Рішення № 81085911, 10.04.2019, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2019 р. м. Чернівці Справа № 824/220/19-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боднарюка О.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернівецькій області, про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач), звернувся в суд з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернівецькій області (далі - відповідач), в якому просив:

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 23 листопада 2018 року № Ф-148126-54, про сплату заборгованості в сумі 15819,54 грн.;

- зобов'язати ГУ ДФС у Чернівецькій області виключити з інтегрованої автоматизованої системи "Податковий блок" заборгованість зі сплати єдиного внеску;

- стягнути витрати зі сплаті судового збору та витрати на правничу допомогу.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 29 листопада 2018 року ним отримано Вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 23.11.2018 року № Ф-148126-54, яку вважає протиправною з огляду на наступне.

У відповідності до Витягу з ЄДРПОУ 03.08.2004 року позивач був зареєстрованим фізичною особою-підприємцем (номер запису 2 039 000 0000 000014). Починаючи з серпня 2009 року він не здійснює підприємницьку діяльність, в зв'язку з чим направив відповідну заяву до Сокирянської ОДПІ про припинення підприємницької діяльності. З 03 серпня 2009 року по даний час офіційно працевлаштований у філії "Дирекції з будівництва Дністровської ГАЕС" ПрАТ "Укргідроенерго" охоронником 4 розряду загону відомчої воєнізованої охорони ІІІ групи.

Водночас зазначив, що постановою суду, яка набрала законної сили 25 липня 2011 року вирішено припинити державну реєстрацію приватного підприємця ОСОБА_1 Судом також вирішено питання щодо негайного виконання цього рішення з направленням для виконання сторонам та державному реєстратору.

На думку позивача, в період часу після 25 липня 2011 року Сокирянська ОДПІ, як позивач по справі №2а/2470/1430/11 зобов'язана була вжити всіх необхідних заходів для повного виконання рішення суду. Крім того, протягом зазначеного періоду жодних листів із Сокирянської ОДПІ, ГУ ДФС у Чернівецькій області щодо нарахування та сплату обов'язкових податків та зборів до бюджету позивач не отримував.

Також звертав увагу суду на те, що основними підставами для нарахування ЄСВ є перш за все отримання доходу та донарахування ЄСВ органом ДФС на підставі акту перевірки.

Посилаючись на норми податкового законодавства зазначив, що під час винесення податкової вимоги суб'єкт владних повноважень діяв не в межах та не у спосіб визначений чинним законодавством, а тому наявні усі підстави для визнання протиправною і скасування податкової вимоги.

Вважає, що вказані обставин вказують на бездіяльність податкового органу, яка полягає в невиконанні вимог рішення суду, яке набрало законної сили, неякісного та належного виконання посадових обов'язків службовими особами відповідача, що полягають в незадовільному контролі за виконанням судового рішення ініціатором якого виступав саме орган ДФС.

Відтак, оскільки підприємницька діяльність припинена на підставі рішення суду, тому на переконання позивача, його має бути виключено з інтегрованої автоматизованої системи "Податковий блок" на підставі зазначеного вище рішення суду.

Відповідач подав до суду відзив на адміністративний позов, в обґрунтування якого зазначив, що не погоджується з позовними вимогами позивача, вважає їх безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

У зв'язку з наявністю у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 заборгованості по сплаті єдиного внеску, відповідно до положень статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» контролюючим органом сформовано та надіслано позивачу спірну вимогу про сплату боргу (недоїмки).

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №1774 від 06.12.2016 року внесено зміни до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо нарахування та сплати єдиного внеску фізичними особами - підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами, які провадять незалежну професійну діяльність. Дані зміни набули чинності з 01 січня 2017 року.

Так, пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464 передбачено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

На думку відповідача, у позивача з 01.01.2017 року виник обов'язок сплачувати єдиний внесок у сумі не меншій, ніж 704,0 грн./місяць протягом 2017 року, та у сумі не меншій ніж 819,06 грн./місяць протягом 2018 року, в тому числі і при відсутності будь-яких доходів (прибутків) у вказаний період.

З приводу посилань позивача на те, що він не здійснює підприємницьку діяльність відповідач зазначає, що діяльність позивача була припинена відповідно до постанови Чернівецького окружного адміністративного від 12.07.2011 року, однак відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осі підприємців та громадських формувань, державна реєстрація припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 відбулася лише 29.11.2018 року.

Отже, позивач протягом періоду, за який контролюючим органом нараховано єдиний внесок (2017-2018 р.р.) перебував на обліку як фізична особа-підприємець, його діяльність не була припинена, а відтак зобов'язаний сплачувати єдиний внесок відповідно до закону.

