Рішення № 81112895, 12.04.2019, Любешівський районний суд Волинської області

Справа №162/768/18

Номер провадження 2-др/162/1/19

ЛЮБЕШІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2019 року селище Любешів.

Любешівський районний суд Волинської області в складі:

головуючого – судді Глинянчука В.Д.,

з участю секретаря судових засідань ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

розглянувши питання про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_4 до виконувача обов'язків заступника Маневицького управління водного господарства ОСОБА_3, Маневицького управління водного господарства про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, встановлення факту трудових відносин, стягнення невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

встановив:

Любешівським районним судом Волинської області 27 березня 2019 року ухвалено рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_4 Зокрема постановлено: визнати незаконним та скасувати наказ № 52-п голови комісії з реорганізації Любешівського управління водного господарства ОСОБА_3 від 30 серпня 2018 року у частині звільнення ОСОБА_4 у зв’язку з переведенням у Маневицьке управління водного господарства на підставі пункту 5 статті 36 Кодексу законів про працю України; встановити факт продовження трудових відносин між ОСОБА_4 та Маневицьким управлінням водного господарства у період виконання позивачем обов’язків сторожа Любешівської експлуатаційної дільниці Маневицького управління водного господарства з 01 по 19 вересня 2018 року; зобов’язати Маневицьке управління водного господарства нарахувати та виплатити у користь ОСОБА_4 заробітну плату за період виконання обов’язків сторожа Любешівської експлуатаційної дільниці Маневицького управління водного господарства з 01 по 19 вересня 2018 року, виходячи з розрахунку середньомісячної заробітної плати штатних працівників по Любешівському району Волинської області у розмірі 5975 (п’ять тисяч дев’ятсот сімдесят п’ять) гривень, з нарахуванням та сплатою відповідно до законодавства податку на доходи фізичних осіб та суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування; поновити ОСОБА_4 на роботі шляхом зобов’язання Маневицького управління водного господарства видати наказ про прийняття з 01 вересня 2018 року ОСОБА_4 на посаду сторожа Любешівської експлуатаційної дільниці Маневицького управління водного господарства; стягнути з Маневицького управління водного господарства у користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу у період з 20 вересня 2018 року по 27 березня 2019 року у сумі 24022 (двадцять чотири тисячі двадцять дві) гривні 70 копійок.

Представник позивача ОСОБА_2, попередньо оголосивши про це у судових дебатах, 28 березня 2019 року у порядку частини восьмої статті 141, статті 270 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК) подала заяву про постановлення додаткового рішення щодо судових витрат позивача, пов'язаних з правничою допомогою.

В обґрунтуванні заяви ОСОБА_2 вказує, що ОСОБА_4 сплатив їй 4700 гривень гонорару за надання правничої допомоги.

Сторона позивача доводить, що через те, що ОСОБА_3, як виконувач обов’язків заступника начальника управління, голова комісії з реорганізації Любешівського управління водного господарства (далі – Любешівського УВГ), виніс незаконний наказ у частині звільнення ОСОБА_4, позивач і змушений був звертатись до суду за поновленням своїх трудових прав. Тому на підставі частини дев’ятої статті 141 ЦПК судові витрати мають бути стягнені саме з ОСОБА_3

У відзиві на заяву про стягнення судових витрат відповідач ОСОБА_3 вказує, що судом вирішено трудовий спір між ОСОБА_4, як працівником, та Маневицьким управлінням водного господарства, як роботодавцем. ОСОБА_3 не виступав стороною у спірних правовідносинах. Штучна, без достатніх підстав вказівка у позовній заяві відповідачем ОСОБА_3 не змінює характеру спірних правовідносин та не є достатньою підставою для стягнення судових витрат.

У судовому засіданні ОСОБА_2 звернула увагу суду, що ОСОБА_3, видавши наказ про звільнення ОСОБА_4, вчинив неправильні дії, що призвели до порушення трудових прав позивача. Сторона позивача наполягає стягнути судові витрати саме з відповідача ОСОБА_3

ОСОБА_3 у судовому засіданні проти стягнення з нього судових витрат заперечив. Пояснив, що на момент подання позову ОСОБА_4 він працював на посаді виконувача обов'язків заступника Маневицького управління водного господарства (далі – Маневицького УВГ) і головою комісії з реорганізації Любешівського УВГ.

