Рішення № 81111820, 02.04.2019, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"02" квітня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/2944/18Господарський суд Одеської області у складі:

судді Цісельського О.В.,

за участю секретаря судового засідання Бачур А.В.,

за участю предстаників:

прокурора: Кірющенко А.В. згідно посвідчення

позивача 1 : не з’явився

позивача 2 : ОСОБА_1 згідно довіреності

відповідача: не з’явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом заступника прокурора Одеської області (вул. Пушкінська, 3, м. Одеса, 65026) в інтересах держави в особі Червоненського навчально-виховного комплексу "Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів – дошкільний навчальний заклад" Тарутинської районної ради Одеської області (вул. Шкільна, буд.18А, с. Червоне, Тарутинський район, Одеська область); Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65107)

до відповідача ОСОБА_2 (фермерського) господарства "Світлана" (комплекс будівель і споруд № 3 сільрада Калачівська Тарутинський район Одеська область)

про визнання недійсними договорів та повернення земельних ділянок

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Одеської області (надалі – прокурор) звернувся до Господарського суду із позовною заявою в інтересах держави в особі Червоненського навчально-виховного комплексу "Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів – дошкільний навчальний заклад" Тарутинської районної ради Одеської області (надалі- Червоненський НВК), Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (надалі – ГУ ДЗК в Одеській області) до ОСОБА_2 (фермерського) господарства "Світлана" (надалі – СФГ "Світлана") в якому просив суд про: 1) визнання недійсним договору по сумісну діяльність від 02.01.2018р., укладеного між Червоненським навчально-виховним комплексом "Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів – дошкільний навчальний заклад" Тарутинської районної ради Одеської області та ОСОБА_2 (фермерським) господарством "Світлана" щодо земельної ділянки площею 43,8488 га; 2) визнання недійсним договору по сумісну діяльність від 02.01.2018р., укладеного між Червоненським навчально-виховним комплексом "Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів – дошкільний навчальний заклад" Тарутинської районної ради Одеської області та ОСОБА_2 (фермерським) господарством "Світлана" щодо земельної ділянки площею 52,5234 га; 3) зобов’язання Селянське (фермерське) господарство "Світлана" звільнити земельну ділянку площею 43,8488 га вартістю 1366664,49 га, розташовану на території Вознесенської-Другої сільської ради Тарутинського району Одеської області та повернути її Червоненському навчально-виховному комплексу "Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів – дошкільний навчальний заклад" Тарутинської районної ради Одеської області за актом прийому-передачі; 4) зобов’язання Селянське (фермерське) господарство "Світлана" звільнити земельну ділянку площею 52,5234 га вартістю 1637031,47 га, розташовану на території Вознесенської-Другої сільської ради Тарутинського району Одеської області та повернути її Червоненському навчально-виховному комплексу "Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів – дошкільний навчальний заклад" Тарутинської районної ради Одеської області за актом прийому-передачі.

Свої позовні вимоги прокурор обґрунтував наступним.

Відповідно до чинної редакції Статуту Червоненський НВК, затвердженої рішенням Тарутинської районної ради № 275-VІІ від 25.05.2017р., він є комунальним навчально-виховним закладом, засновником (власником) якого є Тарутинська районна рада.

Згідно п. 10.1 Статуту Червоненський НВК матеріально-технічна база навчального закладу складається з будівель, споруд, земельних ділянок, комунікацій, інвентарю, обладнання, транспортних засобів, службового житла, інших матеріальних цінностей, вартість яких відображена у балансі Червоненського НВК або централізованої бухгалтерії, яка обслуговує навчальний заклад.

На підставі державних актів на право постійного користування землею серії ЯЯ № 206050 від 21.03.2011р. та серії ЯЯ № 206051 від 21.03.2011р., у постійному користуванні Червоненського НВК перебувають земельні ділянки площею 43,8488га та 52,5234 га, розташовані на території Вознесенської-Другої сільської ради Тарутинського району Одеської області. Акти зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів за № 512478143000001 та №512478143000002. Вказані земельні ділянки є землями сільськогосподарського призначення і надані навчальному закладу "для ведення дослідних і навчальних цілей".

В процесі вивчення стану додержання вимог Земельного кодексу України та Закону України "Про оренду землі" при використанні земельних ділянок сільськогосподарського призначення, наданих у користування навчальним закладам Тарутинського району, прокуратурою було встановлено, що між Червоненським НВК та СФГ "Світлана" 02.01.2018р. укладено два договори про сумісну діяльність (без №) на земельні ділянки площею 43,8488га та 52,5234 га, які за своїм змістом є однотипними.

Згідно пункту 1.3 договору Червоненський НВК надає земельну ділянку, яка знаходиться в постійному користуванні, загальною площею 43,8488 га для вирощування сільськогосподарських культур на вказаній ділянці. СФГ "Світлана" самостійно оброблює надану закладом земельну ділянку.

Також відповідно до п. 2.1 договору Червоненський НВК зобов’язується надати вказану земельну ділянку та не втручатись в сільськогосподарське виробництво, яке здійснюється підприємством.

СФГ "Світлана" зобов’язується вирощувати сільськогосподарські культури, самостійно і за свої кошти закуповувати необхідні насіння, паливо, добрива і засоби захисту рослин, наймати необхідну кількість працівників і оплачувати їх діяльність, при проведенні сільськогосподарських робіт використовувати свою сільськогосподарську техніку або самостійно орендувати її (пункт 2.2 договору).

Відповідно до п. 4.2 договору СФГ "Світлана" платить навчальному закладу плату в розмірі 9% від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки в розмірі 93358,88 грн. на рік.

Пунктом 4.3 договору передбачено, що перерахування прибутку Червоненському НВК проводиться до 15.08 - 50%, до 15.11 - 50 % кожного календарного року.

Згідно п. 4.4 договору за несвоєчасне перерахування належної долі прибутку з вини СФГ "Світлана", воно сплачує закладу понад належну суму боргу пеню у розмірі 0,3% від неперерахованої суми за кожен день прострочення.

Сторонами договору погоджено, що він діє до 31.12.2019р. та його дія може бути продовжена за попередньою згодою сторін на узгоджений термін (п. 5.2 та п. 5.3 договору).

Також встановлено, що Червоненським НВК з СФГ "Світлана" 02.01.2018р. укладено аналогічний договір про сумісну діяльність (без №) щодо земельної ділянки площею 52,5234 га.

Згідно пункту 1.3 зазначеного договору Червоненський НВК надає земельну ділянку, яка знаходиться в постійному користуванні, загальною площею 52,5234 га для вирощування сільськогосподарських культур на вказаній ділянці. СФГ "Світлана" самостійно оброблює надану закладом земельну ділянку.

Відповідно до п. 4.2 договору СФГ "Світлана" платить навчальному закладу плату в розмірі 9% від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки в розмірі 111828,05грн. на рік.

Всі інші умови даного договору є аналогічними вищенаведеному договору, за умовами якого використовується земельна ділянка площею 43,8488га.

Факт передачі земельних ділянок за спірними договорами підтверджується складеним на виконання договорів про сумісну діяльність актом передачі земельних ділянок від 01.01.2018р., відповідно до якого Червоненський НВК передає земельні ділянки площею 43,8488га та 52,5234га, а СФГ "Світлана" їх приймає для вирощування сільськогосподарських культур.

Аналіз положень спірних договорів та фактичні відносини, що склалися на підставі спірних договорів, на думку прокурора не відповідають умовам спільної діяльності, передбаченим ст. ст. 1130-1134 ЦК України.

Відповідно до приписів ЦК України, істотними умовами для договорів про спільну діяльність є: досягнута домовленість сторін діяти спільно з метою отримання прибутку; дотримана письмова форма договору; визначено вклади сторін; визначено грошову оцінку вкладів учасників за домовленістю сторін; визначено, що ведення бухгалтерського обліку покладено на одну зі сторін; передбачено умови ведення спільних справ; передбачено право учасника на інформацію; визначено порядок відшкодування збитків та шкоди; визначено порядок розподілу прибутку, що відповідає вимогам чинного законодавства (ст. ст. 1130, 1131, 1133, 1134, 1135, 1136, 1137, 1139 ЦК України). Проте, вказані ознаки договору про спільну діяльність відсутні в оспорюваних договорах.

