Рішення № 81115598, 10.04.2019, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/33206/18

Провадження № 2/127/5635/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.04.2019 року Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Федчишена С.А.,

при секретарі Підвисоцькій О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці цивільну справу за позовом приватного акціонерного товариства «Українська Страхова компанія «Княжа Вієнна ОСОБА_1» до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди в порядку регресу, –

встановив:

ПАТ «УСК «Княжа Вієнна ОСОБА_1» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди в порядку регресу. Позов мотивовано тим, що 18.02.2016 року між ПрАТ «УСК «КНЯЖА ВІЄНА ОСОБА_1» та ОСОБА_2 було укладено Поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АЕ/6436354. Відповідно до даного Полісу була застрахована цивільно- правова відповідальність водіїв, які на законних підставах керують автомобілем «Аudi 80», реєстраційний № 32342ВІ. 13.09.2016р. о 16 год. 00 хв. в м. Вінниця по вул. К. Коріатовичів, відбулась дорожньо- транспортна пригода за участю транспортного засобу «Маzda 6», реєстраційний № НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_3 та транспортного засобу «Аudi 80», реєстраційний № 32342ВІ під керуванням Відповідача. Внаслідок вищевказаної ДТП транспортним засобам було завдано механічних пошкоджень. Відповідно до постанови Вінницького міського суду Вінницької області від 10.10.2016року (справа № 127/19779/16-п) винним у вчиненні адміністративного правопорушення визнано відповідача, внаслідок порушення передбаченого ст. 124 КУпАП. З огляду на вищевказане, власник пошкодженого транспортного засобу - ОСОБА_4 звернулася до Страховика - ПрАТ «СГ «ТАС» (Страхова компанія потерпілої) - з заявою про виплату страхового відшкодування за договором добровільного комплексного страхування автотранспортного засобу та супутніх ризиків № А25332616 від 11.01.2016 року, забезпечений транспортний засіб «Маzda 6», реєстраційний № НОМЕР_1. 21.09.2016 року ПрАТ «СГ «ТАС» здійснило виплату страхового відшкодування на користь потерпілої особи за договором добровільного комплексного страхування автотранспортного засобу та супутніх ризиків № А25 332616 від 11.01.2016 року в сумі 34 864 грн. 26.09.2016року ПрАТ «СГ «ТАС» звернулась до ПрАТ «УСК «КНЯЖА ВІЄНА ОСОБА_1» з заявою на виплату страхового відшкодування в порядку регресу на сумі 34 864 грн. Позивач визнав вказану подію страховим випадком відповідно до чого здійснив виплату страхового відшкодування в розмірі 34 864 грн., що підтверджується страховим актом № 160000083360 від 03.11.2016року та платіжним дорученням № ЗР062003 від 09.11.2016 року. Просить стягнути з Відповідача на користь Позивача - Приватним акціонерним товариством «Українська Страхова Компанія «КНЯЖА ВІЄННА ОСОБА_1» завданні збитки в розмірі 34 864 грн.

Ухвалою суду від 23.01.2019 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судове засідання представник позивача не з’явився надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позов підтримав, просив задовольнити.

Відповідач та його представник – адвокат ОСОБА_5 в судовому засіданні позов не визнали, заперечували щодо його задоволення.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, з наступних підстав.

При розгляді справи судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Згідно зі ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За змістом ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

У відповідності з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 ст. 5 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Судом встановлено, що 18.02.2016 року між ПрАТ «УСК «КНЯЖА ВІЄНА ОСОБА_1» та ОСОБА_2 було укладено Поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АЕ/6436354.

Відповідно до даного Полісу була застрахована цивільно - правова відповідальність водіїв, які на законних підставах керують автомобілем «Аudi 80», реєстраційний № 32342ВІ.

13.09.2016р. о 16 год. 00 хв. в м. Вінниця по вул. К. Коріатовичів, відбулась дорожньо- транспортна пригода за участю транспортного засобу «Маzda 6», реєстраційний № НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_3 та транспортного засобу «Аudi 80», реєстраційний № 32342ВІ під керуванням відповідача. Внаслідок вищевказаної ДТП транспортним засобам було завдано механічних пошкоджень.

