Рішення № 81118475, 12.04.2019, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 303/2988/17

Провадження № 2/303/508/19

ряд. стат. звітн. – 38

РІШЕННЯ

Іменем України

05 квітня 2019 року м.Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді Котубей І.І.,

з участю секретаря судового засідання Мотринець А.В.,

представника позивача за первісним

та відповідача за об’єднаними позовами ОСОБА_1,

відповідача за первісним та третьої особи

за об’єднаними позовами ОСОБА_2,

третьої особи без самостійних вимог ОСОБА_3,

представників третіх осіб

без самостійних вимог ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовною заявою ОСОБА_6, що діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_7 та ОСОБА_8, в особі представника ОСОБА_1, до ОСОБА_9, ОСОБА_10, треті особи без самостійних вимог – служба в справах дітей Мукачівської РДА, Мукачівська міська державна нотаріальна контора, Мукачівська районна державна нотаріальна контора, приватний нотаріус ОСОБА_11, ОСОБА_3, про визнання права спільної часткової власності на спадкове майно,

за позовною заявою третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору – ОСОБА_10 до ОСОБА_6, що діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_7 та ОСОБА_8, треті особи без самостійних вимог – ОСОБА_2, ОСОБА_3, служба в справах дітей Мукачівської РДА, Мукачівська міська державна нотаріальна контора, Мукачівська районна державна нотаріальна контора, приватний нотаріус ОСОБА_11, про визнання права власності на частину будинку,

за позовною заявою ОСОБА_10 до ОСОБА_6, ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про визнання заповіту недійсним,

в с т а н о в и в :

30.05.2017 року ОСОБА_6, що діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_7 та ОСОБА_8, в особі представника ОСОБА_1, звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2, треті особи без самостійних вимог – служба в справах дітей Мукачівської РДА, Мукачівська міська державна нотаріальна контора, Мукачівська районна державна нотаріальна контора, приватний нотаріус ОСОБА_11, про визнання права спільної часткової власності на спадкове майно.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що перебувала в шлюбі з ОСОБА_12, в якому в них народилося двоє дітей – ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2. Даний шлюб було розірвано в 2008 році, а 07.03.2016 року ОСОБА_14 помер. Після його смерті залишилося спадкове майно, яке складається з житлового будинку № 39 по вул. Тімірязєва в м.Мукачево. Після смерті колишнього чоловіка вона в інтересах дітей, які є його спадкоємцями, звернулася до приватного нотаріуса ОСОБА_15 для видачі свідоцтва про право на спадщину, однак отримала постанову нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії через відсутність документів, що підтверджують право власності на будинок за спадкодавцем.

Вказаний будинок колись на праві власності належав ОСОБА_16, а після її смерті його в рівних долях успадкували ОСОБА_17, ОСОБА_18 та ОСОБА_19. В подальшому, після смерті ОСОБА_20, його частину будинку успадкували ОСОБА_21, ОСОБА_22 та ОСОБА_23, які 16 червня 2004 року свої 3/9 частини подарували ОСОБА_24. Таким чином, остання набула право власності на 2/3 частини спірного будинку.

Після смерті ОСОБА_24 було заведено спадкову справу на підставі заяви ОСОБА_25, а інший спадкоємець – ОСОБА_26 від прийняття спадщини відмовився. Крім того, ОСОБА_12 подав заяву про прийняття спадщини на іншу частину будинку за померлим ОСОБА_17, який помер 10.11.2007 року.

Таким чином, вважається, що ОСОБА_12 прийняв спадщину на будинок, однак свідоцтва про право на спадщину йому не видавалися. Відповідно, після смерті ОСОБА_12, його спадкоємцями першої черги є діти - ОСОБА_7, ОСОБА_8, а також мати – ОСОБА_2.

На даний час неповнолітні позбавлені можливості оформити своє право на спадщину шляхом отримання у нотаріуса свідоцтва про право на спадщину, оскільки у спадкодавця були відсутні правовстановлюючі документи на будинок, в зв’язку з чим позивач звертається до суду і просить визнати ОСОБА_7 і ОСОБА_8 власниками по 1/3 частині житлового будинку № 39 по вул. Тімірязєва в м.Мукачево.

