Рішення № 81111440, 03.04.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.04.2019

Справа № 910/17332/18

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді - Князькова В. В.,

за участю секретаря судового засідання Скокіна О. Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Об'єднана металургійна компанія», м. Дніпро

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртрансбрікет», м. Київ

про стягнення 288 919,14 грн, -

За участю представників:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Об'єднана металургійна компанія» (далі – ТОВ «ОМК») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртрансбрікет» (далі – ТОВ «Укртрансбрікет») про стягнення 288 919,14 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов’язань за договором поставки № 06-062018 від 06.06.2018 в частині здійснення оплати поставленого товару – палива рідкого промислового на суму 226 727,51 грн, що стало підставою для нарахування пені в сумі 33 238,80 грн, відсотків річних в розмірі 22 362,16 грн та інфляційних втрат в сумі 6 590,67 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.01.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 20.02.2019.

19.02.2019 відповідачем подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи.

20.02.2019, у зв’язку з першою неявкою представника відповідача, судом відкладено підготовче судове засідання на 13.03.2019. В порядку статей 120-121 Господарського процесуального кодексу України направлено учасникам справи ухвали про виклик у наступне судове засідання.

11.03.2019 через відділ діловодства суду надійшло клопотання відповідача про повторне відкладення судового засідання та зобов’язання позивача надіслати позовну заяву на адресу відповідача.

У підготовчому судовому засіданні 13.03.2019, розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, господарський суд дійшов висновку про відмову у його задоволенні, виходячи з наступного.

Згідно з вичерпним переліком підстав для відкладення розгляду справи, який передбачено частиною 2 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, підставами для відкладення розгляду справи є: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Натомість, відповідач не з'явився в судове засідання вдруге, про поважні причини своєї неявки суд не повідомив, у зв’язку з чим у суду відсутні передбачені законом підстави для відкладення підготовчого засідання.

Необґрунтованим також є клопотання відповідача про зобов’язання позивача надіслати копію позовної заяви на адресу ТОВ «Укртрансбрікет», зважаючи на наявність в матеріалах справи оригіналу опису вкладення у лист, з якого вбачається, що 17.01.2019 позивачем було направлено на адресу реєстрації відповідача копії заяви про усунення недоліків в позовній заяві, позовної заяви та доданих до неї документів (а. с. 83). В ухвалі суду про виклик у судове засідання від 20.02.2019 судом було роз’яснено відповідачу право останнього ознайомитись з матеріалами справи, у разі наявності такої необхідності.

Зважаючи на те, що відповідачем не було доведено суду поважності причин його неявки в судове засідання, судом було відмовлено у задоволенні клопотання останнього від 11.03.2019 про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.03.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 03.04.2019.

У судове засідання 03.04.2019 представники сторін не з’явились.

Згідно з заявою керівника позивача, яку подано до суду 13.03.2019, останній просив суд розглянути справу без участі представника ТОВ «ОМК». Позовні вимоги підтримав, не висловив заперечень щодо вирішення спору за його відсутності.

Представник відповідача в судове засідання в черговий раз не з'явився, відзив на позов не надав, про причини своєї неявки суд не повідомив. Належне повідомлення ТОВ «Укртрансбрікет» про дату, час та місце розгляду справи підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103048921470.

Як зазначено у пункті 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з'явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з'явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов'язковою.

Згідно з частиною другою статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За висновками суду, з огляду на неявку представника відповідача, який не скористався наданими йому процесуальними правами, приймаючи до уваги заяву позивача про розгляд справи без участі його представника, господарський суд дійшов висновку, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а неявка представників сторін перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до частини третьої статті 222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального пристрою не здійснювалось у зв’язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи.

У судовому засіданні судом підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступні фактичні обставини справи.

06.06.2018 між ТОВ «ОМК» (постачальник) та ТОВ «Укртрансбрікет» (покупець) укладено договір поставки № 06/06-2018 (далі – Договір).

Відповідно до пункту 1.1 Договору постачальник зобов'язався поставляти узгодженими партіями на протязі дії даного договору у власність покупця товар, а покупець зобов’язався приймати та оплачувати його за умовами цього договору.

Згідно з пунктом 2.1 Договору ціна одиниці виміру товару погоджується сторонами в специфікаціях, які є невід’ємною частиною даного договору.

