Рішення № 81102269, 10.04.2019, Тячівський районний суд Закарпатської області

Справа № 307/361/19

Провадження № 2/307/744/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2019 року м. Тячів

Тячівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого судді Бобрушко В.І., при секретарі Ільницькій О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Тячів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, малолітньої ОСОБА_4 в особі її представника ОСОБА_3, де треті особи, що не заявляють самостійні вимоги на предмет спору - Дубівська селищна рада Тячівського району, орган опіки та піклування Тячівської районної державної адміністрації про визнання особи такою, що втратила право на користування житлом,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, малолітньої ОСОБА_4 в особі її представника ОСОБА_3, де треті особи, що не заявляють самостійні вимоги на предмет спору - Дубівська селищна рада Тячівського району, орган опіки та піклування Тячівської районної державної адміністрації про визнання особи такою, що втратила право на користування житлом. В позовній заяві зазначила, що згідно з витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на земельну ділянку та житловий будинок, виданого державним реєстратором, вона є власником житлового будинку з надвірними спорудами, розташованого в АДРЕСА_1. Більше двадцяти років ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3, 1996 року народження, ОСОБА_4, 2018 року народження проживають в АДРЕСА_2, що також підтверджується довідкою виконкому Дубівської селищної ради №707 від 31.01.2019 року, згідно якої ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 та племінниця ОСОБА_3, 1996 року народження за адресою: АДРЕСА_1, не проживають. З дня одруження більше двадцяти років проживає в АДРЕСА_2, а малолітню ОСОБА_4 мати зареєструвала у неї в будинку без її згоди за своєю реєстрацією в паспорті в її будинку. Отже, відповідачі понад двадцять років до часу подання позовної заяви не проживають у її будинку без поважних причин. Витрат на утримання будинку за ці роки відповідачі не мають. Права власності на це домоволодіння (чи частку) відповідачі також не мають. Наявність реєстрації відповідачів у її будинку перешкоджає їй в отриманні належної суми субсидії, бо декларація про доходи вимагає відображення кількості зареєстрованих у житловому будинку осіб, необхідності врахування їх доходів, які відповідач не надає на утримання будинку, що тягне за собою можливу відмову у призначенні субсидії.

Просить суд визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_6, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_7, зареєстрованих в будинку АДРЕСА_1, такими, що втратили право на користування житлом в будинку АДРЕСА_1.

Представник позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_5 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, посилаючись на викладені в позовній заяві обставини та просить позов задовольнити.

Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, яка є одночасно законним представником ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилися, хоч про час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені, а тому суд в порядку ст. 223 ЦПК України розглянув справу у їх відсутності на підставі наявних у справі доказів.

Представник Дубівської селищної ради Тячівського району, так як надіслав заяву про розгляд справи в його відсутності, а тому суд в порядку ст. 223 ЦПК України розглянув справу у їх відсутності на підставі наявних у справі доказів.

Представник органу опіки та піклування Тячівської районної державної адміністрації в судове засідання не з'явився, хоч про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, а тому суд в порядку ст. 223 ЦПК України розглянув справу у їх відсутності на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши всі обставини справи , суд дійшов наступного висновку.

В судовому засіданні встановлено, що позивачка ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,15 га, кадастровий номер - НОМЕР_2, яка розташована по цій же адресі, що підтверджується Витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 14 листопада 2018 року за №145350417 та від 30 травня 2018 року за №125630627.

Згідно довідки виконкому Дубівської селищної ради від 28.01.2019 року за №626 в будинку в АДРЕСА_1, зареєстровані також ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_6, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_9.

В довідках виконкому Дубівської селищної ради від 02.04.2019 року за №1949 та №1950 зазначено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, з дня одруження, більше двадцяти років, а ОСОБА_3, 1996 року народження, з дня народження, з 1996 року, проживають в АДРЕСА_2.

Згідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

За змістом ст.ст. 316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно до ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені ст.ст. 16, 386, 391 ЦК України.

Так, у відповідності до ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності і власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло-житловий будинок, садиба, квартира ( ст.ст. 379 , 382 ЦК України).

