Рішення № 81134979, 15.11.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 листопада 2018 року №826/10402/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та рішення про застосування штрафних санкцій,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва, (також далі - суд), надійшов позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі - позивач), до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, (далі - відповідач), в якому позивач просить визнати протиправними та скасувати:

- податкове повідомлення рішення від 26.07.2017 року №16351311 на суму 108905,10 грн.;

- податкове повідомлення-рішення від 26.06.2017 року №0015461311 на суму 7016,66 грн.;

- податкове повідомлення-рішення від 26.06.2017 року №0015311311 на суму 21830,00 грн.;

- податкове повідомлення-рішення від 26.06.2017 року №0015351311 на суму 751,90 грн.;

- рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0015421311 на суму 62664,80 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.08.2017 року позовну заяву ФОП ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та рішення залишено без руху та надано п'ятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви.

01.09.2017 року позивачем подано до суду подано позовну заяву шляхом надання до суду належним чином оформленої позовної заяви разом із її копіями відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.09.2017 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/10402/17 та призначено справу до розгляду у підготовчому судовому засіданні.

02.11.2017 року у судовому засіданні представником відповідача подано заперечення на позовну заяву, які прийнято судом.

18.01.2018 року у судовому засідання представником позивача подано уточнення позовної вимоги, які прийнято судом, та в якому просив визнати протиправними та скасувати:

- податкове повідомлення рішення від 26.07.2017 року №0016351311 на суму 108905,10 грн.;

- податкове повідомлення-рішення від 26.06.2017 року №0015461311 на суму 7016,66 грн.;

- податкове повідомлення-рішення від 26.06.2017 року №0015311311 на суму 21830,00 грн.;

- податкове повідомлення-рішення від 26.06.2017 року №0015351311 на суму 751,90 грн.;

- рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0015421311 на суму 62664,80 грн.

Також у судовому засіданні 18.01.2018 року представником позивача подано відповідь на відзив, яку прийнято судом.

09.02.2018 року через канцелярію суду представником позивача подано клопотання про часткову відмову від позову в частині оскарження повідомлення-рішення від 26.06.2017 року №0015351311, яку прийнято судом.

12.02.2018 року представником позивача через канцелярію суду подано клопотання про доручення до матеріалів справи доказів, які долучено судом.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що висновки акту перевірки, на підставі якого складено оскаржувані податкові повідомлення-рішення та рішення про застосування штрафних санкцій, ґрунтуються не на нормах закону, а на припущеннях контролюючого органу, а тому не можуть бути доказом порушення позивачем податкового законодавства. Вважаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення та рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, а свої права та законні інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.

У своїх запереченнях проти позову представник відповідача стверджує, що податкові повідомлення-рішення та рішення складені правомірно, а тому позовні вимоги вважав такими, що задоволенню не підлягають.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог та просив відмовити у задоволенні позову повністю з мотивів, що наведені у письмових запереченнях на адміністративний позов.

При цьому, від представника позивача та представника відповідача подано клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів, яке прийнято судом.

Згідно з частиною 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у редакції, яка діяла на час вчинення відповідної процесуальної дії, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи положення частини 4 статті 122 КАС України, беручи до уваги, що позивачем подано клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів, суд ухвалив перейти до розгляду справи у письмовому провадженні.

Разом з тим, 15.12.2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, Головним управління ДФС у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання вимог чинного законодавства з питання оподаткування платника податків, само зайнятої особи - суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) щодо своєчасності, достовірності, повноти, нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2014 року по 31.12.20016 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року п 31.12.2016 року, за результатами якої складено акт №224/1/26-15-13-11-2160621675 від 06.06.2017 р.

12.06.2017 року позивачем були подані заперечення на акт перевірки №224/1/26-15-13-11-2160621675 від 06.06.2017 року, на які 26.06.2017 року отримано відповідь про часткове зменшення сум донарахувань, та, з врахуванням скоригованої суми донарахувань, податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 26.06.2017 року №16351311 на суму 108905,10 грн., №0015461311 на суму 7016,66 грн., №0015311311 на суму 21830,00 грн., №0015351311 на суму 751,90 грн., рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0015421311 на суму 62664,80 грн.

Не погоджуючись із прийнятими податковим органом рішеннями, позивач звернувся із скаргою до Державної фіскальної служби України, на яку отримав відповідь від 03.08.2017 року №9887/0/99-99-11-02-02-25, в якому констатувався факт проведення перевірки і відповідних донарахувань.