22.06.2017 року третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору – ОСОБА_26, звернувся до суду з позовною заявою про визнання права власності на частину житлового будинку. Свої вимоги обґрунтовує тим, що він є сином ОСОБА_24, і після її смерті, як спадкоємець першої черги, успадкував її майно та має право на отримання у власність 6/9 частин будинку № 39 по вул. Тімірязєва в м.Мукачево. Зокрема, вказує на те, що 12 червня 2007 року секретарем виконкому Великолучківської сільської ради Мукачівського району посвідчено заповіт ОСОБА_24 на користь ОСОБА_12, згідно якого належні їй 2/3 частини спірного будинку заповіла останньому. Однак, даний заповіт складений з грубим порушенням вимог щодо його форми та посвідчення. Так, в заповіті не вказано місце вчинення нотаріальної дії, дати та місця народження заповідача, він не підписаний особисто заповідачем, текст заповіту викладений не на спеціальному бланку. Такі порушення свідчать про те, що вищевказаний заповіт є нікчемним. Крім того, ОСОБА_12 пропустив встановлений законом строк для прийняття спадщини і змушений був звертатися до суду. На той час ОСОБА_26, як спадкоємець першої черги, прийняв спадщину відповідно до ст. 1268 ЦК України. Після того, як суд надав ОСОБА_12 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, нотаріус наполягла на написанні ОСОБА_26 заяви про відмову від спадщини, що він і зробив. Оскільки така заява була подана після спливу шестимісячного строку з дня відкриття спадщини, прийняття її нотаріусом суперечить ст. 1273 ЦК України. З врахуванням вищевказаних обставин можна зробити висновок, що заповіт ОСОБА_24 є нікчемним, а ОСОБА_26 фактично прийняв спадщину, яка складається з 6/9 частин спірного будинку, тому просить суд визнати за ним право власності на вказану частину будинку.

19.06.2017 року ОСОБА_26, в особі представника ОСОБА_3, звернувся в суд з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_2, про визнання заповіту недійсним. Дані вимоги позивач обґрунтовує тим, що 10.07.2007 року померла його мати – ОСОБА_24, яка 12.06.2007 року нібито склала заповіт, яким 2/3 частини будинку № 39 по вул. Тімірязєва в м.Мукачево заповіла на користь онука – ОСОБА_12. Цей заповіт було посвідчено секретарем виконкому Великолучківської сільської ради Мукачівського району. Вважає, що цей заповіт є недійсним, оскільки в ньому не вказано місце вчинення нотаріальної дії, дати та місця народження заповідача, він не підписаний особисто заповідачем, текст заповіту викладений не на спеціальному бланку. В зв’язку з цим просить суд визнати вищевказаний заповіт недійсним в судовому порядку.

Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 29.09.2017 року справи за позовом ОСОБА_6 про визнання права спільної часткової власності на спадкове майно, третьої особи з самостійними вимогами - ОСОБА_26 про визнання права власності на частину житлового будинку, та справу за позовом ОСОБА_26 про визнання заповіту недійсним – об’єднані в одне провадження.

Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 24.01.2018 року провадження у даній справі зупинено в зв’язку з смертю третьої особи з самостійними вимогами та позивача за об’єднаним позовом – ОСОБА_26, до залучення до участі в справі його правонаступника.

Ухвалою суду від 27.11.2018 року провадження у справі поновлено, залучено до участі у справі ОСОБА_10, як правонаступника відповідача за первісним позовом, третьої особи з самостійними вимогами та позивача за об’єднаними позовами – ОСОБА_27.

Ухвалою суду від 16.01.2019 року до участі в даній справі в якості третьої особи без самостійних вимог залучено ОСОБА_3.

В судовому засіданні представник позивача за первісним та відповідача за об’єднаними позовами ОСОБА_1 позов ОСОБА_6 підтримав повністю з підстав, зазначених в позовній заяві, просив його задовольнити, визнати ОСОБА_7 і ОСОБА_8 власниками по 1/3 частині житлового будинку № 39 по вул. Тімірязєва в м.Мукачево. В задоволенні позову третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_10 про визнання права власності на частину будинку та її позову про визнання заповіту недійсним просив відмовити, оскільки задоволення первісних вимог повністю виключає можливість задоволення вимог ОСОБА_10

Відповідач за первісним та третя особа за об’єднаними позовами ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснила, що залишає питання про вирішення вказаного спору на розсуд суду, погодиться з будь-яким прийнятим рішенням.