Дослідженням доказів встановлено наступне.

Позивач ОСОБА_4 та адвокат ОСОБА_2 03 жовтня 2018 року уклали договір про надання правової (правничої) допомоги № 36/18. ОСОБА_2 взяла на себе зобов'язання надавати правничу допомогу ОСОБА_4 у справі за позовом про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, встановлення факту трудових відносин, стягнення невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Сторони узгодили сплату гонорару на умовах згідно з додатком № 1 до договору.

Відповідно до додатку № 1 до договору про правничу допомогу вартість надання правничої допомоги складає: 300 гривень – зустріч та усна консультація клієнта; вивчення законодавства та судової практики – 400 гривень; складання позовної заяви та подача її до суду – 2500 гривень; складання відповіді на відзив – 500 гривень; участь у судовому засіданні (понад 30 хвилин) – 400 гривень.

У відповідності з актом виконаних робіт усна консультація ОСОБА_4 адвокатом ОСОБА_2 тривала 1/3 години, вивчення законодавства та судової практики – 1 година, складання позовної заяви – 1 година, участь у судовому засіданні адвоката – 3 години, складання відповіді на відзив та подання її до суду – 1 година. Загальна вартість послуг складає 4700 гривень.

На підтвердження оплати ОСОБА_4 правничої допомоги адвоката ОСОБА_2 надано банківські квитанції на загальну суму 4700 гривень.

Аналіз законодавства приводить суд до таких висновків.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Згідно з частинами восьмою, дев'ятою статті 141 ЦПК розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Відповідно до частин другої, третьої статті 141 ЦПК судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

У відповідності з частинами восьмою, дев’ятою статті 141 ЦПК розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Згідно з частинами першою-шостою статті 137 ЦПК витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З врахуванням статті 5 ЦПК, статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод судом фактично задоволено кожну з позовних вимог позивача.

Суд констатує, що представником позивача ОСОБА_2 подано детальний опис виконаних нею робіт (наданих послуг).

Про фактичну оплату правничої допомоги позивачем вказують банківські квитанції на загальну суму 4700 гривень.

З огляду на складність справи та об’єм наданих адвокатом ОСОБА_2 послуг немає підстав вважати, що розмір витрат на правничу допомогу у цьому випадку є надмірним.

Вирішуючи питання про те з кого з відповідачів необхідно стягнути витрати, понесені позивачем на правничу допомогу, необхідно звернутись до змісту рішення суду.

Судом зокрема встановлено, що відповідач ОСОБА_3, як голова комісії з реорганізації Любешівського УВГ, та ОСОБА_5, як виконувач обов’язків начальника Маневицького УВГ, відповідно до статті 42 Кодексу законів про працю України не з’ясували та не вирішили хто зі сторожів Любешівського УВГ мав переваги на залишення на роботі на посадах сторожів Любешівської експлуатаційної дільниці Маневицького УВГ, що і призвело до порушення трудових прав позивача.

Комісія з реорганізації Любешівського УВГ здійснювала функції органу управління цього підприємства. Наказ № 52-п від 30 серпня 2018 року за своєю суттю є наказом роботодавця щодо працівників.

Маневицьке УВГ є правонаступником Любешівського УВГ.

Отже, на думку суду, у цьому випадку понесені позивачем витрати на правничу допомогу необхідно у повному обсязі стягнути з Маневицького УВГ.

Враховуючи викладене, керуючись статтею 270 ЦПК, суд

ухвалив:

Заяву представника позивача ОСОБА_2 про стягнення судових витрат задовольнити частково.

Стягнути з Маневицького управління водного господарства у користь ОСОБА_4 4700 (чотири тисячі сімсот) гривень документально підтверджених витрат на правничу допомогу.

Додаткове рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Додаткове рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення додаткового судового рішення. Учасник справи, якому додаткове рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому додаткового рішення суду.

Головуючий: суддя В.Д. Глинянчук