Не погоджуючись з рішеннями податкового органу, позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У силу зазначених вище приписів позивач звернувся з позовом до суду для оскарження рішень органів державної влади, а саме: Головного управління ДФС у місті Києві.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.

Цим Кодексом визначаються функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених пунктом 41.1 статті 41 цього Кодексу (п. 1.1 ст. 1).

Пунктом 6.1 статті 6 ПК України встановлено, що податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

Підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником) (в редакції до 28.12.2014 року).

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з положеннями пункту 44.1 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п. 44.3 ст. 44, платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Відповідно до п. 44.6 ст. 44 ПК України, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки (п. 85.2 ст. 85 ПК України)

Стаття 177 ПК України передбачає, що доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1статті 167 цього Кодексу.

Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).

Пунктом 177.4 статті 177 ПК України визначено, що до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу (в редакції до 01.01.2015 року)

У силу пункту 177.4 статті 177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать:

- витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат;

- витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу); обов'язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов'язкове страхування життя або здоров'я працівників у випадках, передбачених законодавством;

- суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом;

інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1 - 177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (в редакції з 01.01.2015 року).

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

При цьому, як зазначив Вищий адміністративний суд України у своїх ухвалах від 14.01.2015 року №К/9991/72258/12, від 21.10.2014 року №К/800/6170/14 та від 26.08.2014 року №К/800/6501/14, податкове законодавство не встановлює перелік первинних документів, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші операції. Разом з тим, відповідні первинні документи повинні містити усі необхідні реквізити, визначені ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», повну інформацію про виконану господарську операцію та виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення у платника податків права на формування відповідних сум витрат виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції; пов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю платника.

Поряд з цим, згідно абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вказана правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 16.02.2016 року у справі №К/800/18945/14, від 01.03.2016 року у справі №К/800/66709/14, від 24.02.2016 року у справі №К/800/5891/15, від 03.03.2016 року у справі №К/800/21974/14, а також у постанові Верховного Суду України від 06.12.2016 року у справі №21-1440а16.

Стаття 164 передбачає, що базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.

Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.

Загальний місячний оподатковуваний дохід складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового місяця.

Загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 цього Кодексу, та доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність згідно із статтею 178 цього Кодексу.

Перелік доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку встановлені п. 164.2 ПК України.

Згідно пп. 168.1.1-168.1.5 п. 168.1 ст. 168 ПК України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.

Якщо згідно з нормами цього розділу окремі види оподатковуваних доходів (прибутків) не підлягають оподаткуванню під час їх нарахування чи виплати, але не є звільненими від оподаткування, платник податку зобов'язаний самостійно включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу податку та подати річну декларацію з цього податку.

Якщо оподатковуваний дохід надається у негрошовій формі чи виплачується готівкою з каси податкового агента, податок сплачується (перераховується) до бюджету протягом банківського дня, що настає за днем такого нарахування (виплати, надання).

Якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.

Пунктом 171.2 ст. 171 ПК України встановлено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є:

а) податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні;

б) платник податку - для іноземних доходів та доходів, джерело виплати яких належить особам, звільненим від обов'язків нарахування, утримання або сплати (перерахування) податку до бюджету.

Згідно п. 185.1 ст. 185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 187.1 ст. 187 ПК України встановлено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

За операціями з виконання підрядних будівельних робіт суб'єкти підприємницької діяльності можуть застосовувати касовий метод податкового обліку відповідно до підпункту 14.1.266 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Перевіркою встановлено, що ФОП ОСОБА_1, в порушення вимог п. 177.2, ст. 177 ПК України на суму 84847,37 грн. занижено суму доходу за 2014 рік. Так, контролюючим органом було встановлено, що фактична сума доходу за 2014 рік склала 1530632,68 грн. без ПДВ, де:

- 869025,50 грн. без ПДВ - акти із замовником послуг по перевезенню вантажу ПАТ «ЗБК ім. С.Ковальської»;

- 574286,36 грн. - накладні на відвантажений товар СГ юридичним особам та громадянам - фізичним особам;

