Постанова № 811407, 22.06.2007, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 215

ПОСТАНОВА

Іменем України

22.06.2007

Справа №2-22/4309-2007А

За позовом Установи «28 управління начальника робіт» Центрального спеціалізованого будівельного управління МО України ( м.Євпаторія, вул.Казаса, 15)

До відповідача ДПІ у м.Євпаторія ( м.Євпаторія, вул. Д.Ульянова, 2/40).

Про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Суддя Яковлєв С.В.

За участю секретаря Дулімової В.І.

Представники:

Від позивача - Макаров К.К. – ю/к , дов. від 01.02.2007 р.

Терещенко Є.О. – ю/к, дов. від 02.03.2007 р.

Від відповідача - Безверхова Ю.А. – пред-к, дов. від 19.02.2007 р.

Сутність спору: Установа «28 управління начальника робіт» Центрального спеціалізованого будівельного управління МО України ( далі позивач) звернулась до господарського суду АРК з позовом про визнання недійсними податкового повідомлення - рішення ДПІ у м.Євпаторія (далі відповідач) № 0000031701/0 від 11.01.2007 р. в частині донарахування податку з власників транспортних засобів у розмірі 203567,25 грн. основного платежу та 102123,63 грн. – фінансових санкції, податкового повідомлення-рішення відповідача № 0000021701/0 від 11.01.2007 р. в частині донарахування сум податку з доходів фізичних осіб у розмірі 74123,50 грн. основного платежу і 148247 грн. – фінансових санкцій. Вимоги мотивовані тим, що відповідач під час проведення планової документальної перевірки фінансово-господарської діяльності позивача зробив помилкові висновки про порушення останнім Законів України «Про податок з доходів фізичних осіб» та «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів», в наслідок чого нарахував йому необґрунтований податковий борг та неправомірно застосував фінансові санкції.

Під час судового засідання, яке відбулось 07.05.2007 р., представник відповідача надав відзив на позов ( вих № 7034/10/10-0 від 23.04.2007 р.) , в якому з позовними вимогами не погодився , вказавши, що відсутні правові підстави для задоволення позову.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

в с т а н о в и в:

На підставі направлення № 342 від 08.11.2006 р. працівники відповідача провели виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2005 р. по 30.09.2006 р. За результатами зазначеної перевірки відповідачем складено 27.12.2006 р. акт № 1078/23-06/24967480 , в якому зафіксоване , порушення позивачем ст.5 Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів», сума недобору за 1-3 квартали 2006 р. склала 111410,25грн.

На підставі акта перевірки № 1078/23-06/24967480 відповідачем 11.01.2007 р. прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000021701/0 , згідно з яким позивачу розраховане податкове зобов’язання по прибутковому податку у сумі 222370,50 грн., в тому числі 74123,50 грн. – за основним платежем, 148247 грн. - штрафних (фінансових) санкції.

Крім того на підставі вказаного акту перевірки відповідачем 11.01.2007 р. прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000031701/0 , яким позивачу нараховане податкове зобов’язання по податку з власників транспортних засобів у сумі 305690,88 грн., в тому числі 203567,25 грн. – за основним платежем, 102123,63 грн. – штрафних ( фінансових ) санкції.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ст. 67 Конституції України визначає, що кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Порядок оподаткування доходів фізичних осіб, визначений у Законі України “Про податок з доходів фізичних осіб”, який набрав чинності з 01.01.2004 р. (п. 22.1.)

П. 22.7 ст. 22 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” встановлено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Згідно з п. 4 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу, затвердженного Постановою Кабінету міністрів України №44 від 15.01.2004 р. , податок з доходів фізичних осіб, утриманий з грошового забезпечення, не перераховується на єдиний казначейський рахунок державного бюджету. П.5 вказаного Порядку встановлює, що джерелом виплати грошової компенсації військовослужбовцям та особам рядового і начальницького складу, у тому числі військовослужбовцям та особам рядового і начальницького складу, які утримуються за рахунок небюджетних коштів, є нарахована сума податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення, яка залишається в розпорядженні відповідних установ (організацій, підприємств) для здійснення рівноцінної та повної компенсації.

Матеріали справи свідчать про те, що позивач у період, який перевірявся , діючи відповідно до п. 22.7 ст. 22 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” , виплачував офіцерам компенсацію втрат доходів у розмірі нарахованого ним податку з доходів фізичних осіб, утриманого з їх грошового забезпечення.

Вивчивши зазначені матеріали справи, перевірівши суми виплаченої компенсації та осіб, яки її отримували, суд прийшов до висновку , що позивач діяв відповідно до п. 22.7 ст. 22 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб”, спрямовуючи кошти , яки дорівнювались сумам податку з доходів фізичних осіб , що утримувались з грошового забезпечення , грошових винагород та інших виплат , одержаних офіцерами у зв’язку з виконанням обов’язків несення служби, виключно на виплат и рівноцінної та повної компенсації втрат доходів.

За таких обстави суд вважає, що відповідач помилково зробив висновки про порушення позивачем положень Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” , в наслідок чого підлягають задоволенню вимоги по визнанню нечинним податкового повідомлення-рішення № 0000021701/0 , згідно з яким позивачу розраховане податкове зобов’язання по прибутковому податку у сумі 222370,50 грн., в тому числі 74123,50 грн. – за основним платежем, 148247 грн. - штрафних (фінансових) санкції .

Податок з власників деяких наземних і водних транспортних засобів, самохідних машин і механізмів встановлений Законом України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів».

