Рішення № 81125690, 12.03.2019, Миргородський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 541/2711/18

Номер провадження 2/541/261/2019

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

12 березня 2019 року Миргородський міськрайонний суд Полтавської області

в складі: головуючої судді – Андрущенко-Луценко С.В.,

за участю секретаря судового засідання – Калініченко Л.О.,

відповідача – ОСОБА_1,

представника відповідача – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миргороді справу за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_3 «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в :

27.11.2018 АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до Миргородського міськрайонного суду Полтавської області із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В направленому на адресу суду позові позивач зазначив, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з метою отримання банківських послуг, у зв’язку з чим підписав заяву №б/н від 03.12.2014, згідно якої отримав кредит у розмірі 500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Умови та Правила є публічною офертою, що містять умови та правила надання послуг банком його клієнтам. Щодо зміни кредитного ліміту ОСОБА_3 керується п.п. 2.1.1.2.3; 2.1.1.2.4 Умов та правил надання банківських послуг, на підставі яких відповідач при укладенні договору дав свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. Власник картрахунку зобов’язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення Овердрафту, згідно п. 2.1.1.5.7 договору.

При укладенні Договору сторони керувалися ч.1 ст. 634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідач зобов’язався на підставі п. 2.1.1.5.5 Договору погашати заборгованість за кредитом, процентами за його використання, по перевитраті платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим Договором; слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення Овердрафту, згідно п. 2.1.1.5.7 Договору, а в разі невиконання зобов’язань за договором, у відповідності до п. 2.1.1.5.6, на вимогу банку виконати зобов’язання з повернення кредиту (у тому числі простроченого кредиту та Овердрафту), оплатити винагороду банку. Відповідно до п. 2.1.1.3.3 договору відповідач доручив банку списувати з карткового рахунку суми грошових коштів у розмірі здійснених ним операцій, а також вартість послуг, визначену тарифами банку при настанні термінів платежу, а при виникненні боргових зобов’язань згідно п.п. 2.1.1.12.9 договору, списувати з будь-якого рахунку відкритого в банку грошові кошти для здійснення платежу з метою повного або часткового погашення боргових зобов’язань, у тому числі мінімального обов’язкового платежу. На підставі п. 2.1.1.12.2 договору, сплату процентів за користування кредитом клієнт здійснює шляхом надання доручення банку про списання грошей з його поточного рахунку в розмірі нарахованих процентів (договірне списання).

ОСОБА_4 нараховує відсотки за користування кредитом в розмірі, встановленому «Тарифами ОСОБА_4», які викладені на банківському сайті, з розрахунку 365/366 календарних днів на рік, що підтверджується п. 2.1.1.12.6 «Умов та правил надання банківських послуг». Позивач свої зобов’язання по договору виконав, надавши відповідачеві кредит. Відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг –при порушенні позичальником строків платежів по якомусь з грошових зобов’язань передбачених цим договором більше ніж на 30 днів, позичальник зобов’язаний сплатити ОСОБА_4 штраф в розмірі 500 грн. + 5% від суми позову. Відповідачем порушено зобов’язання за кредитним договором, внаслідок чого він має станом на 13.11.2018 заборгованість на суму 15708,71 грн., яка складається з наступного: 3754,60 грн. –тіло кредиту, 5493,82 грн. – нараховано відсотків за користування кредитом, 5236,07 грн. – нараховано пені; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. – штраф (фіксована частина), 724,22 грн. – штраф (процентна складова). Просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» 15708,71 грн. заборгованості за кредитним договором та 1762 грн. судових витрат.

10.12.2018 Миргородським міськрайонним судом Полтавської області було відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

10.01.2019 суд, за клопотанням відповідача ОСОБА_1, суд постановив ухвалу про розгляд цивільної справи за позовом АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за правилами загального позовного провадження.

