Рішення № 81111772, 08.04.2019, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.04.2019 Справа №914/43/19

Господарський суд Львівської області в особі судді Пазичева В.М., розглянувши матеріали справи

за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю “ІЛАТАНМЕД”, м. Київ

до відповідача: Департаменту охорони здоров’я Львівської обласної державної адміністрації, м. Львів

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Міністерство охорони здоров'я України, м. Київ

про: стягнення заборгованості

Суддя: Пазичев В.М.

При секретарі: Вашкевич Н.І.

Представники:

від позивача: не з’явився.

від відповідача: ОСОБА_1- дов. від 02.04.2019 р. № 01-12-11/817/01/15

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: не з’явився.

Суд встановив: 09.01.19 року за вх. № 44 в канцелярії Господарського суду Львівської області зареєстровано позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “ІЛАТАНМЕД” до Департаменту охорони здоров’я Львівської обласної державної адміністрації про стягнення заборгованості.

Однак, при огляді позовної заяви та поданих до неї документів, встановлено, що мають місце недоліки, а саме: відсутній попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв’язку із розглядом справи; відсутнє підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 11.01.2019 року позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “ІЛАТАНМЕД” до Департаменту охорони здоров’я Львівської обласної державної адміністрації про стягнення заборгованості – залишена без руху.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 21.01.2019 року відкрито провадження у справі і призначено підготовче засідання на 07.02.2019 року. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 07.02.2019 року, підготовче засідання відкладено на 14.02.2019 року, у зв’язку з відсутністю представників сторін. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 14.02.2019 року, підготовче засідання відкладено на 21.02.2019 року, у зв’язку з неявкою представника позивача. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 21.02.2019 року, підготовче засідання відкладено на 26.02.2019 року, у зв’язку з неявкою представників сторін та залучено до участі у даній справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерство охорони здоров'я України. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 26.02.2019 року, підготовче засідання відкладено на 05.03.2019 року, в зв’язку з відсутністю представника третьої особи. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 05.03.2019 року, підготовче засідання закрито, справа призначена до судового розгляду по суті на 08.04.2019 року.

Оскільки, за складністю та категорією дану справу, слід розглядати за правилами загального позовного провадження, суд призначив розгляд цієї справи в підготовчому провадженні.

Позивач вимог ухвали суду про відкриття провадження у справі від 21.01.2019 року, про відкладення підготовчого засідання від 07.02.2019 року, від 14.02.2019 року, від 21.02.2019 року, від 26.02.2019 року, від 05.03.2019 року не виконав, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення, повернуті на адресу суду, що знаходяться у матеріалах справи, а явка якого була визнана судом обов’язковою.

24.01.2019 р. за вх. № 3259/19представник позивача подав клопотання.

07.02.2019 р. за вх. № 5387/19на електронну адресу суду від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

26.02.2019 р. за вх. № 8369/19 представник позивача подав клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

Відповідач вимог ухвали суду про відкриття провадження у справі від 21.01.2019 року, про відкладення підготовчого засідання від 07.02.2019 року, від 14.02.2019 року,від 21.02.2019 року, від 26.02.2019 року, від 05.03.2019 року виконав частково, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

14.02.2019 р. за вх. № 6650/19 представник відповідача подав клопотання про відкладення розгляду справи.

20.02.2019 р. за вх. № 7301/19 представник відповідача подав відзив на позовну заяву.

Третя особа вимог ухвали суду про відкладення підготовчого засідання від 21.02.2019 року, від 26.02.2019 року, від 05.03.2019 року не виконала, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечила, хоча була належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення, повернуті на адресу суду, що знаходяться у матеріалах справи, а явка якого була визнана судом обов’язковою.

18.03.2019 р. за вх. № 11649/19 представник третьої особи подав пояснення по справі.

Відповідно до ст. 222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу “Акорд”.

Відповідно до ст. 240 ГПК України, вступну та резолютивну частини рішення виготовлено, підписано та оголошено 08.04.2019 року.

Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, заслухавши пояснення представників сторін, з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

В позовній заяві позивач зазначає, що 07 грудня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Ілатанмед” (надалі - позивач) та Департаментом охорони здоров'я Львівської обласної державної адміністрації (надалі - відповідач) був укладений Договір № 7 про закупівлю товарів за державні кошти (надалі-Договір), відповідно до якого позивач зобов'язався передати у власність відповідача медичне обладнання в асортименті та за ціною, яка зазначена у Специфікації, що є невід'ємною частиною Договору (додаток № 1 до Договору), а відповідач прийняти та оплатити таке обладнання, у порядку та на умовах названого Договору. Відповідно до Специфікації до Договору, позивач зобов'язався поставити відповідачу дев'ять рентгенівських діагностичних комплексів “КРАС” ТУ 26.6-38183326-001:2012 (комплекс рентгенівський діагностичний “Медикс” на два робочі місця (2-у та 3-є)) (надалі - Товар) загальною вартістю 6 250 500 гривень.

