Рішення № 81134470, 11.12.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

11 грудня 2018 р. № 520/9588/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Зоркіна Ю.В.

при секретарі судового засідання Пройдак С.М.

у присутності

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Коноваленко О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 (АДРЕСА_1,код ЄДРПОУНОМЕР_1) до Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 2 під., 3 пов., м. Харків,61022, код ЄДРПОУ22682017) про визнання протиправним та скасування рішення, визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,-

встановив

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом та просить суд визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії позивачу, викладене в рішенні №115 від 08.06.2018 року; визнати бездіяльність відповідача, щодо не поновлення пенсії позивача - протиправною; зобов'язати Київське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова вчинити певні дії - провести поновлення та виплату пенсії за віком з 07 жовтня 2009 року - шляхом призначення її відповідно до норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

В обґрунтування позовних позивач зазначив, що Київським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України м.Харкова рішенням від 08.06.2018 року № 115 незаконно відмовлено у поновленні виплати пенсії.

В судовому засіданні представник позивача заявлений позов підтримала у повному обсязі, просила позовні вимоги задовольнити з тих підстав, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідач діяв не у відповідності до вимог чинного пенсійного законодавства

На виконання ухвали суду відповідачем надано відзив, у якому зазначено, що заява, подана представником позивача з порушенням вимог Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України за № 22-1 від 25.11.2005 р., з огляду на викладене просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідач скористався правом надання відзиву на адміністративний позов, у якому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що при винесенні оскаржуваного рішення відповідач діяв у відповідності до приписів п.1.5, 2.9 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1, а отже оскаржуване рішення є правомірним та таким, що не підлягає скасуванню. В судовому засіданні представник відповідача підтримав правову позицію, викладену у відзиві на адміністративний позов.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши долучені до матеріалів справи документи, суд встановив наступне.

ОСОБА_3 01.01.1993 року по досягненню пенсійного віку та наявності 46 років страхового стажу призначена пенсія за віком, яка виплачувалась Дзержинським райсовбезом м.Харкова, що підтверджується пенсійним посвідченням НОМЕР_2.

18.01.1996 року позивач виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в Ізраїлі, через що виплату пенсії на території України припинено.

13.09.2017 року представником позивача подано до Київського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова заяву ОСОБА_3 від 14.08.2017р. про призначення/перерахунок пенсії, в якій зазначено про поновлення з 18.07.1996р. виплати раніше призначеної йому пенсії.

22.09.2017 року відповідач надав відповідь на звернення та роз'яснив порядок звернення за поновленням виплати раніше призначеної пенсії, якого позивачем не було дотримано, а саме, зазначено, що заява подається пенсіонером особисто або його законним представником за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, особою, яка звертається за пенсією, повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації та вік в оригіналі, що вимагається Порядком подання та оформлення документів для призначенні (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління ПФУ №22-1 від 25.11.2005.

Не погоджуючись із вказаною відмовою, позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.05.2018 року № 820/2319/18 позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені частково зобов'язано Київське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова повторно розглянути заяву ОСОБА_3 від 14.08.2017 про призначення/перерахунок пенсії в якій він просить поновити виплату раніше призначеної пенсії за віком та прийняти за результатами її розгляду відповідне рішення» в іншій частині вимог позов залишено без задоволення.

Відповідач повторно розглянув заяву ОСОБА_3 від 18.08.2017 року щодо поновлення виплати пенсії та рішенням від 08.06.2018 року № 115 відмовив у здійсненні такого перерахунку з огляду на неподання заяви особисто пенсіонером, неподання паспорту громадянина України, документа з даними про місце проживання громадянина на території України.

Перевіряючи оскаржуване рішення відповідача на відповідність приписам ч.2 ст.2 КАС України суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 1Закону України "Про пенсійне забезпечення" пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами. У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-ІV, виплата пенсії припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

За змістом ст. 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-IV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Зазначені положення Закону № 1058-IV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні № 25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону № 1058-IV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Таким чином, з 07.10.2009 року порядок виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, регулюється нормами Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" з урахуванням рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування".

Суд зазначає, що відповідно до п.1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім'ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.

Отже, вказаною нормою передбачено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником, при цьому, відсутні вказівки на те, що останній повинен звертатися до органу ПФУ особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою.

