Ухвала суду № 81135094, 12.04.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

про забезпечення адміністративного позову

12 квітня 2019 року м. Київ № 640/6311/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кармазіна О.А., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову

ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1; АДРЕСА_1)до Кабінету Міністрів України (01008, м. Київ, вул. М. Грушевського, 12/2)третя особа:Державне бюро розслідувань (код ЄДР 41760289; 01008, м. Київ, вул. М. Грушевського, 12/2)про визнання протиправною та нечинною постанови № 218 від 13 березня 2019,-В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (член Ради громадського контролю при ДБР) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною та скасування постанови від 13 березня 2019 № 218 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2017 р. № 1086».

Зазначеною постановою внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2017 р. № 1086 "Питання Ради громадського контролю при Державному бюро розслідувань". Так, внесені зміни до Положення про Раду громадського контролю при Державному бюро розслідувань та викладено у новій редакції Порядок формування складу Ради громадського контролю при Державному бюро розслідувань.

Позивач вважає оскаржувану постанову протиправною.

Ухвалою від 11.04.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначено проведення підготовчого засідання.

Водночас, позивачем також подано заяву про забезпечення позову.

Так, позивач просить:

зупинити дію постанови Кабінету Міністрів України від 13 березня 2019 року № 218 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2017 року № 1086»;

заборонити Державному бюро розслідувань проводити конкурс та визначати результати конкурсу з формування складу Ради громадського контролю на підставі положень Порядку формування складу Ради громадського контролю при Державному бюро розслідувань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2017 року № 1086 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13 березня 2019 року № 218.

Позиція позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову.

Позивач зазначає, що у даному випадку наявні підстави для забезпечення позову з огляду на очевидну протиправність оскаржуваного нормативно-правового акту та порушення його прав.

Так, як зазначає позивач, відповідно до ч. 2 ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Позивач наголошує на тому, що під час прийняття Постанови № 218, якою було внесено зміни до Постанови № 1086, Кабінет Міністрів України, відповідач діяв з порушенням вимог ст. ст. 6, 19 Конституції України.

Позивач зазначає, що порушено порядок прийняття Постанови № 218. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності, зокрема, під час прийняття рішень, повинен керуватися принципами верховенства права, законності, забезпечення дотримання прав і свобод людини і громадянина, відкритості та прозорості.

Заявник зазначає, що за змістом ч. 4 ст. 3 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України регулярно інформує громадськість через засоби масової інформації про свою діяльність, залучає громадян до процесу прийняття рішень, що мають важливе суспільне значення.

Відповідно до п. 1 § 42 Регламенту Кабінету Міністрів України розробник організовує громадське обговорення проектів актів Кабінету Міністрів, що мають важливе суспільне значення.

За твердженням позивача чинне законодавство не дає визначення терміну «важливе суспільне значення». Однак, очевидним є те, що до категорії таких рішень можна віднести будь-які рішення, що стосуються реалізації прав, свобод і законних інтересів громадян.

Позивач вважає, що питання порядку формування складу Ради при правоохоронному органі Державному бюро розслідувань, до компетенції якого відноситься розслідування злочинів, вчинених представниками публічної влади, має вкрай важливе суспільне значення. Тому, проект Постанови № 218, якою вносяться зміни до Постанови № 1086, повинен був бути винесений на громадське обговорення.

Однак, як зазначає заявник, під час прийняття Постанови №218 Кабінетом Міністрів України не проводилося громадське обговорення, чим порушено § 42 Регламенту Кабінету Міністрів України.

Крім того, як зазначає позивач, відповідно до Експертного висновку до проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2017 р. № 1086» виявлено численні недоліки запропонованого проекту.

Однак, незважаючи на виявлені недоліки Кабінетом Міністрів було прийнято Постанову № 218.

Крім того, на думку заявника, зміни, внесені Постановою № 218 до Положення про Раду Громадського контролю при Державному бюро розслідувань, суперечать чинному законодавству.

Так, позивач зазначає, що за змістом пп. 11 п. 10 Положення (з урахуванням внесених Постановою № 218 змін) передбачено, що повноваження окремого члена Ради достроково припиняються на підставі рішення Ради у разі вчинення дій, що не належать до повноважень Ради або суперечать визначеним у пункті 3 цього Положення засадам діяльності Ради.

