Рішення № 81134073, 12.04.2019, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

12 квітня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/900/19

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Смішлива Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області, Управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області, про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

28 лютого 2019 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі - відповідач 1), Управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області (далі - відповідач 2) про визнання протиправними дій та зобов'язати вчинити дії,

11 березня 2019 року позивач надав до суду уточнену позовну заяву в якій просив:

- визнати протиправною бездіяльність Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області з невиплати йому пенсії за період часу з грудня 2016 року по серпень 2018 року,

- зобов'язати Рубіжанське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області нарахувати, та виплатити йому пенсію за зазначений період;

- визнати протиправним скасування Управлінням праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № НОМЕР_1 від 14.05.2018;

- зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради поновити дію довідки з дати її скасування;

- визнати протиправним та скасувати рішення Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області № 32 від 28.01.2019;

- зобов'язати Рубіжанське об'єднанне управління Пенсійного фонду України Луганської області поновити нарахування та виплату позивачу пенсії з дати її припинення.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що рішенням Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області № 32 від 28.01.2019 позивачу припинено виплату пенсію за віком, з причини скасування Управлінням праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № НОМЕР_1 від 14.05.2018. Крім того, Рубіжанським об'єднаним управлінням пенсійного фонду України Луганської області не виплачена позивачу заборгованість пенсії з грудня 2016 року, яку ОСОБА_1 не отримував з причини проживання на тимчасово окупованій території. Позивач вважає такі дії та бездіяльність відповідачів протиправними, а тому звернувся з позовом до суду.

Відповідач 1, позов не визнав надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив відмовити у задоволенні позовних вимог (арк. спр. 46-49) в обґрунтування зазначив, що 14.05.2018 у зв'язку з переміщенням позивач написав заяву до Рубіжанського ОУПФУ, в якій просив запросити пенсійну справу з Кременецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області. З липня 2018 року позивач перебуває на обліку в Рубіжанському ОУПФУ. На підставі рішення Комісії від 05.07.2018 № 14 та враховуючи атестат Кременецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області від 22.06.2018 № 10 відповідач 1 відновив нарахування пенсії позивачу. При цьому нарахування пенсії в Кременецькому об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Тернопільської області за період з 01.12.2016 по 30.04.2018 не провадилось. Сума не виплаченої заборгованості обліковується в Кременецькому об'єднаного управління Пенсійного Фонду України Тернопільської області. Пенсія за період з 01.08.2018 по 31.01.2019 нараховувалась щомісячно відповідачем № 1.

24.01.2019 на адресу відповідача 1 надійшов лист від відповідача 2, яким надано інформацію про скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи. З урахуванням зазначеного вище, відповідач 1 прийняв рішення від 28.01.2019 № 32 про припинення виплати пенсії позивачу з 01.02.2019. Згідно з пунктом 5 Порядку 1, для призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщена особа, а у визначених законодавством випадках - її законний представник подає відповідну заяву до органу, що здійснює соціальні виплати на території, де зазначена особа перебуває на обліку за місцем її фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування. До заяви додається копія довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та пред'являється оригінал такої довідки. Позивач з документами щодо поновлення виплати пенсії та дійсною довідкою внутрішньо переміщеної особи до відповідача 1 не звертався. Нарахування пенсії позивачу з 01.02.2019 не здійснюється. Таким чином, без особистого звернення позивача з заявою про поновлення виплати пенсії та дійсною довідкою внутрішньо переміщеної особи, відповідач 1 не мав правових підстав для поновлення виплати пенсії.

Відповідач 2 позов також не визнав, подав відзив на позовну заяву (арк. спр. 34-36), в якому у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю з таких підстав.

ОСОБА_1 взятий на облік УПСЗН Рубіжанської міської ради як внутрішньо переміщена особа, про що йому видана довідка від 14.05.2018 №0000534007.

Фактичне місце проживання/перебування ОСОБА_1 згідно заяви від 14.05.2018: АДРЕСА_1.

Факт проживання ОСОБА_1 підтверджено власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 - ОСОБА_3, шляхом письмового підтвердження на копії Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 03.07.2009 № 23194026. Однак, 15.01.2019 ОСОБА_3, яка є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1, повідомлено УПСЗН Рубіжанської міської ради про те, що ОСОБА_1, який проживав в її квартирі, повернувся до покинутого місця постійного проживання у м. Луганськ. ОСОБА_3 надано заяву про зняття з обліку за адресою: АДРЕСА_1 внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1, як такого, що вибув у м. Луганськ.