Отже, враховуючи вищенаведені законодавчі приписи прокурор вказує, що за своєю суттю спільна діяльність на основі договору є договірною формою об'єднання осіб для досягнення спільної мети.

Спірні договори не є договорами про спільну діяльність, так як всупереч положенням статей 1130-1134 ЦК України, їх умовами та первинними документами щодо їх виконання не підтверджується наявність спільної мети сторін на спільний обробіток земельної ділянки, об'єднання зусиль та певних внесків сторін для досягнення певних господарських цілей, наведених в предметі договору, кінцевої мети та діяльності сторін в досягненні результату співпраці, внаслідок якого сторони отримують прибуток від спільної діяльності, що підлягає розподілу відповідно до умов договору, розмір його та пропорційні частки, право спільної власності на плоди, продукцію, доходи від спільної діяльності.

Аналізуючи зміст угод прокурор дійшов до висновку, що СФГ "Світлана" виконує роботи з обробітку земельних ділянок навчального закладу та здійснює оплату за їх використання, тобто Червоненський НВК фактично передав СФГ "Світлана" у платне користування земельні ділянки, при цьому не уклавши договору оренди земельної ділянки відповідно до вимог Земельного кодексу України та Закону України "Про оренду землі". При цьому в якості обґрунтування прокурор посилається на наступні норми законодавства України.

Згідно зі ст.792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Аналогічні норми визначені ст. 13 Закону України "Про оренду землі".

Відповідно до ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно зі ст. 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами такого договору є: об’єкт оренди; строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Кожна зі спірних угод містить всі істотні умови, передбачені ст. 15 Закону України "Про оренду землі", а саме: об’єкт оренди (земля та її розмір), строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, яка залежить від нормативно-грошової оцінки землі, спосіб та умови розрахунків, строків, порядку її внесення, відповідальності сторін за несплату коштів у вигляді пені. При цьому для договору про спільну діяльність, в силу положень законодавства, розмір нормативної грошової оцінки землі не має жодного правового значення.

Частиною 4 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що невід'ємною частиною договору оренди землі є у тому числі акт приймання- передачі об'єкта оренди.

Таким чином, прокурор вважає, що зазначені договори про сумісну діяльність є удаваними та містять ознаки інших правочинів - договорів оренди земельних ділянок. Отже, умови спірних договорів свідчать, що за своєю правовою природою вони є саме договорами оренди землі, укладення яких регулюється Законом України "Про оренду землі" та Земельним кодексом України.

Прокурор у позові також зазначає, що СФГ "Світлана" фактично користується, володіє та експлуатує земельні ділянки за рахунок власної техніки, обладнання, інвентарю, паливно-мастильних матеріалів, насіннєвих матеріалів, мінеральних добрив, засобів рослин, відповідних спеціалістів, працівників та сплачує плату за її експлуатацію та користування Червоненському НВК. Тобто, фактичний об'єкт договору - земельні ділянки навчального закладу передано у строкове платне користування.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Таким чином, прокурор вважає, що до спірних правочинів підлягають застосуванню відповідні правила, встановлені для укладання договорів оренди землі, передбачені Законом України "Про оренду землі" та Земельного кодексу України.

Згідно зі ст. 6 Закону України "Про оренду землі" орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Частина 1 ст. 78 Земельного кодексу України визначає, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Частиною 1 ст. 92 ЗК України визначено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Права землекористувачів визначені ст. 95 ЗК України. Відповідно до частини 1 ст. 95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом.

Прокурор вважає, що спірні договори свідчать про те, що передавши СФГ "Світлана" земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, Червоненський НВК відхилився від права самостійного господарювання на земельній ділянці та надав право її обробки та збору врожаю іншому суб’єкту господарювання.

За приписами ст. 4 Закону України "Про оренду землі" орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування.

Згідно зі ст. 122 ЗК України районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: ведення водного господарства; будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; індивідуального дачного будівництва.

Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Отже, Червоненський НВК не наділений повноваженнями на надання земельної ділянки в оренду. Таким чином договори про сумісну діяльність від 02.01.2018р. не відповідають вимогам ст.ст. 92, 93 ЗК України.

Статтею 124 ЗК України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених ч. ч. 2, 3 ст. 134 цього Кодексу.

Отже, сторонами оспорюваних договорів не дотримано встановлений нормами земельного законодавства порядок щодо передачі в оренду спірної земельної ділянки. У порушення ст. ст. 92, 122, 124, 125 ЗК України, ст. 16 Закону України "Про оренду землі" при укладенні спірних договорів рішення відповідного органу виконавчої влади не приймалися, аукціон не проводився.

З огляду на викладене, враховуючи рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005р. №5-рп/2005, прокурор зазначає, що Червоненський НВК, як постійний користувач земельної ділянки, не наділений повноваженнями на передання земельної ділянки у платне користування іншій особі, що пов’язано із особливостями права постійного користування у порівнянні із правом оренди.

Таким чином, прокурор вважає, що враховуючи законодавчі вимоги до даної категорії правочинів, оспорювані договори про сумісну діяльність від 02.01.2018р. є удаваними договорами та укладеними особою, яка не наділена в силу законодавчих приписів, відповідними повноваженнями на їх укладання.

Окрім цього, прокурор посилається на висновки, зроблені об'єднаною палатою КГС ВС 15.06.2018р. у справі № 906/164/17, де Верховний Суд дійшов висновку, що об'єкт освіти - це не тільки навчальний заклад, а й будівлі, споруди, землі, комунікації, обладнання та інші цінності підприємств системи освіти.

Відповідно до ч. 4 ст. 80 Закону України "Про освіту" об’єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 Закону України "Про освіту" передача в управління приватним партнерам в оренду, в концесію, в оперативне управління тощо рухомого та/або нерухомого державного та/або комунального майна, у тому числі земельних ділянок, забороняється.

Прокурор вказує, що земельні ділянки площею 43,8488га та 52,5234га, передані навчальному закладу у постійне користування, належать до об'єктів освіти і відповідно до ст.ст. 80, 81 Закону України "Про освіту", не можуть використовуватися не за призначенням та передаватись в оренду для діяльності, не пов'язаної з навчально-виховним процесом.

З огляду на викладене, на думку прокурора, удавані правочини - договори про сумісну діяльність від 02.01.2018р. укладені із порушенням приписів ст.ст. 80, 81 Закону України "Про освіту", що також є підставою для визнання їх недійсними.

Таким чином, договори про сумісну діяльність від 02.01.2018р. укладені між Червоненським НВК та СФГ "Світлана" з порушенням вимог ст. ст. З ,15.16, 21, 22 Закону України "Про оренду землі", ст. ст. 80, 81 Закону України "Про освіту", що має наслідком необхідність визнання таких договорів недійсними.

При цьому прокурор посилається на ст.ст.203, 215, 216 ЦК України та на п.2.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".

Згідно зі ст.152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

За таких обставин, земельні ділянки, які були передані СФГ "Світлана" за договорами про сумісну діяльність від 02.01.2018р. та за актом передачі від 01.01.2018р., на переконання прокурора, підлягають поверненню Червоненському НВК.

Стосовно наявності порушених прав держави в особі позивачів прокурор, вказує, що у зв’язку із тим, що СФГ "Світлана" незаконно, на думку прокурора, набуло право користування земельною ділянкою, даний позов заявлено в інтересах держави, з метою відновлення порушених прав користування земельною ділянкою.

Відповідно до ст.131 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з ст.23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Статтею 53 ГПУ України встановлено, що прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до рішення Конституційного суду України від 08.04.1999р. у справі №3-рп/99 за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст.2 Арбітражного процесуального кодексу України державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у встановленні законності використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної форми власності, яке здійснюється з порушенням вимог чинного законодавства.

Порушення інтересів держави у даному випадку полягає в тому, що спірні договори про сумісну діяльність укладено з грубим порушенням вимог законодавства, порушують встановлений законодавством порядок набуття та реалізації прав на землю, а також майнові інтереси держави щодо володіння, розпорядження та користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства у конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004р. категорично ствердив, що "правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (п. 54 рішення).