- 87320,83 грн. без ПДВ - кошти, що надійшли на рахунок підприємця через термінал від фізичних осіб за отриманий товар (бетон) і на які відсутні накладні, що не включені до складу доходу та не відображені у книзі обліку доходів і витрат: 10000,00 грн. від фізичної особи ОСОБА_2, 60785,00 грн. від фізичної особи ОСОБА_3, 24000,00 грн. від фізичної особи ОСОБА_4, 10000,00 грн. від фізичної особи ОСОБА_5

Так, перевіркою встановлено, що у 2014-2016 роках платником податку завищено витрати в частині придбаних послуг та товару у постачальника, а саме у 2014 році вилучено з витрат видатки на суму 23969,90 грн., з них на суму 11315,02 грн. без ПДВ за послуги ремонту автотранспортного засобу, оскільки у рахунках фактурах та актах виконаних робіт відсутня інформація щодо ремонтованого об'єкту, тобто не вказано марку транспортного засобу та його державний номер, видатки на суму 12654,88 грн. вилучено за сплачені маркетингові послуги ПАТ «ЗБК ім. С.Ковальської», оскільки підприємець надав зазначеному підприємству тільки послуги перевезення вантажів. Що стосується реалізації товару (бетону та бетонних конструкцій), то підприємство ПАТ «ЗБК ім. С.Ковальської» є їх постачальником, а ФОП ОСОБА_1 є покупцем.

Також в актах виконаних робіт відсутня конкретна інформація щодо цих послуг, тобто не вказано, по яких видах товару був проведений маркетинг, по яких замовленнях та по яких об'єктах. У 2015 році вилучено з витрат видатки на суму 36058,02 грн., з них на суму 9206,40 грн. без ПДВ за послуги ремонту автотранспортного засобу, оскільки у рахунках фактурах та актах виконаних робіт відсутня інформація щодо ремонтованого об'єкту, вилучено видатки на суму 24935,86 грн. за сплачені маркетингові послуги від ПАТ «ЗБК ім. С.Ковальської».

Вилучення з витрат видатків по ремонту автотранспортного засобу позивач не оскаржує, оскільки після розгляду заперечення на акт перевірки дані видатки відповідачем були враховані.

Стосовно ж виключення контролюючим органом витрат ФОП суми за сплачені ПАТ «Завод залізобетонних конструкцій ім.С.Ковальської» маркетингові послуги, позивачем суду надано копії актів виконання робіт, в яких вказано, що ПАТ «Завод залізобетонних конструкцій ім.С.Ковальської» на відповідні суми здійснював позивачу маркетингові послуги.

Відповідно до пп. 14.1.108 п. 14.1 ст. 14 ПК України, маркетингові послуги (маркетинг) - послуги, що забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчання ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), політики цін, організації та управлінні руху продукції (робіт, послуг) до споживача та післяпродажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків. До маркетингових послуг належать, у тому числі: послуги з розміщення продукції платника податку в місцях продажу, послуги з вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, внесення продукції (робіт, послуг) платника податку до інформаційних баз продажу, послуги зі збору та розповсюдження інформації про продукцію (роботи, послуги).

З матеріалів справи та пояснень представника позивача вбачається, що позивач, у період, який перевірявся податковим органом, мав правовідносини з ПАТ «ЗБК ім. С.Ковальської» за договорами від 01.03.2014 № 0310 на перевезення вантажів автомобільним транспортом та договором від 05.02.2014 року №395 про виготовлення та поставку товару.

Як вбачається із договору №0310 від 01.03.2014 року на перевезення вантажів автомобільним транспортом, укладеного між ФОП ОСОБА_1 (перевізник) та ПАТ «ЗБК ім. С.Ковальської» (замовник), відповідно до якого перевізник зобов'язується отримати та доставити ввірений йому на перевезення вантаж до пункту призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі, а замовник зобов'язується пред'явити для перевезення вантажі та сплатити за перевезення вантажу встановлену цим договором ціну.

Про надання ПАТ «ЗБК ім. С.Ковальської» (замовник) позивачу маркетингових послуг в предметі договору не зазначено.

В той же час, п. 3.8 даного договору передбачено, що замовник утримує 5% від суми наданих авто послуг за маркетингові послуги з перевізника щодо постійного та своєчасного перевезення вантажів автотранспортом до кінцевого споживача, але не зрозуміло на яких підставах.

На підтвердження факту отримання маркетингових послуг за зазначеним договором позивачем надано суду копії вказаного договору, рахунків-фактур, актів здачі - прийняття робіт (надання послуг), протоколів про проведення взаємозаліку заборгованості.