Суд звертає увагу, що до відповідача звертався представник позивача на підставі нотаріально завіреної довіреності з проставленим апостилем.

Відповідно до п. 1.7 Порядку № 22-1 днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви. Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

Згідно з п. 2.8. Порядку № 22-1 поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання.

Документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.

З аналізу наведених норм чинного законодавства України вбачається, що поновлення виплати пенсії здійснюються за документами, що є в пенсійній справі. Подання позивачем додаткових документів при поновленні виплати пенсії являється виключно його правом та не створює відповідного обов'язку щодо їх подачі.

Посилання відповідача на п.2.9 Порядку щодо обов'язку пенсіонера пред'явити паспорт при поданні заяви при поновленні пенсійних виплат є безпідставним, оскільки вказаний пункт Порядку регулює звернення особи за пенсією, а не порядок подання ним заяви про її поновлення.

Таким чином, відповідач мав всі необхідні документи, на підставі яких, має прийматися рішення про поновлення виплати пенсії.

Відповідно до ч.1ст.1,ч.1ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV ( у ред.. на момент виникнення спірних правовідносин) мінімальна пенсія це державна соціальна гарантія, розмір якої визначається цим Законом. Особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000№ 2017-III до числа основних державних соціальних гарантій включаються в т.ч.: мінімальний розмір пенсії за віком. Основні державні соціальні гарантії, які є основним джерелом існування, не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно зі ст.1,2 Закону України "Про прожитковий мінімум" прожитковим мінімумом є вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.

За приписами ч. 3 ст. 4 Закону України "Про прожитковий мінімум" прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 1 листопада 1996 року № 9 визначено, що оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Крім того, згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні "Петриченко проти України" від 12 липня 2016 року визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв'язку з тим, що у цій справі національні суди не розглянули доводи заявника з прямим посиланням на статтю 46 Конституції України про те, що розмір його пенсії був нижчим від встановленого у відповідний час прожиткового мінімуму. Аналогічних висновків Європейський суд з прав людини дійшов у справі "Проніна проти України" та у справі "Богатова проти України".

З огляду на вказані правові норми, суд приходить до висновку, що пенсія позивача не може бути встановлена в розмірі, нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про безпідставність відмови Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова у поновленні пенсії позивачу рішенням від 08.06.2018 року № 115 з огляду на неподання заяви особисто пенсіонером, неподання паспорту громадянина України, документа з даними про місце проживання громадянина на території України . Отже, належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання відповідача поновити та виплатити пенсію за віком з 07 жовтня 2009 року відповідно до норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність.

Щодо вимог позивача про компенсацію втрати частини доходів та проведення індексації пенсії, слід відзначити наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно зі ст. 2 вказаного Закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

При цьому, основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушенням встановлених строків виплати саме нарахованих доходів (у тому числі пенсії).

Відтак, оскільки з моменту припинення виплати пенсії, пенсія не тільки не виплачувалась, але і не нараховувалась, тому вказані вимоги є безпідставними.

Крім того, визначення розміру пенсії не входить до компетенції суду, а проводиться пенсійними органами на підставі чинних нормативно-правових актів та з урахуванням матеріалів пенсійної справи.

Що стосується проведення індексації пенсії, то відповідно до статті 2 Закону України від 03.07.1991 №1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема пенсії.

Статтею 4 вказаного Закону визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Враховуючи, що позивачу припинено виплату пенсії у 1999 році, із цього часу позивач пенсії не отримував, а індексації підлягають тільки одержані доходи, тому ці вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до частини 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 2, 6-10, 13, 14, 77, 139, 205, 242-246, 250, 255, 257-263, 293, 295, п.п.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -

вирішив

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_3 №115 від 08.06.2018 року.

Визнати протиправною бездіяльність Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова щодо не поновлення пенсії ОСОБА_3.

Зобов'язати Київське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова поновити та виплатити ОСОБА_3 пенсію за віком з 07 жовтня 2009 року відповідно до норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність.

В іншій частині вимог позов залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку, передбаченому п.п. 15.5. п. 15 ч.1 Розділу VII Перехідних положень КАС України до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

В разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У повному обсязі рішення виготовлено 12.12.2018

Суддя Зоркіна Ю.В.