Рішення № 81138025, 13.04.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 квітня 2019 року № 826/10643/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Мазур А.С., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 765218-1305-2656 від 14.03.2018,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1.) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач, ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 765218-1305-2656 від 14.03.2018, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем «земельний податок з фізичних осіб» у розмірі 178 226, 44 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач зареєстрований як платник єдиного податку третьої групи та використовує належне йому на праві приватної власності нежиле приміщення, загальною площею 617,90 кв.м., розташоване в нежилому будинку за адресою: АДРЕСА_2, у своїй господарській діяльності, а саме - здає зазначене нерухоме майно в оренду. Таким чином, відповідно до п.п.4 п.297.1 ст.297 Податкового кодексу України позивач, за його твердженням, звільняється від сплати земельного податку в частині земельної ділянки, що знаходиться під належним йому нежилим приміщенням. Жодних доказів, на підставі яких відповідач прийшов до таких висновків, останнім не надано.

Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, обґрунтовуючи свою позицію тим, що з моменту набуття права власності на житловий будинок (будівлю або споруду) у набувача виникає право (власності чи користування) на земельну ділянку, на якій знаходиться цей об'єкт, а з ним і обов'язок сплачувати земельний податок чи орендну плату.

У своїй відповіді на відзив позивач додатково зазначив, що відповідачем не надано жодних доказів, які підтверджували показники, на підставі яких вираховувалась площа земельної ділянки, на яку нарахований земельний податок. В розрахунку, наданому ГУ ДФС у м. Києві відсутні дані щодо площі всієї земельної ділянки, яку займає двоповерховий нежитловий будинок з урахуванням прибудинкової території.

Позивач підкреслює, що нежилі складські приміщення площею 584,50 кв.м. знаходяться на цокольному (підвальному) поверсі двоповерхової нежитлової будівлі

загальною площею 0, 4185 га. Контролюючим органом порушено принцип пропорційності належної частки суми податку в розрізі власників нежитлової будівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.07.2018 відкрито провадження в адміністративній справі, ухвалено здійснювати розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивачу на підставі договору купівлі-продажу від 02.04.2004, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Глушко Л.В., реєстрованого в реєстрі за № 242, належать на праві власності нежилі приміщення загальною площею 617,90 кв.м, розташованих за адресою: АДРЕСА_2.

Частина нежитлового приміщення за зазначеною адресою надається позивачем в оренду, а саме: за договором оренди № 011017 від 01.10.2017 18, 1 кв.м. передано в оренду ПІІ «Хопленд Сервіс», за договором оренди від 01.10.2017 140, 0 кв.м. передано в оренду ПП «Фірма «Е.І.В. Плюс», за договором оренди частини нежитлового приміщення № 28/04 від 28.04.2016 101, 2 кв.м. передано в оренду ФОП «Краснов Андрій Станіславович», що підтверджує факт використання позивачем приміщення у господарській діяльності.

14.03.2018 ГУ ДФС у м. Києві винесено податкове повідомлення-рішення № 765218-1305-2656, яким на підставі п.п.54.3.3 п.54.3 ст.54 та п.286.5 ст.286 Податкового кодексу України ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання за платежем «земельний податок з фізичних осіб» у розмірі 178 226,44 грн.

Не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням та наполягаючи на його протиправності, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Статтею 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до статті 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Статтею 270 вказаного Кодексу визначено, що об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

За змістом пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Згідно пункту 287.1 статті 287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Пунктом 287.6 статті 287 Податкового кодексу України встановлено, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Тобто, фізична особа-власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

В силу вимог пункту 287.8 статті 287 Податкового кодексу України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Приписами статті 120 Земельного кодексу України закріплено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Отже, платником земельного податку є особа, яка володіє відповідним речовим правом на земельну ділянку (правом власності або правом користування), відповідно з моменту набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (нежитлового приміщення), обов'язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об'єкт, покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду.