Позивачем до суду надано Інформаційну довідку від 17.08.2017 року №17/08/2017, з якої вбачається, що за період з 2014 року по 2016 рік ФОП ОСОБА_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1) на виконання договору №0310 від 01.03.2014 року на перевезення вантажів автомобільними транспортами надавались послуги з перевезення вантажів ПАТ «Завод залізобетонних конструкцій ім.С.Ковальської». Розрахунки за надані послуги з перевезення вантажів, здійснювались згідно протоколу вільної відпускної ціни, в повному об'ємі без врахування наданих маркетингових послуг.

Згідно актів здачі-прийняття робіт (наданих послуг по наданню маркетингових послуг на загальну суму 92972,60 (з ПДВ) ПАТ «Завод залізобетонних конструкцій ім.С.Ковальської» виставлялись рахунки-фактури. Розрахунки за маркетингові послуги ФОП ОСОБА_1 проведені в повному обсязі.

Ознайомившись з наданими документами, суд погоджується з висновком контролюючого органу, що надані до перевірки первинні документи містять узагальнену інформацію, договір не містить інформації про надання ПАТ «Завод залізобетонних конструкцій ім.С.Ковальської» маркетингових послуг, окрім того, що вказано про стягнення 5 % від суми наданих транспортних послуг за маркетингові послуги, у актах здачі-приймання робіт не надано детальної інформації щодо фактичної кількості та суті наданих послуг, таким чином неможливо встановити зміст та обсяг господарських операцій, а також спрямованість придбаних маркетингових послуг на досягнення конкретних цілей у господарської діяльності платника.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що у наданих документах позивача відсутні будь-які відомості щодо проведеної роботи, акти здачі-приймання робіт мають загальний характер, не деталізують види, зміст, обсяги наданих послуг, відсутня інформація щодо фактично понесених витрат на їх виконання, що унеможливлює дослідження зв'язку отриманих послуг з фактичним отриманням доходу та їх вплив на кінцевий результат.

Також вилучено з витрат видатки на суму 1915,76 грн. на покупку принтера, оскільки у підприємця відсутні офісні або складські приміщення, а також відсутня інформація щодо наявної комп'ютерної техніки, яка використовується підприємцем в його господарській діяльності.

З даним твердженням відповідача суд погоджується, оскільки, всупереч положенням законодавства позивачем не надано доказів того, що даний принтер ним буде використовуватися у власній господарській діяльності.

Крім того, з витрат підприємця за 2015 рік було вилучено накладні на загальну суму 132574,04 без ПДВ, а саме:

- №46519 від 11.09.2015 року на суму 25806,00 грн. без ПДВ на отримання товару (ЗП 400-8 у кількості 20 шт.),

- №51245 від 01.10.2015 року на суму 5215,06 грн. без ПДВ на отримання товару (старе місто 5К - 4 сахара, паприка, гавана у кількості 70,301 м.кв.),

- №55387 від 23.10.2015 року на суму 6172,32 грн. без ПДВ на отримання товару (старе місто 5-К - 4 сахара, паприка, гавана у кількості 83,50 м.кв.),

- №53809 від 14.10.2015 року на суму 5215,06 грн. без ПДВ на отримання товару (старе місто 5К - 4 сахара, паприка, гавана у кількості 70,301 м.кв.),

- №58123 від 04.11.2015 року на суму 503,10 грн. без ПДВ на отримання товару (2ПБ 16-2-п у кількості 5 шт.),

- №58098 від 05.11.2015 року на суму 25806,00 грн. без ПДВ на отримання товару (ЗП 400-8 у кількості 20 шт.),

- №62253 від 30.11.2015 року на суму 32508,00 грн. без ПДВ на отримання товару (борт дор. 100-30-18 сірий у кількості 430 шт.),

- №65420 від 18.12.2015 року на суму 25806,00 грн. без ПДВ на отримання товару (ЗП 400-8 у кількості 20 шт.),

- №65818 від 18.12.2015 року на суму 3879,75 грн. без ПДВ на отримання товару (БСГ В15Р9F50 (М5) у кількості 7 м.кв.),

- №66063 від 18.12.2015 року на суму 1662,75 грн. без ПДВ на отримання товару (БСГ В15Р3F50 (М5) у кількості 3 м. куб.

