Ухвала суду № 81130488, 12.04.2019, Чугуївський міський суд Харківської області

Справа №636/1387\19

Провадження №1-кс/636/550\19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2019 року м. Чугуїв

Слідчий суддя Чугуївського міського суду Харківської області Дьоміна О.П., розглянувши клопотання слідчого Чугуївського ВП ГУНП в Харківській області ОСОБА_1, погоджене прокурором Чугуївської місцевої прокуратури Харківської області ОСОБА_2, про арешт майна та додані до клопотання матеріали кримінального провадження за №12019220440000436 від 10.04.2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

Чугуївський ВП ГУНП в Харківській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12019220440000436 від 10.04.2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України.

11.04.2019 року до слідчого судді Чугуївського міського суду Харківської області поштою надійшло клопотання про арешт майна, в якому слідчий Чугуївського ВП ГУНП в Харківській області ОСОБА_1 просила накласти арешт на вилучені в ході огляду місця події 09.04.2019 року автомобілі:

- автомобіль ЗИЛ-131 вантажний (самоскид), д/н НОМЕР_1, 1992 року випуску з деревиною;

- автомобіль НОМЕР_2, 1987 року випуску з деревиною;

- автомобіль НОМЕР_3, 1987 року випуску з деревиною.

Згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Відповідно до ст. 171 КПК України у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено підстави і мету відповідно до положень ст. 170 цього кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; перелік вилученого майна, що належить арештувати; документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним таким майном. До клопотання мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

Тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення, передбачено ч.1 ст.167 КПК України.

Тимчасово вилученим майном може бути, в тому числі і майно у вигляді речей, грошей, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони, зокрема, підшукані, виготовлені, пристосовані як засоби чи знаряддя кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, випливає зі змісту ч. 2 ст. 167 цього кодексу.

Тимчасове вилучення майна може бути здійснене під час обшуку та огляду, що передбачено ч. 2 ст. 168 КПК України.

Згідно п.7 ч.2 ст.131 КПК України, заходом забезпечення кримінального провадження – є арешт майна. Відповідно до ч.5 ст.132 КПК України, під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді докази обставин, на які вони посилаються.

Частина 1 ст.170 КПК України вказує на те, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Згідно вимог ч.2 ст.170 КПК України, арешт майна допускається, зокрема, і з метою забезпечення:

п. 1 збереження речових доказів,

п. 2 спеціальної конфіскації,

п. 3 конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи.

У випадку, передбаченому п. 1 частини 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 цього кодексу.

У випадку, передбаченому п. 2 частини 2 цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених КК України. При цьому арешт накладається на майно третьої особи, якщо вона набула його безоплатно або за вищу або нижчу ринкової вартості і знала чи повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій із ознак, зазначених у п.п. 104 частини 1 ст. 96-2 КК України.

У випадку, передбаченому п. 3 частини 2 цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

Стаття 170 КПК України наголошує, що не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Стаття 171 КПК України зобов'язує слідчого, прокурора у клопотанні про арешт майна обов'язково зазначати зокрема і :

1)підстави і мету відповідно до положень ст. 170 цього кодексу та відповідне обгрунтування необхідності арешту майна;

2)перелік і види майна, що належить арештувати;

3)документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном.

Стаття 173 ч. 1 КПК України зазначає, що слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якшо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом 2 частини 1 статті 170 цього кодексу.

При цьому слід звернути увагу на зміст ст. 173 КПК України, яка наголошує, що вирішуючи питання про арешт майна необхідно враховувати:

1)правову підставі для арешту майна;

2)можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 цього кодексу);

3)наявність обгрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених п. п. 3, 4 ч. 2 ст. 170 цього кодексу);

4)можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених п. 2 ч. 2 ст. 170 цього кодексу).

У разі задоволення клопотання в ухвалі обов'язково потрібно зазначити перелік майна, на яке накладено арешт, випливає зі змісту ч. 5 ст. 173 КПК України.