Відповідно до наведених норм законодавства, фізична особа - власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно та зобов'язаний сплачувати до бюджету податок за площі під такими приміщеннями з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що він здійснює господарську діяльність на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, зокрема є платником єдиного податку, а належне йому на праві приватної власності приміщення використовується у власній господарській діяльності, що є підставою для звільнення його від обов'язку сплати земельного податку у силу положень статті 297 Податкового кодексу України.

У пункті 269.2 статті 269 Податкового кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).

У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 Податкового кодексу України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.

При цьому, як вбачається із витягу з реєстру платників єдиного податку від 03.04. 2017 № 1726513401896, до основного виду підприємницької діяльності позивача належить надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, що спростовує доводи позивача про використання у власній господарській діяльності саме земельної ділянки, оскільки об'єктом такої діяльності позивача є об'єкти нерухомості, а не земельна ділянка, на якій вони розташовані.

Відтак, платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Надання в найм (оренду) нежилого приміщення не означає, що механічно (автоматично) разом з майном наймачу передається й обов'язок сплати податку за земельну ділянку, на якій воно розташоване.

Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена Верховним Судом України у постанові від 07.07.2015 (справа №21-775а15), постанові від 07.07.2015 (справа №826/12388/13-а) та постанові від 24.11.2015 (справа №826/14703/13-а), а також Верховним Судом у постанові від 27.02.2018 (справа №826/8675/17).

З урахуванням наведеного в сукупності, суд погоджується з доводами контролюючого органу щодо того, що обов'язок сплати земельного податку виникає з моменту державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Водночас, при вирішенні питання правомірності визначення позивачу податкового зобов'язання із земельного податку необхідним є встановлення факту використання відповідачем офіційних відомостей при здійсненні розрахунку податкового зобов'язання.

Як вже було зазначено раніше, базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом (пунктом 271.1 статті 271 Податкового кодексу України). При цьому підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (пунктом 286.1 статті 286 Податкового кодексу України).

Відповідні органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів за запитом відповідного органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною 1 статті 193 Земельного кодексу України, державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Призначенням державного земельного кадастру, відповідно до статті 194 Земельного кодексу України, є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.

Порядок користування відомостями Державного земельного кадастру регламентований статті 38 Закону України «Про Державний земельний кадастр» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), згідно якої відомості Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі:

- витягів з Державного земельного кадастру про об'єкт Державного земельного кадастру;

- довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території) за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру;

- викопіювань з кадастрової карти (плану) та іншої картографічної документації Державного земельного кадастру.

Користування відомостями Державного земельного кадастру може також здійснюватися у формі надання доступу до нього в режимі читання.

Доступ до Державного земельного кадастру надається банкам, центральному органу виконавчої влади, який здійснює державний контроль за використанням та охороною земель, та особам, які в установленому законом порядку включені до Державного реєстру сертифікованих інженерів-землевпорядників та Державного реєстру сертифікованих інженерів-геодезистів.

Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку містить усі відомості про земельну ділянку, внесені до Поземельної книги.

Для здійснення повноважень, визначених законом, органи державної влади та органи місцевого самоврядування користуються відомостями і документами Державного земельного кадастру щодо земель та земельних ділянок, розташованих на відповідній території, на безоплатній основі.

На отримання відомостей Державного земельного кадастру про земельну ділянку мають право, зокрема, органи державної влади та органи місцевого самоврядування для реалізації своїх повноважень, визначених законом.

Витяг з Державного земельного кадастру підписується Державним кадастровим реєстратором та посвідчується його печаткою.

Відповідно до частини 1 статті 20 Закону України «Про Державний земельний кадастр», відомості Державного земельного кадастру є офіційними.

Згідно п.п.14 п.24 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051, нормативна грошова оцінка це значення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яке розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у пункті 24, та відомостей про нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу визначено суму податкового зобов'язання по податку на землю у розмірі 178226,44 грн та відповідно пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України сформоване повідомлення-рішення від 14.03.2018 №765218-1305-2656.