Вилучення даних накладних обґрунтоване тим, що інформація та підтверджуючі документи (видаткові накладні) щодо відвантаження вище зазначеного товару, а значить отримання доходу, на думку контролюючого органу), у вересні, жовтні, листопаді та грудні 2015 року відсутні.

У 2016 році вилучено з витрат видатки на суму 40271,83 грн. за сплачені маркетингові послуги ПАТ «ЗБК ім. С.Ковальської», оскільки підприємець надав зазначеному підприємству тільки послуги по перевезенню вантажів. Що стосується реалізації товару (бетону та бетонних конструкцій), то підприємство ПАТ «ЗБК ім.. С.Ковальської» є їх постачальником, а ФОП ОСОБА_1 є покупцем (договір №395 від 05.02.2014 року про виготовлення та поставку товару).

Так позивачем не надано суду видаткових накладних чи будь-яких інших підтверджуючих документів щодо здійснення відвантаження операцій по вищезазначеним накладним.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, сформованого за результатами аналізу наведених вище норм ПК України(постанова від 27.10.2015 № 21-1539а15 (справа № 826/661/14)), фізичній особі-підприємцю дозволено формувати витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому, неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Таким чином, суд погоджується з висновками відповідача, щодо виключення з витрат ФОП вищезазначених накладних, оскільки платником документально не доведено, що зазначені послуги використовувались ним у його господарській діяльності.

Також вилучено з витрат суму 50020,83 грн. без ПДВ включену у грудні місяці 2016 року по видатковій накладній №533 від 31.12.2016 року на отримане дизпаливо, оскільки отримане пальне у 2016 році не використовувались у господарській діяльності підприємця, оскільки придбано у кінці 2016 року та буде використовуватися на початку 2017 року.

Перевіркою вилучено з витрат платника податків накладну №69655 від 06.12.2016 року на суму 124504,09 грн. без ПДВ на отримання товару (ПБ 100.12.32-9,5 К7в (320/В) П у кількості 16 шт., оскільки інформація та підтверджуючі документи (видаткові накладні) щодо його відвантаження у грудні 2016 року відсутні.

Відповідно до п. 187.1 ст. 187 ПК України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

З урахуванням вищевикладених норм, суд погоджується з твердження позивача, що датою виникнення податкових зобов'язань в даному випадку була б дата зарахування коштів від покупця на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг. На підтвердження позивачем надано платіжні доручення, які датовані груднем 2016 року.

Однак суд погоджується з твердженнями відповідача, що позивачем не надано підтверджуючих документів того, що дане дизтопливо використане з метою отримання доходу у його господарській діяльності.

Також перевіркою встановлено, що ФОП ОСОБА_1 у 2014-2015 роках не видано податкові накладні за відвантажений товар (бетон) фізичним особам за 2014 рік:

- не видано податкові накладні у лютому 2014 року на суму 34000,00 грн. в тому числі ПДВ 5667,00 грн. (на розрахунковий рахунок підприємства надійшло коштів за товар від фізичної особи ОСОБА_3 у сумі 24000,00 грн., ПДВ 4000,00 грн. та від фізичної особи ОСОБА_4 у сумі 10000,00 грн., ПДВ 1667,00 грн., видаткові накладні відсутні),

- не видано податкову накладну у березні 2014 року на суму 6785,00 грн. в тому числі ПДВ 1131,00 грн. (на розрахунковий рахунок підприємцю надійшло коштів за товар від фізичної особи ОСОБА_3 у сумі 6785,00 грн. ПДВ 1131,00 грн., видаткові накладні відсутні),

- не видано податкові накладні у квітні 2014 року на суму 20000,00 грн., в тому числі ПДВ 3333.00 грн. (на розрахунковий рахунок підприємцю надійшло коштів за товар від фізичної особи ОСОБА_3 у сумі 20000,00 грн. ПДВ 3333,00 грн., видаткові накладні відсутні),

- не видано податкові накладні у вересні 2014 року на суму 20000,00 грн., в тому числі ПДВ 3333,00 грн. (на розрахунковий рахунок підприємцю надійшло коштів за товар від фізичної особи ОСОБА_3 у сумі 10000,00 грн., ПДВ 1666,00 грн. та від фізичної особи ОСОБА_5 у сумі 10000,00 грн., ПДВ 1667,00 грн., видаткові накладні відсутні),

- не видано податкову накладну у жовтні 2014 року на суму 10000,00 грн., в тому числі ПДВ 1667,00 грн. (на розрахунковий рахунок підприємцю надійшло коштів за товар від фізичної особи ОСОБА_2 у сумі 10000,00 грн., ПДВ 1667,00 грн., видаткові накладні відсутні),

- не видано податкову накладну у грудні 2014 року на суму 14000,00 грн., в тому числі ПДВ 2333,00 грн. (на розрахунковий рахунок підприємцю надійшло коштів за товар від фізичної особи ОСОБА_4 у сумі 14000,00 грн., ПДВ 2333,00 грн., видаткові накладні відсутні.