Позивач зазначає, що поставив відповідачу товар відповідно до умов п. п. 5.1-5.2 Договору протягом 10 робочих днів після отримання від відповідача замовлення Товару, що підтверджується видатковою накладною № СФ-000186 від 19 грудня 2012 року, яка, у свою чергу, відповідно до п. 6.2 Договору, являється підставою для оплати Товару. Відповідач повинен був здійснити оплату протягом семи робочих днів після поставки Товару, що передбачено п. 4.1 Договору, однак свої зобов'язання за Договором не виконав.

Таким чином, сума боргу, без урахування пені, встановленого індексу інфляції та процентів річних від простроченої суми, складає 6 250 500 гривень.

Позивач повідомляє, що звернувся до Господарського суду Львівської області з позовною заявою про стягнення з відповідача основного боргу, втрат від інфляції, трьох процентів річних від простроченої суми та пені.

03 червня 2014 року Господарський суд Львівської області частково задовольнив позов та зобов'язав відповідача сплатити на користь позивача 6 250 500 гривень основного боргу, 425 034 гривень втрат від інфляції та 266 630 гривень 92 коп., 3% річних, які нараховані по 03 червня 2014 року.

25 жовтня 2017 року Господарський суд Львівської області своїм рішенням зобов'язав відповідача сплатити на користь позивача 4 237 828 гривень втрат від інфляції та 482 657 гривень 07 коп. річних. Втрати від інфляції нараховані по червень 2017 року, 3 % річних нараховані по 31 липня 2017 року.

Як, наголошує позивач, відповідач до часу звернення з цим позовом не виконав рішеннь Господарського суду Львівської області та свої грошові зобов'язанні за Договором, а тому зобов'язаний компенсувати позивачу втрати від інфляції та сплатити три проценти річних від простроченої суми.

Таким чином, на думку позивача, загальна сума вимог складає 1 128 686 (один мільйон сто двадцять вісім тисяч шістсот вісімдесят шість) гривень 18 коп., з яких:

- втрати від інфляції: 862 569 грн.

- проценти від простроченої суми: 266 117 грн. 18 коп.

Відповідач, у відзиві на позовну заяву зазначає, що 07.02.2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Ілатанмед” та Департаментом охорони здоров'я Львівської обласної державної адміністрації було укладено Договір № 7 про закупівлю товарів за державні кошти (далі - Договір).

За відсутності зауважень щодо правильності проведення позивачем відповідних нарахувань та сум, заявлених до стягнення, відповідач просить Суд звернути увагу на таке.

Відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.2012 р. № 339 «Про затвердження порядку та умов надання у 2012 році субвенції з Державного бюджету місцевим бюджетам на придбання медичного обладнання (мамографічного, рентгенологічного та апаратів ультразвукової діагностики) вітчизняного виробництва» (надалі – Договір), головним розпорядником субвенції є Міністерство хорони здоров'я України. Відповідно до п. 6 Постанови, казначейство перераховує субвенцію, відповідно до Порядку перерахування міжбюджетних трансфертів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15 грудня 2010 р. № 1132 (чинним на момент укладання спірного договору) (далі - Порядок), і Порядку обслуговування Державного бюджету за видатками та операціями з надання та повернення кредитів, наданих за рахунок коштів Державного бюджету, затвердженого Міністерством фінансів України.

Відповідно до п. 17 Порядку, субвенції з державного бюджету бюджетові Автономної Республіки Крим, обласним бюджетам, бюджетам мм. Києва та Севастополя, іншим місцевим бюджетам, для яких у державному бюджеті визначаються субвенції (далі - субвенції з державного бюджету), перераховуються Державною казначейською службою в обсягах, установлених Законом про Державний бюджет України на відповідний рік, на рахунки таких бюджетів, відкриті в територіальних органах Державної казначейської служби в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, згідно з розписом державного бюджету (у разі перерахування із спеціального фонду державного бюджету - також у межах і за рахунок відповідних надходжень). Відповідно до п. 18 Порядку, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, облдержадміністрації розподіляють одержані відповідно до пункту 17 цього Порядку суми субвенцій між міськими (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення) та районними бюджетами пропорційно обсягам субвенцій, передбаченим таким бюджетам у рішеннях Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних рад про бюджет.

У 2012 році, згідно із Законом України «Про державний бюджет України на 2012 рік», в обласному бюджеті області передбачалось надання з Державного бюджету України субвенції в сумі 10589,6 тис. грн. на придбання медичного обладнання (мамографічного, рентгенологічного та апаратів ультразвукової діагностики) вітчизняного виробництва.

