Ухвала суду № 8112979, 09.02.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

                              м. Київ                                        К-11819/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача          Рибченка А.О.

суддів:                                                  Брайка А.І.                    

Карася О.В.

Маринчак Н.Є.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Кузнецовської об’єднаної державної податкової інспекції

на постанову Господарського суду Рівненської області від 04 травня 2006 року

та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 07 листопада 2006 року

у справі № 12/193

за позовом Закритого акціонерного товариства «Управління будівництва Рівненської АЕС»

до Кузнецовської об’єднаної державної податкової інспекції

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ЗАТ «Управління будівництва Рівненської АЕС»звернулось до Господарського суду Рівненської області з позовом (з урахуванням уточнення позовних вимог) про визнання нечинними податкового повідомлення-рішення Володимирецької ОДПІ від 22 квітня 2004 року № 0000172301/1, яким позивачу визначено податкове зобов’язання з податку на прибуток підприємств в сумі 825782,00 грн. основного платежу та 825782,00 грн. штрафних санкцій та податкового повідомлення-рішення від 22 квітня 2004 року № 0000182301/1, яким позивачу визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 550528,00 грн. основного платежу та 275264,00 грн. штрафних санкцій.

Постановою Господарського суду Рівненської області від 04 травня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 07 листопада 2006 року, позов задоволено частково. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення від 22 квітня 2004 року № 0000172301/1. Податкове повідомлення-рішення від 22 квітня 2004 року № 0000182301/1 визнано нечинним у частині визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 200560,00 грн. основного платежу та 100280,00 грн. фінансових санкцій. В задоволенні решти вимог відмовлено.

Судові рішення вмотивовані тим, що витрати позивача на придбання проводу з манганінового сплаву на суму 2752640,00 грн., в подальшому реалізованого через ДП «Габріель»фірмі Internetional», відносяться до валових витрат, а тому підприємством не допущено заниження суми оподатковуваного прибутку за третій квартал 2002 року на 1749840,00 грн. та четвертий квартал 2002 року на 1002800,00 грн. Позивачем правомірно віднесено до податкового кредиту податок на додану вартість у сумі 200560,00 грн. на підставі належним чином оформленої податкової накладної та неправомірно –349968,00 грн. на підставі податкової накладної, що не містить обов’язкового реквізиту – порядкового номеру.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, Кузнецовська ОДПІ звернулась до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій з підстав порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 07 листопада 2006 року та постанову Господарського суду Рівненської області від 04 травня 2006 року в частині задоволених позовних вимог і припинити провадження у справі.

Позивач в запереченні на касаційну скаргу просить відмовити в її задоволенні за безпідставністю.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами встановлено, що податковим органом проведено перевірку ЗАТ «Управління будівництва Рівненської АЕС»з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства при здійсненні експортних операцій за період з 01 вересня 2002 року по 31 грудня 2002 року, за результатами якої складено акт від 31 березня 2004 року № 14/35/26/23/04630695 (далі –акт перевірки).

В акті перевірки зазначено, що позивач порушив пункт 5.1, підпункт 5.2.1 пункту 5.2, пункт 5.9 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(зі змінами та доповненнями; далі –Закон № 334/94-ВР) та підпункт 7.2.1 пункту 7.2, підпункт 7.4.1, підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(далі –Закон № 168/97-ВР).

На підставі висновків акта перевірки, з урахуванням оскарження в порядку апеляційного узгодження, Володимирецькою ОДПІ 22 квітня 2004 року прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000172301/1, яким позивачу визначено податкове зобов’язання з податку на прибуток підприємств в сумі 825782,00 грн. основного платежу та 825782,00 грн. штрафних санкцій та № 0000182301/1, яким позивачу визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 550528,00 грн. основного платежу та 275264,00 грн. штрафних санкцій.

Визначаючи суму податкового зобов’язання з податку на прибуток податковий орган виходив з того, що позивачем у ІІІ кварталі 2002 року віднесено до складу валових витрат суму вартості товару в розмірі 1749840,00 грн. (без врахування ПДВ –3499808,00 грн.) та в ІV кварталі 2002 року суму вартості товару в розмірі 1002800,00 грн. (без врахування ПДВ –200560,00 грн.), який використано на цілі, що не пов’язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг), чим порушено пункт 5.1, пункт 5.9 статті 5 Закону № 334/94-ВР. Вказаний висновок відповідач зробив на підставі того, що факт передачі позивачем на реалізацію проводу з манганінового сплаву у кількості 190200 метрів у вересні 2002 року та 10900 метрів у жовтні 2002 року для ДП «Габріель»документально не підтверджено, оскільки представлені для перевірки первинні документи з реквізитами ДП «Габріель» судом визнано недійсними.