Відповідно до постанови Вінницького міського суду Вінницької області від 10.10.2016року (справа № 127/19779/16-п) винним у вчиненні адміністративного правопорушення визнано відповідача, внаслідок порушення передбаченого ст. 124 КУпАП.

Вказаною постановою встановлено, що вина ОСОБА_2 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП доведена.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

ОСОБА_4 звернулася до Страховика - ПрАТ «СГ «ТАС» з заявою про виплату страхового відшкодування за договором добровільного комплексного страхування автотранспортного засобу та супутніх ризиків № А25332616 від 11.01.2016 року, забезпечений транспортний засіб «Маzda 6», реєстраційний № НОМЕР_1.

21.09.2016 року ПрАТ «СГ «ТАС» здійснило виплату страхового відшкодування на користь потерпілої особи за договором добровільного комплексного страхування автотранспортного засобу та супутніх ризиків № А25 332616 від 11.01.2016 року в сумі 34 864 грн.

26.09.2016року ПрАТ «СГ «ТАС» звернулась до ПрАТ «УСК «КНЯЖА ВІЄНА ОСОБА_1» з заявою на виплату страхового відшкодування в порядку регресу на сумі 34 864 грн. Позивач визнав вказану подію страховим випадком відповідно до чого здійснив виплату страхового відшкодування в розмірі 34 864 грн., що підтверджується страховим актом № 160000083360 від 03.11.2016року та платіжним дорученням № ЗР062003 від 09.11.2016 року.

Страхування це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів ( стаття 1 ЗУ «Про страхування»).

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).

Страхувальник вносить страховику згідно з договором страхування певну плату, яка називається страховим платежем (страховим внеском, страховою премією) (частина перша статті 10 ЗУ «Про страхування»).

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).

Розрізняють добровільну та обов’язкову форми страхування (стаття 5 ЗУ «Про страхування»). Добровільним може бути, зокрема, страхування наземного транспорту (пункт 6 частини четвертої статті 6 ЗУ «Про страхування»). Втім, законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування) (частина перша статті 999 ЦК України).

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).

Разом з тим, правила регулювання деліктних зобов’язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою.

У даній справі позивач на підставі договору майнового страхування, укладеного між ним та потерпілою в ДТП особою, здійснив виплату страхового відшкодування та тим самим відшкодував завдану потерпілому у ДТП майнову шкоду.

З урахуванням наведеного у цій справі виникають два види зобов’язань: деліктне зобов’язання, що виникло внаслідок ДТП, сторонами якого є потерпіла особа (кредитор) та особа, відповідальна за завдані збитки (винна особа, боржник), та договірне зобов’язання, що виникає з договору добровільного майнового страхування, сторонами якого є страховик (страхова компанія) та страхувальник (потерпілий у ДТП).

При цьому слід відрізняти поняття зобов’язання, як правовідношення (договірне або позадоговірне), від обов’язків, які мають сторони такого зобов’язання.

Так, згідно пункту 4 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов’язку боржника третьою особою.

Відповідно до статті 27 ЗУ «Про страхування» та статті 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Виходячи з наведеного, страховик внаслідок виконання обов’язку винної особи (боржника) перед потерпілим (кредитором), набуває прав кредитора в частині фактично сплаченого страхового відшкодування. При цьому деліктне зобов’язання не припиняться, але відбувається заміна сторони у цьому зобов’язанні (заміна кредитора) замість потерпілої особи прав кредитора набуває страховик.

На підтвердження наведеної правової позиції свідчить те, що стаття 27 ЗУ «Про страхування» та стаття 993 ЦК України передбачає перехід права вимоги до страховика, де перехід фактично означає, що право вимоги існувало раніше та продовжує існувати, але переходить від однієї особи до іншої, відповідно від потерпілої особи у деліктному зобов’язанні до страховика.

Перехід права вимоги потерпілого (страхувальника) у деліктному зобов’язанні до страховика в порядку статті 993 ЦК України та ст. 27 ЗУ «Про страхування» є суброгацією.

При цьому помилковим є ототожнення права вимоги, визначене статті 993 ЦК України та ст. 27 ЗУ «Про страхування», із правом вимоги (регресу), визначеного статтею 1191 ЦК України, оскільки наведені норми регулюють різні за змістом правовідносини суброгацію у страхових відносинах та регрес.