Представник третьої особи – служби в справах дітей Мукачівської РДА, пояснила, що у випадку законності прийняття спадщини ОСОБА_12 підтримує позовні вимоги ОСОБА_6 про визнання її дітей власниками майна, а питання щодо інших вимог залишає на розсуд суду.

Представник третьої особи - Мукачівської районної державної нотаріальної контори, питання щодо задоволення всіх вимог у даній справі залишила на розсуд суду.

Третя особа – ОСОБА_28 в судовому засіданні не підтримала вимоги ОСОБА_6 про визнання її дітей власниками майна і просила в задоволенні цих вимог відмовити. Вимоги ОСОБА_10 про визнання права власності на частину будинку та про визнання недійсним заповіту підтримала повністю і просила їх задовольнити. При цьому пояснила, що після смерті ОСОБА_24 у неї залишилося два сини інваліди – ОСОБА_29, який з 2005 року є інвалідом 3-ї групи, та ОСОБА_26, який отримав інвалідність у зв’язку з пораненням при виконанні військового обов’язку. Навіть при наявності справжнього заповіту дані особи відносились би до спадкоємців обов’язкової частки. ОСОБА_26, як спадкоємець першої черги, успадкував від ОСОБА_24 та відповідно має право на отримання у власність 6/9 частин спірного будинку, але після ознайомлення з матеріалами справи вона зробила висновок, що копія судового рішення, папірця під назвою «заповіт», з’явилися після смерті її брата ОСОБА_12. Вказує на те, що копія судового рішення має ознаки підробки, оскільки слова «підпис», «копія вірна», «рішення набрало законної сили», дата «08.04.08р.», «Суддя Мукачівського міськрайонного суду», «О.І. Маргитич» надруковані на окремому папірці за допомогою друкарської машинки, який був прикладений до основного тексту рішення і відкопійований. На її думку, підставою для такої підробки був той факт, що ОСОБА_12 не прийняв спадщину після смерті бабусі, він не звернувся до нотаріальної контори навіть у наданий йому судом трьохмісячний строк. Крім того, вказане судове рішення винесене 27.03.2008 року, і враховуючи десятиденний строк на його оскарження та вимоги ст. 70, 223 ЦК, мало набути законної сили 07.04.2008 року, відповідно дата про набрання ним законної сили 08.04.2008 року є виправленою. В зв’язку з цим вважає, що заява про прийняття спадщини ОСОБА_12 подана та зареєстрована з пропуском наданого судом додаткового строку.

Також третя особа – ОСОБА_3 звертає увагу на те, що у заяві ОСОБА_12 про прийняття спадщини міститься посилання на заповіт, посвідчений Виконкомом Великолучківської сільської ради, в ній зазначено неправдиву інформацію про відсутність спадкоємців, які мають право на обов’язкову спадщину. Заява ОСОБА_26 про відмову від прийняття спадщини була зареєстрована з порушенням встановленого законом шестимісячного строку. Заповіт ОСОБА_30 складений з грубим порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, оскільки в ньому не вказано місце вчинення нотаріальної дії, дати та місця народження заповідача, він не підписаний особисто заповідачем, текст заповіту викладений не на спеціальному бланку. Такі порушення свідчать про те, що вищевказаний заповіт є нікчемним. Неправдиві відомості містяться і в книзі обліку та реєстрації спадкових справ за 2008 рік, так як в ній зазначено, що ОСОБА_12 подав заяву про прийняття спадщини 07.07.2008 року, а сама така заява була подана і зареєстрована тільки 08.07.2008 року.

З врахуванням наведених обставин ОСОБА_3 вважає, що єдиним спадкоємцем, який успадкував 6/9 частин спірного будинку за ОСОБА_24, є її син ОСОБА_26, а тому є всі підстави для визнання права власності на дану частину будинку за його правонаступником – ОСОБА_10.

Заслухавши думку учасників судового процесу та дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши досліджені в судовому засіданні докази, суд приходить до наступного висновку.

Матеріалами справи встановлено, що будинок № 39 по вулиці Тімірязєва в м.Мукачево належав ОСОБА_16, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 15.11.1984 року (т.1 а.с. 11). Після смерті ОСОБА_16 даний будинок в рівних долях успадкували ОСОБА_17, ОСОБА_18 та ОСОБА_24. Вказаний факт підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 25.09.1993 року (т.1 а.с.12).