Права власника жилого будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Передбачаючи право власника жилого будинку ( квартири) на відчуження цих об'єктів, закон не передбачив при цьому перехід прав і обов'язків попереднього власника чи членів його сім'ї до нового власника в частині збереження права користування житлом.

Згідно ст.405 ЦК члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відповідно до ч.1 ст.71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Статтею 150 ЖК України передбачено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно ч.1 та ч.2 ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку ( квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.

Частиною 4 цієї ж статті визначено, що до членів сім'ї власника будинку належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем та ведуть з ним спільне господарство. Припинення сімейних відносин з власником будинку не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила встановлені статтею 162 ЖК України.

В судовому засіданні встановлено, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 більше року без поважних причин не проживають в належному позивачці ОСОБА_1 будинку АДРЕСА_1.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч.1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно ч.1 ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом

Оцінивши в сукупності зібрані по справі наведені докази, суд вважає, що позивачкою доведено факт порушення з боку відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 її права користування та розпоряджання своїм майном, а саме житловим будинком АДРЕСА_1, оскільки відповідачі значаться зареєстрованими в її будинку.

Що стосується позовних вимог про визнання такою, що втратила на користування житлом малолітня ОСОБА_4, 19.01.2018 року, то відповідно до положень ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

Малолітня дитина не може бути визнана такою, що втратила право користування житловим приміщенням, у зв'язку з відсутністю її в ньому без поважних причин понад один рік відповідно до положень ч. 2 ст. 405 ЦК України.

Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що малолітня дитина не має права вільно та самостійно обирати місце свого проживання, і набуває право користування житлом за місцем проживання батьків, або одного з батьків, з ким вона проживає. Права малолітньої дитини є похідними від права батьків (або одного з них). Причини не проживання малолітньої дитини за місцем реєстрації не залежать від волі малолітньої дитини, а тому за своїм характером є поважними.

Право дитини на житло та його недоторканість закріплені у ст. 16, 27 Конвенції про права дитини, ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства».

Відповідно до ст. 3 Конвенції «Про права дитини», прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Як зазначено у ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства», держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумову розвитку.

А тому, суд вважає, що позовні вимоги в частині визнання ОСОБА_4, 19.01.2018 року такою, що втратила право на користування житлом задоволенню не підлягають.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити частково та визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_6, зареєстрованих в будинку АДРЕСА_1, такими, що втратили право на користування житлом в будинку АДРЕСА_1, а в решті позову відмовити.

Судові витрати в частині сплати судового збору слід покласти на відповідачів ОСОБА_2 ОСОБА_3

Керуючись ст.ст. 5, 12, 81, 209, 223, 263, 265 ЦПК України, ст. 41 Конституції України, ст.ст.16, 379, 382, 383, 386, 391, 405 ЦК України, ст.ст.71, 150, 156 ЖК України, ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства», суд,

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_6, зареєстрованих в будинку АДРЕСА_1, такими, що втратили право на користування житлом в будинку АДРЕСА_1.

В решті позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_6, зареєстрованих в будинку АДРЕСА_1, на користь ОСОБА_1 768 гривень 40 копійок сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду в 30-денний строк з дня його проголошення (складання), при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу 13 «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Відомості про учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_11, мешканка АДРЕСА_1, Закарпатської області, України, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1.

Відповідач - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, зареєстрована в АДРЕСА_1, мешканка АДРЕСА_2.

Відповідач - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_6, зареєстрована в АДРЕСА_1, мешканка АДРЕСА_2.

Відповідач -ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_9, інтереси якої представляє представник ОСОБА_3, зареєстрована в АДРЕСА_1, мешканка АДРЕСА_2.

Третя особа, що не заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Дубівська селищна рада, адреса: смт. Дубове. вул. Подольського, 46, Тячівського району, Закарпатської області, України.

Третя особа, що не заявляє самостійні вимоги на предмет спору - орган опіки та піклування Тячівської районної державної адміністрації, адреса: м. Тячів, вул. Незалежності, 30, Тячівського району, Закарпатської області, України.

Повний текст рішення складено 10 квітня 2019 року.

Головуючий: В.І. Бобрушко