В судове засідання позивач АТ КБ «ПРИВАТБАНК» свого представника не направив, про час і місце розгляду справи позивач повідомлений належним чином (а.с.132, 133), як вбачається зі змісту позовної заяви позивач не заперечував проти розгляду справи за відсутності представника ОСОБА_4.

Відповідач ОСОБА_1 не визнав позовні вимоги АТ КБ «ПРИВАТБАНК». Пояснив , що в 2014 році уклав з відповідачем кредитний договір та отримав карту з кредитним лімітом – 500 грн.. В подальшому, оскільки від був добросовісним споживачем банківських послуг, кредитний ліміт було збільшено до 7000 грн.. Тривалий час відповідач хворів та не мав згоди слідкувати за станом карткового рахунку та погашати виниклу заборгованість. На початку 2018 року він вирішити погасити кредитну заборгованість, але не зміг це зробити, оскільки картку було заблоковано. Неодноразово звертався по цьому питанню до працівників банку, але вони не змогли йому нічим допомогти. Просив відмовити у задоволенні позову з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву. Крім того, направив на адресу суду клопотання про зменшення розміру пені та відсотків, відповідно до ст.551 ЦК України, за кредитним договором укладеним між АТ КБ «ПРИВАТБАНК», пославшись на стан здоров’я, що підтверджено відповідними документами (а.с.117-131).

Представник відповідача – адвокат ОСОБА_2, просила відмовити в задоволенні позову АТ КБ «ПРИВАТБАНК».

Зі змісту направленого відповідачем на адресу суду відзиву на позовну заяву вбачається, що ОСОБА_1 не визнав заявлені до нього позовні вимоги. Зазначив, що дійсно 03.12.2014 року між ним та АТ КБ «ПРИВАТБАНК» була підписана заява про отримання кредитних коштів. Протягом трьох років відповідач погашав заборгованість за кредитом, проте, починаючи з грудня 2017 року втратив таку можливість, оскільки кошти для погашення заборгованості не зараховуються на кредитний рахунок, у зв’язку з чим він не може погасити виниклу заборгованість.

З цього приводу ОСОБА_1 неодноразово звертався до працівників банку, на гарячу лінію АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до головного офісу АТ КБ «ПРИВАТБАНК», проте відповідних роз’яснень по даному питанню так і не отримав.

Вважав, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не надає йому можливості сплатити виниклу заборгованість.

Враховуючи вищевикладене, просив у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» відмовити (а.с.46-49).

Позивач направив на адресу суду відповідь на відзив, у якій зазначив, що з моменту оформлення спірного кредитного договору пройшло 5 років. Позичальник в ОСОБА_3 не звертався за фактом неправильного нарахування відсотків, що свідчить про те, що він знав про розмір процентних ставок та інші умови обслуговування і повністю з ними погодився, про що свідчить факт підписаного договору, користування кредитними грошовими засобами та погашення, які він здійснював. Як доказ підтвердження факту виконання умов кредитного договору та здійснення погашення заборгованості може слугувати розрахунок заборгованості, виписка по рахунку.

01.04.2015 відбулася зміна процентної ставки відносно використаних кредитних коштів з 01.04.2015, а тому нарахування процентів на частину кредиту здійснюється за ставкою 43,2%.

Повідомлення про підвищення процентної ставки відповідачу було направлено 15.03.2015 та на сьогоднішній день заяв про розірвання кредитного договору від Відповідача до ОСОБА_4 не надходило.

Пластикова картка є лише засобом користування поточним рахунком, а її статус (наприклад: блокування, сплив терміну дії тощо) не впливає на статус рахунку та Договору банківського обслуговування в цілому.

Відповідач із заявою про закриття саме поточного рахунку (Картрахунку) не звертався, Картку в ОСОБА_3 не повертав, заборгованість свою не погасив. Тому, поточний рахунок (Картрахунок) на данний момент відкритий та дійсний.