Слідчий Чугуївського ВП ГУНП в Харківській області ОСОБА_1, звертаючись до суду з цим клопотанням, з яким повністю погодилась прокурор Чугуївської місцевої прокуратури Харківської області ОСОБА_2, лише процитувала зміст законів, які на її думку підлягають застосуванню і обмежилась висновком щодо необхідності накладання арешту на певне майно.

При цьому, клопотання не містить будь-якого аналізу доводів, в ньому не наведені відповідні мотиви, правова підстава та мета арешту, а також клопотання не містить наявності ризиків (яких саме), передбачених абзацом другим частини 1 ст. 170 цього кодексу.

Крім того, у клопотанні не доведено відповідність вищевказаного майна критеріям, передбаченим п.1 ч.2 ст.170 КПК України, а саме: яке доказове значення воно має для кримінального провадження, порушеного за ст. 246 ч. 1 КК України (3 вантажних автомобіля).

Зі змісту клопотання слідує, що арешт автомобілів та деревини необхідно допустити і з метою конфіскації, але в той же час, в порушення вимог ст. ст. 170, 171, 173 КПК України слідчий Літовка К.В. не довела та взагалі не обгрунтувала в клопотанні:

- достатніх підстав вважати, що майно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених КК України;

- достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

В клопотанні не зазначено та до клопотання не додано жодних документів, які б підтверджували наявність обгрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (оскільки зі змісту клопотання слідує, що арешт необхідно накласти і з метою конфіскації в тому числі).

Особливу увагу слідчий суддя звертає на той факт, що в порушення вимог ст. 171 КПК України, клопотання слідчого про арешт майна не містить жодних відомостей про документи, які підтверджують право власності на вилучені речі та які належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном.

Також клопотання не містить переліку майна, на яке потрібно накласти арешт, лише - три автомобіля з деревиною (кількість, якісні показники деревини тощо), що в свою чергу позбавляє слідчого суддю розглянути зазначене клопотання відповідно до вимог закону.

Відповідно до вимог ст.172 КПК України слідчий суддя, встановивши, що клопотання про арешт майна подано без додержання вимог ст. 171 цього кодексу, повертає його прокурору та встановлює строк в сімдесят дві години або з урахуванням думки слідчого, прокурора менший строк для усунення недоліків, про що постановляє ухвалу. У такому разі тимчасово вилучене майно в особи підлягає негайному поверненню після спливу встановленого суддею строку, а в разу звернення в межах встановленого суддею строку з клопотанням після усунення недоліків – після розгляду клопотання та відмови в його задоволенні. Таким чином, враховуючи, що клопотання слідчого про арешт майна подано без додержання вимог ст. 171 цього кодексу, вважаю за необхідне, відповідно до вимог ч. 3 ст. 172 КПК України, повернути його прокурору та встановити строк в сімдесят дві години для усунення зазначених в мотивувальній частині вказаної ухвали недоліків.

На підставі викладеного, керуючись ст. 170-173 КПК України, слідчий суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання слідчого Чугуївського ВП ГУНП в Харківській області ОСОБА_1, погоджене прокурором Чугуївської місцевої прокуратури Харківської області ОСОБА_2, про арешт майна та додані до клопотання матеріали кримінального провадження за №12019220440000436 від 10.04.2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України– повернути прокурору Магуріній В.Є. та встановити строк в сімдесят дві години з моменту отримання ухвали для усунення недоліків, перелічених в мотивувальній частині цієї ухвали.

Роз’яснити учасникам процесу, що в такому разі тимчасово вилучене, під час огляду місця події, майно підлягає негайному поверненню після спливу встановленого суддею строку, а в разі звернення в межах встановленого суддею строку з клопотанням після усунення недоліків – після розгляду клопотання та відмови в його задоволенні.

Ухвала оскарженню не підлягає і заперечеення проти неї можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді.

Слідчий суддя О.П. Дьоміна