На підставі інформації фізичної особи щодо повернення ОСОБА_1 до покинутого місця постійного проживання, рішенням УПСЗН Рубіжанської міської ради від 16.01.2019 № 9/264, дію довідки від 14.05.2018 № НОМЕР_1 скасовано, про що внесено відомості до Єдиної інформаційної бази даних внутрішньо переміщених осіб. Про скасування дії довідки заявник повідомлений 18.01.2019 засобами телефонного зв'язку.

Таким чином, довідку Позивача скасовано не з причин надання останнім недостовірних відомостей про місце фактичного проживання, як він зазначає в позовній заяві, а на підставі інформації фізичної особи щодо його повернення до покинутого місця постійного проживання згідно п. 3 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». З огляду на зазначене, відповідач 2 важає, що рішення від 16.01.2019 № 9/264 управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області щодо скасування дії довідки від 14.05.2018 № НОМЕР_1 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 прийнято правомірно на підставі діючого законодавства.

Судом у справі здійснено наступні процесуальні дії:

Ухвалою суду від 01 березня 2019 року позовну заяву залишено без руху (арк.спр. 11-12).

Ухвалою суду від 14 березня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, відстрочено сплату судового збору, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін

(арк. спр. 1-3).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено таке.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_2, місце реєстрації: АДРЕСА_2,) є пенсіонером та отримує пенсію за віком, що підтверджено наявними в матеріалах справи копіями: паспорта громадянина України (арк. спр. 15-17), картки платника податків (арк. спр. 18).

14.05.2018 позивач звернувся до УПСЗН Рубіжанської міської ради із заявою про взяття його на обік як внутрішньо переміщеної особи (акр. спр. 39-40).

УПСЗН Рубіжанської міської ради видано позивачу довідку від 14.06.2015 № НОМЕР_1 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, в якій зазначено контактну адресу переміщення: АДРЕСА_1 (арк. спр. 7).

Позивач 14.05.2018 звернулася до Рубіжанського ОУПФУ Луганської області із заявою про взяття на облік його пенсійної справи за віком, що підтверджено копією цієї заяви (арк. спр. 62).

Згідно з копією розпорядження від 06.07.2018 № 24504 позивача взято на облік до Рубіжанського ОУПФ Луганської області (арк. спр. 60 зв.).

З копії витягу протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 05.07.2018 № 14 встановлено, що комісією прийнято рішення відновити позивачу соціальні виплати (арк. спр. 64, 66).

Відповідно до атестату пенсію позивачу виплачено по 30.11.2016 (арк.спр. 10).

Згідно довідки Рубіжанського ОУПФУ в Луганській області від 29.03.2019 з серпня 2018 по січень 2019 позивач отримав пенсію в сумі 2082,07 грн кожного місяця (арк. спр. 71).

Рішенням УПСЗН Рубіжанської міської ради № 9/264 від 16.01.2019 на підставі інформації, фізичної особи, щодо повернення до покинутого місця постійного проживання, керуючись пунктом 3 частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», пунктом 7-1 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509, дію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 14.05.2018 № НОМЕР_1 скасовано (арк.спр. 43).

Рішенням від 28 січня 2019 року № 32 припинено виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.02.2019 (арк.спр. 70).

Відповідно до інформації зазначеної в листі Рубіжанського ОУПФУ Луганської області від 03.04.2019 № 6524/08 відповідач 1 зазначає, що пенсія позивачу була припинена Кременецьким об'єднаним управлінням пенсійного фонду України в Терпнопільській області з 01.12.2016. Після чого відновлено виплату пенсії Рубіжанським ОУПФУ Луганської області з 01.08.2018 та виплачувалась по 31.01.2019. Нарахування пенсії Кременецьким об'єднаним управлінням пенсійного фонду України в Терпнопільській області з 01.12.2016 по 30.04.2018 не провадилось. Сума невиплаченої пенсії за травень-червень 2018 року та за липень 2018 року нарахована на відомість серпня 2018 року та обліковується в управлінні. Пенсія позивачу Рубіжанським ОУПФУ Луганської області виплачувалась з 01.08.20108 по 31.01.2019.

