Рішення № 81111770, 02.04.2019, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2019 року Справа № 915/1252/18

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Смородінової О.Г.,

за участю секретаря судового засідання Ржепецької К. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Приватного підприємства «Виробничо-комерційне підприємство «Каро» (56301, Миколаївська область, смт. Врадіївка, вул. Кооперативна, 21; поштова адреса: 54001, м. Миколаїв, вул. Садова, 1, офіс 206)

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Маковської Надії Володимирівни (АДРЕСА_1)

про: стягнення 200000,00 грн.,

за участю представників сторін:

від позивача: Герман О.С. - адвокат за довіреністю,

від відповідача: Волкомор Т.І. - адвокат за ордером,

Суть спору:

14.11.2018 приватне підприємство «Виробничо-комерційне підприємство «Каро» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою б/н від 14.11.2018 (вх. № 14888/18) про стягнення з Фізичної особи-підприємця Маковської Надії Володимирівни суми боргу в розмірі 200000,00 грн.

Позовні вимоги ґрунтуються на підставі платіжного доручення № 747 від 21.05.2018, застосування норм статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України, та мотивовані тим, що між сторонами жодний договір не укладався, будь-який товар відповідачем позивачу не поставлявся, грошові кошти в сумі 200000,00 грн набуті відповідачем безпідставно.

Ухвалою суду від 03.12.2018, після виправлення позивачем недоліків позовної заяви, було відкрито провадження у справі № 915/1252/18, яка розглядається за правилами загального позовного провадження.

21.01.2019 до суду від фізичної особи-підприємця Маковської Надії Володимирівни надійшов відзив, у якому відповідач заперечив на позов, просив суд відмовити у його задоволенні, посилаючись на норми ст. 837 Цивільного кодексу України, ст.ст. 181, 184 Господарського кодексу України; договір купівлі-продажу меблів № НИ/03-05/51 від 28.09.2017 від 28.09.2017 з додатковою угодою до нього від 27.04.2018; акт прийому-передачі меблів від 27.09.2018; платіжне доручення № 747 від 21.05.2018; лист № 5 від 27.12.2018; рахунок № 5 від 15.05.2019; копії (скріншотів) переписок у електронному месенджері; договір про співробітництво (партнерство) № 1 від 01.07.2017; заяви свідків, мотивуючи тим, що 28.09.2017 приватне підприємство «Виробничо-комерційне підприємство «Каро» в особі директора ОСОБА_4, підписало договір із фізичною особою-підприємцем Маковською Надією Володимирівною з приводу купівлі-продажу меблів, виготовлених за індивідуальним замовленням № НИ/03-05/51. Приватне підприємство «Виробничо-комерційне підприємство «Каро» в особі директора ОСОБА_4 прийнято товар та не надано жодних претензій щодо його якості та кількості товару (акт прийому-передачі від 27.09.2018). Таким чином, фізична особа-підприємець Маковська Надія Володимирівна повністю виконала замовлення приватного підприємства «Виробничо-комерційне підприємство «Каро» та умови договору.

Крім того, відповідач просив суд поновити процесуальний строк на подання відзиву; долучити до матеріалів справи заяви свідків.

28.01.2019 до суду від позивача надійшло клопотання про призначення експертизи б/н від 28.01.2019 (вх. № 1371/19) за текстом якого позивач заперечив факт укладання між сторонами договору № НИ/03-05/51 від 28.09.2017. З урахуванням вказаного просив призначити у справі почеркознавчу експертизу з визначенням експертної установи.

Наведені звернення та клопотання сторін були розглянуті у судових засіданнях з викладенням відповідних висновків у судових ухвалах від 01.02.2019 та від 28.02.2019.

За результатами судового засідання, проведеного 28.02.2019, судом було постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі № 915/1252/18 та призначення справи до судового розгляду по суті на 28 березня 2019 року об 11:00.

Ухвалою суду від 13.03.2019, у зв'язку з перебуванням головуючого у даній справі судді - Смородінової О.Г. в період з 28.03.2019 по 29.03.2019 у відпустці, розгляд справи № 915/1252/18 по суті призначено на 01 квітня 2019 року об 11:00.

01.04.2019 у судовому засіданні суд заслухав вступні слова представників учасників справи.