Поповнення карткового рахунку в тому числі і погашення заборгованості здійснюється не лише за допомогою карти, а і через термінали самообслуговування, каси віділень, інтернет банкінг Приват24 і т.д

Зарахування грошових коштів на картковий рахунок здійснюється по номеру карти/рахунку та може здійснюватися шляхом внесення коштів готівкою в касу АТ КБ «ПРИВАТБАНК» або перерахування з рахунків інших банків, за допомогою перерахунку грошових коштів з поточних та депозитних рахунків фізичної особи, а також з рахунків інших осіб за їх дорученням у відповідності з вимогами чинного законодавства.

У зв'язку з вищенаведеним, наголосив, що картковий рахунок не закривався, а тому Відповідач мав змогу різними йому доступними шляхами здійснювати погашення заборгованості в тому числі і через відділення ОСОБА_4, а заперечення відповідача являються необгрунтованими та такими, що вводять суд в оману для уникнення відповідальності за зобов'язанням.

Позивач звернув увагу, що на запит відповідача ОСОБА_4 було надано відповідь від 10.04.2018 року, зі змісту якої вбачається, що дебіторська заборгованість виникла після проведення поповнення картки в терміналах самообслуговування, які належать АТ КБ «ПРИВАТБАНК» сумнівними купюрами.

Грошові кошти були прийняті терміналом самообслуговування, але так як виникла підозра в тому що деякі купюри були неналежні, такі купюри були автоматично не зараховані, а відправлені на проведення дослідження.

Позивач зауважив, що пунктом 27 постанови ВССУ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин» роз'яснено, що положення ч.3 ст. 551 ЦК України про зменшення розміру неустойки може бути застосоване судом лише за заявою відповідача.

Враховуючи вищевикладене, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі (а.с.62-108).

Суд, заслухавши пояснення відповідача, представника відповідача, дослідивши та проаналізувавши письмові докази по справі, приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з метою отримання банківських послуг, у зв’язку з чим підписав заяву №б/н від 03.12.2014, згідно якої отримав кредит у розмірі 500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок (а.с.8-25).

Згідно ч.1 ст.634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У відповідності до ч.2 ст.639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Відповідно до ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

В даному випадку зміст кредитного договору зафіксовано в декількох документах: в заяві позичальника, Умовах надання банківських послуг, Правилах користування платіжною карткою та Тарифах. Укладення кредитного договору таким чином чинному законодавству України не суперечить.

Отже, кредитні правовідносини виникли між сторонами в порядку, передбаченому ч.1 ст.634 ЦК України, шляхом приєднання.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

ОСОБА_4 виконав свої зобов'язання перед ОСОБА_1, надавши останньому кредитні кошти у вигляді кредитного ліміту в сумі, строки та на умовах, передбачених договором на платіжну картку, що підтвердив в судовому засіданні відповідач.

Відповідачем ОСОБА_1 порушено умови Кредитного договору, внаслідок чого він станом на 13.11.2018 має прострочену заборгованість в сумі 15708,71 грн., з яких: 3754,60 грн. – тіло кредиту; 5493,82 грн. – заборгованість по відсотках за користування кредитом; 5236,07 – пеня; 500 грн. – штраф (фіксована частина); 724, 22 грн. – штраф (процентна складова) (а.с.5-7).

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов і правил надання банківських послуг, - при порушенні позичальником строків платежів по кожному з грошових зобов’язань, передбачених цим договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов’язаний сплатити ОСОБА_4 штраф в розмірі 500 грн. +5% від суми заборгованості.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Умовами спірного договору передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по даному договору, внаслідок чого нарахування пені відбувається за кожний день прострочення

У той самий час, згідно з пунктом 2.1.1.7.6 кредитного договору сторонами передбачена сплата штрафів як виду цивільно-правової відповідальності за інші правопорушення: один із них - несвоєчасне повернення кредиту, процентів за користування кредитом та комісій.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Вищезазначене повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України викладеною у постанові від 21.10.2015 у справі №6-2003цс15.