29.01.2019 на адресу відповідача 1 надійшов лист відповідача 2 , яким повідомлено про скасування довідки внутрішньо переміщеної особи стосовно позивача, на підставі зазначеного, Рубіжанським ОУПФУ Луганської області прийнято рішення від 28.01.2019 № 32 про припинення виплати пенсії за віком з 01.02.2019 (арк.спр. 74).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Стосовно позовних вимог до Управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області про визнання протиправним скасування Управлінням праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № НОМЕР_1 від 14.05.2018 та зобов'язання Управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради поновити дію довідки з дати її скасування, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII), внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 4 Закону № 1706-VII, факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Кожна дитина, у тому числі яка прибула без супроводження батьків, інших законних представників, отримує довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.

За частиною 1 та 2 статті 5 Закону № 1706-VII, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону. Адресою фактичного місця проживання внутрішньо переміщеної особи може бути адреса відповідного місця компактного поселення внутрішньо переміщених осіб (адреса містечка із збірних модулів, гуртожитку, оздоровчого табору, будинку відпочинку, санаторію, пансіонату, готелю тощо).

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону, внутрішньо переміщена особа зобов'язана:

- дотримуватися Конституції та законів України, інших актів законодавства;

- повідомляти про зміну місця проживання структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за новим місцем проживання протягом 10 днів з дня прибуття до нового місця проживання.

У разі добровільного повернення до покинутого постійного місця проживання внутрішньо переміщена особа зобов'язана повідомити про це структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем отримання довідки не пізніш як за три дні до дня від'їзду;

- у разі виявлення подання внутрішньо переміщеною особою завідомо неправдивих відомостей для отримання довідки про взяття на облік відшкодувати фактичні витрати, понесені за рахунок державного та місцевих бюджетів у результаті реалізації прав, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 12 Закону № 1706-VII, підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення.

У разі неповідомлення внутрішньо переміщеною особою про її повернення до покинутого місця постійного проживання згідно з абзацом другим пункту 3 частини другої статті 9 цього Закону рішення про скасування дії довідки відповідно до пункту 3 частини першої цієї статті приймається на підставі інформації про тривалу відсутність (понад 60 днів) особи за місцем проживання, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання.

Інформацією, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання, є: дані, отримані з відповідних державних реєстрів; дані, отримані в результаті обміну інформацією структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; дані, отримані в результаті обміну інформацією структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад з громадськими об'єднаннями, волонтерськими, благодійними організаціями, іншими юридичними та фізичними особами, що надають допомогу внутрішньо переміщеним особам відповідно до статті 16 цього Закону.

У разі наявності у внутрішньо переміщеної особи обґрунтованих причин для продовження строку її відсутності за місцем проживання понад 60 днів така особа звертається з відповідною письмовою заявою за місцем проживання до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад. У такому разі строк відсутності внутрішньо переміщеної особи за місцем проживання може бути збільшено до 90 днів.

Структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад на підставі прийнятого рішення невідкладно вносить до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб відомості про скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. N 509 (далі - Порядок № 509), регулює механізм видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

За п.1 Порядку № 509, довідка є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Згідно п. 3 Порядку № 509, як фактичне місце проживання/перебування не можуть зазначатися адреси (місцезнаходження) органів державної влади, місцевого самоврядування, юридичних осіб публічного права, їх підрозділів, будь-яких інших приміщень, за якими внутрішньо переміщені особи фактично не проживають.

Відповідно до п. 7 Порядку № 509, під час видачі довідки посадова особа уповноваженому органу інформує внутрішньо переміщену особу, яка береться на облік, зокрема про: обов'язок повідомити про зміну місця проживання уповноваженому органу за новим місцем проживання протягом 10 днів з дня прибуття до нового місця проживання; обов'язок повідомити уповноваженому органу за місцем отримання довідки про добровільне повернення до покинутого постійного місця проживання не пізніш як за три дні до від'їзду.

За пунктом 7-1 Порядку № 509, у разі наявності підстав, передбачених статтею 12 Закону, МВС, Національна поліція, ДМС, СБУ, Адміністрація Держприкордонслужби, Мінфін подають уповноваженому органу відповідну інформацію для прийняття рішення щодо зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб. Рішення про скасування дії довідки відповідно до статті 12 Закону приймається керівником уповноваженого органу за місцем проживання особи та надається їй протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення або надсилається на адресу місця проживання, зазначену в довідці. Уповноважений орган на підставі прийнятого рішення невідкладно вносить до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб запис про скасування дії довідки.