Відповідач зазначає, що згідно з укладеними договорами, закладами охорони здоров'я області отримано рентгенівські апарати та апарати ультразвукової діагностики вітчизняного виробництва, які встановлені та використовуються у лікувально-діагностичному процесі.

На думку відповідача, через непроведення у 2012 році платежів органами Державної Казначейської служби, видатки з придбання медичного обладнання Департаментом охорони здоров'я неоплачені, а тому, за відсутності вини відповідача, виникла заборгованість за вищевказаним Договором, що є підставою для проведення нарахувань у відповідності до ст.625 ЦК України. На даний момент таку заборгованість в добровільному порядку не погашено за відсутності бюджетних асигнувань, в той час як позивач зловживає своїми процесуальними правами не пред'являючи наказ до виконання з метою збільшити суму боргу шляхом проведення інфляційних нарахувань на та процентів річних, про що свідчить інформація з автоматизованої системи виконавчого провадження (копія додається). Відповідач просить Суд врахувати вищенаведені обставини при розгляді справи та відмовити у задоволенні позову.

В своїх поясненнях третя особа зазначає, що відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 р. № 267 (далі - Положення), Міністерство охорони здоров'я України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері епідеміологічного нагляду (спостереження), забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів, медичних імунобіологічних препаратів і медичних виробів, у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, протидії їх незаконному обігу, а також забезпечує формування державної політики у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Відповідач наголошує, що як убачається з додатків до позовної заяви, 07.12.2012 р. між позивачем (Постачальник) та відповідачем (Замовник) було укладено договір про закупівлю товарів за державні кошти № 7 (далі - Договір). Предметом поставки згідно Договору є устаткування медичне, хірургічне та ортопедичне (медичне обладнання) (далі - Товар). Відповідно до умов Договору Постачальник зобов'язався протягом 10 робочих днів після отримання від Замовника заявка поставити товар повністю або частково партіями згідно з замовленням, а Замовник протягом 7 робочих днів після поставки товару, а у разі відсутності фінансування, по мірі надходження фінансування здійснити оплату. Ціна договору становить 6 250 500 грн.

За твердженням відповідача, 19.12.2012 р. ТОВ «Ілатанмед» було поставлено рентгенівські діагностичні апарати та рентгенівські діагностичні комплекси «Крас», згідно заявки, зробленої Замовником, що підтверджується видатковою накладною № СФ-000186.

Згідно з статтею 175 Господарського Кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 174 Господарського Кодексу України визначено, що господарські зобов'язання виникають, зокрема, безпосередньо з господарського договору, інших угод, передбачених законом, але таких, які йому не суперечать, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Відповідно до частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 629 Цивільного кодексу України, передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Згідно статті 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Виходячи з положень частини 2 статті 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з статтею 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачені наслідки порушення зобов'язання.

Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене, МОЗ України не наділений повноваженнями втручатися у фінансово-господарську діяльність позивача та відповідача, та вважає, що питання сплати коштів за поставлений товар, а також коштів за несвоєчасну оплату поставленого товару має бути вирішено безпосередньо між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІЛАТАНМЕД» та Департаментом охорони здоров'я Львівської обласної державної адміністрації.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Статтею 129 Конституції України визначено, що основними засадами судочинства є законність та рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Згідно вимог ст. 4 ГПК України, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом. В пункті 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. № 6 «Про судове рішення» зазначено, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні наступного: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. При цьому, наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Аналогічне положення містить стаття 193 Господарського кодексу України, де зазначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно статті 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно статті 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 194 Господарською кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуюются відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 2 ст. 194 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами. Ст. 230 ГК України передбачені штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (ч. 1 ст. 546 ЦК України). Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник зобов'язаний передати кредитору у випадку порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаросупровідних документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою в договорі купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Прийняте судом рішення про стягнення боргу не припиняє зобов'язання, а неможливість виконання боржником грошового зобов'язання не звільняє останнього від відповідальності ( частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що 07 грудня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Ілатанмед” (надалі - позивач) та Департаментом охорони здоров'я Львівської обласної державної адміністрації (надалі - відповідач) укладений Договір № 7 про закупівлю товарів за державні кошти.

Суд зазначає, що під час розгляду справи № 914/43/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ІЛАТАНМЕД” до Департаменту охорони здоров’я Львівської обласної державної адміністрації про стягнення суми інфляційних витрат та 3% річних, встановлено факт неналежного виконання Департаментом охорони здоров'я Львівської обласної державної адміністрації умов вищенаведеного Договору, що також підтверджується рішенням Господарського суду Львівської області по справі № 914/1429/14 від 03.06.2014 року та по справі № 914/1663/17 від 25.10.2017 року. Дані судові рішення не оскаржувались, та набрали законної сили.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального Кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Також, відповідно до Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань”, за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. Однак, водночас слід мати на увазі, що у разі коли, судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються. При цьому, обов'язок сплатити суму неустойки (штрафу, пені) за невиконання зобов'язання не є зобов'язанням в розумінні положень частини першої статті 509 ЦК, а отже відсутні підстави і для застосування до цих правовідносин статті 625 ЦК України.