При цьому, відповідно до абз. 13 п. 10 Положення (з урахуванням внесених Постановою № 218 змін) у разі вчинення членом Ради дій, передбачених підпунктом 11 цього пункту, повноваження члена Ради припиняються достроково за рішенням Директора Державного бюро розслідувань.

Отже, на думку заявника, з наведених норм є незрозумілим у чому полягає зміст дій, що не належать до повноважень Ради і є підставами для дострокового припинення повноважень члена Ради громадського контролю.

Крім того, звертає увагу позивач, положення абз. 1 п. 10 Положення суперечать абз. 13 п. 10 Положення, оскільки незрозумілим є, хто приймає рішення на підставі пп. 11 п. 10 Положення - Рада громадського контролю або Директор Державного бюро розслідувань.

Позивач вважає, що наведене створює підґрунтя для зловживання Директором Державного бюро розслідувань такою колізією правових норм з метою усунення нелояльних членів Ради громадського контролю від участі у прийнятті рішень.

На думку позивача, Директору Державного бюро розслідувань надано безмежне право самостійно достроково приймати, поза межами своїх законодавчо визначених повноважень, одноособове рішення про дострокове припинення повноважень члена Ради на підставі вчинення дій, що не належать до повноважень Ради або суперечать визначеним у пункті 3 Положення засадам діяльності Ради.

Члени Ради громадського контролю, частина з яких є одночасно членами Конкурсної комісії та/або Дисциплінарної комісії, стають залежними від Директора Державного бюро розслідувань та не в змозі у подальшому діяти вільно (безсторонньо), на свій розсуд (добросовісно, розсудливо), доводити суспільству свою незалежну точку зору та покращувати діяльність новоствореного правоохоронного органу.

Позивач додатково звертає увагу суду на те, що згідно ч. 3 ст. 55 Закону України «Про запобігання корупції» обов'язковій антикорупційній експертизі, яка проводиться Міністерством юстиції України, підлягають усі проекти нормативно-правових актів, що вносяться на розгляд Кабінету Міністрів України. У п. 8 Висновку Міністерства юстиції України за результатами правової експертизи до проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2017 р. № 1086» зазначено: «Проект постанови не містить корупціогенних факторів».

З огляду на наведене вище та зміст зазначеного Висновку, позивач наголошує на тому, що антикорупційна експертиза Постанови № 218 або не проводилася у належний спосіб, або її результати спрямовані на умисне приховання корупційних ризиків.

Іншим доводом в обґрунтування заявленого клопотання є те, що нова редакція Порядку формування складу Ради громадського контролю при Державному бюро розслідувань, затверджена Постановою № 218, на думку заявника, суперечить чинному законодавству. Так, відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» з метою забезпечення прозорості та цивільного контролю за діяльністю при Державному бюро розслідувань утворюється Рада громадського контролю у складі 15 осіб, яка формується на засадах відкритого та прозорого конкурсу. Отже, як вважає позивач, основними критеріями проведення конкурсу для формування складу Ради громадського контролю є відкритість та прозорість. При цьому, положеннями абз. 2 п. 2 нової редакції Порядку передбачено, що конкурс з формування складу Ради проводиться шляхом рейтингового Інтернет-голосування громадян, які проживають на території України.

Однак, на думку заявника, чинним законодавством України не передбачено такого поняття як «рейтингове Інтернет-голосування». А тому використання такого поняття без забезпечення вичерпного розуміння його змісту суперечить положенням ч. 2 ст. 19 Конституції України.

Позивач зазначає, що нормами п. 11 нової редакції Порядку передбачено право будь-якого громадянина, який проживає на території України, взяти участь в рейтинговому Інтернет-голосуванні. Однак, не визначено систему, за якою буде встановлюватися особа такого громадянина та факт наявності у нього громадянства України. Фактично, на думку заявника, Кабінет Міністрів України шляхом затвердження Постановою № 218 нової редакції Порядку надав можливість будь-яким невстановленим особам взяти участь у визначенні складу органу, основним завдання якого є здійснення контролю за дотриманням законності Державним бюро розслідувань. Положення п. 11 нової редакції Порядку тільки декларують забезпечення електронної реєстрації громадян та недопущення автоматичного введення інформації, зокрема автоматичного обрання кандидатів, без участі громадянина. Однак, конкретних механізмів реалізації наведеного у новій редакції Порядку не визначено. Нова редакція Порядку не містить вимог щодо перевірки, та не наділяє уповноважених осіб Державного бюро розслідувань повноваженнями перевіряти - чи приймає участь в рейтинговому Інтернет-голосуванні виключно громадянин України та чи проживає він на території України.