Посилання позивача на те, що він не може бути підприємцем у зв'язку з тим, що офіційно працевлаштований охоронником у філії "Дирекції з будівництва Дністровської ГАЕС" ПрАТ "Укргідроенерго" є безпідставними, оскільки дана обставина жодним чином не виключає можливості здійснювати підприємницьку діяльність та не звільняє від сплати єдиного внеску за себе, як за суб'єкта господарювання.

Відповідач не заперечує факту наявності рішення суду, яке набрало законної сили з приводу припинення підприємницької діяльності позивача, однак вважає, що для припинення діяльності фізичної особи-підприємця необхідне внесення цих відомостей до Єдиного державного реєстру, і саме з моменту внесення таких відомостей особа позбавляється статусу фізичної особи-підприємця.

Окрім іншого відповідач звертав увагу суду на те, що такі відомості внесені 29.11.2018 року, саме з вказаної дати позивач припинив свою діяльність як фізична особа-підприємець.

Вважає також, помилковими та безпідставним твердження позивача з приводу того, що органом ДФС не вжито відповідні заходи щодо повного виконання рішення суду, оскільки податковий орган не наділений повноваженням вчиняти будь-які реєстраційні дії та безпосередньо вносити відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Вказані повноваження відповідно до вимог Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців " (в ред. від 19.07.2011 року) покладені на державного реєстратора. Крім того, відповідно до норм закону, які діяли на момент прийняття судового рішення, обов'язок щодо виконання рішення суду, а саме - забезпечення внесення даних щодо припинення підприємницької діяльності покладався також на фізичну особу-підприємця, щодо якого прийняте вказане рішення.

З приводу заявлених позивачем вимог щодо стягнення витрат на правничу допомогу, звертав увагу суду на те, що позовна заява та орієнтовний розрахунок судових витрат на правову допомогу, які поніс та які може понести позивач від 25.02.2019 року, підписані - особисто ОСОБА_1 Жодних доказів факту надання правової допомоги, здійснення витрат на правову допомогу відповідно до вимог закону позивачем не надано, тому слід відмовити в задоволенні таких вимог.

Позивач скориставшись правом визначеним ст. 163 КАС України подав до суду відповідь на відзив, де зазначив аналогічні обґрунтування викладенні в позовній заяві.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79 КАС України, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково виходячи з наступного.

Судом встановлені такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що 03.08.2004 року здійснено запис про проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, № запису: 20390000000000014;

З 03.08.2004 року ФОП ОСОБА_1 взятий на облік в Сокирянській ОДПІ ГУ ДФС у Чернівецькій області.

29.11.2018 року здійснено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1, № запису: 20390100011000014, стан суб'єкта припинено. (а.с.14-19)

Відповідно до постанови Чернівецького окружного адміністративного суду від 12 липня 2011року по справі №2а/2470/1430/11 за позовом Сокирянської об'єднаної державної податкової інспекції до приватного підприємця ОСОБА_1, яка набрала законної сили 25.07.2011 року (згідно відомостей програми "Діловодство спеціалізованого суду"), адміністративний позов Сокирянської ОДПІ задоволено повністю, припинено підприємницьку діяльність приватного підприємця ОСОБА_1 (60236, Чернівецька область, м. Новодністровськ, м-н Діброва, 10/46; ідент.номер НОМЕР_1). Копію постанови направлено сторонам та державному реєстратору. В даному рішенні судом визначено, що воно підлягає негайному виконанню. (а.с.27)

Згідно супровідного листа Чернівецького окружного адміністративного суду за №2а/2470/1430/11 від 12.07.2011 року, сторонам направлено копію постанови суду від 12.07.2011 року у справі №2а/2470/1430/11. (а.с.26)

Кім того, судом встановлено, що з 03 серпня 2009 року по даний час позивач офіційно працевлаштований у філії "Дирекції з будівництва Дністровської ГАЕС "ПрАТ "Укргідроенерго" охоронником 4 розряду загону відомчої воєнізованої охорони ІІІ групи. (наказ про прийняття на роботу від 03.08.2009р.), про що свідчить також довідка ПАТ "Укргідроенерго" від 11.02.2019 року №3/4 . (а.с.29)

Починаючи з серпня 2009 року позивач не здійснює підприємницьку діяльність, в зв'язку з чим направив відповідну заяву до Сокирянської ОДПІ про припинення підприємницької діяльності, що також власне і не заперечувалось відповідачем.

Судом дослідженні інтегрована картка ОСОБА_1 з єдиного внеску та витяг з ІС "Податковий блок".