Оскільки земельні ділянки площею 45,8488 га та 52,5234 га знаходяться за межами населеного пункту, то відповідно до ч. 1 ст. 84 ЗК України та п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" перебуває у державній власності.

Відповідно до ст. 15-1 ЗК України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно з п. 1 "Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015р. № 15, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Пунктом 31 "Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру" передбачено, що Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи. Територіальним органом центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин є Головне управління Держгеокадастру в Одеській області.

Згідно з п. 1, п.п. 13 п. 4 "Положення про Головне управління Держгеокадастру в Одеській області", затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 03.02.2015р. № 14р., ГУ ДГК у Одеській області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України.

Зважаючи на те, що ГУ ДГК в Одеській області, як розпорядник земель державної власності сільськогосподарського призначення та орган державного контролю у цій сфері та Червоненський НВК, як постійний користувач зазначених земельних ділянок протягом тривалого часу не здійснюють захист інтересів держави та реалізацію наданих законом повноважень щодо визнання недійсною угоди про обробіток землі, який укладено з порушеннями вимог чинного законодавства, що призводить до порушення майнових інтересів держави щодо володіння, розпорядження та користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення, вбачаються правові підстави для звернення прокурора з позовом до суду у межах своєї компетенції, передбаченої ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та ч. 2, 3 ст. 4 ГПК України.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.12.2018р. справу №916/2944/18 (вх.№3167/18) було розподіллено до розгляду судді Цісельському О.В.

Ухвалою Господарського суду від 02.01.2018р. позовну заяву (вх.№3167/18 від 28.12.2018р.) було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження. Запропоновано заступнику обласного прокурора надати суду письмове обґрунтування щодо правових підстав звернення із позовом до суду в інтересах позивачів.

21.01.2019р. позивач 2 - ГУ ДГК в Одеській області надав суду письмові пояснення (вх.№1102/19 від 21.01.2019р.) відповідно до яких позов прокурора підтримує та вважає, що оспорювані договори підлягають визнанню недійсними, а земельні ділянки повернуті законному землекористувачу з нижченаведених підстав, зокрема.

По - перше, Земельний кодекс України (далі - ЗК України), вирізняє право власності та право користування землею. У свою чергу, право користування здійснюється у формі права постійного користування земельною ділянкою або оренди земельної ділянки.

Право постійного користування земелькою ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (ст. 92 ЗК України).

Таким чином, особа, яка користується землею на праві постійного користування, на відміну від власника, позбавлена права розпоряджатися землею, тобто укладати будь-які правочини спрямовані на передачу земельної ділянки чи іншим способом вирішувати подальшу долю землі.

Право розпорядження майном в силу статті 317 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виключно у власника, а не у постійного користувача.

В даному випадку, за умовами оспорюваних договорів, Червоненський НВК області передав у користування вищевказані земельні ділянки, тобто вчинив правочини, не маючи повноважень на його укладення.

Згідно статті 95 Земельного кодексу України, землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

ГУ ДЗК в Одеській області вказує, що "Право самостійно господарювати" підкреслює диспозитивність реалізації права самостійного господарювання безпосереднім землекористувачем, але не свідчить про можливість передачі права господарювання іншій особі, підкреслюючи, що таке господарювання має відбуватися самостійно. Зміст погоджених сторонами умов оспорюваних договорів свідчить, що взявши на себе зобов’язання надати у користування СФГ "Світлана" земельні ділянки та не втручатися в сільськогосподарське виробництво, яке здійснюється підприємством на визначених землях, за виключенням випадків порушення ним законодавства України, Червоненський НВК, передав право користування земельними ділянками та всі права землекористувача, передбачені ст. 95 ЗК України. Червоненський НВК фактично усунувся від здійснення права самостійного господарювання на земельних ділянках та надав право обробки земельних ділянок і збору врожаю СФГ "Світлана".

Таким чином, право на обробку земель та збір врожаю, передбачене умовами оспорюваних договорів, являє собою реалізацію правомочностей землекористувача щодо володіння та користування, які згідно ст.95 ЗК України складають право постійного користування.

Як вказує позивач - 2, право самостійного господарювання як право надане ч.1 ст.95 ЗК України, саме землекористувачеві, згідно умов оспорюваних договорів використовується не землекористувачем, якому належать земельні ділянки на праві постійного користування - Червоненським НВК, а СФГ "Світлана", що суперечить вимогам вказаної норми права.

Таким чином, на думку ГУ ДЗК в Одеській області, оспорювані договори про сумісну діяльність від 02.01.2018р., укладені між Червоненським НВК та СФГ "Світлана" суперечать вимогам ст.ст. 92, 95 ЗК України.

По - друге, укладені між Червоненським НВК та СФГ "Світлана" оспорювані договори за змістом є фактично договорами оренди.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1130 Цивільного кодексу України, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників. Договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі.

Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності (частини 1, 2 статті 1131 ЦК України).

Позивач - 2 вказує, що на підставі аналізу ст.1130 ЦК України та положень спірних договорів він дійшов висновку, що оспорювані договори не можуть вважатись договорами про спільну діяльність, оскільки: Червоненський НВК фактично передав земельні ділянки, права розпоряджатися якими не має; жодної спільної господарської мети сторони не мали, позаяк лише СФГ «Світлана» здійснювало господарську діяльність на земельних ділянках, що перебувають в постійному користуванні Червоненського НВК, і лише СФГ "Світлана" отримувало вигоду у вигляді виробленої сільгосппродукції; будь-яких прав на вироблену сільгосппродукцію Червоненський НВК не набував, а отримував від СФГ "Світлана" лише фіксовану грошову суму; договорами не визначені вклади сторін (їх частки), які вони об’єднують для здійснення спільної діяльності, що в силу приписів ст.ст. 1137, 1138, 1139 ЦК України є визначальним при розподілі прибутку, спільних витрат, збитків та відповідальності за спільними зобов'язаннями.

Як вбачається з умов оспорюваних договорів, основною їх ознакою є платне володіння та користування земельними ділянками на протязі визначеного строку. Хоча в договорах сторони і домовилися діяти спільно, проте в підпункті 2.1 пункту 2 договорів Червоненський НВК зобов’язується не втручатися в сільськогосподарське виробництво, яке здійснюється СФГ "Світлана". Таким чином, як наслідок, метою укладення даних договорів є лише надання у користування земельних ділянок СФГ "Світлана" та отримання Червоненським НВК за користування плати.

Виходячи зі змісту спірних договорів, СФГ "Світлана" виконує роботи з обробки земельних ділянок Червоненського НВК та здійснює оплату, що суперечить вимогам ст.ст. 837, 901 ЦК України, які передбачають, що за виконані роботи (надані кошти) зобов’язаний сплачувати замовник, тому спірні договори не є договорами підряду чи договорами надання послуг.

Отже, на думку позивача - 2, договори за своєю правовою природою також не є договорами підряду чи надання послуг.

З урахуванням вищевказаного, позивач - 2 вважає, що можна дійти висновку проте, що за змістом оспорюваних договорів між Червоненським НВК та СФГ "Світлана" фактично склалися правовідносини з оренди землі, в обґрунтування вказаного позивач - 2 зазначає наступне.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов’язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов’язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності (ч.1 ст. 93 ЗК України).

Відповідно до статті 15 Закону, істотними умовами договору оренди землі є: об’єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Позивач - 2 вказує, що, згідно оспорюваних договорів, об'єктами оренди є - земельна ділянка, загальною площею 43,8488 га (кадастровий номер: 5124781400:03:001:00484) та земельна ділянка загальною площею 52,5234 га (кадастровий номер: 5124781400:01:001:00483), які розташовані на території Вознесенської Другої сільської ради Тарутинського району Одеської області.

Строк дії договорів відповідно до пункту 5 договорів, встановлено з моменту їх реєстрації до 31 грудня 2019 року.

Пунктом 4 договорів визначено, що виробничі витрати та невиробничі збитки, що виникають в ході сумісної діяльності за цими договорами покриваються за рахунок Підприємства.

В результаті сумісної діяльності Підприємство платить Учаснику плату в розмірі 9 % від нормативно-грошових оцінок земельних ділянок в розмірі 93 358,88 грн. та 111 828,05грн. на рік.

Згідно з положеннями статті 21 Закону, орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування. В даному випадку, пункт 43 "Спільні витрати і розподіл прибутку" договору за своєю суттю складає орендну плату.