Отже, на думку заявника, визначена новою редакцією Порядку процедура не відповідає критерію прозорості і суперечить ст. 28 Закону України «Про Державне бюро розслідувань».

Позивач звертає увагу, що відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону України «Про національну безпеку України» державна політика у сферах національної безпеки і оборони спрямовується на забезпечення воєнної, зовнішньополітичної, державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, кібербезпеки України тощо.

З огляду на зазначене, норми спірного акту суперечать фундаментальним національним інтересам України, зокрема, у вигляді забезпечення державного суверенітету і територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу, недопущення втручання у внутрішні справи України.

Таким чином, як зазначає позивач, з огляду на можливість стороннього втручання в процес голосування, існують об'єктивні ризики маніпуляцій результатами голосування з боку осіб, зацікавлених в отриманні контролю над діяльністю правоохоронного органу.

Тобто, на думку заявника, нова редакція Порядку, затверджена оскаржуваною Постановою № 218, суперечить положенням Закону України «Про національну безпеку України.

Положення нової редакції Порядку, затвердженої Постановою 218, на думку позивача ставлять під загрозу захист людини і громадянина в України - їхні конституційні права і свободи, безпечні умови життєдіяльності, демократичні цінності суспільства, тощо.

Щодо очевидного порушення прав, позивач звертає увагу на те, що згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» Державне бюро розслідувань є центральним органом виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції. Положеннями ч. 1 ст. 28 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» з метою забезпечення прозорості та цивільного контролю за діяльністю при Державному бюро розслідувань утворюється Рада громадського контролю у складі 15 осіб. Відповідно до п. 1 Положення про Раду громадського контролю при Державному бюро розслідувань Рада громадського контролю при Державному бюро розслідувань є колегіальним консультативно-дорадчим органом, що утворюється відповідно до Закону України «Про Державне бюро розслідувань» для забезпечення прозорості та цивільного контролю за діяльністю Державного бюро розслідувань.

Так, як зазначає позивач, 26 квітня 2018 року наказом Державного бюро розслідувань № 54 «Про затвердження складу Ради громадського контролю при Державному бюро розслідувань» затверджено склад Ради громадського контролю при Державному бюро розслідувань.

Відповідно до додатку до наказу Державного бюро розслідувань від 26 квітня 2018 року №54 до складу Ради громадського контроль при Державному бюро розслідувань під № 14 включено позивача - ОСОБА_1.

Отже, як зазначає позивач, до нього як до члена Ради громадського контролю при Державному бюро розслідувань, застосовуватимуться положення Постанови Кабінету Міністрів України № 1086 з урахуванням змін, внесених оскаржуваною Постановою Кабінету Міністрів України № 218.

Позивач вважає, що внаслідок прийняття протиправного нормативно-правового акту відбувається порушення його прав та законних інтересів.

Позивач звертає увагу, що оскаржувана Постанова № 218 передбачає доповнення п. 10 Положення про Раду громадського контролю при Державному бюро розслідувань підставами для дострокового припинення повноважень члена Ради громадського контролю. За змістом п. 10 вказаного Положення Директор Державного бюро розслідувань отримує повноваження одноособово на підставі нечітких критеріїв вирішувати питання щодо наявності підстав для дострокового припинення повноважень члена Ради громадського контролю.

Таким чином, на думку позивача, відбувається звуження його прав та законних інтересів як члена Ради громадського контролю.

Крім того, позивач зазначає, що оскаржувана Постанова № 218 стосується порядку формування складу Ради Громадського контролю при Державному бюро розслідувань.

Відповідно до § 42 Регламенту Кабінету Міністрів України розробник організовує громадське обговорення проектів актів Кабінету Міністрів, що мають важливе суспільне значення.

Отже, як зазначає позивач, суспільство в цілому та кожен його представник має право очікувати, що його думка буде врахована під час вирішення питання, яке має велике значення. Позивач наголошує, що Рада громадського контролю покликана здійснювати цивільний контроль за діяльністю правоохоронного органу, до компетенції якого відноситься розслідування злочинів, вчинених представниками влади.

Позивач акцентує увагу на тому, що він, як і будь-який інший громадянин, зацікавлений у побудові законної та прозорої системи формування складу Ради громадського контролю. Отже, позивач вважає, що має право бути почутим і вимагати врахування суспільної думки під час вирішення питання про прийняття оскаржуваної Постанови №218.