Відповідач наводить у своїх запереченнях розрахунок визначеного позивачу зобов'язання по сплаті земельного податку на 2018 рік за земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Київ, вул. Замковецька. 5Б. Так, за твердженням контролюючого органу, сума земельного податку площею 4185 кв. м становить: 178226,44 грн. = 4185 х 748,24 х 2 х 1,5 х 1,249 х 1,433 х 1,06 х 1 , де:

- 4185 кв. м. ззагальна площа нежитлового приміщення;

- 748, 24 - грошова оцінка в грн./кв.м;

- 2 локальний коефіцієнт на місцезнаходження земельної ділнки (Рішення Київської міської ради від 26.07.2007 № 43/1877 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м. Києва та Порядку її визначення» та Рішення Київської міської ади від 03.07.2014 № 23/23 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва»);

- 1,5 локальний коефіцієнт на місцезнаходження земельної ділянки (Рішення Київської міської ради від 26.07.2007 № 43/1877 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м. Києва та Порядку її визначення» та Рішення Київської міської ади від 03.07.2014 № 23/23 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва»);

- 1,249 коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до Листа Держземагенства №6-28-0 22-215/2-15 від 14.01.2015;

- 1,433 коефіцієнт індексації грошової оцінки (відповідно до порядку проведення індексації грошової оцінки земель, затвердженого витягом з листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру «Про індексацію нормативної грошової оцінки земель» № 6-28-0.22-201/2-16 від 11.01.2016);

- 1,06 коєфіцієнт індексації грошової оцінки (відповідно до порядку проведення індексації грошової оцінки земель, затвердженого витягом з листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 12.01.2017 № 22-28-0.22-443/2-17 «Про індексацію нормативної грошової оцінки земель»).

- 1. коєфіцієнт індексації грошової оцінки (відповідно до порядку проведення індексації грошової оцінки земель, затвердженого витягом з листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 12.01.2018 № 6-28-0.22-244/2-18 «Про індексацію нормативної грошової оцінки земель»).

При цьому, відповідачем розрахунок суми земельного податку з фізичних осіб для позивача здійснено за відсутності відомостей, обов'язкова наявність яких обумовлена нормами Податкового кодексу України.

Суд не може визнати наведений розрахунок достовірним з огляду на наступне.

Як неодноразово наголошувалось судом, базою оподаткування земельним податком є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.

Рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок розташованих у межах населених пунктів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом (пункт 271.2 статті 271 Податкового кодексу України).

Одночасно пунктом 286.1 статті 286 Податкового кодексу України встановлено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (зокрема, за приписами норм статей 15, 20 Закону України «Про Державний земельний кадастр» від 07.07.2011 №3613-VI) до Державного земельного кадастру включаються цілий ряд відомостей про земельні ділянки, зокрема: кадастровий номер; місце розташування; площа; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; нормативна грошова оцінка, а також інформацію про її власників (користувачів), зареєстровані речові права відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Такі відомості внесені до Державного земельного кадастру є офіційними).

Відповідні центральні органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів та державної реєстрації речових прав на нерухоме майно щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь та земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки (пункту 274.1 статті 274 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 286.5 статті 285 Податкового кодексу України нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.

З контексту наведених норм Податкового кодексу України можна дійти висновку, що нарахування фізичним особам сум земельного податку проводиться контролюючим органом на підставі даних державного земельного кадастру та з використанням нормативної грошової оцінки земельної ділянки, визначеної у встановленому порядку.

Статтями 1, 18 Закону України «Про оцінку земель» від 11 грудня 2003 року №1378-IV (в останній редакції) встановлено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, проводиться незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які є розробниками документації із землеустрою відповідно до Закону України «Про землеустрій». За результатами нормативної грошової оцінки земель складається технічна документація.