В подальшому, відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 13.01.2004 року (т.1 а.с. 13), після смерті ОСОБА_20, його частину будинку успадкували ОСОБА_21, ОСОБА_31 та ОСОБА_23, які 16 червня 2004 року свої 3/9 частини подарували ОСОБА_24, що підтверджується копією договору дарування частини будинку (т.1 а.с. 14) та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 20.07.2004 року (т.1 а.с. 15).

Таким чином, у встановленому законом порядку ОСОБА_24 станом на 20.07.2004 року набула право власності на 2/3 частини спірного будинку, а інша 1/3 частина будинку належала на праві власності ОСОБА_17.

Відповідно до листа Мукачівської державної нотаріальної контори № 26/02-14 від 24.01.2017 року (т.1 а.с. 17), щодо майна померлого 10.11.2007 року ОСОБА_17 заведена спадкова справа № 172/2008 на підставі заяви про прийняття спадщини, поданої ОСОБА_12. Інші спадкоємці з заявами про прийняття спадщини не зверталися, свідоцтва про право на спадщину не видавалися.

Згідно ст. 1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Таким чином, незважаючи на невидання ОСОБА_12 свідоцтва про право на спадщину, право власності на 1/3 частину будинку № 39 по вул. Тімірязєва в м.Мукачево належить йому з часу відкриття спадщини за померлим ОСОБА_17, я саме з 10.11.2007 року.

ОСОБА_24 померла 10.07.2007 року, що підтверджується копією свідоцтва про смерть від 11.07.2007 року серії І-ФМ № 048070 (т.2 а.с. 229). На випадок своєї смерті ОСОБА_24 12.06.2007 року склала заповіт, згідно якого 2/3 частини житлового будинку № 39 по вул. Тімірязєва в м.Мукачево, який належить їй на праві власності, заповідає ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Згідно ст. 1269, 1270 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. При цьому, відповідно до ст.. 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Пропустивши встановлений законом строк для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом, ОСОБА_12 звернувся до суду з відповідним позовом, і рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 27.03.2008 року йому надано додатковий строк три місяці для подання заяви про прийняття спадщини за померлою ОСОБА_24 Дане рішення набуло законної сили 08.04.2008 року. У визначений судом строк – 08.07.2008 року, ОСОБА_12 подав в Мукачівську районну державну нотаріальну контору заяву про прийняття спадщини за заповітом. Таким чином, подавши заяву про прийняття спадщини, ОСОБА_12 прийняв спадщину за заповітом померлої ОСОБА_24, а саме 2/3 частини спірного будинку.

Відповідно, прийнявши спадщину на 1/3 частину будинку за померлим ОСОБА_17 та на 2/3 частини за померлою ОСОБА_24, ОСОБА_12 набув право власності на будинок № 39 по вул. Тімірязєва в м.Мукачево повністю.

07.03.2016 року ОСОБА_12 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії І-ФМ № 206464 від 26 березня 2016 року (т.1 а.с.10), і відповідно до ст. 1220 ЦК України в цей день відкрилася спадщина на його майно. Останній перебував в шлюбі з позивачем ОСОБА_6, який розірвано 18.12.2008 року (свідоцтво про розірвання шлюбу серії І-ФМ № 020177 від 18.12.2008 року, т.1 а.с. 9). Від даного шлюбу в них народилося двоє дітей – ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідно, після смерті ОСОБА_12, його спадкоємцями першої черги є діти - ОСОБА_7, ОСОБА_8, а також мати – ОСОБА_2. Всі вказані спадкоємці у встановлений строк звернулися до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини, отже прийняли її. Так, згідно заяви про прийняття спадщини від 08.04.2016 року (т.1 а.с. 19), заяву про прийняття спадщини за померлим ОСОБА_12 подала ОСОБА_2, а відповідно до постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, винесеної приватним нотаріусом ОСОБА_15 23.12.2016 року (т.1 а.с. 16), ОСОБА_6 подавала документи для прийняття спадщини в інтересах дітей – ОСОБА_7 та ОСОБА_8

Згідно ст. 1296, 1297 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. При цьому, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

Як вбачається з постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, винесеної приватним нотаріусом ОСОБА_15 23.12.2016 року (т.1 а.с. 16), ОСОБА_6 в інтересах дітей ОСОБА_7 та ОСОБА_8 звернулася до нотаріуса з відповідними документами для видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_12, однак таке свідоцтво їй не було видано в зв’язку з відсутністю документів, що підтверджують право власності померлого.