Натомість, як зазначено у заяві, під час прийняття оскаржуваної Постанови № 218 не було проведено громадських обговорень та не враховано їх результати, чим порушено його права як громадянина України.

Позивач додатково наголошує на необхідності негайного вжиття заходів забезпечення позову, оскільки існують обґрунтовані підстави вважати, шо найближчим часом на підставі нової редакції Порядку формування складу Ради громадського контролю при Державному бюро розслідувань буде протиправно сформовано новий склад Ради Громадського контролю.

Позивач зазначає, що 18 березня 2019 року наказом Директора Державного бюро розслідувань № 73 оголошено конкурс з формування складу Ради громадського контролю при Державному бюро розслідувань. Оголошення конкурсу відбулося відповідно до нової редакції Порядку, затвердженої Постановою № 218. 29 березня 2019 року на офіційному веб-сайті Державного бюро розслідувань з'явилося оголошення про те, що Директор Державного бюро розслідувань продовжив термін подачі документів для участі у конкурсі з формування складу Ради громадського контролю до 05 квітня 2019 року. Відповідно до п. 8 Положення про Раду громадського контролю при Державному бюро розслідувань Рада формується на засадах відкритого та прозорого конкурсу у складі 15 осіб строком на один рік. При цьому, як зазначає позивач, повноваження чинного складу Ради громадського контролю при Державному бюро розслідувань спливають через рік після початку роботи, тобто 27 листопада 2019 року. Отже, на думку позивача, очевидним є намір Директора Державного бюро розслідувань достроково припинити повноваження членів Ради громадського контролю на підставі протиправних норм Положення про Раду громадського контролю при Державному бюро розслідувань, внесених оскаржуваною Постановою № 218.

Позивач звертає увагу на те, що найближчим часом на підставі протиправного Порядку формування складу Ради громадського контролю при Державному бюро розслідувань, затвердженого оскаржуваною Постановою № 218, буде сформовано новий склад Ради громадського контролю.

Таким чином, як зазначає позивач, існує нагальна необхідність вжиття заходів забезпечення позову з метою запобігання подальшого порушення прав та застосування протиправного нормативно-правового акту.

Відтак, посилаючись на положення ч. 1 ст. 151 КАС України та з огляду на заявлений предмет позову, позивач вважає за доцільне вжити заходів забезпечення позову шляхом: зупинення дії оскаржуваної постанови та заборони Державному бюро розслідувань проводити конкурс та визначати результати конкурсу з формування складу Ради громадського контролю на підставі положень Порядку формування складу Ради громадського контролю при Державному бюро розслідувань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2017 року № 1086 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13 березня 2019 року № 218.

Позивач вважає запропонований захід забезпечення позову співмірним з позовними вимогами, відповідає предмету позову та безпосередньо пов'язаний із ним. Крім того, таке забезпечення позову є адекватним, оскільки не призведе до зупинення роботи суб'єкта владних повноважень.

Позивач зазначає, що заходи забезпечення позову є тимчасовими та діють до закінчення розгляду справи по-суті та прийняття судового рішення. А тому, на думку позивача, запропонований захід забезпечення позову не зумовлює вирішення спору по суті.

Вирішуючи заявлене клопотання, слід зазначити наступне.

У взаємозв'язку з наведеним, слід зазначити, що згідно з приписами ч. 1 ст. 173 КАС України підготовку справи до судового розгляду здійснює суддя адміністративного суду, який відкрив провадження в адміністративній справі.

Відповідно до положень ч. 1, ч. 2 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи (ч. 1 ст. 154 КАС України).

У даному випадку, враховуючи клопотання позивача про невідкладний розгляд заяви та наведені доводи, наявні матеріали, суд приходить до висновку про наявність підстав для розгляду заявленого клопотання відповідно до ч. 1 ст. 154 КАС України.

Слід зазначити, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Відповідно до положень ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Відповідно до ч. 5 ст. 151 КАС України зупинення дії нормативно-правового акта як захід забезпечення позову допускається лише у разі очевидних ознак протиправності такого акта та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду з позовом щодо такого акта.

Отже, адміністративний суд має дискреційні повноваження вирішувати такі питання і може постановити ухвалу за клопотанням сторони або з власної ініціативи.

Слід додати, що вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.