Тобто, як вважає позивач - 2, договори про сумісну діяльність від 02.01.2018р. містять всі істотні умови договорів оренди, передбачені статтею 15 Закону.

Окрім того, як вказує позивач - 2, факт передачі Червоненським НВК земельної ділянки площею 52,5234 га та земельної ділянки площею 43,8488 га, які розташовані на території Вознесенської Другої сільської ради Тарутинського району Одеської області СФГ "Світлана" підтверджується актом передачі земельних ділянок від 01.01.2018, який є невід’ємною частиною договору.

По - третє, частиною першою статті 235 ЦК України передбачено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Згідно пункту 25 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009р. за № 9, за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов’язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

При цьому ГУ ДЗК в Одеській області на підтвердження своїх висновків посилається на правову позицію, висловлену у пункті 3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".

Згідно статей 1,15 Закону, оренда землі - засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Частинами 4, 5 статті 122 ЗК України визначено, що районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності крім випадків,, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: ведення водного господарства, будівництва об’єктів, пов’язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; індивідуального дачного будівництва.

Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

А відтак, Червоненський НВК не наділений повноваженнями щодо надання земельних ділянок державної форми власності в оренду.

Також, оспорювані договори не відповідають вимогам частини другої статті 16 Закону України "Про оренду землі", якою визначено порядок укладення договору оренди землі, а саме: укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Позивач - 2 вказує, що зі змісту оспорюваних договорів випливає, що Червоненський НВК фактично передав у користування СФГ "Світлана" земельні ділянки державної форми власності, якими не мав права розпоряджатися за відсутності рішення відповідного органу виконавчої влади чи без проведення аукціону.

Частиною першою статті 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ст.16 ЦК України, визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст.203 цього Кодексу.

Частиною першою ст.203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За вищенаведених обставин, на думку позивача - 2 договори про сумісну діяльність від 02.01.2018р. суперечать статтям 124, 134 Земельного кодексу України, а також порушують інтереси держави і суспільства, оскільки передбачають обхід визначеного законом порядку передачі земельних ділянок державної форми власності у користування. Враховуючи те, що зміст оспорюваних договорів суперечить вимогам ЦК України, ГК України, ЗК України, ЗУ "Про оренду землі", що ці договори не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними, позивач - 2 вважає, що є всі законні підстави для визнання їх недійсними.

Також 21.01.2019р. відповідач - СФГ "Світлана" подав до суду відзив на позов (за вх.№1092/19), в якому вказує що ретельно ознайомився з вимогами позивача та повністю не погоджується з ними з огляду на наступне.

Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, саме порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту та є необхідною умовою для задоволення судом заявлених вимог.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постановах Верховного Суду від 25.04.2018р. у справі №806/1000/17, від 20.09.2018р. у справі №924/1237/17, від 23.10.2018р. у справі №906/240/18, від 01.11.2018р. у справі №910/18770/17, від 05.11.2018р. у справі №910/4345/18).

В своєму позові в обґрунтування звернення до суду із позовом в інтересах держави, прокурор посилається на те, що порушення інтересів держави полягає в тому, що спірні договори про сумісну діяльність укладені із грубим порушенням законодавства, порушують встановлений порядок набуття права на землю, а також майнові інтереси держави щодо володіння, розпорядження та користування земельними ділянками.

При цьому, земельні ділянки згідно наявних в матеріалах справи державний актів, мають цільове призначення - для ведення навчальних та дослідних цілей, та саме за таким цільовим призначенням й використовуються відповідачем за обставин, що будуть викладені у даному відзиві.

Разом з тим, прокурором окрім посилання на формальне порушення процедури надання в користування земельної ділянки, не зазначено які саме інтереси держави в особі Держгеокадастру в Одеській області порушено укладенням оспорюваних договорів, не доведено ані негативного впливу на навчальний процес, ані можливості постійного землекористувача здійснювати самостійно обробіток земельної ділянки з отриманням більшої матеріальної вигоди, ніж визначена договорами, ані дійсної можливості Держгеокадастру в Одеській області передати земельні ділянки, яка перебувають в постійному користуванні Червоненського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад» Тарутинської районної ради Одеської області в оренду.

Отже, прокурором не доведено факт порушення інтересів держави та необхідність захисту її прав. В своєму позові прокурор зазначає, що умови оспорюваних договір про сумісну діяльність є удаваними та за своєю правовою природою є саме договорами оренди землі.

Із такими твердженнями прокурора відповідач не погоджується, виходячи із наступного: удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (ст. 235 ЦК України).

Оскільки воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які ним передбачені, вирішенню і підлягають питання правової природи оспорюваного правочину та характер спірних правовідносин сторін.

За договором про спільну діяльність, сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників у просте товариство або без об'єднання вкладів учасників (ст. 1130ЦК України).

Договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності (ст.1131 ЦК України).

В той час, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння та користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та іншої діяльності (ст. 93 ЗК України).

Згідно ст.13 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Об'єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом (ст.17 Закону України "Про оренду землі").

Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Так, за умовами оспорюваних договорів про сумісну діяльність, сторони домовились спільно діяти для налагодження та ведення сумісної господарчої діяльності, як-то: обробка сільськогосподарських культур (п. 1.1. договорів).

За умовами договорів Червоненський НВК надає СФГ "Світлана" земельну ділянку для вирощування сільськогосподарських культур (п. 1.3.).

Також за умовами договорів, в результаті сумісної діяльності частина отриманого відповідачем прибутку перераховувалася Червоненському НВК у розмірі, який був погоджений сторонами договорів (п. 4.2, 4.3. договорів).

14.01.2019р. представник СФГ "Світлана" звернувся із адвокатськими запитами до Червоненського НВК та відділу освіти Тарутинської РДА Одеської області.

15.01.2019р. від Червоненського НВК представник СФГ "Світлана" отримав відповідь, в якій було зазначено про те, що земельні ділянки за оспорюваними договорами про сумісну діяльність використовувалися для ведення дослідних та навчальних цілей, а також зазначено про те, що вихованці навчального закладу мали можливість у будь-який час під керівництвом педагогів ознайомлюватися із технологією обробки цих земельних ділянок, вільно спостерігати за обробкою, вирощуванням сільськогосподарських культур, збиранням врожаю на цих земельних ділянках тощо.

Також, 15.01.2019р. представник СФГ "Світлана" отримав відповідь на свій запит з відділу освіти Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області, в якому також було зазначено, що земельні ділянки за оспорюваними договорами використовувалися СФГ "Світлана" без зміни цільового призначення, а саме для ведення дослідних та навчальних цілей та будь-яких порушень щодо цільового використання цих земельних ділянок Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області не виявлено.

Більш того, директором Червоненського НВК був затверджений план роботи на шкільній навчально-дослідній земельній ділянці Червоненського НВК на 2018-2019 навчальний рік, відповідно до якого було закріплені освітні, розвиваючі та виховні завдання на шкільній навчально-дослідній земельній ділянці, порядок проведення навчально-дослідних робіт на шкільній навчально-дослідній земельній ділянці, в тому числі під час літній канікул, а також в вересні 2018р. була затверджена інструкція №12-ОП під час роботи на навчально-дослідній та пришкільній ділянках.

Отже, на думку представника Відповідача, надавши право доступу до земельних ділянок для вирощування сільськогосподарських культур, Червоненський НВК продовжував володіти та користуватись земельними ділянками, на земельних ділянках проводилися навчальні та дослідні роботи, жодним чином з володіння навчального комплексу земельні ділянки не вибували та їх цільове призначення не змінювалося.

Більш того, з аналізу оспорюваних договорів про сумісну діяльність, на думку відповідача, беззаперечно вбачається, що в них відсутні низка істотних умов договору оренди землі, передбачених ст. 15 Закону України "Про оренду землі", а саме умов щодо кадастрових номерів та місця розташування земельних ділянок, індексації орендної плати, відповідальність за її несплату тощо.

Також, відповідач зазначає, що не є обґрунтованими посилання прокурора на порушення при укладенні оспорюваних договорів вимог ст.ст.80, 81 Закону України "Про освіту", адже Червоненський НВК земельні ділянки не передавав відповідачу ані в оренду, ані в концесію, ані в оперативне управління.