Як стверджує позивач, відвантаження товарів ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_5 були здійснені у 2013 році, а отже у відповідності до вимог п.187.1 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань була б дата відвантаження товарів.

Суд з даними твердженнями позивача погоджується, однак позивачем на підтвердження того, що податкові зобов'язання в нього з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_5 виникли саме у 2013 році, не надано відповідних підтверджуючих документів.

Також перевіркою встановлено, що ФОП ОСОБА_1 не було утримано та перераховано до бюджету податок з доходів фізичних осіб з виплаченої суми коштів фізичній особі ОСОБА_8 за оренду транспортних засобів (згідно нотаріально завіреного договору оренди автомобілів від 17.10.2012 року (дійсний по 17.10.2015року) у сумі 2800,00 грн. (1 квартал 2014 року у сумі 400,00 грн. (1-ДФ) та у травні 2014року у сумі 2400,00 грн., видатковий касовий ордер від 28.05.2014 року).

Стосовно даних обставин позивачем будь-яких пояснень не надано.

Згідно із визначенням, наведеним в частині 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст.74 Кодексу адміністративного судочинства України).

Достовірними, в силу частини 1 статті 75 Кодексу адміністративного судочинства України, є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно частини 1 статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36 від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

При цьому, як зазначив Вищий адміністративний суд України у своїх ухвалах від 14.01.2015 року №К/9991/72258/12, від 21.10.2014 року №К/800/6170/14 та від 26.08.2014 року №К/800/6501/14, податкове законодавство не встановлює перелік первинних документів, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші операції. Разом з тим, відповідні первинні документи повинні містити усі необхідні реквізити, визначені ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», повну інформацію про виконану господарську операцію та виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що відомості у акті перевірки контролюючого органу є обґрунтованими, а податкові повідомлення-рішення є правомірними.

Відтак, за результатами дослідження вище перелічених первинних документів, суд дійшов висновку, що вони оформлені не у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та не відображають зміст і характер вчинених господарських операцій.

Надані позивачем копії первинних документів у сукупності не дають належних підтверджень щодо фактичного здійснення господарських операцій.

Також позивачем не доведено, що задекларовані ним у спірному періоді вище досліджені судом витрати та доходи правомірно віднесені останнім до складу витрат та доходів, а також не підтверджено належним чином завіреними первинними документами.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.

Об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.

Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу.

Платники збору зобов'язані забезпечувати виконання податкових зобов'язань у формі та спосіб, визначені статтею 176 цього Кодексу.

Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36 від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Таким чином, оскільки судом встановлено обґрунтоване та правомірне збільшення суми чистого оподатковуваного доходу, суд вважає правомірним донарахування військового збору.

Що стосується рішення №0015421311 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, слід зазначити наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (пункт 2 частина 1 стаття 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»).

Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» встановлено, що фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування є платниками єдиного внеску.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

В силу пункту 2 статті 7 та частини 11 статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Згідно з пунктом 2 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини, зокрема, те, що позивачем не донараховано та не утримано єдиний внесок за період 2014-2015 років, у зв'язку із заниженням суми чистого оподатковуваного доходу, що є базою нарахування єдиного внеску, суд приходить до висновку про правомірність рішення про застосування до позивача штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 26.06.2017 року №0015421311.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є не обґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню повністю.

З огляду на вищезазначене, на думку суду, відповідачем надані достатні та належні докази на підтвердження правомірності прийнятих рішень, що є предметом оскарження позивачем, що кореспондується з приписами частини другої статті 19 Конституції України, у свою чергу, позивач не довів обставини на яких ґрунтуються його вимоги щодо скасування оскаржуваних рішень, тому, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ФОП ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Приймаючи до уваги викладене в сукупності, керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, адреса: 04060, АДРЕСА_1) до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980, адреса: 04655, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19) про визнання протиправними, скасування податкових повідомлень-рішень та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів аба платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.Т. Шрамко