Зобов’язання щодо поставки товару виникають у постачальника лише з моменту підписання сторонами узгодженої специфікації на партію товару і виконання покупцем умов розрахунків згідно з п. 3.1 договору (п. 4.4 Договору).

Договір набирає чинності з моменту його укладення та діє до 31.12.2018, а в частині виконання зобов’язань – до повного виконання сторонами своїх зобов’язань згідно з умовами даного договору (п. 8.1 Договору).

На виконання умов Договору сторонами було підписано специфікацію № 1 від 02.07.2018 на постачання товару – палива рідкого промислового, код УКТЗЕД2707999900, на суму 376 727,51 грн (в т. ч. ПДВ) в строк до 03.07.2018.

У визначений Договором строк позивачем було поставлено відповідачу товар на суму 376 727,51 грн, що підтверджується наданою суду копією товарно-транспортної накладної № 207 від 02.07.2018, згідно з якою товар – паливо рідке промислове вартістю 376 727,51 грн прийнято відповідальною особою покупця без зауважень та заперечень.

Вказана товарно-транспортна накладна містить підпис представника відповідача, відбиток печатки ТОВ «Укртрансбрікет», а також посилання на документи, що слідують з вантажем: видаткову накладну № 207 від 02.07.2018.

Також позивачем надано суду копію податкової накладної від 02.07.2018 за № 207 на підтвердження здійснення господарської операції з постачання товару на суму 376 727,51 грн.

Станом на дату звернення до суду відповідачем було оплачено частину вартості поставленого товару на суму 150 000,00 грн, що підтверджується випискою з банківського рахунку ТОВ «ОМК» за 19.07.2018.

Як вказує позивач, залишок заборгованості за Договором становить 226 727,51 грн.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошових зобов'язань з оплати поставленого товару на суму 226 727,51 грн, у зв’язку з чим позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення основної заборгованості, пені, відсотків річних та інфляційних втрат.

Розглянувши доводи позивача, на яких ґрунтується позовна заява, господарський суд зазначає наступне.

За змістом статті 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) ає право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип презумпції правомірності правочину, суд приймає договір поставки № 06/06-2018 від 06.06.2018 як належну підставу, у розумінні норм статті 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов’язків.

За своїм змістом та правовою природою укладений Договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи (підписаною постачальником та покупцем товарно-транспортною накладною № 207 від 02.07.2018) підтверджується факт постачання відповідачу товару на загальну суму 376 727,51 грн, внаслідок чого у відповідача виникло зобов’язання вказаний товар оплатити.

Згідно з ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У пункті 3.1 Договору визначено, що покупець оплачує постачальникові повну вартість партії товару у строк не більш 1 (одного) банківського дня з моменту отримання такої партії товару, якщо інші умови розрахунків не затверджені у специфікаціях.

Згідно зі специфікацією № 1 від 02.07.2018 сторони домовились, що покупець сплачує постачальникові 100 % передоплату (або відстрочка платежу) вартості партії товару й компенсації вартості її транспортування у строк 15 (п'ятнадцять) банківських днів з моменту отримання рахунку від постачальника.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та умов Договору, відповідач повинен був здійснити оплату протягом 15 (п'ятнадцяти) банківських днів з моменту отримання рахунку від постачальника, а тому позивач правомірно розраховує строк оплати товару, починаючи з дати виставлення рахунку на оплату № 207 від 02.07.2018 та дати підписання відповідачем товарно-транспортної накладної № 207 від 02.07.2018.

Відтак, станом на час розгляду справи строк виконання відповідачем грошових зобов’язань, щодо яких заявлено позов, настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Як вказує позивач, відповідач на поставлений товар розрахувався частково, а саме на суму 150 000,00 грн, що підтверджується випискою з банківського рахунку ТОВ «ОМК» за 19.07.2018 та не заперечується відповідачем. За твердженнями позивача, залишок заборгованості на дату звернення до суду становить 226 727,51 грн (376 727,51 грн – 150 000,00 грн = 226 727,51 грн).

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Разом з цим, всупереч викладеним вище нормам закону, відповідачем не було подано до суду відзиву на позовну заяву та не спростовано наданих позивачем доказів, зокрема, не надано до матеріалів справи будь-яких належних та допустимих доказів погашення заборгованості в розмірі 226 727,51 грн, у зв’язку з чим господарський суд дійшов висновку про задоволення позову в цій частині вимог.