Оскільки в даному випадку існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, позивач має право на визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку.

Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 цього ж Кодексу визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Згідно ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно, позивачем може бути будь-який учасник цивільних правовідносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб, претензіями на це майно третіх осіб, необхідністю одержати правовстановлювальні документи.

Таким чином, саме власник майна може в судовому порядку ставити питання про визнання за ним права власності, якщо це право оспорюється іншими особами, і способом захисту в даному випадку може бути визнання права.

У пред’явленому позові ОСОБА_6 не просить суд і не заявляє вимоги про визнання за її дітьми права власності на майно, в ставить питання про визнання їх власниками по 1/3 частині спадкового майна. Вимога про визнання власником майна і вимога про визнання вправа власності не може вважатися тотожною, оскільки, якщо особа не є власником майна, вона не вправі ставити питання про визнання за нею права власності в судовому порядку. Ст. 392 ЦК України чітко встановлює, що саме власник майна може пред’явити позов про визнання права власності, а не про визнання його власником такого майна.

Статтею 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог.

Позивач ОСОБА_6 не заявляє вимоги про визнання за її дітьми права власності на майно, і з врахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства, суд не вправі виходити за межі позовних вимог.

Відповідно, суд приходить до висновку, що позивачем ОСОБА_6 неправильно вибрано спосіб захисту прав її дітей, а тому її вимоги про визнання останніх власниками майна не підлягають до задоволення.

Щодо позовних вимог ОСОБА_10 про визнання права власності на частину будинку та про визнання заповіту недійсним суд констатує наступне.

Підстави для визнання заповіту недійсним зазначені в ст. 1257 ЦК України, згідно якої заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

З ч. 1 ст. 27 ЦК випливає, що нікчемним є правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки. У ст. 215 ЦК встановлено зв'язок між поняттями "нікчемний" та "недійсний" правочин, а саме недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Тому в разі посвідчення заповіту неповноважною особою, а також у разі недотримання законодавчо визначених вимог до форми заповіту та процедури його посвідчення такий заповіт не повинен виконуватися і спадкування має здійснюватися за законом.

Заявляючи вимоги про визнання заповіту недійсним позивач посилається на те, що в ньому не вказано місце вчинення нотаріальної дії, дати та місця народження заповідача, він не підписаний особисто заповідачем, текст заповіту викладений не на спеціальному бланку. Таким чином, позивач вказує не на недійсність, а на нікчемність заповіту.

Загальні вимоги до форми заповіту визначені статтею 1247 ЦК України, відповідно до якої заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення, має бути особисто підписаний заповідачем, посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Як вбачається з оспорюваного позивачем заповіту (т.2 а.с. 230), такий складено в с.Великі Лучки 12 червня 2007 року, від підписаний заповідачем і посвідчений секретарем виконкому Великолучківської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області. Таким чином, в даному заповіті чітко вказано місце та час його складання, в ньому міститься підпис заповідача і він посвідчений у встановленому законом порядку, отже, вимоги ст. 1247 ЦК України щодо форми заповіту є дотриманими.

Крім того, суд враховує, що в разі встановлення нікчемності заповіту спадкування за ним не відбувається, такий заповіт не виконується і визнання його недійсним в судовому порядку не вимагається. Якщо заповіт було посвідчено з порушенням законодавчо визначених вимог до його форми та посвідчення, питання встановлення його нікчемності входить до компетенції нотаріуса, адже саме він вирішує питання про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

Підставою для визнання заповіту недійсним в судовому порядку може бути тільки встановлення обставин, які б вказували, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Про наявність обставин, які б вказували на те, що волевиявлення заповідача ОСОБА_24 не було вільним і не відповідало його волі, позивач не зазначає, а тому підстави для визнання оспорюваного заповіту недійсним відсутні.

Як на підставу визнання права власності на частину будинку ОСОБА_10 посилається на те, що складений ОСОБА_24 заповіт є нікчемним. Оскільки такі обставини судом визнані необґрунтовані, відповідно відсутні підстави для визнання за позивачем права власності на майно і такі вимоги до задоволення не підлягають.