Так, представник позивача доповів предмет та підстави позову, виклав позовні вимоги, їх обґрунтування та підстави задоволення, посилаючись на докази, які містяться в матеріалах справи, у зв'язку з чим просив суд позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача виклав заперечення щодо позовних вимог та їх обґрунтування, з посиланням на докази, які містяться в матеріалах справи, просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Крім того, представник відповідача просив суд вирішити питання про розподіл судових витрат.

Станом на момент проведення судового засідання інших заяв, як по суті справи, так і з процесуальних питань від учасників справи до суду не надходило.

У судовому засіданні 01.04.2019 суд ухвалив закінчити з'ясування обставин справи та перевірку їх доказами та перед проведенням судових дебатів оголосив перерву в судовому засіданні до 02.04.2019 до 16 год. 30 хв.

У судове засідання 02.04.2019 з'явилися повноважні представники обох сторін та виступили з промовами у судових дебатах.

Відповідно до змісту статей 195, 240 Господарського процесуального кодексу України, 02.04.2019 за результатами розгляду даної суд справи проголосив вступну та резолютивну частину рішення.

Ознайомившись з матеріалами справи, дослідивши надані докази у їх сукупності, заслухавши у судовому засіданні представників сторін, суд -

В С Т А Н О В И В:

Предметом даного позову виступає майнова вимога позивача щодо стягнення з відповідача грошового боргу, як безпідставно отриманих коштів.

Підставою виступили норми статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України та платіжне доручення № 747 від 21.05.2018 на суму 200000,00 грн.

Дослідивши надані учасниками справи докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши обставини справи відносно норм чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд дійшов висновків про задоволення даного позову, виходячи з наступного.

Матеріали справи свідчать про такі обставини.

1. У спірних правовідносинах позивачем були перераховані відповідачу грошові кошти в загальній сумі 200000,00 грн за платіжним дорученням № 747 від 21.05.2018

У вказаному платіжному дорученні призначення платежу зазначено як «за комплект меблів з-но рах. № 5 від 15.05.2018р».

Рахунок № 5 від 15.05.2018 до позову позивачем не був наданий. Як слідує з пояснень підприємства, вказаний рахунок позивачем від відповідача не отримувався.

2. 28.12.2018 відповідач скерував на адресу позивача лист (вих. № 5 від 27.12.2018) з вимогою прийняти виготовлені та встановлені меблі та підписати акти приймання-передачі меблів на протязі 3-х робочих днів від дати отримання, та один екземпляр акту надіслати підприємцю.

Факт отримання цього листа позивач не заперечив.

З наведеним листом відповідач направив позивачу акт приймання-передачі меблів від 27.09.2018, копія якого міститься в матеріалах справи.

Акт приймання-передачі меблів від 27.09.2018 складено про те, що у відповідності до укладеного сторонами Договору купівлі-продажу меблів № НИ/03-05/51 від 28.09.2017 виконавець передає, а замовник приймає наступні меблі: сходи. Доставка Меблів виконавцем здійснена 27.09.2018. Встановлення Меблів виконавцем здійснено 27.09.2018.

Наведений акт містить підпис лише з боку виконавця (відповідач по справі).

Як вже було зазначено, відповідач проти задоволення позову заперечує з огляду на укладення між сторонами договору підряду та його повне виконання. Посилається на договір № НИ/03-05/51 від 28.09.2017, проведення замірів, дизайн-проекту меблів та їх виготовлення та поставки. В підтвердження заперечень проти задоволення позовних вимог відповідач зазначає - рахунок № 5 від 15.05.2018, ескізи і фотографії, акт приймання-передачі меблів, лист від 27.12.2018, копії «скріншортів» переписок та заяви свідків.

Відповідач у відзиві посилається на приписи ст. 837 ЦК України, ст. 181 ГК України.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до ст. 839 ЦК України підрядник зобов'язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором. Підрядник відповідає за неналежну якість наданих ним матеріалу і устаткування, а також за надання матеріалу або устаткування, обтяженого правами третіх осіб.

В обґрунтування заперечень 01.02.2019 відповідач надав до матеріалів справи в якості доказів копію договору № НИ/03-05/51 від 28.09.2017 (а.с. 99, 155).

З тексту договору купівлі-продажу меблів, виготовлених за індивідуальним замовленням № НИ/03-05/51 від 28.09.2017 вбачається, що він укладений між фізичною особою-підприємцем Маковською Надією Володимирівною (виконавець) та ОСОБА_4 (замовник).