23.11.2018 року податковим органом сформовано та направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-148126-54, загальна сума боргу з єдиного внеску станом на 31.10.2018 становить 15819,54 гривень. (а.с. 20)

21.12.2018 року позивач подав скаргу до ДФС України, в якій просив скасувати спірну вимогу. (а.с.21-22)

28.01.2019 року ДФС України винесено рішення № 4196/6/99-99-11-05-02-25 про залишення скарги без розгляду. (а.с.23-25)

До вказаних правовідносин суд застосовує наступні положення нормативно-правових актів, та робить висновки по суті спору.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 р. № 2464-VІ (далі - Закон № 2464-VІ).

Пунктом 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VІ встановлено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно з ч. 2-3 ст. 9 Закону № 2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до абз. 1 ч. 8 ст. 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Частиною 1 ст. 51 Господарського кодексу України визначено, що підприємницька діяльність припиняється, зокрема, на підставі рішення суду у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців, врегульовано Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" від 15 травня 2003 року № 755-IV (далі - Закон № 755-IV).

Згідно з ч. 1 ст. 46 Закону № 755-IV (в редакції, чинній на момент винесення постанови суду по справі №2270/406/11), державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця проводиться у разі, (окрім іншого) постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону № 755-IV підставами для постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця є, зокрема, неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону.

Частиною 2 та 3 ст.14 КАС України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили є обов'язковим до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Зважаючи на вказані вище норми, очевидним є те, що судове рішення, яке набрало законної сили є обов'язковим - в першу чергу для суб'єкта владних повноважень, який був ініціатором звернення до суду з питань припинення підприємницької діяльності позивача, а так само і для суду з питань, які стосуються правовідносин суб'єкта господарювання щодо, якого постановлено таке рішення.

Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до ч. 5 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

В даних правовідносинах відповідач приймаючи спірне рішення не врахував ту обставину, що господарська діяльність позивача припинена відповідно до рішення суду, яке набрало законної сили і направлене для негайного виконання в тому числі і відповідачу.

Заперечуючи проти позову відповідач наголошував на тому, що з 1 січня 2017 року набув чинності Закон України від 06.12.2016 №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яким внесені зміни до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".

Відповідно до вказаних змін фізичні особи - підприємці та самозайняті особи, які не одержуватимуть доходів з 2017 році, зобов'язані сплачувати єдиний соціальний внесок, мінімальний розмір якого з 1 січня 2017 року становить 704 грн. на місяць, а з 2018 року 819,06 грн. на місяць. До 1 січня 2017 року самозайняті особи та фізичні особи-підприємці, які не отримували доходи в звітному місяці, мали право не сплачувати єдиний соціальний внесок.

Суд погоджується з вказаними доводами відповідача, однак такі доводи не спростовують суті встановлених обставин справи в частині того, чи можливе взагалі застосування норм законодавства щодо сплати ЄСВ до особи, яка не є суб'єктом господарювання, оскільки така діяльність припинена.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Дотримання принципу верховенства права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 02.11.2004 року № 15-рп/2004 у справі про призначення більш м'якого покарання, також зазначив, що "одним із проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а й включає інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Справедливість - одна із основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. До складових верховенства права слід віднести, зокрема законність, юридичну (правову) визначеність, заборону свавілля, рівність всіх перед законом, дотримання прав людини. При цьому, порушення принципу верховенства права буде мати місце у разі недотримання хоча б однієї з його складових.

Проаналізувавши наведене вище в контексті встановлених обставин, суд дійшов до висновку, про протиправність спірного рішення, як такого, оскільки таке рішення не узгоджується з принципом верховенства права, в той час коли підприємницьку діяльність позивача припинено за судовим рішенням у справі №2а/2470/1430/11, яке набрало законної сили 25.07.2011 року.

За змістом статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання.

Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Наведені норми прямої дії перш за все визначають обов'язок держави в особі її органів, а так само і суду забезпечувати виконання рішення суду, яке набрало законної сили, і здійснювати контроль щодо його виконання. Розглядаючи спірні правовідносини, які є наслідком прийнятого рішення в призмі принципу верховенства права та норм прямої дії - суд не може погодитись з тим, що спірна вимога є правомірною тільки з тих підстав, що суб'єктом владних повноважень з тих чи інших причин не внесено відомості до єдиного реєстру про припинення підприємницької діяльності суб'єкта господарювання.

За таких обставин суд вважає, що доводи відповідача щодо правомірності винесення спірної вимоги є безпідставними та спростовується наявними в матеріалах справи доказами, відтак оскаржуване рішення контролюючого органу є протиправним та підлягає скасуванню, а адміністративний позов в цій частині підлягає задоволенню.