При цьому суд не приймає до уваги доводи ОСОБА_10 про те, що її син ОСОБА_26 успадкував за законом право власності на 6/9 частин будинку, фактично прийнявши таку спадщину, з наступних підстав.

Згідно ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Статтею 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Уразі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст. 1261-1265 цього Кодексу.

Таким чином, в разі наявності заповіту і подання спадкодавцями заяв про прийняття спадщини за заповітом, спадкування здійснюється саме за заповітом, а не за законом.

В даному випадку судом встановлено, що спадкодавець ОСОБА_24 склала заповіт, відповідно до якого своє майно заповіла ОСОБА_12, останній від прийняття спадщини за заповітом не відмовлявся і подав заяву про прийняття спадщини, підстави для визнання заповіту недійсним відсутні, а тому спадкування здійснюється за таким заповітом. ОСОБА_26 не включений спадкодавцем до числа осіб, які мають права на спадкування за заповітом, а тому він не має права на прийняття спадщини ОСОБА_24 Підстав вважати його таким, що фактично прийняв спадщину за законом немає в зв’язку з тим, що спадкування за законом в даному випадку не здійснюється.

Необгрунтованими є доводи третьої особи – ОСОБА_3, щодо наявності у ОСОБА_26 та ОСОБА_29 права на обов’язкову частку у спадкуванні, оскільки вони були інвалідами.

Зокрема, згідно ст. 1241 ЦК України, малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом. (обов'язкова частка).

Непрацездатні громадяни — особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку або визнані інвалідами, у тому числі діти-інваліди, а також особи, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.

В судовому засіданні ОСОБА_3 пояснила, що ОСОБА_26 отримав інвалідність у зв’язку з пораненням при виконання військового обов’язку. Разом з тим, на підтвердження факту, що саме на момент відкриття спадщини за померлою ОСОБА_24 такий являвся інвалідом і був непрацездатною особою, суду не надано жодного доказу. Зокрема, відповідно до наявного в матеріалах справи копії посвідчення ОСОБА_26 від 12.03.1996 року (т.1. а.с. 55), останній має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій. Дане посвідчення не підтверджує факту інвалідності ОСОБА_26, інших доказів наявності в нього відповідної групи інвалідності на час відкриття спадщини суду не надано. В матеріалах справи міститься також посвідчення, видане на ім’я ОСОБА_27, відповідно до якого він є інвалідом 3-ї групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – інвалідів війни (т.2 а.с. 126). Однак, дане посвідчення видане в листопаді 2013 року і ним не підтверджується, що ОСОБА_26 був інвалідом 3-ї групи в 2007 році, коли відкрилася спадщина на спірний будинок за його померлою мамою.

Аналогічно, суду не надано жодного доказу того, що ОСОБА_29 також є інвалідом 3-ї групи, як вказує ОСОБА_3, а тому вказані обставини судом не можуть бути прийнятими до уваги. Дана особа чи його правонаступник взагалі не залучені до участі в справі і питання про порушення його прав ніким не ставиться.

Не приймається судом до уваги при вирішення даного спору і твердження третьої особи ОСОБА_3 про те, що рішення Мукачівського міськрайонного суду від 27.03.2008 року є підробленим, воно набуло законної сили 07.04.2008 року, а не 08.04.2008 року, і заява ОСОБА_12 про прийняття спадщини подана з пропуском визначеного судом строку.

Зокрема, слова «підпис», «копія вірна», «рішення набрало законної сили», дата «08.04.08р.», «Суддя Мукачівського міськрайонного суду», «О.І. Маргитич», які надруковані за допомогою друкарської машинки, посвідчують відповідність копії судового рішення його оригіналу і не можуть вказувати на підробку самого рішення. Такі твердження третьої особи є її припущенням і не можуть прийматися до уваги судом.