Так, згідно з Рекомендаціями № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Міністрів Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акту.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність, зокрема, полягає в тому, щоб засіб забезпечення відповідав предмету позову за вартістю. Адекватність заходу до забезпеченню позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Оцінюючи доводи позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення заявленого клопотання, виходячи з наступного.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» Державне бюро розслідувань є центральним органом виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 цього ж Закону Державне бюро розслідувань організовується і діє на засадах, зокрема: верховенства права, відповідно до якого людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю, а права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; законності; справедливості; неупередженості; відкритості та прозорості діяльності Державного бюро розслідувань для суспільства та демократичного цивільного контролю, підзвітності і підконтрольності визначеним законом державним органам. Державне бюро розслідувань діє гласно тією мірою, що не порушує права і свободи людини і громадянина, не суперечить вимогам кримінального процесуального законодавства та законодавства про державну таємницю.

Водночас, відповідно до положень ст. 28 цього ж Закону з метою забезпечення прозорості та цивільного контролю за діяльністю при Державному бюро розслідувань утворюється Рада громадського контролю у складі 15 осіб, яка формується на засадах відкритого та прозорого конкурсу. Положення про Раду громадського контролю та порядок її формування затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Рада громадського контролю при Державному бюро розслідувань: 1) заслуховує інформацію про діяльність, виконання планів і завдань Державного бюро розслідувань; 2) розглядає звіти Державного бюро розслідувань і затверджує свій висновок щодо них; 3) обирає з її членів трьох представників, які входять до складу Дисциплінарної комісії Державного бюро розслідувань; 4) має інші права, передбачені Положенням про Раду громадського контролю.

При цьому, щодо ролі РГК у діяльності ДБР, слід зазначити, що відповідно до ч. 4 ст. 23 цього закону Раді громадського контролю при Державному бюро розслідувань надається звіт Державного бюро розслідувань для висновку, яка розглядає його упродовж 10 днів з дня надання. Звіт Державного бюро розслідувань подається до відповідних державних органів та оприлюднюється разом із висновком Ради громадського контролю у разі його затвердження у встановлений строк.

Водночас, Комітет Верховної Ради України, до предмета відання якого належать питання законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, не рідше одного разу на рік проводить відкриті для громадськості слухання на тему діяльності Державного бюро розслідувань, виконання покладених на Державне бюро розслідувань завдань, додержання ним законодавства, прав і свобод людини і громадянина (ч. 5 ст. 23 Закону).

Крім того, щодо ролі РГК, слід додати, що відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону для розгляду питань застосування дисциплінарних стягнень до працівників Державного бюро розслідувань утворюється Дисциплінарна комісія у складі п'яти осіб. До складу Дисциплінарної комісії входять три особи, визначені Радою громадського контролю при Державному бюро розслідувань.

З аналізу наведених вище норм вбачається, що ДБР є одним з ключових державних органів у сфері боротьби із злочинністю у визначеній для нього законом сфері компетенції, до діяльності якого прикута особлива увага громадянського суспільства. Законом при цьому визначено вимоги щодо громадського контролю за діяльністю ДБР, інструментами якого є, крім іншого, відкриті слухання щодо діяльності ДБР, взаємодія з РГК, яка у свою чергу, як зазначено вище, приймає участь у ключових сферах діяльності ДБР, зокрема, що стосується цивільного контролю.

При цьому, виходячи з вищевикладеного, роль РГК не є статичною чи декларативною. РГК в особі її членів по суті виконує від імені громадянського суспільства функцію громадського (цивільного) контролера за діяльністю ДБР.

Наведене у сукупності зумовлює висновок, який є очевидним, про значний суспільний інтерес до діяльності ДБР та високу значимість у громадянському суспільстві позиції, висновків та оцінок РГК щодо діяльності ДБР, враховуючи прагнення громадянського суспільства до дотримання загального правового порядку у всіх сферах суспільного життя та суспільних відносин та забезпечення дотримання принципу верховенства права.

Відповідно, прийняття будь-яких правових актів з приводу діяльності ДБР чи РГК має враховувати думку громадянського суспільства щодо регулювання тих чи інших сфер діяльності, зокрема, РГК.

Що стосується встановленого порядку прийняття оскаржуваної постанови, слід зазначити, що відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України регулярно інформує громадськість через засоби масової інформації про свою діяльність, залучає громадян до процесу прийняття рішень, що мають важливе суспільне значення.