Таким чином, відповідач зазначає, що оскільки в оспорюваних договорах відсутні усі істотні умови, які встановлені законодавством як обов'язкові для договорів оренди землі, договори за своєю правовою природою не є договорами оренди та не містять ознак удаваних правочинів, натомість при укладенні договорів про сумісну діяльність сторонами досягнуто згоди з усіх його істотних умов, які не суперечать вимогам чинного законодавства, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним та відповідало їх волі, умови договорів націлені на реальне настання наслідків, обумовлених вказаними договорами, у задоволенні позову прокурора про визнання договорів недійсними слід відмовити.

З приводу відмови прокурорам у задоволенні позовів в аналогічних справах представник відповідача навів зразки судової практики, що знайшла своє відображення в Постановах Вищого господарського суду України від 06.04.2017р. по справі № 922/3376/16, від 20.07.2017р. по справі № 918/948/16, від 01.03.2016р. по справі № 906/908/15.

Більш того, як зазначив представник відповідача, 14.01.2019р. між Червоненським НВК та СФГ "Світлана" були укладені додаткові угоди до оспорюваних договорів про сумісну діяльність від 02.01.2018р., відповідно до яких сторони прийшли до взаємної згоди щодо розірвання вказаних договорів.

Також, відповідач зазначає, що 16.01.2019р. між Червоненським НВК та СФГ "Світлана" були укладені договір про спільну діяльність /43 та договір про спільну діяльність /52, згідно яких сторони зобов’язуються шляхом об’єднання майна і зусиль спільно діяти в сфері ведення дослідницької та навчальної діяльності для досягнення спільних господарських цілей - дослідження практичного застосування у шкільному навчальному процесі земельних ділянок, що належать на праві постійного користування навчальному комплексу.

Отже, відповідач вважає, що у зв’язку із тим, що позовні вимоги прокурора про визнання договорів недійсними, на його думку, не підлягають задоволенню з підстав, викладених у даному відзиві на позов, не підлягають також задоволенню й вимоги прокурора щодо зобов’язання відповідача звільнити земельні ділянки та повернути її Червоненському НВК, адже факту нецільового використання земельних ділянок не встановлено, відповідач на сьогоднішній день має доступ та обробляє земельні ділянки відповідно до укладених між ним та навчальним комплексом інших договорів, ніж зазначені у позові прокурором, а саме, договорів про спільну діяльність /52 та /43 від 16.01.2019р., отже жодних порушень прав власника та користувача земельних ділянок не було та немає.

22.01.2019р. за вх.№1328/19 до суду від прокурора надійшло письмове обґрунтування правових підстав для звернення прокурора з позовом до суду в інтересах позивачів, відповідно до якого прокурор вказав, що положеннями ст. 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 2 ст. 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі ст. ст. 167, 170 ЦК України набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Одним із таких органів є прокуратура, на яку відповідно до п.3 ч. 1 ст.131-1 Конституції України покладено функції представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Зокрема, згідно зі ст.23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб’єкт владних повноважень,, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Статтею 53 ГПУ України встановлено, що прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до рішення Конституційного суду України від 08.04.1999р. у справі №3-рп/99 "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та Зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у встановленні законності використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної форми власності, яке здійснюється з порушенням вимог чинного законодавства.

У зв’язку із тим, що СФГ "Світлана" незаконно набуло право користування земельними ділянками, даний позов заявлено в інтересах держави, з метою відновлення порушених прав користування земельними ділянками.

Порушення інтересів держави у даному випадку полягає в тому, що спірний договір про сумісну діяльність укладено з грубим порушенням вимог законодавства, порушують встановлений законодавством порядок набуття та реалізації прав на землю, а також майнові інтереси держави щодо володіння, розпорядження та користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства у конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України.

Згідно зі ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не по’вязані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. З ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є судовий захист цивільного права та інтересу.

При зверненні з позовом до суду наголошено, що в даному випадку порушення інтересів держави полягає в передачі в користування відповідачеві земельної ділянки шляхом укладення удаваного правочину, а також у фактичній передачі спірної земельної ділянки в оренду суб'єктом, який не мав на це право, тобто допущені у сфері земельних відносин порушення посягають на встановлений законом порядок охорони та використання земель, як основного національного багатства.

Положеннями п. 2.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (зі змінами та доповненнями) передбачено наступне: якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин. Прокурор, звертаючись до господарського суду із заявою про визнання правочину недійсним, виступає позивачем або зазначає у ній позивачем державний чи інший орган або установу, організацію, уповноважені здійснювати відповідні функції держави у спірних правовідносинах, наприклад, управляти майном, що є предметом цього правочину, і визначає відповідачами, як правило, сторони за правочином (договором). Виняток можуть становити випадки, коли однією з сторін є названий орган (установа, організація); у такому разі відповідачем визначається друга сторона.

Земельні ділянки площею 43,8488 га та 52,5234 га належать Червоненському НВК на праві постійного користування, що підтверджується державним актом серії ЯЯ № 206050 від 21.03.2011р. та серії ЯЯ №206051 від 21.03.2011р. Вказані земельні ділянки сільськогосподарського призначення надано навчальному закладу "для ведення дослідних та навчальних цілей".

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно до п. 1.1 Статуту Червоненського НВК навчальний заклад знаходиться у комунальній власності, засновником (власником) якого є Тарутинська районна рада.

Зважаючи на те, що Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, як розпорядник землями державної власності сільськогосподарського призначення та орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах та Червоненський навчально-виховний комплекс «Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад» Тарутинської районної ради Одеської області, як постійний користувач зазначеної земельної ділянки протягом тривалого часу не здійснюють захист інтересів держави та реалізацію наданих законом повноважень щодо визнання недійсним договору про сумісну діяльність, який укладено з порушеннями вимог чинного законодавства, що призводить до порушення майнових інтересів держави щодо володіння, розпорядження та користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення, є всі правові підстави для звернення прокурора з позовом до суду у межах своєї компетенції, передбаченої ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та ч. ч. 2, 3 ст.. 4 ГПК України.

08.02.2019р. від прокурора до суду надійшла відповідь на відзив вх. №2625/19, в якій прокурором було зазначено, що Прокуратура Одеської області не погоджується з доводами, викладеними відповідачем у відзиві на позовну заяву, вважає їх безпідставними з огляду на наступне.

Так, прокурор звертає увагу на те, що відповідачем зазначено, що оспорювані договори про спільну діяльність від 02.01.2018р. за своєю природою не є договорами оренди, оскільки в них відсутні істотні умови таких договорів в розумінні ст. 15 Закону України "Про оренду землі", спірні договори є договорами про спільну діяльність, земельна ділянка не вибувала з користування навчального закладу, а відтак, права держави не порушені.

На переконання прокурора вказане не відповідає дійсності.

Аналіз положень спірних договорів та фактичні відносини, що склалися на підставі спірних договорів, на думку прокурора, не відповідають умовам спільної діяльності, передбаченим ст.ст.1130-1134 ЦК України.

Статтею 1130 ЦК України визначено поняття договору про спільну діяльність. Так, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання -вкладів-учасників.

Відповідно до положень ст. 1131 ЦК України умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови, визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності. Отже, зі змісту вказаних законодавчих приписів вбачається, що за своєю суттю спільна діяльність на основі договору є договірною формою об'єднання осіб для досягнення спільної мети.

Спірний договір не є договором про спільну діяльність, так як всупереч положенням ст.ст.1130-1134 ЦК України, його умовами та первинними документами щодо його виконання не підтверджується наявність спільної мети сторін на спільний обробіток земельної ділянки, об’єднання зусиль та певних внесків сторін для досягнення певних господарських цілей, наведених В предметі договору, кінцевої мети та діяльності сторін в досягненні результату співпраці, внаслідок якого сторони отримують прибуток від спільної діяльності, що. підлягає розподілу відповідно до умов договору, розмір його та пропорційні частки, право спільної власності на плоди, продукцію, доходи від спільної діяльності.

Водночас, за змістом ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 15 цього Закону істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Таким чином, на відміну від договору про спільну діяльність, договір оренди землі укладається саме на платній основі і для отримання можливості користуватися земельною ділянкою з використанням її корисних властивостей.

Правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно, (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки).

Разом з цим, відповідно до приписів ч. ч. 1, 2 ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (ч.1). Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування"; ґ) заклади освіти незалежно від форми власності; д). співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку (ч.2).

Згідно з ч. 1 ст. 95 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на і вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці, загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні - об'єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Дане положення встановлює виняток із загального правила, передбаченого ч. 2 ст. 189 ЦК України, відповідно до якої продукція, плоди та доходи належать власникові речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Прокурор вважає, що передбачена пунктом 4.2. кожного з оспорюваного договору плата Червоненському НВК в розмірі 9% від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки на рік (93358,88 грн. та 111828,05 грн. відповідно) є фактично орендною платою за право користування земельною ділянкою. Тобто, за умовами договору ( п. 1.3, 2.1 та 2.2. договорів) вирощування, переробка та реалізація товарної сільськогосподарської продукції здійснюється тільки СФГ "Світлана" без участі навчального закладу, який лише отримує грошові кошти у розмірі, визначеному цими договорами.

Частиною 4 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що невід'ємною частиною договору оренди землі є у тому числі акт приймання-передачі об'єкта оренди. Факт передачі земельних ділянок за спірними договорами підтверджується складеним на виконання договорів про сумісну діяльність актом передачі земельних ділянок від 01.01.2018р., відповідно до якого Червоненський НВК передає земельні ділянки площею 43,8488га та 52,5234га, а СФГ "Світлана" їх приймає для вирощування сільськогосподарських культур.

Отже між сторонами існують фактичні відносини з передання в користування земельної ділянки, метою яких є отримання прибутку від врожаю сільськогосподарських культур, які там вирощуються. Таким чином, умови укладених між сторонами правочинів свідчать про те, що останні фактично уклали договори оренди земельних ділянок.

Також прокурор вказує, що у відзиві відповідачем зазначено, що вихованці навчального закладу мали можливість ознайомлюватися із технологією обробки земельних ділянок, збирання урожаю тощо. Вказане зазначено з метою приховати орендні відносини, які фактично, склалися між сторонами договорів та спростовується інформацією, директора навчального закладу (лист надано до суду у додатках до позовної заяви) у якій зазначено, що навчальних планів, щодо проведення практичних занять з учнями на виконання умов, договорів та доказів їх фактичного проведення немає.

Частиною 1 ст. 235 ЦК України встановлено, що удаваний правочин це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.|

За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. У такій ситуації, існують два правочини: один, і удаваний, а інший той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин. Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, повинна бути надана правова оцінку його умовам, правам та обов'язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків. Оскільки спільної діяльності за договорами від 02.01.2018р. не велося, а відбувалось платне користування відповідачем СФГ "Світлана" земельними ділянками, наданими Червоненським НВК у користування для отримання прибутку, до спірного правочину слід застосовувати правила, передбачені для договору оренди земельної ділянки.

Так, відносини пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі" та іншими нормативно-правовими актами. Вказаними законодавчими актами визначено істотні умови та порядок укладання договору оренди, якого в даному випадку сторонами не дотримано. Неналежне оформлення відносин оренди земельної, ділянки і є тим способом, завдяки якому досягається прихована мета передачі в користування земельної ділянки.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України "Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Частинами 1, 2 ст. 124 Земельного кодексу України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім, випадків встановлених ч. ч. 2, 3 ст. 134 цього Кодексу.

Отже, сторонами оспорюваних договорів не дотримано встановлений нормами земельного законодавства України порядок щодо передачі в оренду спірної земельної ділянки. У порушення ст. ст. 92, 122, 124, 125 ЗК України, ст. 16 Закону України "Про оренду землі" при укладенні спірних договорів рішення відповідного органу виконавчої влади не приймалися, аукціон не проводився. Земельним законодавством не передбачено право постійного користувача розпоряджатись земельною ділянкою шляхом передачі їі іншим особам у платне користування.

Відповідно до ч. 4 ст. 80 Закону України "Про освіту" (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) об’єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 Закону України "Про освіту" передача в управління приватним партнерам в оренду, в концесію, в оперативне управління, тощо рухомого та/або нерухомого державного та/або комунального майна, у тому числі земельних ділянок, забороняється.

Земельні ділянки площею 43,8488га та 52,5234га, передані навчальному закладу у постійне користування, належать до об'єктів освіти і відповідно до ст.ст.80, 81 Закону України "Про освіту", не можуть використовуватися не за призначенням та передаватись в оренду для діяльності, не пов'язаної з навчально-виховним процесом.

З огляду на викладене, прокурор вважає, що договори про сумісну діяльність від 02.01.2018р., укладені із порушенням приписів ст.ст.80, 81 Закону України "Про освіту", що також є підставою для визнання їх недійсними.

Щодо звернення прокурора до Господарського суду за захистом інтересів держави, то прокурор знов зазначив, що відповідно до ст.23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор, здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб’єкт владних повноважень до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Статтею 53 ГПК України встановлено, що прокурор, який звертається до Господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

При цьому, як визначено в рішенні Конституційного Суду України №3-рп/99 від 08.04.1999р., інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням, на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Звертаючись до суду з позовом у цій справі прокурором у позовній заяві та поясненнях, наданих на виконання ухвали Господарського суду Одеської області від 02.01.2019р., визначено, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовано необхідність їх захисту, а також правильно вказаний орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Зважаючи на те, що Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, як розпорядник земель державної власності сільськогосподарського призначення та орган уповноважений здійснювані функції Держави у спірних правовідносинах та Червоненський НВК, як постійний користувач зазначеної земельної ділянки протягом тривалого часу не здійснюють захист інтересів держави та реалізацію наданих законом повноваженні щодо визнання недійсним договору про сумісну діяльність, який укладено з порушеннями вимог чинного законодавства, що призводить до порушення майнових інтересів держави щодо володіння, розпорядження та користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення є всі правові підстави для звернення прокурора з позовом до суду згідно вимог ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та ч. ч. 2, 3 ст. 4 ПІК України.

Крім того, 08.02.2019р. від прокурора до суду було подано клопотання про закриття провадження у справі (вх.№2619/19 від 08.02.2019р.) в якому, прокурор зазначив наступне.

Вивченням доводів, що містяться у відзиві відповідача на позов, прокуратурою було встановлено, що між Червоненським НВК та СФГ "Світлана" 14.01.2019р. було укладено додаткові угоди до оспорюваних договорів про сумісну діяльність від 02.01.2018р. б/н, відповідно до яких сторони дійшли до взаємної згоди щодо розірвання цих договорів та зазначено про відсутність претензій сторін. Того ж числа між Червоненським НВК та СФГ "Світлана" було складено акт прийому-передачі (повернення) земельних ділянок, відповідно до якого СФГ "Світлана" повернуло, а Червоненський НВК прийняв земельні ділянки, загальною площею 52,5234га та загальною площею 43,8488га, які були передані за оспорюваними договорам. З чого прокурором зроблено висновок, що на даний час між сторонами по справі відсутній предмет спору в частині позовних вимог про зобов’язання СФГ "Світлана" повернути земельні ділянки Червоненським НВК.

12.02.2019р. ухвалою Господарського суду клопотання прокурора про закриття провадження у справі (вх.№2619/19 від 08.02.2019р.) було задоволено, провадження по справі в частині позовних вимог про зобов’язання ОСОБА_2 (фермерського) господарства "Світлана" звільнити земельну ділянку площею 43,8488га вартістю 1366664,49грн., розташовану на території Вознесенської-Другої сільської ради Тарутинського району Одеської області та повернути її Червоненському навчально-виховному комплексу "Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів – дошкільний навчальний заклад" Тарутинської районної ради Одеської області за актом прийому-передачі та про зобов’язання ОСОБА_2 (фермерського) господарства "Світлана" звільнити земельну ділянку площею 52,5234га вартістю 16370331,47грн., розташовану на території Вознесенської-Другої сільської ради Тарутинського району Одеської області та повернути її Червоненському навчально-виховному комплексу "Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів – дошкільний навчальний заклад" Тарутинської районної ради Одеської області за актом прийому-передачі було закрито.

