Рішення № 81122053, 28.03.2019, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/8567/18 2/335/256/2019

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2019 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Рибалко Н.І., за участю секретаря судового засідання Косатої М.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Запоріжжя в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, що діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3, третя особа: Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради, Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, що діє в інтересах в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3, третя особа: Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради, Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, в якому зазначила наступне.

Позивач є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1. В належній позивачу квартирі зареєстрований її син ОСОБА_3. Позивач зазначає, що відповідач разом з неповнолітнім ОСОБА_3 з травня 2015 виїхав за межі України та не проживає у вищезазначеній квартирі. Посилаючись на те, що зняти неповнолітнього ОСОБА_3 з реєстраційного обліку у вказаній квартирі в позасудовому порядку не видається можливим, оскільки він фактично не мешкає в квартирі, просить суд визнати ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою за адресою: АДРЕСА_1.

В судове засідання представник позивача не з’явився надавши клопотання про розгляд справи без його участі, на задоволенні позовних вимог наполягає, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідач та неповнолітній ОСОБА_3 у судове засідання повторно не з’явились, про час і місце судового засідання повідомлялись належним чином рекомендованими листами із повідомленнями. Однак, на адресу суду повернулися конверти із судовими повістками з відміткою поштового відділення на конвертах «за закінченням терміну зберігання», що свідчить про відмову відповідача та його законного представника від отримання судових повісток на поштовому відділенні. Причини неявки не повідомили, відзив не надали. Заяв про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за їхньої відсутності суду не надавали.

Від представника третьої особи Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника.

Згідно відзиву Органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району прийняття рішення про визнання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, таким, що втратив право користування житловим приміщенням призведе до порушення та звуження охоронюваних законом прав та інтересів дитини. Посилаючись на викладене просить розглянути справу за відсутності представника Органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району та ухвалити рішення з урахуванням інтересів неповнолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

За таких обставин суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів на підставі статей 280, 281 ЦПК України.

Згідно ч.2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

На підставі ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу не здійснювалося.

Суд, вивчивши матеріали справи, взявши до уваги обставини, викладені позивачем по тексту позовної заяви у відзиві Органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району, перевіривши їх наявними в матеріалах справи доказами, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Згідно свідоцтва про народження І-АП №319451, батьками ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, є: ОСОБА_2 та ОСОБА_1

Згідно з довідкою Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради про реєстрацію місця проживання особи №04-26/5-6494 від 10.07.2018, з 15.01.2013 по теперішній час ОСОБА_3 зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2.

Як вбачається із матеріалів справи відповідач у квартирі не проживає з червня 2015 року, проте, добровільно з реєстрації місця проживання не знімається, чим створює позивачеві перешкоди у здійсненні права власності, які зокрема полягають у тому, що вона не має можливості продати це майно.

Вказане також підтверджується актом від 20.07.2018 року про непроживання особи за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно з положеннями ст. ст. 319, 321 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Водночас відповідно до вимог ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Таким чином, як випливає із указаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права на користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.

Виходячи з того, що Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов’язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов’язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред’явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права на користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.

Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім’ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім’ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім’ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

Як зазначено у постанові Верховного Суду України від 16.01.2012 року у справі №6-57цс11, вирішення питання про зняття особи з реєстрації місця проживання залежить, зокрема від вирішення питання про право користування такої особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст. ст. 71, 72, 116, 156 ЖК України та ст. 405 ЦК України.

Відповідно до ч.1ст.29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Згідно ч. 2ст. 160 СК України, місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що неповнолітні діти набувають право користування житлом за місцем проживання батьків, або одного з батьків, з ким вони проживають.

Права неповнолітньої дитини є похідними від права батьків (або одного з них). Причини не проживання неповнолітньої дитини за місцем реєстрації не залежать від волі дитини, а тому неможливо встановити їх характер (поважні або неповажні) окремо для неповнолітньої дитини, незалежно від причин відсутності батьків.

Неповнолітні діти не є самостійними суб'єктами житлових правовідносин, а набуття або втрата права користування житлом дітьми залежить від набуття або втрати такого права їх батьками.

Проаналізувавши наведені правові норми, суд приходить до висновку, що інтереси неповнолітньої дитини даним рішенням не порушуються з огляду на те, що неповнолітній у спірному житловому будинку не проживає.

Згідно з ч. 2 ст. 29 Цивільного кодексу України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно висновку Органу опіки та піклування Запорізької міської ради по Вознесенівському району від 11.02.2019 року – за результатами розгляду комісія з питань захисту прав дитини районної адміністрації міської ради дійшла висновку про недоцільність визнання неповнолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою за адресою: АДРЕСА_1, оскільки це порушує права дитини та призводить до його безпритульності.

Суд враховує, що вказаний висновок складено за відсутності будь-яких осіб, що свідчить про те, що ОСОБА_2 разом з неповнолітнім ОСОБА_3 на засіданні комісії не були присутні, тобто не з’явилися, вказаний висновок складаний лише на підставі та з посиланням на норми законодавства, тобто він не ґрунтується на достатній доказовій базі і суд не бере його до уваги.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги підлягає задоволенню, оскільки неповнолітній ОСОБА_3 в квартирі не проживає понад передбачені законодавством строки, не користується квартирою, яка належить позивачу, а також суд враховує, що ОСОБА_3 на час розгляду справи 16 років та згідно ч. 2 ст. 29 Цивільного кодексу України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Позивач не заявляв вимог про стягнення судового збору, тому на підставі ст. 13 ЦПК України, суд залишає витрати по сплаті судового збору за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 4,11-13, 19, 259, 263, 265 , 279 274-279, 280-283 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, що діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3, третя особа: Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради, Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.

Визнати ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою за адресою: АДРЕСА_1.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У відповідності до п.п. 15.5 п.15 ч. 1 Розділу ХШ «Перехідні Положення» ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя: Н.І.Рибалко