Звертаючись до суду позивач також просив, зобов'язати ГУ ДФС у Чернівецькій області виключити з інтегрованої автоматизованої системи "Податковий блок" заборгованість зі сплати єдиного внеску, з приводу чого суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 74 Податкового кодексу України податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах органів державної податкової служби або безпосередньо посадовими (службовими) особами органів державної податкової служби. Перелік інформаційних баз, а також форми і методи опрацювання інформації визначаються центральним органом державної податкової служби. Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та завдань.

З метою удосконалення процесу адміністрування податків було створено інформаційну систему "Податковий блок", що включає чотири підсистеми-сегменти операційної діяльності органів податкової служби, таких як: реєстрація платників податків; обробка податкової звітності та платежів; облік платежів; податковий аудит.

Ця система призначена для виконання основних завдань податкових органів, а саме: інформування платників податків про їх податкові зобов'язання та надання роз'яснень податкового законодавства; податковий облік та реєстрація платників податків; прийом та обробка документів податкової звітності та облік платежів; перевірка податкової звітності на відповідність вимогам та нормам, встановленим законодавчими та нормативними актами України; застосування заходів із погашення податкового боргу у випадках порушення податкової дисципліни з боку платників податків; вирішення спірних питань щодо сум податкових донарахувань та податкового боргу тощо.

З вказаного слідує, що податковий орган не має права в обліковій картці платника податків самостійного коригування податкової звітності, в той час як підставою для включення чи виключення відомостей про податкові зобов'язання зі сплати податків та зборів відбувається на підставі прийнятих та відображених контролюючим органом рішень. В даному випадку, суд звертає увагу позивача на те, що скасування спірного рішення від 23.11.2018 року зумовлює автоматичне виключення з облікової картки платника податку відомостей про існування недоїмки зі сплати єдиного внеску в розмірі, що визначено скасованим рішенням.

Зміст правового регулювання в даних правовідносинах відповідає позиції Верховного Суду висловленій, зокрема у рішенні від 12.03.2019 року справа №815/4875/14 (адміністративне провадження N К/9901/9358/18) та позиції Верховного Суду України у постановах від 05.04.2016 р. №21-4055а15 та від 13.12.2016 р. у справі №21-2308а16.

На підставі зазначеного, суд дійшов висновку, що вимога про зобов'язання податковий орган виключити з облікової картки позивача відомості про існування в платника недоїмки зі сплати єдиного внеску задоволенню не підлягає.

Звертаючись до суду позивач в адміністративному позові окремо заявив клопотання (заяву) про стягнення витрат на правничу допомогу.

Надаючи правову оцінку доводам позивача з приводу стягнення витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

У відповідності з частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи на якій такі дії вчинялись.

Згідно частин 1, 2 статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 3 ст. 134 КАС України).

Відповідно до частини 4 статті 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За приписами частини 5 статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 134 КАС України).

При вирішенні питання щодо розподілу витрат на професійну (правничу) допомогу суд, відповідно до положень ч. 5, ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", ч.5 ст. 242 КАС України враховує висновки Верховного суду щодо застосування норм права.

Так, у відповідності до висновків Верховного Суду, які викладені у постанові від 15 травня 2018 року у справі N 821/1594/17, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з того, що компенсація таких витрат здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі N 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі N 814/698/16.

Водночас, позивач звертаючись до суду із даним клопотанням не надав в підтвердження своїх вимог будь-якого належного і допустимого доказу (документа), як то ордер чи договір про надання правничої допомоги, згідно яких можна ідентифікувати особу, яка надала правову допомогу. Крім того, не надано й документи, що свідчать про оплату позивачем послуг, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлених у встановленому законом порядку.

Суд вважає за необхідне зазначити й те, що Європейський суд з прав людини при розгляді справ "Баришевський проти України" від 26.02.2015, "Двойних проти України" від 12.10.2006, "Меріт проти України" від 30.03.2004 зазначав, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що клопотання позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є необґрунтованим, не підтвердженим належними доказами, відтак не підлягає задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. З урахуванням того, що адміністративний позов задоволено частково, тому слід стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати відповідно до частини задоволених вимог - судовий збір в сумі 768,40 грн.

Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернівецькій області, про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) задовольнити частково.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 23 листопада 2018 року № Ф-148126-54 в сумі 15819,54 грн.

3. В іншій частині позовних вимог, та вимоги про стягнення витрат на правову допомогу - відмовити повністю.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Чернівецькій області судові витрати - судовий збір в сумі 768,40 грн.

Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач - ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код РНОКПП: НОМЕР_1)

Відповідач - Головне управління Державної фіскальної служби у Чернівецькій області (вул. Героїв Майдану, 200-А, м. Чернівці, 58013, код ЄДРПОУ: 39392513)

Суддя Боднарюк О.В.