Предметом цього договору є те, що виконавець, в порядку та на умовах, передбачених даним договором, за заданими замовником розмірами і на підставі його вимог і побажань розробляє дизайн-проект меблів; виконавець зобов'язується виготовити і передати замовнику у власність меблі, відповідно до розробленого і затвердженого дизайн-проекту, у кількості та асортименті у відповідності до ескізу, а замовник оплатити і прийняти меблі.

Загальна сума договору склала 176800,00 грн.

Документ, який міститься на а.с. 57, відповідач назвав інформацією щодо виготовлення сходів та зазначив, що цей документ є додатком до договору купівлі-продажу меблів № НИ/03-05/51 від 28.09.2017 (а.с. 99, 155).

Підписання договору з боку замовника ОСОБА_4, як фізичною особою свідчить про те, що по суб'єктному складу контрагентів даний договір не можна віднести до укладання його з юридичною особою - позивачем по справі.

Додаткова угода від 27.04.2018 (а.с. 103) після прізвища та ініціалів замовника «ОСОБА_4» містить в дужках посилання на юридичну особу «ПП ВКП «Каро», але не містить підпису з боку юридичної особи.

Крім цього, відповідач не надав суду докази того, що вказана додаткова угода, якщо мала бути укладена з позивачем, надсилалася останньому для узгодження та підпису.

Частиною 2 ст. 638 ЦК України визначено, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) та прийняття пропозиції (акцепту) іншою стороною.

Докази, які вказують на звернення відповідача до позивача з пропозицією підписати договір та додаткову угоду в матеріалах справи відсутні.

Отже, аналізуючи наведене, суд дійшов висновку, що відповідач не довів факт укладання 28.09.2017 договору купівлі-продажу меблів виготовлених за індивідуальним замовленням № НИ/03-05/51 саме з позивачем - юридичною особою - приватним підприємством «Виробничо-комерційне підприємство «Каро».

Також, відповідачем 05.02.2019 до справи було надано копію рахунку № 5 від 15.05.2018 на суму 200000,00 грн.

Разом із тим, доказів того, що цей рахунок був офіційно переданий чи направлений позивачу в травні 2018 року відповідачем не надано.

Суд вважає за необхідне зауважити на тому, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої ним у постанові від 21.02.2018 у справі №910/5226/17 належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Стаття 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачає, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Рахунок-фактура за своїм призначенням не відповідає ознакам первинного документу, визначеним Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки ним не фіксується господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції, а носить лише інформаційний характер. Форма рахунку-фактури не належить до типових форм, що затверджуються Держкомстатом. Фактично рахунок-фактура є розрахунково-платіжним документом, що передбачає лише виставлення певної суми для оплати покупцю, а сам факт поставки чи послуги має бути підтверджений видатковою накладною або актом. Зазначена позиція викладена також в листах Міністерства фінансів України № 31-34000-20-23/25136 від 27.11.2006, № 31-08410-07-27/13794 від 30.05.2011.

З урахуванням наведеного суд вважає, що рахунок № 5 від 15.05.2018 не може слугувати достатнім доказом фіксації між сторонами господарської операції.

Також, відповідачем надані в якості обґрунтування заперечень: фото меблів; заяви свідків: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8; заяви про проведення перевірки до Центрального відділу поліції; протоколи допиту свідків; (скріншоти) переписки.

Щодо заяв свідків, суд зауважує на такому.

Відповідно до ч. 2 ст. 87 ГПК України на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підстав показань свідків.

Суд дійшов висновку про те, що обставини по даній справі щодо як укладення певної форми договору, так і невиконання/неналежного виконання зобов'язань за договором підряду, нормативне регулювання якого містить спеціальний порядок здачі та прийняття підрядних робіт, а також їх оформлення, підлягають доведенню відповідними первинними документами, та не можуть встановлюватись на підставі показань свідків.

Таким чином, заяви свідків не можуть підтверджувати вчинення та/або виконання правочину, у зв'язку з чим за приписами ч. 2 ст.87 ГПК України надані відповідачем показання свідків розцінені судом як недопустимі докази у справі.

(Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою ним у постанові від 13.12.2018 у справі № 910/21263/17).

Відповідно до змісту ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Щодо (скріншотів) переписки у електронному месенджері, суд зазначає таке.

