

Аналогічних висновків дійшов і Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 11 квітня 2018 року у справі за № 820/4757/17 (провадження за №К/9901/27437/18) та постанові від 24 липня 2018 року у справі за №806/2254/15 (провадження за №К/9901/6170/18).

У рішенні від 20.10.2011 року Рисовський проти України ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Згідно з пунктом 71 вказаного рішення державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).

Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області щодо не розгляду клопотання в строки встановлені ч. 7 ст. 118 ЗК України протягом одного місяця з часу його отримання та не прийняття жодного із рішень (наказу) за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 від 13.01.2019 року;

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області розглянути клопотання ОСОБА_1 із урахуванням висновків суду викладених в судовому рішенні та прийняти мотивоване рішення з урахуванням вимог ст. 79-1, ч. 7 ст. 118 ЗК України та пункту 8 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року № 333 у виді наказу, яким вирішити питання надання або мотивованої відмови у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок: для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,00 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка знаходиться на території Сумівської сільської ради Бершадського району Вінницької області (за межами населеного пункту).

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_2);

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 39767547, адреса: вул. Келецька, 63, м. Вінниця, Вінницька область, 21027).

Рішення у повному обсязі виготовлене: 15.04.2019

Суддя Чернюк Алла Юріївна