21.02.2019р. від відповідача на адресу суду надійшло клопотання про закриття провадження у справі (вх.№ 3618/19 від 21.02.2019р.), в якому відповідач посилаючись на те, що 14.01.2019р. між Червоненським НВК та СФГ "Світлана" було укладено додаткові угоди до оспорюваних договорів про сумісну діяльність від 02.01.2018р. б/н, відповідно до яких сторони дійшли до взаємної згоди щодо розірвання вказаних договорів, зазначив, що в силу приписів ст.236 ЦК України договір про сумісну діяльність може бути визнано недійсним лише на майбутнє.

Отже, враховуючи те, що дію оспорюваних договорів припинено і оспорювані правочини на момент розгляду даної справи вже не існують, а позовні вимоги прокурора, на думку Відповідача, зводяться до визнання недійсними договорів про спільну діяльність, зобов’язання за якими є припиненими, Відповідач просив суд закрити провадження у справі.

В судовому засіданні, яке відбулося 26.02.2019р., судом клопотання відповідача було розглянуто, у його задоволені було відмовлено, оскільки підстави його заявлення базуються на припущеннях відповідача щодо підстав закриття провадження у справі у зв’язку із розірванням оспорюваних договорів.

Ухвалою Господарського суду від 26.02.2019р. закрито підготовче провадження по справі №916/2944/18, призначено справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні на 05.03.2019р.

У судовому засіданні 05.03.2019р. оголошено протокольну ухвалу про перерву у судовому засіданні до 21.03.2019р. о 12год.20хв.

У судовому засіданні 21.03.2019р. оголошено протокольну ухвалу про перерву у судовому засіданні до 02.04.2019р. о 14год.40хв.

Під час вступної промови представник прокуратури заявлений позов підтримав у повному обсязі, просив суд його задовольнити з підстав, викладених у позові та письмових поясненнях.

Представник позивача - 2 ГУ ДЗК в Одеській області позов прокурора підтримав, просив суд його задовольнити повністю.

Представник відповідача позов прокурора не визнав, проти позову прокурора заперечував в повному обсязі.

Позивач - 1 Червноненський НВК про час та місце судових засідань повідомлявся своєчасно, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень наявними в матеріалах справи, про поважність причини неявки в судові засідання суд не повідомив, своєї позиції щодо позову суду не надав, правом на захист не скористався.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Саме таку правову позицію висловив ВС КГС в своєї постанові у справі № 911/1163/17 від 03.03.2018р.

Враховуючи належне повідомлення відповідача - 2 про судове засідання, призначене на 02.04.2019р., відсутність його клопотання про відкладення розгляду справи та строки розгляду справи, суд розглянув справу за відсутності представника відповідача - 2 за наявними матеріалами справи.

У судовому засіданні 02.04.2019р. судом було закінчено розгляд справи по суті та проголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, які мають значення для розгляду справи по суті, проаналізувавши встановлені фактичні обставини справи в їх сукупності, заслухавши пояснення учасників справи, суд встановив.

Рішенням Тарутинської районної ради №275-VІІ від 25.05.2017р. було затверджено нову редакцію Статуту Червоненського навчально-виховного комплексу "Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів – дошкільний навчальний заклад" Тарутинської районної ради Одеської області.

Відповідно до п.1.1 Статуту Червоненський НВК є навчально-виховним закладом, який утворений на майні, що належить на праві спільної власності територіальним громадам сіл і селищ Тарутинського району, інтереси яких представляє Тарутинська районна рада Одеської області. І за своїм статусом є комунальним навчальним закладом.

Координація діяльності Червоненського НВК здійснюється уповноваженим Тарутинською районною радою Одеської області органом - Тарутинською районною Державною адміністрацією Одеської області, у тому числі її структурним підрозділом у сфері освіти.

Згідно п. 10.1 Статуту Червоненський НВК матеріально-технічна база навчального закладу складається з будівель, споруд, земельних ділянок, комунікацій, інвентарю, обладнання, транспортних засобів, службового житла, інших матеріальних цінностей, вартість яких відображена у балансі Червоненського НВК або централізованої бухгалтерії, яка обслуговує навчальний заклад.

На підставі державних актів на право постійного користування землею серії ЯЯ №206050 від 21.03.2011р. та серії ЯЯ № 206051 від 21.03.2011р., у постійному користуванні Червоненського НВК перебувають земельні ділянки площею 43,8488га та 52,5234га, розташовані на території Вознесенської-Другої сільської ради Тарутинського району Одеської області.

Акти зареєстровані в Книзі записів реєстрації державних актів за №512478143000001 та №512478143000002. Вказані земельні ділянки є землями сільськогосподарського призначення і надані навчальному закладу "для ведення дослідних і навчальних цілей".

02.01.2018р. між Червоненським НВК та СФГ "Світлана" укладено два договори про сумісну діяльність (без №) на земельні ділянки площею 43,8488га та 52,5234 га, які за своїм змістом є однотипними.

Згідно пункту 1.3 договору Червоненський НВК надає земельну ділянку, яка знаходиться в постійному користуванні, загальною площею 43,8488га для вирощування сільськогосподарських культур на вказаній ділянці. СФГ "Світлана" самостійно оброблює надану закладом земельну ділянку.

Також відповідно до п. 2.1 договору Червоненський НВК зобов’язується надати вказану земельну ділянку та не втручатись в сільськогосподарське виробництво, яке здійснюється підприємством.

СФГ "Світлана" зобов’язується вирощувати сільськогосподарські культури, самостійно і за свої кошти закуповувати необхідні насіння, паливо, добрива і засоби захисту рослин, наймати необхідну кількість працівників і оплачувати їх діяльність, при проведенні сільськогосподарських робіт використовувати свою сільськогосподарську техніку або самостійно орендувати її (пункт 2.2 договору).

Відповідно до п. 4.2 договору СФГ "Світлана" платить навчальному закладу плату в розмірі 9% від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки в розмірі 93358,88 грн. на рік (за договором із земельною ділянкою площею 43,8488га) та 111828,05грн. на рік (за договором із земельною ділянкою площею 52,5234га).

Пунктом 4.3 договору передбачено, що перерахування прибутку Червоненському НВК проводиться до 15.08 - 50%, до 15.11 - 50 % кожного календарного року.

Згідно п. 4.4 договору за несвоєчасне перерахування належної долі прибутку з вини СФГ "Світлана", воно сплачує закладу понад належну суму боргу пеню у розмірі 0,3% від неперерахованої суми за кожен день прострочення.

Сторонами договору погоджено, що він діє до 31.12.2019р. (п. 5.2 договорів) та його дія може бути продовжена за попередньою згодою сторін на узгоджений термін (п. 5.3 договорів).

01.01.2018р. між Червоненський НВК та СФГ "Світлана" було складено акт передачі земельної ділянки, за яким Червоненський НВК передав, а СФГ "Світлана" прийняло для вирощування сільськогосподарських культур земельні ділянки площею 43,8488 га та 52,5234 га.

27.12.2018р. прокуратурою Одеської області на адресу позивачів було направлено лист за вих. №08-2682-18, в якому прокурор зазначив, що відповідно до ч.4 ст.23 ЗУ "Про прокуратуру" прокуратурою встановлено підстави для представництва в суді інтересів держави в особі Червоненського НВК та ГУ ДЗК в Одеській області та підготовлено позовну заяву про визнання недійсними договорів про сумісну діяльність від 02.01.2018р., укладених між Червоненським НВК та СФГ "Світлана", яку найближчим часом ним буде направлено до Господарського суду Одеської області для розгляду по суті. При цьому прокурор також зазначив, що копію позовної заяви та долучені до неї документи будуть направлені згідно з вимогами процесуального законодавства.

14.01.2019р. між Червоненським НВК та СФГ "Світлана" були укладені додаткові угоди до договорів про спільну діяльність від 02.01.2018р., відповідно до яких сторони дійшли взаємної згоди про розірвання договорів про спільну діяльність від 02.01.2018р. В додаткових угодах сторони передбачили що вони набирають чинності з дати їх підписання.

16.01.2019р. між Червоненським НВК та СФГ "Світлана" були укладені два договори про спільну діяльність № /43 щодо земельної ділянки площею 43,8488га та № /52 щодо земельної ділянки площею 52,5234га.

