Рішення № 81134548, 12.04.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, Харківська обл., місто Харків, майдан Свободи, будинок 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 квітня 2019 р. № 520/2383/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі: Головуючого судді - Заічко О.В., розглянувши у спрощеному провадженні в приміщенні суду в м. Харкові справу за позовом ОСОБА_1 до Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії ,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позову позивач зазначив про протиправність припинення виплат пенсії з 01.04.2017року.

По справі було відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому ст. 263 КАС України та запропоновано відповідачеві надати відзив на позов.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження була надіслана відповідачу, та отримана ним.

Відповідач відзив на позов не надав.

Відповідно до ст. 263 КАС України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи, зокрема, щодо: оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст.229 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що позивач є ВПО та перебуває на обліку у відповідача як отримувач пенсії.

З 01.04.2017 року виплату позивачу пенсії було припинено та, як вказував відповідач у відповіді від 18.02.2019 року на адвокатський запит представника позивача, зазначене відбулось внаслідок отримання відповідних даних з УПСЗН Ізюмської міської ради та скасуванням довідки ВПО позивача.

Не погодившись з припиненням пенсії, позивач звернулась до суду за захистом своїх прав.

Рішенням Верховного Суду у зразковій справі про припинення виплати пенсії внутрішньо

переміщеній особі від 03.05.2018 року у справі № 805/402/18 ( залишене без змін Постановою Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року) було, зокрема, скасоване розпорядження про припинення виплат пенсії та зобов'язано відновити її виплату з дати припинення.

Відповідно до ч.3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Дана адміністративна справа відповідає ознакам типової справи, що визначені Верховним Судом у пункті 113 рішення, а отже, судом при вирішенні даної справи мають бути враховані правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи №Пз/9901/20/18 (№805/402/18).

Суд зазначає, що у положеннях ст. 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбаченим законом.

Як визначено Європейською соціальною хартією (переглянутою), 1996 року, згода на обов'язковість якої надано Верховною Радою України та яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року, кожна особа похилого віку має право на соціальний захист. За цим Україна має міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами "досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися" права та принципи, що закріплені у Хартії.

При цьому, положеннями ст.8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV (далі Закон №1058-IV) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

В той же час, положеннями ч.3 ст.4 Закону №1058-IV передбачено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Наведене визначення поняття внутрішньо переміщеної особи має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка: перебуває на території України на законних підставах; має право на постійне проживання в Україні; була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Відповідно до положень п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим Постановою КМУ № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України".

Згідно із п. 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого Постановою КМУ № 509, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених ст.12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб".

Як передбачено п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого Постановою КМУ № 365, соціальні виплати припиняються у разі, 1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати;2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї;3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат;4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб"; 5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до положень ст. 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Отже вказаною нормою визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.

При цьому, суд зазначає, що перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Матеріали справи свідчать, що відповідачем виплату пенсії позивачу було припинено з 01.04.2017 року, що відбулось внаслідок отримання відповідних даних з УПСЗН Ізюмської міської ради та скасуванням довідки ВПО позивача.

Однак, суд зазначає, що положеннями Закону № 1058-IV не передбачено таких підстав припинення або призупинення виплати пенсії та відповідачем не приймалось відповідного рішення про припинення (призупинення) виплат пенсії , доказів протилежного суду не надано.

Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Конституційним Судом України у рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зауважено, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Також у рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейським судом з прав людини вказано, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу.

Судом встановлено, що припинення виплати позивачу пенсії відбулося на підставі положень пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року №365.

При цьому, суд наголошує, що з аналізу положень Закону № 1058-IV припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених ст. 49 цього Закону.

Як передбачено положеннями п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення.

Як вже зазначалось, відповідачем не приймалось відповідного рішення про припинення пенсії, доказів протилежного суду не надано, крім того, до суду не надано доказів скасування довідки ВПО позивача.

Водночас, суд зазначає, що підстави за яких відповідач припинив виплату пенсії позивачу, не передбачені законом, а Постанова КМУ № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

Як передбачено ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеного у рішенні у справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.

Отже, відповідач, припиняючи виплату позивачу пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому, право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи наведене вище, суд приходить до висновку, що припинення виплати пенсії позивачу з 01.04.2017 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, що фактично призвело до втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

З врахуванням встановлених під час судового розгляду справи обставин, висновків Верховного суду у зразковій справі, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених вимог та визнання протиправними дій відповідача щодо зупинення позивачу виплати пенсії з 01.04.2017 року.

Водночас, належним способом захисту порушених прав позивача є саме зобов'язання відповідача поновити виплату позивачу пенсії з 01.04.2017 року.

Вимога про сплату заборгованості з пенсії фактично дублює попередню, задоволену судом.

З урахуванням встановлених фактів, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Крім того, щодо окремого порядку виплати пенсії, суд вказує наступне.

Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», а саме, п.15 викладено в такій редакції: "Орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.", а п.18 доповнено реченням такого змісту: "Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.".

За змістом конституційних норм (ст.ст.113,116,117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року та № 2-рп-99 від 02 березня 1999 року висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.

Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IVзазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

При цьому, суд акцентує увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Таким чином, приписи Постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335, якими внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» не можуть бути застосовані до даних правовідносин, оскільки відповідних змін у Закон № 1058-IV внесено не було.

Щодо строків звернення до суду.

За загальним правилом, встановленим КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 КАС України).

Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Зміст наведеної норми свідчить про те, що КАС України є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. Водночас відносини щодо строків звернення до адміністративного суду регулюються не тільки нормами КАС України, а й іншими законами України.

Спеціальним законом, яким врегульовано правовідносини щодо пенсійного забезпечення громадян, строки та порядок перерахунку пенсій є Закон № 1058-IV.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

У справі, що розглядається, відповідач право позивача на отримання пенсії не заперечував, однак припинив її виплату.

Оскільки фактично позов спрямований на поновлення виплати пенсії, право на яку відповідачем не заперечується, та нарахування якої продовжувалося після припинення її виплати, однак було піддано формальним обмеженням, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законів України, згідно ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV виплата пенсії позивачу підлягає поновленню з моменту її припинення.

Аналогічну позицію щодо застосування строків звернення до суду у справах цієї категорії викладено в постанові Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі № 573/1759/17 та у вищевказаний зразковій справі.

Розподіл судових витрат в порядку ст. 139 КАС України не здійснюється, оскільки позивач ухвалою суду від 14.03.2019 року від сплати судового збору звільнений, а доказів понесення ним інших витрат суду не надано.

Керуючись ст.ст. 263, 255, 295, 297 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо зупинення ОСОБА_1 виплати пенсії з 01.04.2017 року.

Зобов'язати Ізюмське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Харківській області (проспект Незалежності, буд. 2,м. Ізюм, Харківська область,64309, код ЄДРПОУ40387920) поновити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1, ід. код НОМЕР_1, АДРЕСА_1) виплату пенсії з 01.04.2017 року.

У задоволенні решти позову - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його складання у повному обсязі шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду або в порядку, передбаченому п. 15.5 Розділу VII КАС України, а саме: до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складено 12 квітня 2019 року.

Суддя Заічко О.В.