Як вбачається з розрахунку наданого позивачем (а.с.5-7), ним одночасно заявлено вимогу про стягнення з відповідача штрафів і пені, що є одним видом цивільно-правової відповідальності – неустойкою, а також одним засобом забезпечення виконання зобов’язань (в даному випадку грошових). Отже, кредитору при притягненні позивальника до цивільної відповідальності за порушення грошового зобов’язання слід обирати що стягувати – пеню чи штраф.

Зважаючи на вищевикладене, суд приходить до висновку, що у задоволенні вимоги про стягнення штрафів у розмірі: 500 грн. – (фіксована частина), 724, 22 грн. – (процентна складова), слід відмовити.

Що стосується вимоги про стягнення пені суд виходить з наступного.

Згідно із ч.3 ст.549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Ст.611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно роз'яснень викладених в п.27 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30.03.2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» положення частини третьої статті 551 ЦК України про зменшення розміру неустойки може бути застосовано судом лише за заявою відповідача до відсотків, які нараховуються як неустойка, і не може бути застосовано до сум, які нараховуються згідно з частиною другою статті 625 ЦК, які мають іншу правову природу. При цьому проценти, які підлягають сплаті згідно з положеннями статей 1054, 10561 ЦК, у такому порядку не підлягають зменшенню через неспівмірність із розміром основного боргу, оскільки вони є платою за користування грошима і підлягають сплаті боржником за правилами основного грошового боргу.

Істотними обставинами в розумінні частини третьої статті 551 ЦК можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання).

Відповідачем заявлено відповідне клопотання про зменшення суми пені (а.с.117).

При вирішенні питання щодо можливості зменшення розміру нарахованої відповідачу пені суд, враховує складну соціально-економічну ситуацію в країні, яка призвела до зубожіння населення держави та знецінення гривні, а також стан здоров’я відповідача, наявність у нього групи інвалідності, та, що нарахована за договором пеня за несвоєчасне погашення платежів є неспівмірною із розміром основного боргу, так як значно перевищує розмір простроченого боргу, а тому сума нарахованої неустойки (в даному випадку пені) підлягає, в порядку передбаченому ч.3 ст. 551 ЦК України, зменшенню до розміру, який суд вважає справедливим з огляду на ступінь невиконання позичальником грошового зобов'язання, а саме: до 3000 грн..

Посилання відповідача на ту обставину, що він протягом року не може погасити виниклу заборгованість, оскільки кошти для погашення заборгованості не зараховуються на картковий рахунок, у зв’язку з чим він не може сплатити заборгованість за кредитом, не може бути прийнято судом до уваги, оскільки ОСОБА_1 не надано суду доказів на підтвердження вказаних обставин.

Відповідно до положень ст.ст.13, 81 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Враховуючи вищевикладене, позов АТ КБ «ПРИВАТБАНК» щодо стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором підлягає до часткового задоволення.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 13, 81, 141, 258, 259, 263, 264, 265 ЦПК України; ст.ст. 207, 526, 549, 551, 611, 634, 639, 1049, 1054 ЦК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позов АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_3 «ПРИВАТБАНК» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, ЄДРПОУ 14360570) до ОСОБА_1 (37653, вул.Центральна, 71, с.Шахворостівка, Миргородський район, Полтавська область, РНОКПП НОМЕР_1) про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_3 «ПРИВАТБАНК» 12248 грн. 42 коп. (дванадцять тисяч двісті сорок вісім гривень сорок дві копійки) заборгованості за кредитним договором та 1374 грн. 36 коп. (одну тисячу триста сімдесят чотири гривні тридцять шість копійок) судових витрат.

В іншій частині відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду на протязі 30 днів з дня його проголошення, шляхом подачі апеляційних скарг через Миргородський міськрайонний суд Полтавської області.

Повний текст рішення складено 18 березня 2019 року.

Суддя: ОСОБА_5