Невідповідність оспорюваних договорів приписам чинного законодавства України, на думку прокурора, порушує охоронювані законом права та інтереси позивачів, які останні відповідно до покладених на них обов’язків не захищають, що й зумовило звернення прокурора до Господарського суду із відповідним позовом.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши пояснення представників сторін, їх мотивовані оцінки кожного аргументу щодо наявності підстав для задоволення чи відмови у позові, проаналізувавши нижченаведені норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п.3 ч.1 ст.1311 Основного Закону в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Законом України "Про прокуратуру" визначено правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.2 Закону України "Про прокуратуру" на прокуратуру покладається, зокрема, така функція як представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом.

Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" регламентовано особливості представництва інтересів громадянина або держави в суді, що полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч.ч.3, 4 абз.5 ч.5 ст.53 ГПК України, в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017р. №2147-VІІІ (набрав чинності 15.12.2017р.), у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Як зазначено у п.п.1, 2 резолютивної частини рішення КСУ №3-рп/99 від 08.04.1999р., положення абзацу четвертого частини першої статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України в контексті пункту 2 статті 121 Конституції України треба розуміти так, що прокурори та їх заступники подають до арбітражного суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява, за статтею 2 Арбітражного процесуального кодексу України, є підставою для порушення справи в арбітражному суді. Під поняттям "орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Згідно з пунктом 2 Рекомендації CM/Rec (2012)11 щодо ролі державних прокурорів за межами системи кримінального судочинства, прийнятій Комітетом міністрів Ради Європи 19.09.12р. (далі - Рекомендація CM/Rec (2012)11), обов'язками та повноваженнями прокурора за межами системи кримінального провадження є представництво загальних та громадських інтересів, захист прав людини та основоположних свобод, а також підтримка верховенства права.

При цьому обов'язки та повноваження прокурорів за межами кримінального судочинства мають завжди встановлюватися та чітко визначатися у законодавстві (п. 3 Рекомендації CM/Rec (2012) 11).

Слід також звернути увагу на позицію Європейського суду з прав людини стосовно того, що принцип рівності сторін є одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду в розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Останній потребує "справедливої рівноваги сторін": кожна сторона повинна мати розумну можливість надати свою позицію в умовах, які не створюють для неї суттєвих незручностей порівняно з іншою стороною (рішення ЄСПЛ від 24.07.2003р. у справі Yvon v. France, application по. 44962/98, рішення ЄСПЛ від 18.02.1997р. у справі Niderost-Huber v. Switzerland, application no. 18890/91, рішення ЄСПЛ від 07.06.2001р. у справі Kress v. France, application no: 39594/98).

Зокрема, ЄСПЛ при розгляді певної кількості справ роз’яснював, що одна лише участь "активна" чи "пасивна" прокурора або іншої особи рівнозначної посади може розглядатися як порушення пункту 1 статті 6 Конвенції. Оскільки прокурор, висловлюючи думку з процесуального питання, займає одну із сторін спору, його участь може створювати для сторони відчуття нерівності (рішення у страві Kress v. France, application no. 39594/98, 07.06.2001р., § 81: рішення v І справі F.W. v. France, application no. 61517/00, 31.03.2005р., § 27).

Підтримка прокуратурою однієї зі сторін, безумовно, може бути виправданою за належних обставин, наприклад для захисту прав, вразливих груп-дітей, інвалідів тощо, які вважаються нездатними захищати свої інтереси самостійно, або коли захисту потребують державні інтереси (рішення від 15.01.2009р. у справі Menchinskaya v. Russia, application по. 42454/02. /35).

Підчас розгляду даного позову заступника прокурора Одеської області передусім підлягає встановленню судом доведеність та обґрунтованість підстав звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі Червоненського НВК та ГУ ДЗК в Одеській області.

Як вбачається із викладених прокурором обґрунтувань щодо звернення до суду з даним позовом для захисту інтересів держави саме в особі позивачів, бездіяльність позивачів прокурором не підтверджена жодним належним та припустимим доказом, щодо невиконання позивачами заходів, спрямованих на захист інтересів держави саме у галузі земельних правовідносин, прокурором додано до матеріалів позовної заяви копію його повідомлення в порядку ст.23 Закону України "Про прокуратуру" від 27.12.2018р. за №08-2682-18 зі змісту якого вбачається, що прокурором лише доведено до відома позивачів про те, що ним встановлено підстави для представництва в суді інтересів держави в особі Червоненського НВК та ГУ ДЗК в Одеській області та підготовлено позовну заяву про визнання недійсними договорів про сумісну діяльність від 02.01.2018р., укладених між Червоненським НВК та СФГ "Світлана", яку найближчим часом ним буде направлено до Господарського суду Одеської області для розгляду по суті. При цьому прокурор також зазначив, що копію позовної заяви та долучені до неї документи будуть направлені згідно з вимогами процесуального законодавства.

Проте, суд вважає за доцільно звернути увагу на те, що відповідно до сталої судової практики, основною особливістю представництва інтересів держави прокурором є виключність таких випадків. Прокурор має право подавати позов в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, не в будь-якому випадку, а лише, якщо захист таких інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або ж такий орган взагалі відсутній. Саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або не належним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. В такому разі, прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону, наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне провадження на підставі ст.367 КК України (службова недбалість), вирок суду щодо службових осіб, докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовців, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснюють встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов’язків тощо.

Відтак, посилання прокурора в позовній заяві щодо не вчинення Червноенським НВК та ГУ ДЗК в Одеській області заходів на захист інтересів держави, в тому числі щодо здійснення заходів щодо визнання недійсними оспорюваних договорів та повернення Червоненському НВК земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які всупереч законодавству України використовуються відповідачем та на свої повідомлення, якими прокурор повідомив позивачів про підготовку позовної заяви до господарського суду Одеської області для захисту інтересів держави в особі позивачів, не є належним обґрунтуванням прокурором обставин, доведення допустимими доказами неналежного здійснення позивачами, до компетенції яких належать відповідні повноваження, захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, а відповідно до чого і правомірності звернення до суду із даним позовом.

Даних висновків суд дійшов з врахуванням численної судової практики, зокрема викладеної у постанові КГС ВС від 20.09.2018р. у справі №924/1237/17.

Також, суд відмовив у задоволенні позову Заступника прокурора Одеської області з врахуванням висновків, викладених ВС у постанові від 24.07.2018р. у справі №916/3255/17, в якій відзначено про те, що, якщо суд першої інстанції, встановивши вже на стадії розгляду справи по суті, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст.ст.162, 164, 172 цього Кодексу має здійснити розгляд справи по суті, а судові витрати, пов’язані з розглядом справи, розподілити за результатами такого розгляду відповідно до ст.129 ГПК України.

Стосовно позиції прокурора щодо наявності порушення спірними правовідносинами інтересів позивача, з врахуванням встановлення судом звернення прокурора з даним позовом в інтересах держави за умови недоведеності та необґрунтованості не здійснення або неналежним чином здійснення захисту ОМР таких інтересів, судом не надається правова оцінка наявності порушених прав позивача та проведених державним реєстратором спірних реєстрацій, видачі свідоцтв.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини як джерело права.

Так, в рішеннях ЄСПЛ у справі "Серявін та інші проти України", справі "Руїз Горіха проти Іспанії" ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов’язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча п. 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов’язує суди обґрунтовують свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення ЄСПЛ у справі "Трофимчук проти України").

Відповідно до ст.129 ГПК України за умови відмови судом в задоволенні заявлених прокурором позовних вимог судові витрати по справі покладаються на прокурора.

Керуючись ст.ст.13,76,86,129,202,233,237,238,240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. У задоволені позову – відмовити повністю.

2.Витрати, понесені прокурором по сплаті судового збору за подання до суду позову заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Червоненського навчально-виховного комплексу "Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів – дошкільний навчальний заклад" Тарутинської районної ради Одеської області, Головного управління Держгеокадастру в Одеській області до відповідача ОСОБА_2 (фермерського) господарства "Світлана" про визнання недійсними договорів та повернення земельних ділянок, покладаються на платника.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Наказ видати в порядку ст.327 ГПК України.

Повне рішення складено 12.04.2019 р.

Суддя О.В. Цісельський