У свою чергу, пунктом 1 § 42 Регламенту Кабінету Міністрів України передбачено, що розробник організовує громадське обговорення проектів актів Кабінету Міністрів, що мають важливе суспільне значення.

У даному випадку, враховуючи вищевикладене, є очевидним, що діяльність ДБР має важливе суспільне значення, оскільки пов'язана з громадським контролем за діяльністю одного із ключових державних органів, який здійснює правоохоронну діяльність щодо злочинів, вчинених службовими особами, які займають особливо відповідальне становище.

На необхідність громадського обговорення вказує і Експертний висновок, затверджений 12.03.2019 Державним секретарем Кабінету Міністрів України, в якому двічі зазначено, що оскільки Рада створюється для забезпечення прозорості та цивільного контролю за діяльністю ДБР, порядок її створення мав би стати предметом громадського обговорення та зазначено, що проект потребує доопрацювання та проведення консультацій з громадськістю.

Однак, як вбачається з наявних матеріалів, відкритих джерел електронного урядування, оскаржуваний акт, не дивлячись на його важливе суспільне значення, не став предметом громадського обговорення, заслуховування та оцінки громадської думки, як то передбачено ч. 4 ст. 3 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» та Регламентом Кабінету Міністрів України.

У сукупності наведене дає підстави для висновку про наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваного акту у цілому та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду з позовом щодо такого акту та яка є членом РГК та, відповідно, які і усе громадянське суспільство прагне дотримання загального правового порядку.

Більш того, як вбачається з матеріалів позову, змісту оскаржуваного акту та зазначено у вищезгаданому Експертному висновку:

незрозумілим є за чиїм рішенням (Ради чи Директора Державного бюро розслідувань) припиняються повноваження члена Ради громадського контролю у разі вчинення ним дій, що виходять за межі повноважень Ради громадського контролю або суперечать засадам діяльності Ради громадського контролю;

не передбачено строку приймання документів від громадських об'єднань, які планують делегувати представника для участі у конкурсі, та можливості усунення недоліків у поданих документах, як це було передбачено попередньою редакцією Порядку, а також не визначена процедура оскарження результатів конкурсу;

у переліку інформації, що зазначається в оголошенні про проведення конкурсу, відсутні положення щодо вимог до громадських об'єднань та делегованих ними осіб;

відсутнє положення щодо визначення переможця конкурсу у разі набрання кандидатами однакової граничної кількості голосів, а також у випадку, коли на участь у конкурсі подана кількість кандидатур, що відповідає кількісному складу Ради громадського контролю (чи проводиться у такому випадку Інтернет-голосування);

необґрунтованим є надання громадському об'єднанню можливості делегувати до складу Ради громадського контролю до 3 кандидатів, оскільки може виникнути ситуація, коли до складу Ради громадського контролю увійдуть лише представники 5 громадських об'єднань.

Тобто, як видно навіть з Експертного висновку, затвердженого Державним секретарем Кабінету Міністрів України, є підстави для висновку про наявність очевидних ознак неузгодженості норм оскаржуваного акту, незавершеність норм та правового регулювання окремих процесів, відсутність чіткого правового регулювання, невизначеності термінів і процедур, зокрема, відносно рейтингового Інтернет-голосування, що зазвичай враховується при оцінці якості закону (правового акту).

Слід зазначити, що принцип верховенства права у рішеннях ЄСПЛ щодо України стосується вимог «якості» закону (у даному випадку - оскаржуваного правового акту) та юридичної визначеності.

Так, принцип верховенства права вимагає дотримання вимог «якості» закону, яким передбачається втручання у права особи та в основоположні свободи. Так, у рішенні від 10 грудня 2009 року у справі «Михайлюк та Петров проти України» (Mikhaylyuk and Petrov v. Ukraine, заява № 11932/02) зазначено: Суд нагадує, що вираз «згідно із законом» насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права (див., серед багатьох інших, рішення у справі «Полторацький проти України» (Poltoratskiy v. Ukraine) від 29 квітня 2003 року, заява № 38812/97, п. 155).

Водночас, як визначено у ч. 1 ст. 3 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності, відкритості та прозорості.

У той же час, у даному випадку, наведене у сукупності свідчить про наявність очевидних ознак невідповідності спірного акту вимогам «якості закону», принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права, а отже вказує і на наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваного акту.