Дане рішення було прийняте судом 27.03.2008 року і на його копії вірно зазначено про набрання ним законної сили саме 08.04.2008 року. Зокрема, відповідно до ст. 223 ЦПК України, який діяв на час ухвалення судового рішення, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Статтею 294 ЦПК України визначалося, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Початок перебігу та закінчення процесуальних строків визначався статтями 69 та 70 діючого на той час ЦПК України, відповідно до яких перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Таким чином, строк на апеляційне оскарження судового рішення, винесеного 27.03.2008 року, починався з наступного дня, а саме з 28.03.2008 року, а закінчення десятиденного строку припадало на 06.04.2008 року. В зв’язку з тим, що 06.04.2008 року був вихідним днем (неділя), останній днем строку на апеляційне оскарження був понеділок – 07.04.2008 року. Лише після цього, а саме 08.04.2008 року, в зв’язку з неподанням апеляційної скарги, судове рішення набрало законної сили, про що і вказано на його копії. Таким чином, твердження ОСОБА_3 про набрання рішенням законної сили 07.04.2008 року є помилковим. Звернення ОСОБА_12 до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини 08.07.2008 року не можна вважати таким, що подано з порушенням строку, оскільки дане звернення подане у встановлений судом трьохмісячних строк.

Оскільки, як встановлено судом, спадкування спірного будинку здійснювалося за заповітом, а не за законом, ОСОБА_26 не мав права на успадкування цього майна, подання чи неподання ним заяви про відмову від спадщини не могло вплинути на його права та права спадкодавця, а тому його заява про відмову від прийняття спадщини від 07.07.2008 року, подана після спливу шестимісячного строку з дня відкриття спадщини, не може бути підставою для визнання за ним права власності на майно чи підставою для визнання заповіту недійсним.

Не приймаються до уваги судом і твердження третьої особи ОСОБА_3 про неправдиві відомості в книзі обліку та реєстрації спадкових справ за 2008 рік. Як вбачається з даної книги, оригінал якої оглянуто судом, а копія міститься в матеріалах справи (т.2 а.с. 239-240), заява ОСОБА_12 про прийняття спадщини за ОСОБА_32 зареєстрована 07.07.2008 року, тоді як на самій заяві про прийняття спадщини міститься запис, що вона надійшла 08.07.2008 року. Це дійсно свідчить про розбіжність у даті прийняття заяви ОСОБА_33 про прийняття спадщини, і ці розбіжності в судовому засіданні нотаріус пояснити не зміг. Разом з тим, це може свідчити про помилку нотаріуса при реєстрації відповідної заяви, а не умисну підробку документів, яка нічим іншим не підтверджена. Крім того, вказана розбіжність не може бути підставою для визнання недійсним заповіту, вона жодним чином не свідчить про наявність яких-небудь інших обставин, які б свідчили про неприйняття спадщини за заповітом ОСОБА_12

Виходячи з вищенаведеного суд приходить до висновку, що вимоги ОСОБА_6 про визнання її дітей власниками майна не підлягають до задоволення в зв’язку з неправильно обраним способом захисту порушеного права, а вимоги ОСОБА_10 про визнання права власності на частину будинку та про визнання заповіту недійсним – в зв’язку з необґрунтованість і безпідставністю таких вимог.

Керуючись ст. 13, 259, 263-265, 268 ЦПК України, ст.. 15, 16, 27, 215, 392, 1217, 1220, 1223, 1241, 1247, 1257, 1268-1270, 1272, 1296, 1297 ЦК України, суд

вирішив:

В задоволенні позову ОСОБА_6, що діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_7 та ОСОБА_8, в особі представника ОСОБА_1, до ОСОБА_9, ОСОБА_10, треті особи без самостійних вимог – служба в справах дітей Мукачівської РДА, Мукачівська міська державна нотаріальна контора, Мукачівська районна державна нотаріальна контора, приватний нотаріус ОСОБА_11, ОСОБА_3, про визнання права спільної часткової власності на спадкове майно,

позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору – ОСОБА_10 до ОСОБА_6, що діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_7 та ОСОБА_8, треті особи без самостійних вимог – ОСОБА_2, ОСОБА_3, служба в справах дітей Мукачівської РДА, Мукачівська міська державна нотаріальна контора, Мукачівська районна державна нотаріальна контора, приватний нотаріус ОСОБА_11, про визнання права власності на частину будинку,

позову ОСОБА_10 до ОСОБА_6, ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про визнання заповіту недійсним – відмовити.

Судові витрати в сумі 2859,35 грн. віднести на рахунок позивача за первісним позовом – ОСОБА_6.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення шляхом подачі апеляційної скарги до Закарпатського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 12 квітня 2019 року.

Суддя Мукачівського

міськрайонного суду ОСОБА_34