В зв’язку з тим, що відповідачем визнано неправомірним включення позивачем до складу валових витрат підприємства витрат на придбання проводу з манганінового сплаву, ним виключено також з податкового кредиту позивача податок на додану вартість в сумі 349968,00 грн., що віднесено до податкового кредиту при придбанні проводу у вересні 2002 року, та в сумі 200560,00 грн., що віднесено до податкового кредиту в жовтні 2002 року. Крім того, вказано, що до складу податкового кредиту позивачем включено суму податку на додану вартість –349968,00 грн. на підставі податкової накладної ВТФ «Агроімпекс»від 30 вересня 2002 року, яка не містить порядкового номеру.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (підпункт 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР).

Як встановлено судами, на виконання статутної діяльності позивачем укладено договір купівлі-продажу проводу з манганінового сплаву № 30-10 від 30 жовтня 2002 року з ВТФ «Агроімпекс», який на підставі договору комісії № 31К від 31 жовтня 2002 року з ДП «Габріель»було реалізовано за межами України та отримано за нього оплату. Операції з купівлі та вивезення товару за межі митного кордону України підтверджені: договором купівлі-продажу № 30-10 від 30 жовтня 2002 року, актом приймання передачі придбаного товару від ВТФ «Агроімпекс»до позивача від 30 жовтня 2002 року, договором схову ВТФ «Агроімпекс»проданого позивачу товару від 30 жовтня 2002 року, договором комісії між ДП «Габріель»та позивачем № 31К від 31 жовтня 2002 року та доказами виконання договору комісії. Провід манганіновий на виконання договору комісії вивезений за межі митної території України, що підтверджено п’ятими примірниками ВМД з відмітками Чорноморської регіональної митниці про вивезення товару 05 листопада 2002 року та 21 грудня 2002 року. Кошти за вивезений за межі митної території України товар надійшли у повному обсязі, що підтверджено довідкою Морського транспортного банку. Договори купівлі-продажу та комісії у встановленому порядку недійсними не визнані. Тобто судами встановлено фактичне понесення позивачем витрат з придбання проводу з манганінового сплаву для здійснення зовнішньоекономічних операцій товариством у межах статутної діяльності. Ці витрати підтверджені належними та допустимими доказами.

Щодо висновку відповідача про визнання недійсними установчих документів ДП «Габріель», то судами встановлено наступне.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 20 травня 2004 року скасовано рішення цього ж суду від 11 грудня 2003 року про визнання недійсними установчих та інших документів ДП «Габріель» у зв’язку з нововиявленими обставинами і цю справу об’єднано зі справою про визнання недійсними установчих документів ПП «Кедр». Ухвалою від 24 лютого 2006 року Приморського районного суду м. Одеси позов до ДП «Габріель»та ПП «Кедр»залишено без розгляду.

Таким чином, висновок податкового органу про визнання у судовому порядку недійсними установчих та інших документів ДП «Габріель»і ПП «Кедр» не підтверджено доказами.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли вірного висновку, що у відповідача були відсутні правові підстави для донарахування позивачу податку на прибуток, оскільки його витрати, понесені у зв’язку з придбанням проводу з манганінового сплаву на суму 2752640 грн., правомірно віднесені позивачем до складу валових витрат та підтверджені відповідними документами.

Оскільки витрати на придбання проводу з манганінового сплаву відносяться до валових витрат позивача, то суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) підприємством в жовтні 2002 року в сумі 200560 грн. в зв’язку з придбанням у названому періоді проводу правомірно та у повній відповідності до вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР включено ним до складу податкового кредиту жовтня 2002 року на підставі належним чином оформленої податкової накладної ВТФ «Агроімпекс»№ 40 від 30 жовтня 2002 року.

Однак включення до складу податкового кредиту у вересні 2002 року суми податку на додану вартість в розмірі 349968,00 грн. на підставі податкової накладної ВТФ «Агроімпекс»б/н від 30 вересня 2002 року здійснено позивачем всупереч вимогам підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР, оскільки вказана податкова накладна не містить такого обов’язкового реквізиту як порядковий номер, а тому не дає права на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що у разі порушення продавцем порядку виписування податкової накладної на вимогу покупця згідно з пунктом 7.2.6 цього Закону покупець має право звернутися до кінця поточного податкового періоду з відповідною заявою до органу державної податкової служби за своїм місцезнаходженням. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують придбання товарів (робіт, послуг). Своєчасно подана заява є підставою для включення до податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачену у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

Як встановлено судами, позивач з такою заявою до органу державної податкової служби не звертався.

Наведене вище дає підстави колегії суддів погодитись з висновком судів про безпідставне визначення податковим органом позивачу податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 200560 грн. основного платежу та 100280 грн. фінансової санкції та правомірність визначення податкового зобов’язання з вказаного податку в сумі 349968 грн. основного платежу та 174984 грн. фінансових санкцій.

Вказаним спростовуються доводи касаційної скарги стосовно порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень, а тому вони не можуть бути підставою для їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

          Касаційну скаргу Кузнецовської об’єднаної державної податкової інспекції відхилити, а постанову Господарського суду Рівненської області від 04 травня 2006 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 07 листопада 2006 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.

Головуючий                                                            Рибченко А.О.

Судді                                                                                Брайко А.І.

                                        Карась О.В.

                                        Маринчак Н.Є.

                                        Федоров М.О.

Суддя А.О. Рибченко