Наведене у своїй сукупності дає підстави для висновку, що необхідним є вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом дії зупинення оскаржуваного акту, які є повністю співмірними з позовними вимогами та відповідають принципу адекватності заходу забезпечення. Внаслідок зупинення дії оскаржуваного акту не зупиняється діяльність державного органу.

Захід вживається судом із забезпеченням збалансованості інтересів учасників справи, з урахуванням того, що відповідач є суб'єктом владних повноважень та влада держави не пропорційна владі окремій особі (приватному суб'єкту), стримувати та обмежувати дії якої позивач не має можливостей інакше, ніж за судовим рішенням.

У той же час, реалізація на даний час оспорюваного акту та проведення на його підставі відповідного конкурсу та визначення його результатів, обставини призначення якого зазначено вище, може призвести до невиправданого втручання держави у сферу цивільного контролю та у сферу інтересів громадянського суспільства, спотворення конкурсної процедури, суттєвого зниження рівня довіри громадянського суспільства до державної влади та позитивних очікувань щодо функціонування РГК як незалежного органу громадського контролю, адже її формування та діяльність в рамках адміністративного контролю з боку влади та втручання з боку посадових осіб суперечитиме власне самій ідеї створення та функціонування РГК.

Таким чином, суд вважає доводи заявника у повній мірі обґрунтованими та адекватними ситуації, що склалася, а відтак вважає за можливе в рамках забезпечувальних заходів зупинити дію оскаржуваного акту, а також застосувати положення п. 4 ч. 1 ст. 151 КАС України, відповідно до яких позов може бути забезпечено забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.

У даному випадку, оскаржуваний акт є основою для діяльності РГК та проведення конкурсу з формування РГК, «рейтингове Інтернет-голосування» в рамках якого має відбутися з 00.00 год. 18.04.2019 по 00.00 год. 19.04.2019 р., а відтак, суд вважає наявними достатні підстави для заборони ДБР вчиняти дії, що стосуються предмету спору, а саме - дії щодо проведення конкурсу на підставі оскаржуваного акту.

Відтак, клопотання позивача підлягає задоволенню.

За таких обставин, керуючись ст.ст. 150 - 154, 156, 241-243, 248, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

У Х В А Л И В:

Заяву про забезпечення позову ОСОБА_1 задовольнити.

Зупинити дію постанови Кабінету Міністрів України від 13 березня 2019 року № 218 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2017 року № 1086».

Заборонити Державному бюро розслідувань (код ЄДР 41760289; 01008, м. Київ, вул. М. Грушевського, 12/2) проводити конкурс та визначати результати конкурсу з формування складу Ради громадського контролю при Державному бюро розслідувань на підставі положень Порядку формування складу Ради громадського контролю при Державному бюро розслідувань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2017 року № 1086 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13 березня 2019 року № 218.

Примірник ухвали про забезпечення позову негайно надіслати заявнику, Кабінету Міністрів України та Державному бюро розслідувань.

Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження (ч. 1 ст. 156 КАС України).

Звернути увагу осіб, яких стосується виконання даної ухвали, що особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом.

Ухвала діє до набрання законної сили рішенням суду у даній справі.

Боржником для цілей виконання даної ухвали, в частині зупинення дії постанови Кабінету Міністрів України від 13 березня 2019 року № 218, є Кабінет Міністрів України (01008, м. Київ, вул. М. Грушевського, 12/2).

Боржником для цілей виконання даної ухвали, в частині заборони проводити конкурс та визначати результати конкурсу з формування складу Ради громадського контролю при Державному бюро розслідувань на підставі положень Порядку формування складу Ради громадського контролю при Державному бюро розслідувань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2017 року № 1086 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13 березня 2019 року № 218, є Державне бюро розслідувань (код ЄДР 41760289; 01008, м. Київ, вул. М. Грушевського, 12/2; адреса для листування: 01032, м. Київ, вул.С. Петлюри, 15).

Стягувачем для цілей виконання даної ухвали є ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1; АДРЕСА_1).

Відповідно до ч. 2 ст. 256 КАС України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи (ч. 8 ст. 154 КАС України).

Відповідно до ч. 8 ст. 154 та п. 2 ч. 1 ст. 294 КАС України ухвалу про забезпечення позову може бути оскаржено в порядку, встановленому ст. ст. 292 - 297 КАС України з урахуванням п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII).

Суддя О.А. Кармазін