Також позивачем заявлено вимоги про стягнення пені, відсотків річних та інфляційних втрат за прострочення оплати поставленого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 6.3 Договору передбачено, що у випадку прострочення оплати за поставлену партію товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченої в строк партії товару за кожний день прострочення.

Судом встановлено, що відповідачем у встановлений строк свого обов'язку з оплати поставленого товару не виконано, чим допущено прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), а тому позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховано пеню.

Разом з тим, при перевірці розрахунку заявленої до стягнення суми пені судом встановлено, що позивачем не враховано графіку роботи банківської системи України, що оприлюднений Національним банком України, з урахуванням вихідних днів у липні 2018 року. Оскільки відповідач повинен був здійснити оплату протягом 15 банківських днів, починаючи з 02.07.2018, то першим днем прострочення є 24.07.2018.

За перерахунком суду, сума пені за прострочення сплати суми 226727,51 грн за період з 24.07.2018 по 17.12.2018 (147 днів) становить 32 592,86 грн.

Тому, позовні вимоги про стягнення пені в сумі 33 238,80 грн підлягають частковому задоволенню на суму 32 592,86 грн.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу і відсотків річних входять до складу грошового зобов'язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Аналогічні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.

Як передбачено сторонами в пункті 6.6 Договору покупець несе відповідальність за порушення грошового зобов’язання щодо оплати товару за ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України у розмірі 24 % річних від простроченої суми невиконаного зобов’язання по кожній партії товару.

За перерахунком суду, сума 24 % річних за прострочення відповідачем оплати поставленого товару на суму 226 727,51 грн у період з 24.07.2018 по 17.12.2018 (147 днів) становить 21 914,92 грн, а відповідні позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Здійснюючи перевірку наданого позивачем розрахунку заявленої до стягнення суми інфляційних втрат, судом враховано, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

За перерахунком суду, сума інфляційних втрат, нарахована за період з серпня по грудень 2018 року за прострочення відповідачем оплати вартості товару на суму 226 727,51 грн є більшою, ніж сума визначена позивачем, а тому, враховуючи межі позовних вимог, вимоги про стягнення інфляційних втрат в сумі 6 590,67 грн підлягають задоволенню в повному обсязі.

Ураховуючи наведене вище, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ТОВ «ОМК» та стягнення з ТОВ «Укртрансбрікет» заборгованості з оплати поставленого товару в розмірі 226 727,51 грн, пені в сумі 32 592,86 грн, відсотків річних в сумі 21 914,92грн та інфляційних втрат в сумі 6 590,67 грн.

Інша частина позовних вимог (про стягнення пені в сумі 645,94 грн та відсотків річних в сумі 447,24 грн) не підлягає задоволенню з викладених вище підстав.

Розподіл судових витрат.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за розгляд даної справи в розмірі 4 317,39 грн. Судовий збір за розгляд вимог, які залишено судом без задоволення, в сумі 16,39 грн залишається за позивачем.

Керуючись ст. 129, ст. ст. 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Об'єднана металургійна компанія» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртрансбрікет» про стягнення 288 919,14 грн - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртрансбрікет» (04053, м. Київ, вул. Обсерваторна, буд. 7; ідентифікаційний код 36935542) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Об'єднана металургійна компанія» (49051, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Узвіз Ломанський, буд. 20; ідентифікаційний код 32193035) заборгованість з оплати поставленого товару в розмірі 226 727 (двісті двадцять шість тисяч сімсот двадцять сім) грн 51 коп., пеню в сумі 32 592 (тридцять дві тисячі п’ятсот дев’яносто дві) грн 86 коп., відсотки річних в сумі 21 914 (двадцять одна тисяча дев’ятсот чотирнадцять) грн 92 коп., інфляційні втрати в сумі 6 590 (шість тисяч п’ятсот дев’яносто) грн 67 коп. та судовий збір у розмірі 4 317 (чотири тисячі триста сімнадцять) 39 коп.

3. Відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 645,94 грн та відсотків річних в сумі 447,24 грн.

4. Залишити за позивачем судовий збір, сплачений при подачі позовної заяви, в сумі 16,39 грн.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 12.04.2019.

Суддя В. В. Князьков