Пунктом 9 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365, встановлено, що за наявності підстав для скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, визначених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", що підтверджується письмовою інформацією Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Національної поліції, ДМС, Мінфіну, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, громадських об'єднань, волонтерських, благодійних організацій, інших юридичних і фізичних осіб, що надають допомогу внутрішньо переміщеним особам, керівник структурного підрозділу з питань соціального захисту населення приймає рішення про скасування такої довідки.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_3, яка є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1. (арк.спр. 41) за якою позивач був зареєстрований як внутрішньо переміщена особа, звернулась до УПСЗН Рубіжанської міської ради із заявою, в якій просила зняти з обліку ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (арк.спр. 42), як токого, що повернувся на до м. Луганськ.

Будь-яких доказів повідомлення позивачем про зміну місця фактичного проживання відповідача 2, матеріали справи не містять.

Таким чином, з урахуванням приписів ст.12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", Порядку № 509 та Порядку № 365, суд вважає що, що у другого відповідача були наявні підстави для скасування дії довідки внутрішньо перемішеної особи виданої позивачу.

Стосовно позовних вимог до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області визнати протиправною бездіяльність Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області з невиплати йому пенсії за період часу з грудня 2016 року по серпень 2018 року та зобов'язання Рубіжанське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області нарахувати, виплатити йому пенсію за зазначений період та зобов'язати Рубіжанське об'єднанне управління Пенсійного фонду України Луганської області поновити нарахування та виплату позивачу пенсії з дати її припинення, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі "Суханов та Ільченко проти України" (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: "перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою" (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Згідно з статтею 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII), який набрав чинності з 22 листопада 2014 року, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Статтею 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Частиною першою статті 4 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до частини другої статті 5 Закону № 1058-IV виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Згідно із частиною другою статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Статтею 47 Закону № 1058-IV визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 49 Закону № 1058-IV врегульовано питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії.

Так, частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

Частиною другою цієї статі визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", яка набрала чинності з 26 листопада 2014 року (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509.

Зазначені виплати, що призначені або продовжені відповідним особам до набрання чинності цією постановою, здійснюються за фактичним місцем їх проживання (перебування) у разі видачі їм до 31 грудня 2014 року такої довідки.

08 червня 2016 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", яка набрала чинності 14 червня 2016 року, пунктом 1 якої затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування.

Пунктом 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам установлено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються […] територіальними органами Пенсійного фонду України […] за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.

Згідно з пунктом 2 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування:

Контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) шляхом відвідування не рідше ніж одного разу на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї за формою, встановленою Мінсоцполітики. Якщо в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб є інформація щодо проходження особою фізичної ідентифікації в публічному акціонерному товаристві "Державний ощадний банк України", чергова перевірка у відповідному періоді не проводиться. […]

Згідно з пунктом 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування:

Соціальні виплати припиняються у разі: наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати; встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї; отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат; скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб"; отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

З вищеописаних норм чинного законодавства слідує, що частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV визначено вичерпний перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України або за рішенням суду. Цим переліком передбачена можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

У свою чергу постановами Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 та від 08.06.2016 № 365 визначено умови призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам: знаходження внутрішньо переміщеної особи на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ "Державний ощадний банк".

Як зазначено відповідачем у відзиві, виплата пенсії позивачу була призупинена у зв'язку із скасуванням довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Тобто припинення виплати пенсії позивачу відбулося безпідставно та не у спосіб, визначений частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV, без прийняття обґрунтованого рішення.

Щодо тверджень відповідача стосовно скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, суд зауважує, що у постановах Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 688/1196/17 та від 21.06.2018 у справі № 243/8037/17 зазначено, що Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не передбачено такої підстави припинення виплати пенсії як скасування довідки внутрішньо переміщеної особи у зв'язку з відсутністю цієї особи за місцем проживання, вказаним в довідці.

Також, Верховний Суд у постанові від 03.10.2018 у справі № 638/2208/17 зазначив, що відсутність довідки про взяття на облік позивача як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України, не може бути підставою для невиплати позивачу пенсійних виплат.

Аргументи відповідача, що відповідач зобов'язаний у свої діяльності керуватися постановами Кабінету Міністрів України, зокрема, встановленим цими постановами порядком продовження та поновлення виплат, суд вважає безпідставними та відхиляє, з огляду на таке.