Відповідно до статей 15, 20, 23 Закону України «Про оцінку земель» підставою для проведення оцінки земель, у тому числі нормативної грошової оцінки земельних ділянок, є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Виготовлена технічна документація нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою.

За результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт.

Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр), відповідно до пункту 1 Положення про зазначений орган, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15.

Згідно з пунктом 21 Методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.1995 №213, дані за результатами проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земель, що видається територіальним органом Держгеокадастру за місцезнаходженням земельної ділянки у строк, що не перевищує трьох робочих днів з дати надходження відповідної заяви.

Таким чином, належним джерелом даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки є витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, який виданий територіальним органом Держгеокадастру за місцем розташування земельної ділянки, або в силу норми статті 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр», - відомості з Державного земельного кадастру про нормативну грошову оцінку станом на відповідну дату. При цьому, безпосередньо контролюючий орган не наділений повноваженнями на встановлення та зміну нормативної грошової оцінки земельних ділянок самостійно (в тому числі окремих її складових).

Під час розгляду цієї справи оригінал чи засвідчену витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, на якій розташована будівля з нежитловим приміщенням, власником якого є позивач, виданий відповідним органом виконавчої влади у сфері земельних відносин, та/або офіційні відомості про вказану земельну ділянку з Державного земельного кадастру, на підставі яких відповідач повинен був обчислювати суму податкового зобов'язання позивача по земельному податку за 2016 рік, відповідач без поважних причин не надав, з огляду на що у суду відсутня можливість перевірити правильність нарахування ГУ ДФС у м. Києві земельного податку та, відповідно, перевірити правомірність нарахування контролюючим органом суми грошового зобов'язання із земельного податку згідно оспорюваного податкового повідомлення-рішення.

Так, згідно із визначенням, наведеним в частині 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 2 статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України).

Достовірними, в силу частини 1 статті 75 Кодексу адміністративного судочинства України, є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно частини 1 статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З огляду на наведене та враховуючи ненадання відповідачем на вимогу суду доказів, правильність визначення податкового зобов'язання спірним податковим повідомленням-рішенням визнається судом безпідставним, оскільки відповідачем як суб'єктом владних повноважень, який заперечує проти задоволення позову, не було виконано обов'язок щодо надання належних даних державного земельного кадастру і матеріали нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Замковецька, будинок 5.

Отже, на підставі викладеного можна зробити висновок, що відповідачем розрахунок суми земельного податку з фізичних осіб для позивача здійснено за відсутності відомостей, обов'язкова наявність яких обумовлена нормами ПК України, що має своїм наслідком визнання протиправним та скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. При цьому, воно підлягає скасуванню не через відсутність у позивача вказаного податкового обов'язку, а через висновок про неправильний розрахунок відповідачем суми податного зобов'язання.

Аналогічна позиція викладена і у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі 826/15139/16 (К/9901/1450/17).

Такий підхід узгоджується і з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».

Крім того, суд звертає увагу, що в доданому до позовної заяви договорі купівлі-продажу від 02.04.2004, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Глушко Л.В. за № 242 позивач отримав у власність нежитлові приміщення загальною площею 617,90 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2. Інших відомостей, в тому числі і про наявність права власності у позивача нежитлового будинку за адресою: АДРЕСА_2, як це зазначено у спірному повідомленні рішенні, відповідачем не надано.

Тобто, у суду відсутні належні докази про підстави виникнення податкового зобов'зання, що є самостійною підставою для визнання такого податкового повідомлення-рішення протиправним і, як наслідок, для його скасування.

З огляду на зазначене суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Керуючись, ст. ст. 2, 19, 77, 90, 139, 194, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) №765218-1305-2656 від 14.03.2018.

Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 524 (три тисячі п'ятсот двадцять чотири) грн. 00 коп. за рахунок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980).

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішенням суду може бути оскаржено за правилами встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.С. Мазур