Надаючи ці докази по справі, відповідач стверджує про існування договору між сторонами, узгодження дизайн-пректування меблів, їх виготовлення, поставку, монтаж, тощо.

Разом з тим, з копій скріншотів, наданих відповідачем в якості переписки між сторонами, неможливо з'ясувати, а отже встановити між якими особами велась електронна переписка і які умови були погоджені.

На думку суду, такі докази не можна вважати листуванням між позивачем та відповідачем по справі.

Щодо наданих відповідачем на підтвердження своїх заперечень фото та ескізів меблів, суд відмічає, що з них не вбачається факту погодження сторонами даних ескізів, оскільки останні не містять реквізитів та підписів повноважних представників обох сторін.

За правилами ст. 79 ГПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Крім цього, наданий відповідачем Договір про співробітництво (партнерство) № 1 від 01.07.2017 (а.с. 53-56), спрямований на відносини між підприємцями (відповідачем та іншими особами) для досягнення їх спільних цілей і реалізації спільних інтересів.

Разом із тим, цей договір не містить жодних посилань на взаємовідносини між учасниками по даній судовій справі - позивачем та відповідачем, отже не може вважатися належним доказом по даній справі.

Так, згідно зі ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Матеріали кримінального провадження (заяви щодо проведення перевірки до Центрального відділу поліції, протоколи допиту свідків) також не можуть вважатися належними та допустимими доказами по даній справі, оскільки вказана перевірка проводиться на стадії досудового розслідування кримінальної справи, а, отже не може мати для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Суд також відхиляє зауваження відповідача про те, що позивач не звертався до нього з вимогою про повернення безпідставно набутих коштів, оскільки позивачем цілком законно обрано такий варіант поведінки як повернення безпідставно набутих коштів шляхом пред'явлення вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Суд погоджується з посиланням відповідача на приписи чинного законодавства (ст. 181 ГК України), що господарський договір може бути укладений в спрощений спосіб.

Водночас, в підтвердження угоди щодо виконання робіт (підряд) мають виступати відповідні докази, такі як: офіційне листування між сторонами (до звернення учасника до суду); офіційні узгодження дизайну, розмірів; фіксація підписання передачі та прийняття замовником та виконавцем об'єкту виготовлення.

Наявність лише платіжного доручення про сплату позивачем коштів відповідачу на підставі рахунку не є достатнім доказом для встановлення судом факту існування такої угоди між сторонами.

Усні обговорення та домовленості; неоформлені та непогоджені: заміри, дизайни-проектування меблів; відсутність замовлення; документально неузгоджені поставка й монтаж не можуть свідчити в подальшому про настання фактів та юридичних наслідків з відносин підряду, що врегульовані, зокрема, ст. 837 ЦК України, на норми якої відповідач посилається у відзиві.

Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов'язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Частиною 1 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Отже, системний аналіз положень ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1 ст. 177, ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 ЦК України.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

(Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 03.06.2015 №6-100цс15).

Крім того, у постановах Верховного Суду України від 25.02.2015 №3-11гс15 та від 24.09.2014 №6-122цс14, також висловлено позицію про те, що договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ст. 1212 ЦК України.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідач не спростував вимоги позивача, не надав суду належні докази, які свідчать про наявність між сторонами договірних відносин та підставність перерахування позивачем на користь відповідача спірних коштів.

Таким чином, враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наданими сторонами доказами, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом ч. 1 та абз. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

За правилами п. 2 ч. 1 та ч. 4 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, у зв'язку із задоволенням позовних вимог в повному обсязі судові витрати у справі № 915/1252/18 покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 86, 129, 196, 219, 220, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Стягнути з фізичної особи-підприємця Маковської Надії Володимирівни (АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь приватного підприємства «Виробничо-комерційне підприємство «Каро» (56301, Миколаївська область, смт. Врадіївка, вул. Кооперативна, 21; ідентифікаційний код 20892727) суму безпідставно перерахованих коштів в розмірі 200000,00 грн та 3000,00 грн судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

Сторони та інші учасники справи:

Позивач: Приватне підприємство «Виробничо-комерційне підприємство «Каро» (56301, Миколаївська область, смт. Врадіївка, вул. Кооперативна, 21; ідентифікаційний код 20892727);

Відповідач: Фізична особа-підприємець Маковська Надія Володимирівна (АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1).

Повне рішення складено та підписано 12.04.2019.

Суддя О.Г. Смородінова