Як вже вище зазначено, підстави припинення виплати пенсії визначаються виключно законами України.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, до повноважень якого належить прийняття законів.

У свою чергу, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.

Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само, як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

За загальним правилом "закон" - це нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, який приймається відповідно до особливої процедури парламентом та регулює найважливіші суспільні відносини.

У свою чергу нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, тому ними не можуть бути внесені будь-які зміни до законів.

Відповідно, встановлення постановами Кабінету Міністрів України інших підстав для припинення виплати пенсії, відмінних від визначених частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV, не є іншим випадком припинення виплати пенсії, передбаченим законом, у розумінні пункту 5 частини першої статті 49 цього Закону.

Отже, припинення виплати пенсії позивачу за відсутності передбачених законами України підстав, є незаконним.

Як встановлено судом виплату пенсії з грудня 2016 року припинено не Рубіжанським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Луганської області, а тому в даному випадку відповідачем не було допущено бездіяльності щодо припинення нарахування пенсії позивачу з 01.12.2016 .

При цьому, взявши на облік позивача, відповідач повинен був виплатити пенсію з грудня 2016 року. Не вчинивши дій щодо виплати позивачу заборгованості по пенсії за період з 01.12.2016 по 31.07.2018, відповідач допустив бездіяльність, яка триває до теперішнього часу, оскільки невиплата заборгованості по пенсії суперечить вимогам Закону № 1058.

Таким чином суд дійшов висновку про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості по пенсії за період з 01.12.2016 по 31.07.2018 та з 01.02.2019.

Суми пенсії, не виплачені позивачу з вини відповідача, мають бути виплачені йому за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Враховуючи, що судом достовірно встановлено, що відповідач - суб'єкт владних повноважень безпідставно припинив позивачу виплату пенсії з лютого 2019 року, при цьому не виплатив пенсію позивачу з 01 грудня 2016 року по 31 липня 2018 року, суд вважає за необхідне зобов'язати позивача поновити виплату та виплатити пенсію позивачу з 01 грудня 2016 року по 31 липня 2018 року та поновити нарахування та виплатиту пенсії з 01 лютого 2019 року.

Крім того, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося також внаслідок прийняття відповідачем протиправного рішення про припинення виплати пенсії від 28 січня 2019 року, тому належним способом захисту порушеного права в даному випадку є визнання протиправним та скасування рішення Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області від 28 січня 2019 року № 32 про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 лютого 2019 року.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів у межах суми стягнення за один місяць.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Ухвалою суду від 14.03.2019 відстрочено позивачу сплату судового збору в сумі 1536,80 грн до ухвалення судового рішення у справі.

Відповідно до частини другої статті 133 КАС України, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.

Оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, суд вважає за необхідне судовий збір у розмірі 768,40 грн стягнути до Державного бюджету України за рахунок ОСОБА_1, оскільки позовні вимоги до управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради задоволенню не підлягають, та за рахунок бюджетних асигнувань Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (задоволена частина позовних вимог), оскільки при зверненні до суду позивач мав сплатити по 768,40 грн за немайнову вимогу до кожного відповідача окремо.

Керуючись статтями 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області, Управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області, про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії- задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 з 01 грудня 2016 року по 31 липня 2018 року та з 01 лютого 2019 року.

Визнати протиправним та скасувати рішення Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області від 28 січня 2019 року № 32 про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 лютого 2019 року.

Зобов'язати Рубіжанське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області (93009, Луганська область, м. Рубіжне, вул. Студентська, 35А, код ЄДРПОУ 41245565) поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_2, місце реєстрації: АДРЕСА_2,) за період з 01 грудня 2016 року по 31 липня 2018 року та з 01 лютого 2019 року на рахунок, відкритий у публічному акціонерному товаристві "Державний ощадний банк України".

В частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць рішення суду виконується негайно.

У задоволенні вимог про визнання протиправним скасування Управлінням праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № НОМЕР_1 від 14.05.2018 та зобов'язання Управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради поновити дію довідки з дати її скасування, - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 до Державного бюджету України судовий збір у сумі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп.).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (93009, Луганська область, м. Рубіжне, вул. Студентська, 35А, код ЄДРПОУ 41245565) до Державного бюджету України судовий збір у сумі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Т.В. Смішлива