Наведене стосується й випадків здійснених господарським судом відстрочки і розстрочки виконання рішення, зміни способу та порядку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на кошти боржника (стаття 121 ГПК), оскільки під час таких відстрочки чи розстрочки або зміни способу та порядку виконання судового рішення інфляційні процеси тривають, грошове зобов'язання залишається повністю або частково невиконаним і негативний вплив такої ситуації на позивача потребує відповідної компенсації згідно з вимогами частини другої статті 625 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Ці підстави зазначені у статтях 599, 600, 604 - 609 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання припиняється:

1) виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК). Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання;

2) за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо). Розмір, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами (ст. 600 ЦК);

3) зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги (ст. 601 ЦК);

4) за домовленістю сторін (ст. 604 ЦК);

5) внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора (ст. 605 ЦК);

6) поєднанням боржника і кредитора в одній особі (ст. 606 ЦК);

7) неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає (ст. 607 ЦК);

8) смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою (ч. 1ст. 608 ЦК);

9) смертю кредитора, якщо воно є нерозривно пов'язаним з особою кредитора (ч. 2 ст. 608 ЦК);

10) ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (ст. 609 ЦК).

Зважаючи на відсутність у зазначених правових нормах такої підстави припинення зобов'язання, як ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, слід дійти висновку, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК.

Аналогічна правова позиція підтверджена судовою практикою Верховного Суду України (постанови Верховного Суду України від 20 грудня 2010 р. у справі N 3-57гс10, від 4 липня 2011 р. у справі N 3-65гс11, від 12 вересня 2011 р. у справі N 3-73гс11, від 24 жовтня 2011 р. у справі N 3-89гс11, від 14 листопада 2011 р. у справі N 3-116гс11, від 23 січня 2012 р. у справі N 3-142гс11).

Крім того, як зазначено в п. 3.1. та п. 3.2. постанови Пленуму ВГСУ “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” № 14 від 17.12.2013 р., інфляційні нарахування та 3 % річних на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, не можуть вважатись як заходи відповідальності боржника, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Суд звертає увагу, що станом на 31.12.2018 року, відповідач не погасив суму основного боргу, а тому позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “ІЛАТАНМЕД”, є підставними та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, в судовому засіданні представник відповідача визнав позовні вимоги та не заперечив проти розрахунку сум заборгованості.

Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи, що позивачем представлено достатньо об’єктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідач позовні вимоги не спростував, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “ІЛАТАНМЕД” (м. Київ) до Департаменту охорони здоров’я Львівської обласної державної адміністрації (м. Львів) про стягнення суми інфляційних витрат у розмірі 862 569 грн., 3% річних у розмірі 266 117,18 грн. є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється: за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України; за видачу судами документів.

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат.

Як доказ сплати судових витрат, позивач подав платіжне доручення № 421 від 14.12.2018 року на суму 16930,30 грн. про сплату судового збору.

Судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, слід покласти на сторін пропорційно до задоволених вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-241 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги – задоволити.

2. Стягнути з Департаменту охорони здоров’я Львівської обласної державної адміністрації (м. Львів) (79005, м. Львів, вул. Конопницької, 3, код ЄДРПОУ 02013047) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ІЛАТАНМЕД” (м. Київ) (03187, м. Київ, пр-т Академіка Глушкова, 40, корп. 5, оф. 716, код ЄДРПОУ 34494612) суму інфляційних втрат у розмірі 862 569 (вісімсот шістдесят дві тисячі п’ятсот шістдесят дев’ять) грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 266 117 (двісті шістдесят шість тисяч сто сімнадцять) грн. 18 коп..

3. Стягнути з Департаменту охорони здоров’я Львівської обласної державної адміністрації (м. Львів) (79005, м. Львів, вул. Конопницької, 3, код ЄДРПОУ 02013047) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ІЛАТАНМЕД” (м. Київ) (03187, м. Київ, пр-т Академіка Глушкова, 40, корп. 5, оф. 716, код ЄДРПОУ 34494612) суму судового збору в розмірі 16 930 (шістнадцять тисяч дев'ятсот тридцять) грн. 30 коп.

4. Накази видати, в порядку ст. 327 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 12.04.2019 р.

Рішення набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.

Рішення підлягає оскарженню в порядку ст. 256 ГПК України.

Суддя Пазичев В.М.