Відповідно до ст.1 зазначеного Закону платниками податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів є підприємства, установи та організації, які є юридичними особами які здійснюють першу реєстрацію в Україні, реєстрацію, перереєстрацію транспортних засобів та/ або мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні транспортні засоби, які відповідно до ст..2 Закону є об’єктами оподаткування.

Ст. 316 Цивільного кодексу України ( далі ЦК України) визначає, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору управління майном. Власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном ( ст.317 ЦК України).

У ст. 326 ЦК України зазначено, що у державній власності є майно, утому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

Відповідно до ст. 39 Закону України «Про власність» майно, що є державною власністю та закріплене за державною установою, належить їй на праві оперативного управління. На праві оперативного управління, як передбачено ст.14 Закону України «Про Збройні сили України», належить військовим частинам і майно , яке закріплене за ними.

Аналіз змісту зазначених правових норм дає підстави для висновку, що оскільки платником податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів є підприємства, організації і установи безвідносно до форми власності, на якій вони засновані, в тому числі і державні, а державні установи можуть мати закріплене за ними майно лише на праві оперативного управління, при відсутності законодавчо встановленого виключення щодо державної установи як платника податку та при чітко визначеному у ст. 4 Закону кола осіб, які звільняються від сплати цього податку , застосоване у ст.1 Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» поняття «власні транспортні засоби» наряду з правом власності на транспортні засоби, означає також їх перебування у платника податку на праві повного господарського відання та на праві оперативного управління.

В матеріалах справи є Положення про 28 управління начальника робіт, яке затверджено наказом начальника Центрального спеціалізованого будівельного управління МО України № 237 від 19.10.2004 р. Згідно з п. 1 Положення позивач є державною установою, яка заснована на загальнодержавній власності, що належить до сфери управління МО України. Майно позивача є загальнодержавною власністю і належить йому на праві господарського відання. Позивач має право відчужувати майнові об’єкти лише за попередньою згодою засновника ( п.5 Положення).

Матеріали справи свідчать про те, що на час, який перевірявся на балансі позивача значилося 91 одиниця транспортних засобів, зареєстрованих в Україні.

Вивчивши зазначені документи, суд прийшов до висновку , що у позивача на праві оперативного управління була 91 одиниця транспортних засобів, при цьому він згідно з вказаними нормами діючого законодавства мав повне право володіння, користування зазначеними майном, право розпорядження ним було обмежене, що відповідає ст. 326 ЦК України.

За таких обставин суд вважає, що позивач у період, який перевірявся, був платником податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів та за ставками , передбаченими у Законі України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» , мав сплачувати цій податок.

В силу викладеного, приймаючи до уваги відсутність у матеріалах справи доказів сплати податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин за 91 одиницю транспортних засобів, яки знаходились у період, що перевірявся, в оперативному управлінні позивача, не ненадання останнім доказів невірного визначення суми податного зобов’язання , суд вважає, що відповідач правомірно розрахував 28 управлінню начальника робіт податкове зобов’язання по податку з власників транспортних засобів у розмірі 203567,25 грн.

Спеціальним законом з питань оподаткування, який встановлює порядок погашення зобов’язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів ( обов‘язкових платежів) є Закон України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”. Ст. 1 закону визначає, що податковим боргом ( недоїмкою) є податкове зобов’язання ( з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку , але не сплачене у встановлений строк, а також пеня , нарахована на суму такого податкового зобов’язання.

Ст.17 Закон України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” визначає порядок нарахування штрафних санкції за порушення податкового законодавства платником податків.

Як зазначено вище , суд визнав правомірними дії відповідача по визнанню позивачу суми податкового зобов’язання по податку з власників транспортних засобів у розмірі 203567,25 грн. За таких обставин у відповідача були підстави для нарахування штрафних санкцій у сумі 102123,63 грн.

В силу викладеного стає зрозумілим, що не підлягають задоволенню позовні вимоги по визнанню нечинним податкового повідомлення - рішення відповідача № 0000031701/0 від 11.01.2007 р. в частині донарахування податку з власників транспортних засобів у розмірі 203567,25 грн. основного платежу та 102123,63 грн. – фінансових санкції

Під час судового засідання, яке відбулось 22.06.2007 р. були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАСУ постанову складено 27.06.2007р.

Керуючись ст. 94, 98, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити частково

2. Визнати нечинним податкового повідомлення-рішення ДПІ у м.Євпаторія (м.Євпаторія. вул. Д.Ульянова, 2/40, ЗКПО 24967480) № 0000021701/0 від 11.01.2007 р. в частині донарахування Установі «28 управління начальника робіт» Центрального спеціалізованого будівельного управління МО України (м.Євпаторія, вул.Казаса, 15, ЗКПО 24967480) сум податку з доходів фізичних осіб у розмірі 74123,50 грн. основного платежу і 148247 грн. – фінансових санкцій.

3. Стягнути із Державного бюджету України на користь Установі «28 управління начальника робіт» Центрального спеціалізованого будівельного управління МО України ( (м.Євпаторія, вул.Казаса, 15 п/р 26007035847702 в АКІБ «Укрсиббанк, МФО 351005 , ЗКПО 24967480) 1,70 грн. судового збору.

4. В іншій частині позовних вимог – у позові відмовити.

У разі неподання заяви про апеляційне оскарження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня ії проголошення ( у разі складання постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАСУ – з дня складання у повному обсязі).

Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження, апеляційна скарга не подана, постанова вступає в законну силу через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова може бути оскаржена в порядку і строки, передбачені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Яковлєв С.В.