Так, на відміну від суброгації у страхових відносинах, де, як вже зазначено вище право вимоги переходить від потерпілого (страхувальника) до страховика, а деліктне зобов’язання продовжує існувати, при регресі основне (деліктне) зобов’язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов’язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, що виконала обов’язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи.

Це виходить із змісту статей 559 та 1191 ЦК України, згідно яких зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Зважаючи на зміст наведених норм ЦК України, право зворотної вимоги (регресу) не переходить від однієї особи до іншої, як у випадку заміни сторони (кредитора) у вже існуючому зобов’язанні (при суброгації у страхових відносинах). При регресі право регресної вимоги виникає, тобто є новим правом кредитора за новим в даному випадку регресним зобов’язанням, що виникло внаслідок припинення основного (деліктного) зобов’язання шляхом виконання обов’язку боржника (винної особи) у такому деліктному зобов’язанні третьою особою.

В цілому, як за змістом статті 1191 так і за статті 993 ЦК України та ст. 27 ЗУ «Про страхування», йдеться про виконання обов’язку боржника перед потерпілим третьою особою. Водночас ці норми встановлюють різний порядок виникнення прав вимоги до винної особи у деліктному зобов’язанні. Так, суброгація регулюється статті 993 ЦК України та ст. 27 ЗУ «Про страхування», а регрес статтею 1191 ЦК України.

При цьому, при суброгації у страхових відносинах деліктне зобов’язання продовжує існувати та відбувається лише заміна кредитора право вимоги переходить від потерпілої особи до страховика.

При регресі право вимоги (регресу) виникає у третьої особи після виконання такою особою обов’язку боржника та, відповідно, припинення основного (деліктного) зобов’язання та виникнення нового (регресного) зобов’язання.

У деліктному зобов’язанні право вимоги до винної особи у особи, що відшкодувала шкоду потерпілому, виникає в порядку статті 1191 ЦК України. У спірних (страхових) відносинах застосуванню підлягають норми статті 993 ЦК України та ст. 27 ЗУ «Про страхування», які визначають спеціальний порядок переходу прав вимоги до винної особи від страхувальника (потерпілого) до страховика, що відшкодував шкоду потерпілому суброгацію.

Відповідно до частини першої статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Стаття 38 ЗУ «Про обов’язкове страхування цивільно – правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає право страховика подати після виплати страхового відшкодування регресний позов до страхувальника за наявності певних умов.

Згідно зі ст.27 ЗУ «Про страхування» та ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Стаття 1191 ЦК України та ст. 38 ЗУ «Про обов’язкове страхування цивільно – правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» , з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 ЗУ «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини.

У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов’язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов’язаним суб’єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому ЗУ «Про обов’язкове страхування цивільно – правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов’язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.

Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 ЗУ «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов’язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов’язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов’язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.

Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або ЗУ «Про обов’язкове страхування цивільно – правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов’язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Покладання обов’язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (ст. 3 ЗУ «Про обов’язкове страхування цивільно – правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Такий висновок відповідає правовій позиції ОСОБА_8 Верховного Суду, висловленій 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), і відступати від неї не вбачається підстав.

Уклавши договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов’язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов’язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 УК України та 27 ЗУ «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Враховуючи викладене, аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку що вимоги позивача не є регресними, а вони грунтуються на інших приписах законодавства, а саме суброгації, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

Згідно ст. 141 ЦПК України судові витрати залишити за позивачем.

На підставі ст.ст. 993, 1166, 1187, 1191, 1194 ЦК України, керуючись ст.ст. 4, 5, 11, 12, 13, 76, 77, 81, 82, 141, 244, 259, 265, 268, 354 ЦПК України, суд –

в и р і ш и в :

В задоволенні позову приватному акціонерному товариству «Українська Страхова компанія «Княжа Вієнна ОСОБА_1» до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди в порядку регресу - відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повне судове рішення складено 12.04.2019року.

Приватне акціонерне товариство «Українська Страхова Компанія «Княжа Вієнна ОСОБА_1 груп», м. Київ, вул. Глибочицька, 44, код ЄДРПОУ 24175269.

ОСОБА_2, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_2.

Суддя: